Постанова

Іменем України

28 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 344/6541/15-ц

провадження № 61-2713св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «ВіЕйБі Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни,

представники позивача: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

представники відповідача: ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області у складі судді Польської М. В. від 10 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області у складі колегії суддів: Ясеновенко Л. В., Бойчука І. В., Проскурніцького П. І. від 31 жовтня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2015 року ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ВіЕйБі банк» Славкіної М. А. звернулося до суду з позовом, уточнивши його, до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договром.

Позовна заява мотивована тим, що у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_5 зобов'язань за кредитним договору, укладеним між банком та відповідачем 21 липня 2008 року на суму 18 тис. євро зі сплатою 14 % річних та строком повернення до 20 липня 2018 року, станом на 24 квітня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 27 тис. 337 євро 70 центів (тіло кредиту та проценти за користування ним), що було еквівалентно за курсом НБУ станом на 24 березня 2015 року 694 тис. 697 грн 29 коп., заборгованість за комісією в сумі 5 тис. 480 грн 92 коп., штрафні санкції - 45 тис. 97 грн 17 коп., а всього - 745 тис. 275 грн 38 коп.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 10 серпня 2016 року позов ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ВіЕйБі банк» Славкіної М. А. задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованість за кредитним договором від 21 липня 2008 року станом на 24 квітня 2015 року в розмірі 700 тис. 178 грн 19 коп., з яких 27 тис. 337 євро 70 центів, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 24 березня 2015 року складало 694 тис. 697 грн 29 коп. за тілом кредиту та процентах за кредитним договором, та комісія в розмірі 5 тис. 480 грн 90 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що банк звернувся до суду в межах загальної позовної давності й позивач підтвердив належними та допустимими доказами неналежне виконання зобов'язань відповідачем за кредитним договором та наявність заборгованості за ним за тілом кредиту, процентами за кредитним договором та комісією. При цьому позивач звернувся до суду з позовом після спливу спеціальної позовної давності за вимогою про стягнення штрафу, про застосування якої заявив відповідач.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 жовтня 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_5 та банкувідхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором щодо повернення кредиту та процентів за користування ним, станом на 24 квітня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 745 тис. 275 грн 38 коп. , з якої 27 тис. 337 євро 70 центів, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 24 березня 2015 року складало 694 тис. 697 грн 29 коп. за тілом кредиту та процентах за кредитним договором, 5 тис. 480 грн 92 коп. заборгованість за комісією, які підлягають стягненню з відповідача, а 45 тис. 97 грн 17 коп. заборгованості за штрафними санкціями не підлягають стягненню, оскільки позивач звернувся до суду з позовом в цій частині після спливу спеціальної позовної давності, про що заявив відповідач.

У листопаді 2016 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що позовна заява подана після спливу загальної позовної давності, оскільки обчислення позовної давності почалося 8 травня 2012 року, а позивач звернувся до суду 8 травня 2015 року. Крім того, позивач збільшив розмір процентної ставки за кредитним договором в односторонньому порядку та не надав належних доказів отримання відповідачем кредитних коштів та наявності заборгованості відповідача.

У березні 2017 року банк подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначив, що банк збільшив процентну ставку за кредитним договором відповідно до умов кредитного договору та чинного на той час законодавства, а наданий банком розрахунок заборгованості складено як зведений реєстр фінансових операцій та містить усі необхідні реквізити, натомість відповідач не надав суду доказів, які б спростовували такий розрахунок. У зв'язку з викладеним банк просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

18 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди встановили, що 21 липня 2008 року банк та ОСОБА_5 уклали кредитний договір на суму 18 тис., що було еквівалентно 137 тис. 700 грн зі сплатою 14 % річних за користування кредитом, щомісячною комісією 0,1% річних - 137 грн 70 коп., терміном погашення до 20 липня 2018 року. Цим договором передбачено сплата коштів за графіком платежів - 21 числа кожного наступного місяця, розділом 4 даного договору обумовлено відповідальність за неналежне виконання договору.

Особливими умовами кредитного договору (розділ 5) сторони передбачили, що банк має право ініціювати зміну розміру процентної ставки, про що позичальник повідомляється не пізніше ніж за 10 днів до дати її застосування та йому надається проект додаткової угоди.

Відповідно до пункту 5.1.2. цього договору у випадку, якщо позичальник не погодиться із запропонованим банком розміром процентної ставки, він зобов'язаний протягом 10 банківських днів з дати відправлення банком повідомлення про зміну розміру процентної ставки за користування кредитом, повернути банку існуючу заборгованість за кредитом, сплатити нараховані відсотки, можливі штрафні санкції в повному обсязі та інші платежі за цим договором.

Згідно з пунктом 5.1.3. указанного договору сторони погодили наступний порядок зміни розміру відсоткової ставки за користування кредитом. Позичальник, отримавши повідомлення банку про зміну розміру процентної ставки за користування кредитом підписує додаткову угоду до кредитного договору та направляє її на адресу банку. У випадку, якщо позичальник протягом десяти банківських днів з дати відправлення банком повідомлення про зміну процентної ставки за користування кредитом не здійснив дій, передбачених у пункті 5.1.2., новий розмір процентної ставки за користування кредитом вважається таким, що погоджений з позичальником.

13 листопада 2008 року банк направив відповідачу повідомлення про підвищення з 27 листопада 2008 року відсоткової ставки до 17% річних у зв'язку з підвищенням облікової ставки НБУ та зростання вартості грошових ресурсів на міжбанківському кредитному ринку та пропозицію підписати додаткову угоду, а в разі незгоди повернути заборгованість за кредитом.

Додатковою угодою №1 були внесено зміни до пункту 1.4. кредитного договору щодо збільшення відсоткової ставки за користування кредитом до 17 %.

Указане повідомлення ОСОБА_5 отримав 22 листопада 2008 року. Належність підпису на повідомленні про вручення цього поштового відправлення саме йому, відповідач заперечив, але не клопотав про проведення експертизи, хоча таке право йому було роз'яснено. При цьому відповідач додаткову угоду не підписав та заборгованість за кредитом не повернув.

Оскільки свої зобов'язання за кредитним договором позичальник не виконував належним чином (оплата була періодично часткова до червня 2012 року), то кредитор спочатку 17 жовтня 2012 року та в березні 2015 року направив вимоги позичальнику про дострокове стягнення заборгованості, а потім 8 травня 2015 року звернувся до суду з позовом.

Згідно з розрахунком ПАТ «ВіейБі банк» станом на 24 квітня 2015 року заборгованість за кредитним договором складала 745 тис. 275 грн 38коп., з яких: 27тис. 337 євро 70 центів, що було еквівалентно за курсом НБУ на 24 березня 2015 року 694 тис. 697 грн 29коп. (тілокредиту та проценти за користування ним), заборгованість за комісією в сумі 5 тис. 480грн 92 коп., штрафні санкції - 45 тис. 97 грн 17коп.

Відповідач подав до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності (т. 3, а. с. 3-5).

Однак, зважаючи на те, що відповідач до травня 2012 року частково вносив кошти на погашення кредиту, вимогу про дострокове повернення кредиту банк надіслав відповідачу 17 жовтня 2012 року, то з позовом до суду банк звернувся 8 травня 2015 року в межах загальної позовної давності, але з пропуском спеціальної позовної давності щодо стягнення штрафу в розмірі 45 тис. 97 грн 17 коп.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк ( частина перша статті 530 ЦК України ).

Стаття 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Статтею 1056-1, в якій закріплено порядок визначення процентів за кредитним договором, ЦК України було доповнено Законом України № 661-VI від 12 грудня 2008 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку».

Відповідно до статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Згідно з частиною першою статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У частині першій статті 626 ЦК України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини другої статті1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати відсотків, належних йому відповідно до статті1048 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У статтях 256 та 257 ЦК Українипередбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою та пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частин першою та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Зважаючи на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій, установивши характер спірних правовідносин та дослідивши наявні в справі докази, урахувавши спеціальну позовну давність щодо вимоги про стягнення штрафу, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Таким чином, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю.В. Черняк