К о п і я            

Справа № 2 – А – 1654/09  

П О С Т А Н О В А  

Іменем   України  

26 листопада 2009 року           м.Одеса  

  Суворовський районний суд м. Одеси в складі:  

головуючого судді       Шепітко І.Г.  

при секретарі                   Дідик М.Ю.,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 22 в місті Одесі цивільну справу   за адміністративним позовом   ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду Суворовського району м.Одеси, треті особи: головне управління Державного казначейства України в Одеській області, Управління Державного казначейства у м.Одесі, про визнання неправомірними дій та бездіяльності по перерахуванню та призначенню пенсії по інвалідності та зобов’язання вчинити відповідні нарахування, стягнення боргу, -  

В С Т А Н О В И В :  

  24 квітня 2009 року позивач звернувся до Суворовського районного суду міста Одеси з позовом до Управління пенсійного фонду Суворовського району м.Одеси про визнання неправомірною відмову в перерахуванні пенсії по інвалідності та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, та зобов’язання вчиняти відповідні нарахування з урахуванням змін і доповнень діючого законодавства. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він як постраждалий від Чорнобильської катастрофи першої категорії та інвалід ІІ групи, має право на пенсію в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, що передбачено ст.ст.49, 50 та ч.4 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». На підставі вказаного Закону йому призначено державну пенсію та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну його здоров'ю, розмір яких повинен визначатися виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлена законами, але відповідач визначив розмір зазначених пенсій позивачеві згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня  
2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (далі - Постанова КМУ № 1), виходячи з базової величини для обчислення конкретних державних пенсій та додаткових пенсій за шкоду, заподіяну особам, віднесеним до 1 категорії, відповідно  
19,91 грн. Позивач звернувся 03 березня 2009 року до   Управління пенсійного фонду Суворовського району м.Одеси   із заявою про перерахунок пенсії, однак в проведенні перерахунку пенсії йому було відмовлено, у зв’язку з чим він вимушений був звернутися до суду.  

У судовому засіданні представник позивача просив визнати протиправною вказану відмову Управління пенсійного фонду Суворовського району м.Одеси та зобов'язати відповідача перерахувати пенсію по інвалідності та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю у передбаченому законом розмірі, застосовуючи розмір мінімальної пенсії за віком як основної державної гарантії, в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як базового стандарту держави Україна для встановлення розміру основних державних гарантій, встановленого в Законі України про Державний бюджет України на відповідний рік.  

Представник відповідача заперечувала проти позову, суду повідомила, що нарахування відповідачеві здійснювалися, виходячи з розміру пенсії в 19 грн. 91 коп., встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03 січня 2002 року. Згідно письмових заперечень (а.с.37, 38) відповідач посилався також на необхідність застосування ст.ст.99, 100 КАС України (строки звернення до адміністративного суду).  

Представник головного управління Державного казначейства України в Одеській області думку щодо заявлених вимог не висловила, суду пояснила, що вони являються технічним органом по виконанню рішення суду у випадку задоволення позову.  

Представник Управління Державного казначейства у м.Одесі в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, клопотань щодо відкладення слухання справи до суду не надсилав.  

Вислухавши представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.  

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є постраждалим від аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії, що підтверджується посвідченням серії А № 070596 від 19 вересня 1996 року (а.с.9), а також визнаний інвалідом ІІ групи (а.с.8) та має право на пільги і  перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Суворовському районі міста Одеси.  

Відповідачем нараховувалася та виплачувалася позивачу пенсія та додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, як особі, віднесеній до категорії І та інваліду другої групи, виходячи з розміру пенсії в 19 грн. 91 коп., встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 1 від  
03 січня 2002 року.  

Встановлені обставини справи сторонами не оспорювалися у судовому засіданні.  

Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.  

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».  

Відповідно до ст.49 названого Закону пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.  

