ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/530/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді                                                             Яворського І.О.,

суддів:                                                                                 Попка Я.С., Обрізка І.М.

секретаря судового засідання                              Сідельник Г.М.

з участю осіб:

позивача по справі: адвоката ОСОБА_1

відповідача по справі: представника ОСОБА_2

третьої особи: не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Підволочиської селищної ради Тернопільської області на постанову Підволочиського районного суду Тернопільської області, ухвалену суддею Сташківим Н.Б. 28 листопада 2017 року у селищі Підволочиськ в справі за позовом Підволочиського районного споживчого товариства до Підволочиської селищної ради Тернопільської області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 про скасування рішення,

                              У С Т А Н О В И В:

Позивач, Підволочиське районне споживче товариство звернулося з позовом в суд до Підволочиської селищної ради Тернопільської області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 та просило скасувати рішення Підволочиської селищної ради Тернопільської області №1694 від 17 вересня 2015 року «Про скасування рішення виконавчого комітету селищної ради народних депутатів від 12 грудня 1996 року №153 «Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському районному споживчому товариству».

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що 02 грудня 1996 року виконавчий комітет Підволочиської селищної ради народних депутатів прийняв рішення № 153 «Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському районному споживчому товариству». На підставі вказаного рішення відповідачем видано Підволочиському районному споживчому товариству свідоцтво про право власності на 27 об'єктів нерухомого майна, які знаходяться на території смт. Підволочиськ і вказані у додатку до рішення за № 153. Дана власність була зареєстрована в бюро технічної інвентаризації, про що Підволочиському районному споживчому товариству були видані реєстраційні посвідчення на об'єкти нерухомого майна. Проте через 19 років, а саме 17 вересня 2015 року, сесія Підволочиської селищної ради прийняла рішення № 1694 «Про скасування рішення виконавчого комітету селищної ради народних депутатів від 12 грудня 1996 року № 153 «Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському районному споживчому товариству». Вказане рішення вважає незаконним і таким, що прийнято з порушенням норм чинного законодавства та судової практики Конституційного Суду України, оскільки рішення виконавчого комітету народних депутатів від 12 грудня 1996 року № 153 прийнято відповідно до чинного на той час законодавства, в межах повноважень виконавчого комітету. Позивач вважає, що оскаржуваним рішенням порушено його цивільні права на мирне володіння, розпорядження та користування майном.

В запереченні на позов представник відповідача зазначив, що оскаржуване рішення було прийнято з порушенням вимог Конституції та Законів України, зокрема те, що, приймаючи таке рішення, виконавчий комітет привласнив собі функцію судової гілки влади, оскільки визнання права (в тому числі і права власності) є способом судового захисту порушеного чи невизнаного, однак існуючого на момент звернення за його захистом права. Тобто визнання будь-яких цивільних прав, до яких відноситься і право власності як майнове право, здійснюється виключно судами, а тому рішення селищної ради не відповідало Конституції і Законам України та підлягало скасуванню.

Постановою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 28 листопада 2017 року в справі №604/264/17 адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Підволочиською селищною радою Тернопільської області подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Підволочиського районного суду Тернопільської області від 28 листопада 2017 року в справі №604/264/17 та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом норм матеріального права та неправильне встановлення фактичних обставин справи.

Підволочиським районним споживчим товариством подано відзив на апеляційну скаргу, в якому наведені аналогічні мотиви, що і в позовній заяві.

ОСОБА_3 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що судом першої інстанції вірно встановлено те, що оскаржуване рішення як ненормативний акт одноразового застосування вичерпало свою дію його виконанням, а тому відповідно до рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року у справі №7-рп/2009 не може бути змінене чи скасоване органом місцевого самоврядування.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що 12 грудня 1996 року виконавчим комітетом Підволочиської селищної ради прийнято рішення № 153 «Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському районному споживчому товариству. Згідно даного рішення, зокрема п.1 вказаного рішення вирішено визнати право власності на будівлі споживчої кооперації на території смт. Підволочиська, які знаходяться на балансі Підволочиського рай СТ (згідно додатком до даного рішення - 27 об'єктів, з яких під № 26 ринок зі всіма будівлями). Пунктом 2 даного рішення дозволено Підволочиському районному споживчому товариству через бюро технічної інвентаризації виготовити всю необхідну документацію на право власності на об'єкти з видачею свідоцтва на кожен із них.

Свідоцтво про право власності на всі 27 об’єктів нерухомого майна Підволочиському районному споживчому товариству були видані Підволочиською селищною радою на протязі 1997-1998 років.

Відповідно до статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за КАС України (стаття 17), Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України) (статті 1, 12), Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Стаття 2 КАС України завданням адміністративного судочинства визначає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (далі - суб'єкт владних повноважень), шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У пункті 1 статті 3 КАС України визначено, що "справа адміністративної юрисдикції" - це публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень.

Відповідно до статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справи адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати у зв'язку з чим виник спір та на захист яких прав особа звернулася до суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, до яких належать органи державної влади, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить зокрема визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2).

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в ухвалі від 21.02.2018 року в справі К/9901/9282/18 (823/3501/13-а).

Оскільки суд першої інстанції при винесенні рішення допустив помилки в частині застосування норм матеріального права, то постанову суду першої інстанції необхідно скасувати та закрити провадження у справі.

Керуючись ч.4 ст.229, ст.243, ст.308, ст.310, п.3.ч.1 ст.315, ст.319, ст.321, ст.325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Підволочиської селищної ради Тернопільської області задовольнити частково, постанову Підволочиського районного суду Тернопільської області від 28 листопада 2017 року скасувати та прийняти нову постанову, якою провадження в справі №604/264/17 закрити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Головуючий суддя                               І.О. Яворський

Судді                                Я.С. Попко

                     ОСОБА_4

Повний текст виготовлено 05.03.2018 року