Справа №22ц-9091/09 Головуючий в 1 інстанції Князьков В.В.
Категорія 53 Доповідач Будулуца М.С.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 грудня 2009 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
Головуючої - судді: Курило В.П.,
суддів: Будулуци М.С., Санікової О.С.,
при секретарі Степаненко В.Б.,
розглянувши апеляційну скаргу Управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в м. Донецьку Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в Донецькій області на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 22 вересня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в м. Донецьку Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в Донецькій області (далі - Управління МНС м. Донецька) про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за увесь час затримки по день фактичного розрахунку та відшкодування моральної шкоди , -
ВСТАНОВИВ:
У липні 2007 року позивачка звернулась до суду з названим позовом та зазначила, що за виконавчим листом Калінінського районного суду м. Донецька вона отримала 2483,95 грн. заборгованості, яка складається з невиплачених надбавок до посадового окладу за період з квітня 2004 року по вересень 2005 року і заробітної плати з січня по липень 2005 року.
При цьому Управління МНС м. Донецька не нарахувало їй компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату, яка складає 150 грн. за період з квітня 2004 року по березень 2005 року, та надбавку у розмірі 100 % грошового забезпечення, що складає 1662 грн. за період з жовтня 2005 року по березень 2006 року.
З жовтня 2005 року не виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення при виході у відпустку у розмірі 150 грн.
З січня 2006 року по жовтень 2006 року їй не виплачувалась заробітна плата у розмірі 5417,39 грн., а саме: посадовий оклад – 1481,62 грн., надбавки за особливі умови праці – 936,64 грн. та за вислугу років – 210, 31 грн., оплата праці за роботу у нічний час – 378,63 грн. та у святкові дні – 152,52 грн., за роботу у надурочний час – 159,53 грн., премія - 1570,07 грн., відпускні – 518,02 грн.
Вказала, що у зв’язку з невиконанням відповідачем своїх обов’язків вона знаходилась у тяжкому фінансовому становищі, що спричинило їй моральну шкоду, а тому просила стягнути з відповідача 5000 грн. у відшкодування моральної шкоди.
Під час розгляду справи ОСОБА_1 доповнила позовні вимоги і зазначила, що у період з січня 2007 року по 31 травня 2007 року їй не виплачено заробітну плату у розмірі 1538 грн.: у січні місяці за роботу у нічний час - 74,36 грн., у святкові дні – 26,14 грн., 50 % - 244 грн.; у лютому місяці за роботу у нічний час - 68,32 грн., 50 % - 244 грн.; у березні – за роботу у нічний час – 93,51 грн., у святкові дні – 26,30 грн., 50 % - 244 грн.; у квітні – за роботу у нічний час – 22,10 грн., 50% - 109,8 грн., відпускні – 276 грн.; за травень 50% - 109,47 грн.
Їй також недоплачена вихідна допомога при звільненні у розмірі 311,17 грн., оскільки невірно була нарахована середня заробітна плата - 603 грн., яка фактично складала 914,17 грн.
Окрім цього, їй невиплачена за весь період затримки заробітної плати компенсація у зв’язку з порушенням строків виплати зарплати з жовтня 2005 року по 31 травня 2007 року.
У жовтні 2008 року позивачка доповнила свої позовні вимоги, додатково просила стягнути з відповідача: невиплачену їй матеріальну допомогу на оздоровлення при виході у відпустку за 2006 рік – 404 грн., за 2007 рік – 512 грн., а також середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 10 775,10 грн.
3 липня 2009 року позивачка ще раз доповнила позовні вимоги і просила стягнути з відповідача недоплачену заробітну плату за лютий – жовтень 2006 року, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати в Україні: з 1 січня 2006 року – 350 грн., з 1 липня 2006 року – 375 грн.:
- 100% надбавки грошового забезпечення за жовтень – грудень 2005 року, січень - березень 2006 року на загальну суму 1500 грн., яка складається з 450 грн.(з 1 жовтня по грудень 2005 року по 150 грн.) та 1050 грн. (з січня по березень 2007 року по 350 грн.);
- недорахований посадовий оклад з січня по вересень 2006 року, усього 1082,77 грн.;
- надбавки за особливі умови праці у розмірі 50 % від посадового окладу за цей же період, усього 860,88 грн.;
- 10 % вислуги років з січня по вересень 2006 року , усього 180,77 грн.;
- за роботу з січня по вересень 2006 року у нічний час - 292,62 грн. і святкові дні – 254,59 грн.;
- недонараховану зарплата за час відпустки у 2006 році на загальну суму 413,51 грн. і виплат на оздоровлення: за жовтень 2005 року – 150 грн., липень 2006 року – 375 грн. і квітень 2007 року – 512 грн.
21 липня 2009 року позивачка знову уточнила і доповнила позовні вимоги, просила стягнути з січня по травень 2007 року недонараховану та невиплачену оплату праці за роботу у нічний час (257,50 грн.) і святкові дні (52,28 грн.), виплати за особливі умови праці у розмірі 50 % від посадового окладу (949,59 грн.) у загальному розмірі 1259,37 грн., зарплату за час відпуски у 2007 році – 287,90 грн. та вихідну допомогу при звільненні на суму 309,45 грн.
Окрім зазначених сум, просила також стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку станом на 1 липня 2007 року – 22 854,25 грн. та моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.
Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 22 вересня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, з відповідача стягнуто на користь позивачки заборгованість: по невиплаченим окладам за січень - вересень 2006 року – 1028,46 грн., за особливі умови праці в цей же період – 860,88 грн., за вислугу років у розмірі 10 % - 180,77 грн., за роботу у нічний час за січень – вересень 2006 року - 299,58 грн., у святкові дні – за січень – серпень 2006 року - 254,59 грн., відпускні за 2006 рік – 266,14 грн., за особливі умови праці за січень – травень 2007 року - 949,59 грн., за відпускні у 2007 році – 287,90 грн., з вихідної допомоги - 309,45 грн.; середній заробіток за весь час затримки – 22 103,8 грн. та моральну шкоду в сумі 1000 грн. З відповідача стягнуто в дохід держави 271,03 грн. судового збору та витрати на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи – 30 грн.
З вказаним рішенням суду не погодилось Управління МНС м. Донецька (далі - апелянт) та подало апеляційну скаргу.
Апелянт зазначив, що суд порушив норми матеріального і процесуального права, вийшов за межі позовних вимог. На думку апелянта, при вирішенні справи суд не врахував, що фінансове забезпечення позивачки здійснювалось в межах фактичних надходжень до спеціального фонду бюджету, вини у відповідача у невиплаті позивачці відповідних грошових сум немає. Також вважає, що суд безпідставно стягнув надбавку за особливі умови праці за січень – вересень 2006 року – 860,88 грн. та за січень – травень 2007 року в сумі 949,59 грн. Позивачка порушила тримісячний строк для звернення до суду.
Просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1
В засіданні апеляційного суду представник відповідача – ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скаргу задовольнити.
Позивачка ОСОБА_1 та її представник – ОСОБА_3 заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухав доповідь судді, пояснення представників сторін, позивачку, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходе до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст.303 ч.1 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з вимогами ст.309 ч.1 п.3 і п.4 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказуванню підлягають ті обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд, у відповідності з вимогами ст.212 ЦПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом першої інстанції встановлено і це підтверджено матеріалами справи, що позивачка ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з відповідачем, працюючи інспектором групи протипожежної профілактики Донецького державного Палацу молоді «Юність» 103-ї професійної пожежної частини Управління МНС в м. Донецьку. Група протипожежної профілактики була створена на підставі наказу МНС України № 22 від 28 лютого 2003 року. Наказом № 45 о/с від 31 травня 2007 року позивачка звільнена на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. В день звільнення отримала трудову книжку.
Фінансово - матеріальне забезпечення групи ППО, де працювала позивачка, здійснюється за рахунок об’єкту на підставі договору про надання послуг. Згідно договору від 27 червня 2002 року, укладеному між МНС та Донецьким державним Палацом молоді «Юність» (далі – ПМ «Юність») на п’ять років, оплата працівників профілактичної групи ППО встановлюється сторонами на підставі розрахунків (т.2 а.с.153 – 157).
Згідно пункту 3.1 договору від 2 жовтня 2006 року сума договору встановлюється на підставі наданого Пожежною охороною та погодженою з ПМ «Юність» кошторису витрат на утримання особового складу ППО, який складається з заробітної платні – основна зарплата, твердої надбавки ОСУ 50 %, доплати за вислугу років, за роботу у нічний час, за роботу у святкові дні, нарахування на зарплату 36,2 %, що становить 15 650, 34 грн. Пунктом 3.2 цього ж договору передбачено, що у разі прийняття законодавчих або інших нормативно - правових актів, які зумовлюють зміни у виплаті співробітникам ППО заробітної плати з метою соціального захисту співробітників ППО, сума договору змінюється в обов’язковому для сторін порядку на підставі наданого Пожежною охороною розрахунку з посиланням на нормативно – правовий акт з дня набрання нормативно – правовим актом законної сили, про що складається додаткова угода до договору (т. 2 а. с. 150 – 153).
Оскільки відповідач виплачував позивачці заробітну плату у розмірі нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати, то суд прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки заборгованості з заробітної плати за період січня - вересня 2006 року в сумі 1028,46 грн., що відповідає вимогам ч. 3 ст.95 КЗпП України (в редакції, що діяла станом до1 січня 2009 року).
Суд також правильно дійшов до висновку про стягнення на користь позивачки додаткової заробітної плати за особливі умови праці за цей же період в сумі 860,88 грн., та за січень - травень 2007 року у розмірі 949,59 грн. Також обґрунтовано суд зробив висновок і про стягнення заборгованості за роботу у нічний час за період січня – вересня 2006 року в розмірі 299,58 грн., доплати за роботу у святкові дні за період січня - серпня 2006 року у розмірі 254,59 грн., надбавки за вислугу років у розмірі 10% за січень – вересень 2006 року в сумі 180,77 грн., відпускних за 2006 і 2007 роки у розмірах, відповідно, 266,14 грн. і 287,90 грн., та вихідної допомоги – 309,45 грн.
Судом встановлена зазначена заборгованість відповідача перед позивачкою на час звільнення останньої з роботи і в цій частині спір вирішено на користь позивачки. Ці виплати передбачені ст.2 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95 – ВР, ст.ст.21 – 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96 – ВР, ст.ст. 44, 83, 94, 95, 98, 106, 107, 108 КЗпП України, постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопад 2001 року № 1539 «Про впорядкування умов оплати праці працівників професійної пожежної охорони Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи».
Стягуючи зазначені суми, суд правильно послався на норми матеріального права і навів відповідні розрахунки стягнутих сум. В частині задоволення позову щодо стягнення зазначених сум рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права та підстави для скасування рішення в цій частині відсутні.
Апеляційний суд також вважає, що не заслуговує на увагу довід апеляційної скарги щодо пропуску позивачкою строку для звернення за захистом порушених прав, оскільки до суду вона звернулась з позовом в липні 2007 року - в межах тримісячного строку після звільнення і розрахунку, що відповідає вимогам ч.1 ст.233 КЗпП України. Щодо вимог позивачки про стягнення з відповідача належної їй заробітної плати, то згідно з ч.2 ст.233 цього ж Кодексу обмежень будь - яким строком для звернення до суду з вказаним позовом не існує.
Втім, висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за весь час затримки в сумі 22 103,8 грн. та моральної шкоди в розмірі 1000 грн. не відповідає вимогам норм матеріального права і фактичним обставинам справи.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Апеляційний суд вважає, що вина відповідача у невиплаті позивачці стягнутої рішенням суду суми відсутня
Відповідач є державною установою. Згідно з Тимчасовим Положенням про професійну пожежну охороні МНС від 13 жовтня 2004 року № 115 ( далі – Положення ), штати підрозділів ППО розробляються і затверджуються МНС України. Чисельність підрозділів ППО і витрати на їх утримання визначаються МНС України; фінансове та матеріально – технічне забезпечення підрозділів ППО здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, асигнувань, що надходять за договорами від промислових та інших об’єктів, відрахувань від платежів з майнових видів страхування на фінансування запобіжних заходів, благодійних внесків від юридичних осіб та громадян, а також інших грошових надходжень, визначених законодавством ( п.1.6 Положення).
Донецький державний Палац молоді «Юність» є також державною установою і фінансується за рахунок державного бюджету. Витрати на утримання підрозділів ППО на об’єктах ( у даному випадку ППО Палацу молоді «Юність») здійснюється за рахунок коштів, які отримані за договором (п.1.8 положення).Відповідач виплачував позивачці заробітну плату у розмірі, затвердженому кошторисом за договором , укладеним між відповідачем і Палацом молоді « Юність».
Суд не врахував, що вини відповідача в затримці повного розрахунку при звільненні і у спричиненні позивачці моральної шкоди, невиплатою належних сум позивачці, немає.
Донецький державний Палац молодості «Юність» є державною установою. І фінансується за рахунок державного бюджету. Витрати на утримання підрозділів ППО на об’єктах (у даному випадку ППО Палацу молоді «Юність») здійснюється за рахунок коштів, які отримані за договорами (п.18Положення). Відповідач виплачував позивачці заробітну плату у розмірі, затвердженому кошторисом за договором, укладеним між відповідачем і Палацом молоді «Юність». Згідно фактичним обставинам справи затримка розрахунку при звільненні ОСОБА_1 мала місце через відсутність належного фінансування збоку держави, тобто відсутня вина відповідача в цьому, що є підставою для відмови у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в порядку ст. 117 КЗпП України.
Задовольняючи позов в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ці вимоги обґрунтовані.
Апеляційний суд вважає, що цей висновок також не відповідає встановленим обставинам справи і вимогам матеріального права.
Згідно п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з’ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавством відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Відповідно до загальних підстав цивільно – правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
Між сторонами виникли трудові правовідносини і в частині відшкодування моральної шкоди ці правовідносини врегульовані ст.237-1 КЗпП України.
Як зазначено в ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Частина 2 ст.1167 ЦК України визначає випадки відшкодування моральної шкоди незалежно від вини фізичної або юридичної особи, яка її завдала; спірні правовідносини не відносяться до цієї категорії випадків.
Вина відповідача у спричиненні позивачці ОСОБА_1 моральної шкоди, спричиненої невиплатою належних їй сум, відсутня. Обґрунтування відсутності вини у спричиненні моральної шкоди позивачці є аналогічними обґрунтуванню відсутності вини відповідача для стягнення середнього заробітку в порядку ст.117 КЗпП України, наведеному у цьому рішенні.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення середньої заробітної плати за затримку розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди підлягає скасуванню з відмовою в задоволенні позову в цій частині через відсутність вини відповідача в неналежному фінансуванні і у спричиненні такої шкоди.
В іншій частині рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу Управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в м. Донецьку Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в Донецькій області задовольнити частково.
Рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 22 вересня 2009 року скасувати в частині задоволення позову про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до Управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в м. Донецьку Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в Донецькій області в частині стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 22 вересня 2009 року залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуюча: Судді: