Номер провадження: 22-ц/785/2704/18

Номер справи місцевого суду: 520/9661/14-ц

Головуючий у першій інстанції Прохоров П. А.

Доповідач Громік Р. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.02.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Громіка Р.Д.,

суддів - Черевка П.М., Драгомерецького М.М.,

за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, неповнолітньої ОСОБА_4 в інтересах якої діє її законний представник ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, третя особа - Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

встановила:

В червні 2014 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_7 про відшкодування майнової та моральної шкоди. В липні 2016 року, позивач ОСОБА_2 звернувся з позовом також до правонаступників ОСОБА_7 - ОСОБА_4, в інтересах якої діє її законний представник ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, в якому просив суд стягнути з відповідачів, ОСОБА_3, ? частину, та з інших відповідачів, в тому числі і ОСОБА_3, ? частину солідарно, шкоду та збитки, які позивач вважає спричиненими йому з вини ОСОБА_3 та ОСОБА_7, спадкоємцями якої є ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та неповнолітня ОСОБА_4 на загальну суму 56898612 грн 50 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є власником квартири АДРЕСА_3

У 2010 році іноземною компанією «RANGEHOLM CONTRACTS LLP» було запропоновано позивачу укласти договір купівлі-продажу зазначеної квартири.

09 березня 2010 року між позивачем та компанією «RANGEHOLM CONTRACTS LLP» було укладено договір про завдаток б/н, відповідно до умов якого, позивач отримав суму, в розмірі 10% (150000 доларів США) від договірної вартості належної позивачу на праві власності квартири АДРЕСА_4 яка була встановлена сторонами договору в розмірі 1500000 доларів США.

Після отримання за умовами договору про завдаток грошових коштів, 15 травня 2010 року, позивач уклав із ОСОБА_8 договір про завдаток в розмірі 640000 грн, що еквівалентно 80000 дол. США в рахунок придбання позивачем квартири АДРЕСА_1, яка належала на

Позивач зазначає, що укладення ним договору завдатку від 15 травня 2010 року та подальше передання грошової суми, визначеної вказаним договором, ОСОБА_8, стало можливим лише після отримання позивачем грошових коштів від компанії «RANGEHOLM CONTRACTS LLP» в розмірі 150000 дол. США.

Разом із цим, як зазначає позивач, він не зміг виконати прийняті на себе зобов'язання перед компанією «RANGEHOLM CONTRACTS LLP» та ОСОБА_8 в зв'язку із накладеним Приморським районним судом м. Одеси на належну позивачу на праві власності квартиру АДРЕСА_5 арештом, за заявою ОСОБА_3 та ОСОБА_7, в межах цивільної справи за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_7 до ОСОБА_2, Одеської міської ради, Виконкому Одеської міської ради, Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання розпоряджень незаконними, визнання договору купівлі-продажу, свідоцтва про право власності недійсними, про усунення перешкод в користуванні спільною сумісною власністю.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28.11.2012 року, яке набрало законної сили 21 серпня 2013 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 відмовлено в задоволені позову.

Наслідками неможливості виконання позивачем прийнятих на себе зобов'язань стало повернення позивачем на адресу компанії «RANGEHOLM CONTRACTS LLP» завдатку та додатково сплати суми у розмірі завдатку у розмірі суми, еквівалентної 300000 доларів США, та залишення у ОСОБА_8 грошової суми, сплаченої ОСОБА_2, у розмірі суми, еквівалентної 80000 доларів США.

Позивач пов'язував подання ОСОБА_3 та ОСОБА_7 заяви про забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру ОСОБА_2 із тими обставинами, що первісним відповідачам, які знаходились із ОСОБА_2 в неприязнених стосунках, стало відомо про наміри позивача по відчуженню квартири, після чого у них виник умисел штучно ускладнити позивачу продаж квартири та отримання ним значного доходу від цього.

Таким чином, позивач ОСОБА_2 вважав, що ОСОБА_3 та ОСОБА_7 йому заподіяно майнову шкоду, яку він просив стягнути з ОСОБА_3 та спадкоємців ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а саме: реальні збитки в розмірі 9500000 грн, які складаються із 7500000 грн - еквіваленту 300000 доларів США та 2000000 грн - еквіваленту 80000 доларів США; упущену вигоду в розмірі 11148612 грн 50 коп. - еквіваленту 445944,5 доларів США, в якості різниці між оціночною та договірною ціною квартири позивача; упущену вигоду у вигляді вартості непроданої квартири в розмірі 37500000 грн - еквівалент 1500000 доларів США.

Крім того, позивачу завдано моральну шкоду, яка полягає у фізичних і душевних стражданнях, приниженні честі та гідності позивача, соціальної невпевненості, втрати звичного ритму життя, соціального статусу та соціальних зв'язків, внаслідок порушення особистих і родинних економічних планів, та того, що сім'я позивача опинилася в скрутному матеріальному становищі.

Позивач посилається також на значне погіршення стану його здоров'я. Внаслідок тривалих переживань, які позивач пов'язує із діями ОСОБА_3 та ОСОБА_7 по завданню йому зазначених збитків, ОСОБА_2 отримав інфаркт та хронічну серцеву хворобу, хоча раніше був здоровою людиною.

Спричинену моральну шкоду ОСОБА_2 оцінив у 2500000 грн та просив стягнути її з відповідачів у солідарному порядку.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 липня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_2 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно до ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що укладені між ОСОБА_2 та іноземною компанією «RANGEHOLM CONTRACTS LLP» договір від 09 березня 2010 року та договір між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 від 15 травня 2010 року за своєю правовою природою є попередніми договорами, що укладені з приводу нерухомого майна. Положеннями ст. 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу квартири або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, а в силу ч. 1 ст. 635 ЦК України, попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору. Тобто, укладені позивачем попередні договори купівлі-продажу нерухомого майна (квартири) повинні були бути складені у письмовій формі, бути нотаріально посвідченими та мати відповідну державну реєстрацію.

Посилаючись на вимоги ч. 1 ст. 220 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку щодо недійсності вказаних правочинів в силу закону відповідно до положень ч. 2 ст. 215 ЦК України, та відсутності жодних юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Таким чином, будь-які кошти, що були передані на їх виконання, є переданими безпідставно.

Однак колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 липня 2016 року зазначеним вимогам не відповідає.

Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовується сторонами, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_3

09 березня 2010 року між ОСОБА_2 та компанією «RANGEHOLM CONTRACTS LLP», від імені якої діяв президент компанії ОСОБА_9, було укладено договір про завдаток б/н (а.с. 6 т. 1).

Пунктом 6.6 зазначеного договору передбачено, що продажна (реальна) вартість квартири АДРЕСА_5 становить 1500000 доларів США.

Згідно з п. 6.2. договору про завдаток, покупець виплачує продавцю грошові кошти (завдаток), які входять в суму вартості майна, в розмірі 150000 доларів США.

Завдаток в зазначеному розмірі було отримано ОСОБА_2 09.03.2010 року, що підтверджується копією виписки клієнта ВАТ «ОТП БАНК», відповідно до якої, обороти в валюті на рахунку позивача складають 139500 доларів США (а. с. 12 т. 1).

15 травня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 було укладено договір про завдаток (а. с. 9 т. 1), відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_8 грошові кошти в розмірі 640000 грн, що було еквівалентно на день укладення договору 80000 доларів США, у рахунок придбання позивачем квартири АДРЕСА_1, яка належала на праві власності ОСОБА_8

Завдаток в розмірі 80000 доларів США було отримано ОСОБА_8 15.05.2010 року, що підтверджується копією розписки (а. с. 14 т. 1).

Колегія суддів не може погодитись із висновком суду першої інстанції про те, що за своєю правовою природою вказані правочини є попередніми договорами купівлі-продажу нерухомого майна.

За правилами ст. 635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а в силу ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу квартири або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в силу вимог ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума, що видається кредиторові у рахунок належних з нього за договором платежів. За загальними правилами, встановленими ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Недодержання письмової форми спричинює недійсність такого правочину, встановлену законом (нікчемний правочин).

Правовий аналіз наданих позивачем в якості доказів договорів про завдаток від 09.03.2010 року та від 15.05.2010 року надає можливість встановити дійсну природу правочинів, що укладені.

Вказані правочини містять умови, встановлені для договору завдатку, передбачені ст. 571 ЦК України. Так, після укладення вказаних договорів, у позивача виникла спеціальна форма відповідальності перед ОСОБА_8 та компанією «RANGEHOLM CONTRACTS LLP» у вигляді сплати та втрати завдатку.

Крім того, умовами вказаних договорів передбачено, що сума, сплачена в рахунок належних платежів, є саме завдатком, що в повній мірі відповідає вимогам ч. 2 ст. 570 ЦК України.

Судом першої інстанції не надано належної оцінки вказаним обставинам, не наведено мотивів, за яких суд дійшов висновків щодо правової природи вказаних договорів як попередніх договорів купівлі-продажу нерухомого майна.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції).

Так, дійсно, в матеріалах справи містяться письмові пояснення позивача про те, що ним було укладено попередні договори купівлі-продажу та отримано від компанії «RANGEHOLM CONTRACTS LLP» аванс у розмірі 150000 доларів США, а також сплачено ОСОБА_8 аванс в розмірі 80000 доларів США. Аналогічні доводи містяться і в позовній заяві (уточненій) від 06 липня 2016 року.

Але, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції), суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки наданим позивачем в якості доказів договорам про завдаток, а також доказам сплати та отримання грошових коштів на виконання вказаних договорів, неправильно визначив правову природу укладених 09.03.2010 року та 15.05.2010 року правочинів, вказавши про нікчемність цих правочинів, що і призвело до ухвалення незаконного рішення.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що, як вбачається із змісту ст. 215 ЦК України, необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.

При проведенні правового аналізу договорів про завдаток від 09 березня 2010 року, укладеного між ОСОБА_2 та компанією «RANGEHOLM CONTRACTS LLP», та від 15 травня 2010 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_8, колегія суддів дійшла висновку, що вказані правочини є правомірними, виходячи із принципу презумпції правомірності правочину, встановленого ст. 204 ЦК України.

При таких обставинах, колегія суддів вважає, що вказані договори є дійсними, а тому створюють відповідні юридичні наслідки, пов'язані з їх виконанням позивачем.

Пред'являючи позов до відповідачів про відшкодування майнової та моральної шкоди, ОСОБА_2 посилався на вимоги ч. 1 ст. 155 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції), відповідно до якої, у разі скасування заходів забезпечення позову, набрання законної сили рішенням про відмову у задоволенні позову чи ухвалою про закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду особа, щодо якої вжито заходи забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову.

Так, в матеріалах справи міститься копія заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_7 про забезпечення позову від 16 березня 2010 року, поданої в межах цивільної справи за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_7 до ОСОБА_2, Одеської міської ради, Виконкому Одеської міської ради, Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання розпоряджень незаконними, визнання договору купівлі-продажу, свідоцтва про право власності недійсними, про усунення перешкод в користуванні спільною сумісною власністю, яка знаходилась в провадженні Приморського районного суду м. Одеси (а. с. 23 т.1).

Матеріали зазначеної справи були витребувані та досліджені в процесі апеляційного розгляду судом апеляційної інстанції.

В зазначеній заяві ОСОБА_3 та ОСОБА_7 просили накласти арешт на квартиру АДРЕСА_2. В обґрунтування заяви, відповідачами зазначено, що їм стало відомо про те, що ОСОБА_2 має наміри продати квартиру.

За результатами розгляду заяви 19 березня 2010 року Приморським районним судом м. Одеси постановлено ухвалу про забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2, яка належить на праві власності ОСОБА_2

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2012 року, яке набрало законної сили 21 серпня 2013 року за результатами розгляду справи судом касаційної інстанції, в задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_7 відмовлено.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивачем ОСОБА_2 було зазначено, що шкоду йому завдано саме діями ОСОБА_3 та ОСОБА_7, які, перебуваючи із ним в неприязнених стосунках, будучи проінформованими про те, що ОСОБА_2 має намір продати квартиру, здійснили заходи щодо накладення арешту на квартиру, з метою недопущення її продажу. Про наміри позивача продати належну йому на праві власності квартиру, а також про неможливість укладення договору купівлі - продажу цієї квартиру через наявне обтяження у вигляді арешту, показали свідки, які були допитані у суді першої інстанції: ОСОБА_10 та ОСОБА_11

Суд першої інстанції належної оцінки зазначеному не надав.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Також, згідно зі ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2)доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 про відшкодування реальних збитків у розмірі залишених у ОСОБА_8 в якості завдатку грошових коштів в розмірі 640000 грн, що на день укладення договору про завдаток від 15 травня 2010 року, еквівалентно 80000 доларів США, підлягають задоволенню.

Разом із цим, позовні вимоги про відшкодування реальних збитків у розмірі повернутого ОСОБА_2 компанії «RANGEHOLM CONTRACTS LLP» завдатку та додатково сплаченої суми у розмірі завдатку в сумі, еквівалентній 300000 доларів США задовольнити неможливо.

Так, за умовами договору про завдаток, укладеному між ОСОБА_2 та компанією «RANGEHOLM CONTRACTS LLP», позивач отримав завдаток у розмірі 150000 доларів США від покупця квартири. Разом із цим, п. 6.3. вказаного договору передбачено, що у випадку відмови позивача від продажу квартири в строк до 31 серпня 2010 року, останній зобов'язується повернути покупцю завдаток в подвійному розмірі.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що неможливість укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 пов'язана із наявним обтяженням на вказану квартиру шляхом накладення арешту за заявою ОСОБА_3 та ОСОБА_7

Позадоговірна відповідальність настає за порушення юридичного обов'язку, що має абсолютний характер, входить в абсолютні правовідносини, змістом яких є необхідність утримуватися від порушення суб'єктивного права чи особистого блага. Його порушення щодо конкретного носія права породжує новий обов'язок замість невиконаного - відшкодувати завдану шкоду. Зміст позадоговірної відповідальності становить відшкодування шкоди в натурі або повне відшкодування заподіяних збитків.

Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, і вина.

За правилами ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. При цьому, особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 повернув на адресу компанії «RANGEHOLM CONTRACTS LLP» завдаток та додатково сплатив суму у розмірі завдатку в сумі, еквівалентній 300000 доларів США, що підтверджується копією квитанції до приходного касового ордеру № 37 від 14.01.2012 року (а.с. 13 т. 1).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в цій частині, колегія суддів звертає увагу на наступне.

В матеріалах справи міститься інформація, надана на запит суду про правову допомогу до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії щодо надання відомостей про достовірність проведення грошових операцій між позивачем та компанією «RANGEHOLM CONTRACTS LLP».

Згідно наданої відповіді, компанія «RANGEHOLM CONTRACTS LLP» була фактично ліквідована 30 березня 2010 року.

Таким чином, на момент повернення позивачем завдатку та додаткової сплати суми у розмірі завдатку в розмірі 300000 доларів США, такої юридичної особи, як компанія «RANGEHOLM CONTRACTS LLP», не існувало, в зв'язку із її ліквідацією.

Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку щодо безпідставності передачі на адресу неіснуючої юридичної особи грошових коштів.

Також суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги доводи позивача про те, що зазначена компанія могла бути поновлена, так як надана на запит суду відповідь датована 13 жовтня 2015 року, що свідчить про те, що до сектору пошуку виконавця запиту входив період після 30.03.2010 року до 13.10.2015 року.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_2 про відшкодування збитків в розмірі 7500000 грн, що еквівалентно 300000 доларів США, дійсно задоволенню не підлягають.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про відшкодування збитків в розмірі 2000000 грн, що еквівалентно 80000 доларів США, колегія суддів керується наступним.

Так, п. 6.2. договору про завдаток від 15 травня 2010 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_8, передбачено, що покупець сплачує продавцю завдаток в розмірі 640000 грн, що відповідає 80000 доларів США. При цьому, п. 6.4. цього ж договору передбачено, що у випадку відмови покупця від правочину у строк до 31 серпня 2010 року, завдаток останньому не повертається.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 не виконав свої зобов'язання перед ОСОБА_8 у зв'язку із наявним обтяженням на квартирі АДРЕСА_2 у вигляді арешту, накладеного Приморським районним судом м. Одеси 19 березня 2010 року за наслідками розгляду заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_7 про забезпечення позову від 16 березня 2010 року.

Задовольняючи позов в цій частині, колегія суддів зауважує на тому, що укладення договору від 15 травня 2010 року з подальшим придбанням квартири АДРЕСА_1 пов'язувалось позивачем із майбутнім продажем квартири АДРЕСА_2 за ціною, встановленою в розмірі, еквівалентному 1500000 доларів США.

Таким чином, ОСОБА_2 дійсно зазнав збитки у вигляді неповернутого завдатку в сумі, еквівалентній 80000 доларів США, в зв'язку із невиконанням своїх зобов'язань перед ОСОБА_8 по купівлі квартири останнього, по причині неможливості відчуження квартири АДРЕСА_2 за наявності обтяження у вигляді арешту вказаної квартири.

Колегія суддів також вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди у вигляді упущеної вигоди в розмірі 11 148 612 грн 50 коп., як різниці між оціночною і договірною ціною квартиру належить задовольнити частково.

Так, відповідно до договору про завдаток від 09 березня 2010 року, договірна ціна квартири АДРЕСА_2 становила суму, еквівалентну 1500000 доларів США.

Згідно із висновком судової оціночно-будівельної експертизи № 27/17 від 05.12.2017 року ринкова вартість вказаної квартири, визначена станом на 09.03.2010 року, складає 864 975 дол. США, або 6 905 787 (з округленням до цілого, курс НБУ на 09.03.2010 р. становить 798,38/100 дол. США).

Таким чином, різниця між договірною ціною квартири АДРЕСА_2 та її ринковою вартістю на час укладення договору завдатку від 09 березня 2010 року становить 635 025 дол. США, або 17 153 245,8 грн (за курсом НБУ станом на день розгляду справі 20.02.2018р. - 2701,1922/100 дол. США), що і є збитками, яких зазнав позивач, у вигляді упущеної вигоди в результаті подачі ОСОБА_3 та ОСОБА_7 до суду заяви про накладення арешту на квартиру позивача.

Втім, з огляду на розмір заявлених вимог та принцип диспозитивності цивільного судочинства, зазначені вимоги підлягають задоволенню в розмірі, заявленому позивачем, тобто 11 148 612 грн 50 коп.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з відповідачів упущеної вигоди у вигляді вартості непроданої квартири в розмірі 37 500 000 грн, що еквівалентно 1 500 000 доларів США, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що права позивача порушені не були в цій частині, так як квартира АДРЕСА_2 не вибула із власності ОСОБА_2, а тому і відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, колегія суддів також звертає увагу на наступні обставини.

Пред'являючи позов, ОСОБА_2 просив суд покласти солідарну відповідальність на відповідачів по відшкодуванню шкоди.

За правилами ст. 1190 ЦК України особи, спільними діями яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Апеляційним судом встановлено, що шкоду позивачу завдано спільними діями ОСОБА_3 та ОСОБА_7

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 померла.

Спадкоємцями ОСОБА_7 за законом є її чоловік - ОСОБА_3, та діти померлої - ОСОБА_5, ОСОБА_5 та малолітня ОСОБА_4

Відповідно до ч. 1 ст. 1231 ЦК України до спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем.

Порядок погашення зазначених обов'язків спадкодавця перед кредиторами передбачений ст. 1282 ЦК України, та залежить від того, чи перейшла спадщина до одного із спадкоємців або до декількох із них, а також від розміру їхніх спадкових часток. За наявності кількох спадкоємців кожен з них відповідає за борги спадкодавця пропорційно до одержаної ними частки у спадковому майні.

Як вбачається із матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_7, всі відповідачі прийняли спадщину, шляхом подання відповідної заяви у встановлений законом шестимісячний строк.

Таким чином, відповідальність спадкоємців ОСОБА_7 за її борги, носить частковий характер, і обмежується вартістю майна, успадкованого цією особою. Разом із цим, жоден із відповідачів не отримав свідоцтва про право на спадщину за законом, а тому встановити дійсну вартість спадкового майна не представляється можливим.

Задовольняючи позов про відшкодування шкоди частково, колегія суддів вважає, що майнова шкода не підлягає відшкодуванню з малолітньої ОСОБА_4, так як в силу ч. 2 ст. 31 ЦК України малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду, та, відповідно, і обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана ОСОБА_7 до малолітньої ОСОБА_4 не перейшов.

Таким чином, відшкодуванню підлягає майнова шкода, завдана позивачу ОСОБА_3 та ОСОБА_7, в розмірі 13 148 612,5 грн (2 000 000 грн + 11 148 612,5 грн), виходячи із такого розрахунку: ОСОБА_3 - 5/8 частин від розміру майнової шкоди ( ? +1/4 частина спадкового майна) - 8 217 882,81 грн, ОСОБА_5 - 1/8 частина від розміру майнової шкоди - 1 643 576,56 грн, ОСОБА_5 - 1/8 частина від розміру майнової шкоди - 1 643 576,56 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Що стосується вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів вважає, що вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Статтею 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Як роз'яснено у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи й не повинен призводити до її збагачення.

Як зазначив позивач, в зв'язку із неправомірними діями ОСОБА_3 та ОСОБА_7, які виразились у штучному створенні перешкод у продажу його квартири та отриманні значного прибутку, він зазнав фізичних та душевних страждань, приниження честі та гідності. Порушились особисті та сімейні економічні плани позивача, його сім'я опинилася в скрутному матеріальному становищі. Внаслідок тривалих переживань погіршився стан здоров'я позивача, що виразилося у перенесеному позивачем інфаркті.

Ці обставини підтверджуються випискою із історії хвороби ОСОБА_2 за № 3054, відповідно до якої 06.03.2015 року позивач поступив до кардіологічного відділення МКЛ № 1 із гострим заднім інфарктом міокарда. Також ці обставини підтверджуються випискою із історії хвороби № 4387/1212 МКЛ № 3 від 05.12.2014 року та випискою із історії хвороби № 1931/611 від 05.06.2012 року.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_2 дійсно спричинена моральна шкода, але її розмір у 2 500 000 грн, на думку колегії суддів, є значно завищеним, тому з урахуванням вищевикладених обставин, тривалості порушення прав позивача колегія суддів дійшла висновку, що моральна шкода підлягає стягненню з ОСОБА_3 в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн.

Відмовляючи у вимогах про стягнення моральної шкоди з інших відповідачів, колегія суддів керується вимогами ч. 2 ст. 1231 ЦК України, відповідно до якої до спадкоємця переходить обов'язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя.

Доводи ОСОБА_3 та його представника про те, що він не може бути належним відповідачем по справі, так як заява про забезпечення позову від 16 березня 2010 року подана за підписом адвоката ОСОБА_12, якій на той час був представником лише ОСОБА_7, а в матеріалах цивільної справи за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_7 до ОСОБА_2, Одеської міської ради, Виконкому Одеської міської ради, Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання розпоряджень незаконними, визнання договору купівлі-продажу, свідоцтва про право власності недійсними, про усунення перешкод в користуванні спільною сумісною власністю, яка знаходилась в провадженні Приморського районного суду м. Одеси, відсутня довіреність від ОСОБА_3 на представництво його інтересів адвокатом ОСОБА_12, а також ті, що в матеріалах цієї справи містяться документи (заяви, скарги, клопотання) які підписані не самим ОСОБА_2, а невідомою особою судова колегія не приймає до уваги виходячи з наступного.

Матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_7 до ОСОБА_2, Одеської міської ради, Виконкому Одеської міської ради, Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання розпоряджень незаконними, визнання договору купівлі-продажу, свідоцтва про право власності недійсними, про усунення перешкод в користуванні спільною сумісною власністю, яка знаходилась в провадженні Приморського районного суду м. Одеси були витребувані та досліджені в процесі апеляційного розгляду судом апеляційної інстанції.

Дійсно, в матеріалах витребуваної справи відсутня письмова довіреність ОСОБА_3 на представництво його інтересів адвокатом ОСОБА_12, однак, аналізуючи оглянуті матеріалів справи, судова колегія звертає увагу на наступне.

Всі заяви, клопотання, уточнення позову та інші процесуальні документи були подані до суду в письмовому вигляді, в них зазначено, що вони подаються адвокатом ОСОБА_12 як представником позивачів на підставі доручення. Зазначені документи містять як підпис одного ОСОБА_12, підписи тільки ОСОБА_3 та ОСОБА_7, так і підписи ОСОБА_3 та ОСОБА_7 разом з підписом адвоката ОСОБА_12 як їх представника. Майже на всі судові засідання (в тому числі і 19 березня 2010 року коли була розглянута заява Приморським районним судом м. Одеси та постановлена ухвалу про забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2, яка належить на праві власності ОСОБА_2.) з'являлися ОСОБА_3 разом з адвокатом ОСОБА_12 Відповідно до деяких журналів судового засідання, в цих засіданнях приймав участь один адвокат ОСОБА_12 із зазначенням, що він є представником позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_7 (т.1 оглянутої справи). Жодного разу в процесі розгляду тієї справи ОСОБА_3 не зазначав, що адвокат ОСОБА_12 не є його представником, що в нього інша правова позиція ніж у його дружини та адвоката, а навпаки, виходячи з журналів судових засідань, вони займали весь час єдину правову позицію з усіх питань.

Колегія суддів не може пояснити відсутність в матеріалах справи письмової довіреності за 2010 рік на адвоката ОСОБА_12 від позивача ОСОБА_3

При цьому, колегія суддів також звертає увагу на наступне.

Відповідно до чинної на той час редакції статті 32 ЦПК України, позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо:

1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів;

2) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;

3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.

Співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність.

Позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_7 були співучасниками по справі, та на підставі вказаної вище статті мали право доручити вести справу одному із них.

Також, на час розгляду заяви про забезпечення позову діяла наступна редакція ст. 42 ЦПК України, відповідно до положень якої повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мали бути посвідчені такими документами:

1) довіреністю фізичної особи;

2) довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника;

3) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.

2. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання.

3. Довіреність від імені юридичної особи видається запідписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутомабо положенням, з прикладенням печатки юридичної особи.

4. Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватись ордером, який виданий відповідним адвокатським об'єднанням, або договором.

5. Оригінали документів, зазначених у цій статті, або копії з них, посвідчені суддею, приєднуються до справи.

6. Фізична особа може надати повноваження представникові за усною заявою, яка заноситься до журналу судового засідання.

Частину шосту статті 42 виключено на підставі Закону №2453-VI (2453-17) від 07.07.2010 - зміни щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та були ввежені в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ - а саме тільки з 1 листопада 2010 року.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що протягом 2010 року адвокат ОСОБА_12 по справі за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_7 до ОСОБА_2, Одеської міської ради, Виконкому Одеської міської ради, Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання розпоряджень незаконними, визнання договору купівлі-продажу, свідоцтва про право власності недійсними, про усунення перешкод в користуванні спільною сумісною власністю, яка знаходилась в провадженні Приморського районного суду м. Одеси представляв інтереси обох позивачів. Більш того, після передачі справи від судді Свяченої, в 2012 році (т.2) матеріали справи вже містять нові письмові довіреності на адвоката ОСОБА_12 як від позивача ОСОБА_3 так і від позивача ОСОБА_7

Щодо неналежності підпису на процесуальних документах, то судовому засіданні 20.02.2018 року ОСОБА_2 особисто підтвердив те, що всі заяви, скарги та інші процесуальні документи по цій справі були подані або ним особисто, або його представниками від його імені, він дійсно підписував деякі документи трохи іншим підписом у зв'язку з тим, що після перенесеного інсульту координація його рухів ще була дещо порушена.

Відповідно до положень статті 212 ЦПК України (яка були чинна на момент розгляду справи судом першої інстанції) с уд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

В статті 214 ЦПК (яка були чинна на момент розгляду справи судом першої інстанції) зазначено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до статті 215 ЦПК (яка були чинна на момент розгляду справи судом першої інстанції) в мотивувальній частині рішення суд зазначає: встановлені судом обставини і визначені відповідно до них правовідносини; мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти; чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався;

Відповідно до статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглядаючи справу, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права у зв'язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до припису ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що за подання позову позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 3654 грн, за подання апеляційної скарги позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 7579 грн (хоча повинен був сплатити 4019,40 грн) (т.2 а.с.97,100), за проведення експертизи сплатив 275,61 грн, по справі виноситься постанова про часткове задоволення позову, тому судові витрати підлягають стягненню з відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_5 пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 липня 2016 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, неповнолітньої ОСОБА_4, в інтересах якої діє її законний представник ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, третя особа - Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про відшкодування майнової та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду у розмірі 8 217 882,81 грн.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду у розмірі 1 643 576,56 грн.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду у розмірі 1 643 576,56 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 600 гривень за подачу позову та 670 гривень за подачу апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 310 гривень за подачу позову та 335 гривень за подачу апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 310 гривень за подачу позову та 335 гривень за подачу апеляційної скарги.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

П.М. Черевко

Повне судове рішення складено 06.03.2018 року