Справа № 147/129/17

Провадження № 2/147/10/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2018 року Тростянецький районний суд Вінницької області в складі: головуючого судді  Волошина І.А.,

за участі секретаря  Чудак Г.І.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

представників відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у смт Тростянець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 сільської ради Тростянецького району Вінницької області, ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_6 сільської ради Тростянецького району Вінницької області, ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності. Позов мотивований тим, що 25.03.2012 року померла ОСОБА_8, свідоцтво про смерть серія 1-АМ №230591 від 26.03.2012року. Згідно рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 28.04.2015 року в справі 147/197/15-ц ОСОБА_1 стала власником житлового будинку з погосподарськими спорудами, що розташований за адресою: вул.Першотравнева 55, с.Оляниця, Тростянецький район, Вінницька область, в порядку спадкування за законом.

18.05.20115 право власності на дане домоволодіння було зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 22.01.2016 ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_6 сільської ради Тростянецького району з заявою про надання їй дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку, орієнтовною площею 0.17 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

27.01.2016 року на 4 сесії 7 скликання ОСОБА_6 сільська рада Тростянецького району Вінницької області прийняла рішення, яким вирішила: «Після встановлення межових знаків проектною організацією між земельними ділянками ОСОБА_7Д та ОСОБА_8П буде розглядатися питання про надання дозволу ОСОБА_1В на виготовлення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку, орієнтовною площею 0.11 га, яка розташована в с.Оляниця по вул Першотравнева 55.»

ОСОБА_1 вважала дане рішення таким, що не відповідає вимогам закону та має бути скасованим, у зв’язку з чим звернулась до Тростянецького районного суду з відповідним позовом. Постановою Тростянецького районного суду від 24.03.2016 року рішення ОСОБА_6 сільської ради від 27.01.2016 року було визнано нечинним.

Після цього, рішенням 6 сесії 7 скликання від 19.04.2016 року ОСОБА_6 сільської ради було надано згоду на розробку технічної документації та передачу земельної ділянки у власність позивача. ОСОБА_1, зібравши всі документи, які необхідні були для виготовлення технічної документації, почала звертатись до землевпорядних організацій для виготовлення відповідної технічної документації, але в кожній отримала відмову. Мотивом відмови було те, що існує спір між землекористувачами.

При фактичному обмірі земельної ділянки по існуючим межовим знакам, якою користувалась покійна ОСОБА_8 було встановлено, що площа даної ділянки становить 0.199 га. Позивач неодноразово зверталась до ОСОБА_6 сільської ради з заявами про надання інформації про те, земельною ділянкою якої площі користувалась покійна ОСОБА_9 На що ОСОБА_1 отримувала відповідь - 0.11 га. Позивач також зверталась до архіву з заявою про видачу рішень щодо того, чи вилучались ділянки у ОСОБА_8 Так, 29.05.2003 року у ОСОБА_8П вилучалось за її заявою 0.12 га на полі №4, та 30.05.2004 року 0.06 га по вул. Набережній. Після того, протягом останніх років життя ОСОБА_8 та після смерті останньої, ОСОБА_1 користувалась земельною ділянкою з фактичними розмірами 0.199 га, в межах існуючих межових знаків.

У 2016 році ФОП ОСОБА_10 ( для виготовлення технічної документації) зробив заміри земельної ділянки, якою користується ОСОБА_1 та було виявлено, що при існуючих межових знаках розмір ділянки становить 0.199 га. Але, накладаючи дану земельну ділянку на кадастрову карту землевпорядною організацією було виявлено, що на частину цієї ділянки видано свідоцтво про право власності №36765608 від 24.04.2015 року та зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 0524184600:02:007:0039 площею 0.2409 га. громадянину ОСОБА_7.

Позивач вважає, що право власності на земельну ділянку ОСОБА_7 виникло в порушення вимог діючого законодавства, так як свідоцтво видане 24.04.2015 року, тобто після смерті ОСОБА_8, яка не підписувала і не могла підписати акт погодження меж. Коли право користування спірною ділянкою перейшло до ОСОБА_1, з нею також ніхто не погоджував межі, що є недопустимим.

Вважає, що при прийнятті рішення на надання дозволу на виготовлення технічної документації, а згодом при погодженні меж та затвердженні технічної документації, та надання права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 0524184600:02:007:0039 площею 0.2409 га ОСОБА_7, ОСОБА_6 сільська рада, як розпорядник даної категорії земель, допустила порушення діючого законодавства, адже точно володіла інформацією про те, що дана ділянка виходить за межові знаки та поглинає частину земельної ділянки, якою володіла покійна ОСОБА_8

У зв’язку з вищевикладеним, ОСОБА_1 просила визнати недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 0524184600:02:007:0039, площею 0.2409 га для ведення особистого селянського господарства, серія та номер: 367656083, виданий 24.04.2015 року на ім'я ОСОБА_7, і таким чином - усунути перешкоди в користуванні даною земельною ділянкою.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_2 свої позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити. Додатково суду пояснили, що конфлікт між позивачем та відповідачем тягнеться з моменту смерті ОСОБА_8 Та земельна ділянка, яку вона разом з покійною обробляла відноситься до її домоволодіння. Як пізніше виявилося, у відповідача ОСОБА_7 є державний акт на ту частину земельної ділянки, яку обробляє ОСОБА_1 Представник позивача також зазначив, що згідно поземельної книги за покійною ОСОБА_8 числилось 0,11 га землі, однак фактично є більше. З архівних рішень ним було встановлено, що у ОСОБА_8 не вилучалася та частина земельної ділянки, яка знаходиться зараз у власності відповідача. Фактично це є помилка сільської ради. Вважає, що технічна документація, яка у 2008 році виготовлялася ОСОБА_7 і яка була погоджена покійною, була виготовлена з порушенням закону. Оскільки ОСОБА_1 успадкувала будинок після смерті ОСОБА_8, тому до неї перейшло право користування земельною ділянкою у тих межах, якими користувалася покійна. Межа між її земельною ділянкою і земельною ділянкою відповідача є стежка, яка склалася історично. Ніяких межових знаків, як зазначає представник відповідача вона не знищувала.

Рішенням сесії сільської ради у 2016 році ОСОБА_1 було надано дозвіл на виготовлення технічної документації на 0,11 га. Дане рішення позивачем не оскаржувалося і не виконалося, оскільки не встановлені межові знаки. Також було зазначено, що фактично права позивача у користуванні земельною ділянкою не порушено, однак юридично вона не може узаконити своє право власності на 0,17 га, оскільки згідно кадастру дві земельні ділянки одна на одну накладаються. І для того, щоб позивач могла виготовити технічну документацію та зареєструвати за собою право власності на ту частину земельної ділянку, яка перебувала у користуванні покійної ОСОБА_8 (0.17 га) необхідно визнати недійсним свідоцтво на право власності на земельну ділянку ОСОБА_7 Вважають позов законним та обгрунтованим.

Представник відповідача, ОСОБА_6 сільської ради Тростянецького району Вінницької області – ОСОБА_3 позов не визнала та вважає його безпідставним. Додатково суду пояснила, що дійсно ОСОБА_8 померла у 2012 році. Згідно даних поземельних книг по ОСОБА_6 сільській раді Тростянецького району на день смерті остання користувалася земельною ділянкою розміром 0,11 га. Після того, як позивач ОСОБА_1 успадкувала будинок по вул. Першотравнева, до неї перейшло право користування лише тією частиною земельної ділянки, якою на день смерті користувалася покійна. Щодо скасування свідоцтва на право власності ОСОБА_7 пояснила, що у 2008 році здійснювалися обміри земельної ділянки для приватизації. У той час ОСОБА_8 не мала жодних претензій щодо замірів та межових знаків, про що свідчить її власний підпис у технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж. Ще при житті ОСОБА_8 відмовлялася від частини тієї земельної ділянки, яка була у її користуванні на користь сусідів. На сьогоднішній день жодних межових знаків не має, оскільки позивач постійно їх знищує. Представник відповідача також зазначила, що існує певний порядок видачі земельних ділянок. У квітні 2016 році позивачу ОСОБА_1 рішенням сесії сільської ради було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки орієнтовною площею 0,11 га. Двічі приїжджала проектна організація з м. Гайсин для встановлення межових знаків, однак ОСОБА_1 не давала їх встановити. По цій же причині і сільська рада не змогла зробити фактичні заміри земельної ділянки. Рішення сесії від 19.04.2016 року виконане не було, а отже позивач не є власником земельної ділянки.

Представники відповідача ОСОБА_7 – ОСОБА_4, ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, оскільки вважають вимоги ОСОБА_1 безпідставними, надуманими та такими, що не відповідають чинному законодавству. В задоволенні позову просили відмовити. У своєму запереченні посилалися на те, що з боку позивача діють неправові норми. ОСОБА_1 не є власником земельної ділянки, тому що немає свідоцтва про право власності, вона не орендар, тому що не уклала договору оренди, і вона не є землекористувач відповідно до вимог ст.92 ЗК України, по крайній мірі до виготовлення проекту землеустрою, тому остання не має законних підстав звертатися до суду з вимогою про усунення перешкод в користуванні земельною ділянко. Окрім того зазначили, що ОСОБА_1 не доведений той факт, що померла колись у минулому користувалась земельною ділянкою більшої площі, ніж належала їй на день смерті.

На день розгляду позову ОСОБА_1, існує рішення 6 сесії 7 скликання ОСОБА_6 сільської ради від 19 квітня 2016 року про надання дозволу ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки ( в натурі) на місцевості в межах населеного пункту, яка розташована в селі Оляниця по вулиці Першотравнева №55 орієнтовною площею 0.11 га, в тому числі для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд (орієнтовна площа 0.11 га.). Це рішення позивачкою не виконалось. А тому в даний час невідома площа земельної ділянки, яку використовує позивачка, а тому немає жодного доказу що її право порушено. Те, що вона хоче більше землі, це її бажання, однак законодавчими нормами воно не підтверджено.

Також, до ОСОБА_1 не перейшло право власності на земельну ділянку, тому що його не мала ОСОБА_8. А договір оренди вона не уклала з сільською радою. ОСОБА_5 зазначила , що позивач у стадії отримання земельної ділянки. А це різні речі- бажати отримати земельну ділянку та бути її власником. Статус цих осіб дуже різний, тому і права різні. Якщо власник має право вимагати не перешкоджати використовувати майно, то бажаючий мати майно у власності цього не може вимагати.

У даному випадку відповідач ОСОБА_7 є власником земельної ділянки, у нього є акт погодження меж, рішення сільської ради, свідоцтво на право власності. І тут з’являється сусідка, яка хоче частину його землі. У 2008 році були встановлені межові знаки, які погодила померла. Свідоцтво про право на земельну ділянку відповідач ОСОБА_7 отримав 24 квітня 2015 року.

Відповідно до норм земельного законодавства та Земельного кодексу існує порядок передачі земельних ділянок у власність. Позивач також має розуміти, що ігнорування вимогами Земельного кодексу про передачу земельної ділянки не дасть результату. Необхідно дотримуватись вимог статей земельного кодексу, а не керуватись власним бажанням діяти на власний розсуд.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснив, що з 2004 року по жовтень 2010 року був сільським головою ОСОБА_6 сільської ради. Спочатку у ОСОБА_8 була земельна ділянка 35 соток, потім частина землі перейшла у користування іншим громадянам. У 2010 році розмір її земельної ділянки становив 0,17 га. і нею вона користувалася до смерті. Також зазначив, що з 2004 року ніяких відмов остання не писала. Однак станом на 01.01.2011 року не володіє інформацією, який розмір земельної ділянки був у користуванні ОСОБА_8, оскільки доступу до документів сільської ради після закінчення повноважень не мав.

Свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що у сільській раді працювала 25 років рахівником-касиром, збирала податок за землю. ОСОБА_8 податок не сплачувала, оскільки користувалася пільгою. Ці спірні питання знає. Біля будинку ОСОБА_8 було близько 0,20 га земельної ділянки та біля хати покійна нікому городу не віддавала. Також зазначила, що 2004 році частину землі віддавала Шкабой, але біля хати не віддавала. Точно знає, що у покійної було в користуванні 19 соток землі у 2011 році, оскільки збирала податок на землю. Однак, на запитання щодо розмірів земельних ділянок інших жителів с. Оляниця відповіді не дала, лише зазначила, що всього пам’ятати не може.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснила, що між земельною ділянкою покійної ОСОБА_8 та ОСОБА_7 є межа – стежка, яка утворилася роками. Город залишився у тому ж виді, який обробляла ОСОБА_8, землі нікому вона не віддавала.

Вислухавши пояснення сторін, свідків, оцінивши усі докази зібрані в справі у їх сукупності, виходячи з обставин, встановлених під час судового розгляду справи, враховуючи норми діючого законодавства, яким врегульовані встановлені судом правовідносини, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог за наступних підстав.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Судом встановлено, що 25.03.2012 року померла ОСОБА_8

Згідно рішення Тростянецького районного суду від 28.04.2015 року за позивачем ОСОБА_1 визнано право власності на житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований за адресою Першотравнева, 55 в с. Оляниця Тростянецького району Вінницької області, загальною площею 46,5 м.кв., житловою площею 18,0 м.кв., допоміжною 28,5 м.кв., та складається з житлового будинку «А», сараю «Б» в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8П, яка померла 25.03.2015 року (а.с.99-100).

18.05.2015 року право власності на дане домоволодіння було зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, індексний номер 37638940 (а.с.8).

Так, відповідно ОСОБА_1 є користувачем земельної ділянки під даним будинком. Власником суміжної земельної ділянки є відповідач ОСОБА_7

Право власності громадян та юридичних осіб на землю гарантується ст.14 Конституції України, відповідно до положень частини 2 якої це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ч.2 ст.373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

У відповідності до ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Частиною першою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно ч.2 ст.116 ЗК України набуття права на землю громадянами і юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

При цьому безоплатна передача земельних ділянок у власність провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації (ч.3 ст.116 ЗК України).

Відповідно до ст.118 ЗК України громадяни, зацікавленні в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень визначених ст.122 Земельного кодексу України. Після цього, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 Земельного кодексу України, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов’язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Пунктом 34 статті 26 та статтею 46 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що вирішення питань регулювання земельних відносин відноситься до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад та здійснюється на сесіях цих рад шляхом прийняття рішень.

Таким чином, земельним законодавством України визначено спеціальний порядок надання земельних ділянок громадянам України, порушення якого може слугувати підставою для визнання недійсним відповідного акта органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, якщо таким актом порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-836цс15, яка враховується судом, відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України.

Згідно Рішення 6 сесії 7 скликання від 19.04.2016 року ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки (в натурі) на місцевості в межах населеного пункту, яка розташована в с. Оляниця по вул. Першотравнева, 55, орієнтовною площею 0,11 га (а.с.41).

Дане рішення позивачем не виконане та не оскаржено.

З ОСОБА_14 встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки від 14.11.2016 року, складеного відповідною комісією, за участі спірних сторін землекористувачів гр. ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_15, на предмет встановлення межових знаків між земельними ділянками позивача та відповідача, яка розташована в с. Оляниця по вул. Першотравнева, судом встановлено, що при встановленні межових знаків між ОСОБА_7 та ОСОБА_1, межові знаки були знищені останньою (а.с.38).

Факт знищення межових знаків категорично заперечує в судовому засіданні позивач ОСОБА_1, однак вказує, що має право користуватися більшою площею земельної ділянки, якою користувалася покійна ОСОБА_8, а не 0,11 га, як це зазначено в рішенні сільської ради.

Як зазначив представник позивача, ФОП ОСОБА_10 було проведено фактичний обмір земельної ділянки, якою користується ОСОБА_1 Згідно його розрахунку, загальна площа землі 0,1990 га.

Суд звертає увагу, що дані фактичні заміри, проведені ФОП ОСОБА_10 для ОСОБА_1, без будь-якого підпису, без узгодження меж, без встановлення межових знаків (а.с.16).

Як встановлено з матеріалів справи та показів, між позивачем та відповідачем з 2012 року, а саме після смерті ОСОБА_8, існують неприязні стосунки. Доказом того є заява ОСОБА_7 до Тростянецького ВП від 29.03.2017 щодо незаконного захоплення ОСОБА_1 земельної ділянки (а.с.65).

Позивач та представник позивача стверджують, що за життя покійна користувалася більшою земельною ділянкою, орієнтовною площею 0,199 га і саме на цю земельну ділянку ОСОБА_1 має право, оскільки вона є законним спадкоємцем ОСОБА_8, успадкувала не тільки житловий будинок, а й земельну ділянку, якою користувалася остання до своєї смерті. Після здійснення фактичних обмірів та накладаючи дану земельну ділянку на кадастрову карту землевпорядною організацією було виявлено, що на частину цієї ділянки видано свідоцтво про право власності №367650608 від 24.04.2015 року та зареєстровано право власності за відповідачем, тому ОСОБА_1 вважає, що має право вимагати від ОСОБА_7 усунення перешкод в користуванні її земельною ділянкою.

Тобто, як на підставу своїх вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_6 сільська рада неправомірно передала у власність ОСОБА_7 частину земельної ділянки, що перебувала у користуванні ОСОБА_8

На підставі ч.2 ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодуванням завданих збитків.

Правомочність користування майном означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Перешкоди в користуванні - це дії іншої особи щодо обмеження власника майна у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст.ст.125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ч.6 ст.55 ЗУ « Про землеустрій», якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельної ділянки державної чи комунальної власності у власність чи користування, на якій розташовано житловий будинок, право власності на який зареєстровано, така технічна документація розробляється на замовлення власника житлового будинку без надання дозволу Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що право землекористування ОСОБА_1 в установленому земельним законодавством порядку не оформлено, правовстановлюючий документ на право користування чи право власності на землю на її ім'я не видавався.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_7 є власником земельної ділянки площею 0,2409 га, кадастровий номер 0524184600:02:007:0039 для ведення особистого селянського господарства в с. Оляниця, вул. Набережна. Реєстрація права власності проведено державним реєстратором 24.04.2015 року, номер запису про право власності: 9481072 (а.с.12).

Як встановлено в судовому засіданні, підтверджено сторонами і оглянутою в судовому засіданні технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж на земельні ділянки в натурі (на місцевості), приватизація землі ОСОБА_14 розпочалася ще у 2008 році, тобто ще за життя ОСОБА_8

Згідно протоколу погодження встановлення та закріплення меж земельної ділянки, складеного 07 листопада 2008 року (а. 25 технічної документації) та на звороті цього документа є абрис зовнішніх меж земельної ділянки відповідача ОСОБА_7, де стоїть підпис покійної ОСОБА_8 А отже, остання дала дозвіл на приватизацію та погодила межі.

Таким чином ОСОБА_7 отримано у власність вищевказану земельну ділянку у відповідності до вищевказаних норм закону, при цьому не порушено вимоги ст. 81 ч.І, ст.ст. 116, 118 ЗК України, як це стверджує позивач та його представник.

Як вбачається з положень ст.1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка відповідно до ч. ст. 9 Конституції України, п.1 ст.17 Закону України „Про міжнародні договори України" є частиною національного законодавства, та ст. 41 Конституції України та ст.ст. 321, 328, 334, 338 ЦК України, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном, право власності набувається із підстав не заборонених законом, зокрема правочинів. Добросовісний набувач набуває право власності на майно, навіть в тих випадках, коли воно відчужене особою, яка немала на це право. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні крім у випадках і в порядку, встановлених законом.

Разом з тим, судом встановлено та підтверджено земельнокадастровою книгою по ОСОБА_6 сільській раді Тростянецького району за 2001-2015 роки, станом на 01.01.2001 року за покійною ОСОБА_8 рахувалися земельні ділянки загальною площею 0,35 га. Остання неодноразово відмовлялася від частини земельних ділянок, які перебували у її користуванні на користь односельчан.

Так, Рішенням виконавчого комітету ОСОБА_6 сільської ради за №40 від 29 травня 2003 року припинено право приватної власності на земельні ділянки згідно заяви ОСОБА_8, а саме 0,12 га поле №4 (а.с.6).

Рішенням виконавчого комітету ОСОБА_6 сільської ради №38 за квітень 2004 року припинено право приватної власності на земельні ділянки згідно заяви ОСОБА_8П, а саме 0,06 га по вул. Набережна (а.с.7).

Тому, станом на 2006-2015 роки у користуванні ОСОБА_8 перебувала земельна ділянка площею 0,11 га, що узгоджується з записами облікової картки погосподарського обліку та власне пояснень відповідача – представника ОСОБА_6 сільської ради. Спору з сусідами та з органом місцевого самоврядування щодо розміру земельної ділянки у ОСОБА_8 не виникало.

Статтею 78 Земельного кодексу України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.  Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв'язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до ст.91 Земельного кодексу України власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватись правил добросусідства.

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них.

Позивачу ОСОБА_1 було надано дозвіл на виготовлення технічної документації, своїм правом вона не скористалася. Разом з цим суду не надано належних та допустимих доказів, які б стверджували, що вона має право на більшу площу земельної ділянки, та не надано доказів, які б стверджували, що відповідач ОСОБА_7 є власник земельної ділянки, чи її частини, що була у користуванні покійної ОСОБА_8

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (ч.ч. 1-3 ст. 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України).

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (грунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об'єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб (ст. 373 ЦК України).

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності (ч. 1 ст. 386 ЦК України).

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до пункту 33 постанови "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 7 лютого 2014 року № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ встановлено, що відповідно до положень статей 391, 296 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. Позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об'єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.

Разом з тим, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника. Зазначене знайшло своє відображення також у Конвенції про захист прав та основоположних свобод, Першому протоколі до неї та практиці Європейського суду з прав людини, які згідно зі  ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», є частиною національного законодавства та джерелом права, що підлягають застосуванню (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року).

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.  

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.  

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч.6 ст.265 ЦПК України висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).

Будь-яких умисних дій ОСОБА_7 відносно ОСОБА_1 щодо здійснення перешкод останній у користуванні земельною ділянкою вчинено не було. Тобто, відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню, зокрема, у разі, якщо позивач доведе, що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Разом з тим, ОСОБА_1 не є власником земельної ділянки, вона є лише користувачем, своїм юридичним правом остання не скористалася, не виготовила технічну документацію та не провела державну реєстрацію вказаної земельної ділянки.

Суд не погоджується з позицією позивача та представника позивача, що внаслідок неправильного складання землевпорядної документації та із неправильним визначенням меж земельної ділянки відповідача було порушено право ОСОБА_1 на земельну ділянку.

Таким чином, бажання позивача без належних правових підстав мати більшу земельну ділянку та накладення земельних ділянок сторін на кадастровій карті, на переконання суду, не може бути підставою для визнання позовних вимог, оскільки така ситуація виникла не внаслідок дій відповідача ОСОБА_14

З огляду на наведене, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у зв’язку з недоведеністю того, що саме діями відповідача ОСОБА_7 порушується її право користування земельною ділянкою.

В порядку ст.141 ЦПК України, судові витрати понесені позивачем відносяться за його рахунок. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача. Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь ОСОБА_7 документально підтверджені витрати на правову допомогу у розмірі 3000 гривень.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 11-13, 81-83, 89, 141, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 81, 116, 118, 122, 125, 126 ЗК України, ст. 317, 321, 328,334,338,391 ЦК України, ст. ст.. 26, 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», суд -        

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6 сільської ради Тростянецького району Вінницької області, ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду Вінницької області.

У відповідності до п.п. 15.5, п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повний текст рішення складено 12.03.2018 року.

Суддя: