а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

м. Вінниця,    вул. Островського, 14

тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua

____________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

27 листопада 2009 р.       Справа № 2-а-4212/09/0270

Вінницький окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді: Дончика В.В.,

при секретарі судового засідання: Ваталінській М.А.,

за участю: позивача – ОСОБА_1, представника ГУВВ МВС України –Пилипіва С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (далі –ГУВВ МВС України), комісії Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій (далі –комісія ГУВВ МВС України) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії

в с т а н о в и в :

У жовтні 2009 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ГУВВ МВС України про визнання протиправним та скасування рішення комісії ГУВВ МВС України № 3/18-Ш-214 від 24.09.2009 року (протокол № 5 від 23.09.2009 року) про відмову у наданні статусу учасника бойових дій та зобов’язання ГУВВ МВС України надати статус учасника бойових дій та видати відповідне посвідчення.

Зазначав, що в період з 17.07.2006 року по 14.12.2007 року, відповідно до Наказів МВС України № 388 о/с від 12.07.2006 року, № 938 о/с від 19.07.2007 року та від 31.08.2007 року № 1172 о/с, він перебував у тривалому закордонному відрядженні у складі Спеціального миротворчого підрозділу МВС України в Косово на посаді заступника командира 3-го оперативного взводу.

Рішенням (протокол) комісії ГУВВ МВС України № 5 від 23.09.2009 року йому було відмовлено у визначенні статусу учасника бойових дій з тих підстав, що територія держави та період не відповідає переліку, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 08.02.1994 року (чинної на момент прийняття рішення).

Під час його перебування у відрядженні в Косово діяли норми Постанови Кабінету Міністрів України № 63 від 08.02.1994 року Про організаційні заходи щодо застосування Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, згідно яких територія країни Косово (колишня Югославія) входила до переліку держав перебування в яких надавало право на визначенні статусу учасника бойових дій.

Посилаючись на те, що комісією під час прийняття рішення неправомірно застосовано Постанову Кабінету Міністрів України, в редакції чинній на момент розгляду матеріалів про встановлення статусу учасника бойових дій, положення якої період перебування позивача в Косово відсутній, що супереч статтям 22, 58 Конституції України, ОСОБА_1 просив визнати поважною причину неподання документів на встановлення статусу учасника бойових дій в період до 8.11.2007 року, визнати протиправним та скасувати рішення комісії ГУВВ МВС України № 3/18-Ш-214 від 24.09.2009 року про відмову у наданні статусу учасника бойових дій та зобов’язати ГУВВ МВС України надати статус учасника бойових дій та видати відповідне посвідчення.

Під час розгляду справи ухвалою суду від 28.10.2009 року до участі у справі залучено другого відповідача комісію ГУВВ МВС України.

В судовому засіданні позивач підтримав заявлений позов та просив про його задоволення.

Представник ГУВВ МВС України в судовому засіданні заперечував проти заявленого позову та зазначав, що рішення про відмову у наданні статусу учасника бойових дій прийнято на підставі чинних, на момент прийняття рішення, нормативних актів, в положеннях яких територія Косово та період перебування ОСОБА_1 в цій країні не надавало позивачу права на встановлення йому статусу учасника бойових дій.

Представник комісії ГУВВ МВС України в судове засідання не заявився з невідомих суду причин, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Заяв та клопотань щодо неможливості розгляду справи до суду не надходило. З урахуванням положень частини 4 статті 128 КАС України, суд ухвалив розгляд справи здійснювати за відсутності представника комісії ГУВВ МВС України, на підставі наявних у справі доказів.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши докази, надавши їм юридичну оцінку, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 388 о/с від 12.07.2006 року майора ОСОБА_1, старшого інструктора з тактико-спеціальної підготовки в/ч 3028 ГУВВС МВС України, направлено з 17 липня 2006 року терміном на 1 рік в тривале закордонне відрядження до складу Спеціального та Кінологічного миротворчих підрозділів МВС України в Косово. Наказами Міністерства внутрішніх справ України № 938 о/с від 19.07.2007 року, № 1172 о/с від 31.08.2007 року термін відрядження був продовжений до 31 грудня 2007 року.

Як вбачається із довідки командира Спеціального миротворчого підрозділу МВС України № К1-886/1 від 10.12.2007 року, ОСОБА_1 дійсно перебував у закордонному відрядженні у складі Спеціального миротворчого підрозділу МВС України в Косово (колишня Союзна Республіка Югославія) з 17.07.2006 року по 14.12.2007 року.

Зазначений підрозділ створений та виконував миротворчу місію у складі міжнародної поліції тимчасової цивільної адміністрації в рамках місії ООН у Косово на підставі Закону України Про участь України в міжнародних миротворчих операціях№ 613-14 від 23.04.1999 року, Указу Президента України Про направлення миротворчого персоналу України до місії ООН у справах тимчасової адміністрації в Косово, Союзна Республіка Югославія№ 1261/99 від 2.10.1999 року, на виконання Резолюції Ради Безпеки ООН № 1244(1999) від 10.06.1999 року (а.с. 11).

Відповідно до статті 5 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захистуучасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Абзацом другим та третім частини 2 статті 6 вказаного Закону встановлено, що учасниками бойових дій визначаються військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.

Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України Про організаційні заходи щодо застосування Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту№ 63 від 08.02.1994 року затверджено Перелік держав і періодів бойових дій на їх території.

Дана Постанова, в редакції з 25.05.2006 року по 13.11.2007 року, чинній на час направлення та перебування ОСОБА_1 в Косово, передбачала надання статусу учасника бойових дій в разі перебування в країні Югославія 15.07.1992 року.

08.11.2007 року Постановою Кабінету Міністрів України № 1296 Про доповнення переліку держав і періодів бойових дій на їх територіївнесено зміни до Постанови Кабінету Міністрів України №63 від 08.02.1994 року, згідно з якими період перебування у Югославії, що дає право на надання статусу учасником бойових дій, визначено 15.07.1992 року - 16.06.1999 року.

На думку позивача, внесеними змінами до вказаного Переліку було обмежено його право на становлення статусу учасника бойових дій. Тобто він вважає, що встановлення кінцевої дати перебування в Югославії 16.06.1999 року, є звуженням періоду, який би надав таке право, в той час як положення Переліку, чинного на час його перебування в Косово, обмежень не передбачало, а визначало лише дату початку такої події.

Проте з такими міркуваннями суд погодитись не може. Дійсно Постанова Кабінету Міністрів України № 63 від 08.02.1994 року, в редакції з 25.05.2006 року по 13.11.2007 року, чинній на час направлення та перебування ОСОБА_1 в Косово, визначала лише певну календарну дату, а саме 15 липня 1992 року перебування в цей день в Югославії передбачало можливість надання статусу учасника бойових дій. В той час, як внесеними змінами Постановою Кабінету Міністрів України № 1296 Про доповнення переліку держав і періодів бойових дій на їх територіїперіод перебування у Югославії, що дає право на надання статусу учасником бойових дій розширено та визначено з 15.07.1992 року по 16.06.1999 року. А тому твердження позивача, що внесеними змінами до Переліку держав і періодів бойових дій на їх територіїбуло обмежено його право є хибним, оскільки, а ні під час його перебування в Косово, а ні після, період з 17.07.2006 року по 14.12.2007 року не був віднесений до періоду бойових дійв країні Югославія (Косово).

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що згідно частини 2 статті 2 Закону України Про участь України в міжнародних організаціях, участь України в міжнародних миротворчих операціях здійснюється шляхом надання миротворчого контингенту, миротворчого персоналу, а також матеріально-технічних ресурсів та послуг у розпорядження відповідних органів, які визначаються рішенням про проведення такої операції.

Відповідно до частини 1 статті 2 зазначеного вище Закону миротворчий контингент - військові  підрозділи,  оснащені відповідним озброєнням і військовою технікою, засобами підтримки і зв'язку, що направляються Україною для участі в міжнародних миротворчих операціях, у тому числі військові підрозділи Збройних Сил України, інших військових формувань, котрі входять до складу об'єднаних військових підрозділів, що створюються спільно з іншими державами для участі у міжнародних миротворчих операціях (спільні батальйони тощо); миротворчий персонал  - окремі військовослужбовці та працівники Збройних Сил України, інших військових формувань, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та інших державних органів і цивільних установ України, які направляються Україною для участі в міжнародних миротворчих операціях і не входять до складу миротворчого контингенту.

ОСОБА_1 направлений в тривале закордонне відрядження у складі Спеціального та миротворчого підрозділу МВС України в Косово на підставі Указу Президента України від 02.10.1999 року № 1261/99 "Про направлення миротворчого персоналу України до місії ООН у справах тимчасової адміністрації в Косово, Союзна Республіка Югославія". Указом Президента України № 1261/99 передбачено, що працівників внутрішніх справ України направлено в якості миротворчого персоналу до складу міжнародної поліції тимчасової цивільної адміністрації в рамках Місії ООН у Косово, Союзна Республіка Югославія.

Законом України Про схвалення Указу Президента України Про направлення миротворчого контингенту для участі України у міжнародній миротворчій операції в Косово, Союзна Республіка Югославіявід 16.07.1999 року № 1006-XIV  визначено, що піклуючись про безпеку українських миротворців, виходити з того, що вони не братимуть участі в акціях, які безпосередньо загрожують їх життю, в тому числі в заходах по демілітаризації збройних формувань, які діяли і діють на території Косово, Союзна Республіка Югославія.

Таким чином, відповідно до вказаних вище вимог законодавства, позивач направлявся до складу міжнародної поліції тимчасової цивільної адміністрації, виходячи з того, що він не братиме участь в акціях, які безпосередньо загрожують життю.

Доказів на підтвердження прийняття участі в бойових діях, їх забезпечення тощо позивач не надав.

Окрім того слід зазначити, що позивач оскаржує відмову відповідача у наданні йому статусу учасника бойових дій, викладеного в листі № 3/18-Ш-214 від 24.09.2009 року (а.с. 36-37). Проте суд вважає за необхідне зазначити, що даний лист не є рішенням суб’єкта владних повноважень, в розумінні положень пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України. Так відповідно до пункту 6 Положення про Комісію з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України N 16   від 13.01.1995 року , визначено, що рішення з усіх розглянутих Комісією питань заносяться до протоколу. А тому, слід зазначити, що саме протокол засідання комісії ГУВВ МВС України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій № 5 від 23.09.2009 року (а.с. 38), є саме тим рішенням суб’єкта владних повноважень, яким позивачу відмовлено у визначенні статусу учасника бойових дій.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а суд згідно статті 86 зазначеного Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на  їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність, на даний час, правових підстав для зобов’язання відповідачів надати позивачу статус учасника бойових дій і як наслідок, відсутні правові підстави видати посвідчення учасника бойових дій.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність у відмові в задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

п о с т а н о в и в :

В задоволені позову відмовити.

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови оформлено 02.12.2009 року.

Суддя:                                                    Дончик Віталій Володимирович