Згідно статті   50   цього Закону інвалідам   2-ої   групи віднесеним до   категорії 1   , призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі   75%   мінімальної пенсії за віком. Виплата додаткової пенсії відповідно до статті   53   зазначеного Закону, здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.  

Статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що розмір пенсії для інвалідів другої групи, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, в усіх випадках не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.  

Із врахуванням наведених положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивач має право на призначення державної пенсії у розмірі, не нижче 8 мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.  

Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення даного спору. Крім того, це право гарантується ч.2 ст.46 Конституції України.  

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, до яких відносяться і пенсії, визначаються Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».  

Відповідно до ст.17 зазначеного Закону мінімальний розмір пенсії за віком, як основна державна соціальна гарантія, встановлюється законами.  

Встановлення розміру мінімальної пенсії за віком Кабінетом Міністрів України суперечить наведеним нормам закону.  

На підставі ч.3 ст.46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.  

Із врахуванням наведеної конституційної норми, розмір мінімальної пенсії за віком, з якого мають обраховуватися державна та додаткова пенсія позивачу, не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом.  

Аналогічне положення щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком міститься в ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності з 01 січня 2004 року.  

Так, відповідно до ч.1 ст.28 названого Закону мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.  

Будь-якими іншими чинними законодавчими актами розмір мінімальної пенсії за віком не визначається.  

Із врахуванням викладеного, суд приходить до висновку щодо не взяття до уваги положень ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання державної та додаткової пенсії у встановлених законом розмірах.  

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.  

Згідно з положеннями ч.4 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.  

Таким чином, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру державної та додаткової пенсії позивачу підлягають застосуванню ч.3 ст.46 Конституції України, ст.ст.49, 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст.17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» і ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а не постанова Кабінету Міністрів України № 1 від 03 січня 2002 року, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.  

Відповідно до ч.3 ст.67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.  

Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить про те, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.  

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законом.  

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.  

Оскільки позивачеві слід визначати державну та додаткову пенсію виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.  

На підставі викладеного, позивач мав право на перерахунок державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, в розмірах, встановлених Законом України «Про Державний бюджет».  

Згідно положення ч.4 ст.45 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», перерахунок призначеної пенсії провадиться з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.  

Як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_1 звернувся до Управління Пенсійного фонду України Суворовського району міста Одеси із заявою про перерахунок пенсії 03 березня 2009 року, до суду звернувся 24.04.2009 року.  

Згідно ст.99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб’єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень. Згідно ст.100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.  

Таким чином, задоволенню підлягають вимоги в частині зобов’язання перерахування основної та додаткової пенсії позивачеві з 03.03.2008 року, тобто за останній рік до звернення з такими вимогами до відповідача.  

Вимоги про стягнення 118786 гривень 22 копійок як боргу, що утворився, задоволенню не підлягають, оскільки суд не здійснює розрахунки пенсій. Так, повноваження адміністративного суду при вирішенні справи передбачено ст.162 КАС України.  

Керуючись ст.ст.7-9, 11, 71, 158, 160, 162, 163 КАС України, суд, -  

              П О С Т А Н О В И В :  

    Адміністративний позов   ОСОБА_1   – задовольнити частково.  

  Визнати   неправомірною відмову Управління пенсійного фонду Суворовського району м.Одеси в перерахуванні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності,   що передбачені Законом України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, як інваліду - чорнобильцю ІІ групи першої категорії, - з 03.03.2008 року.  

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м.Одеси здійснити перерахунок основної та додаткової пенсії   ОСОБА_1   з 03.03.2008 року відповідно до ст.ст.49, 50, 54 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, виходячи з розміру основної пенсії - восьми мінімальних пенсій та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, виходячи зі встановленого розміру мінімальної пенсії за віком.  

В іншій частині вимог – відмовити.  

Копію постанови направити третій особі.  

  Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання до Суворовського районного суду м.Одеси заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня отримання постанови, а також подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.  

      Суддя: /підпис/  

    Згідно:  

    Суддя:             Секретар: