№ 2-35/2009
Повне рішення суду, складено 07 грудня 2009 року
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м.Вільнянськ 02 грудня 2009 року
Вільнянський районний суд Запорізької області у складі: головуючий суддя – Кофанов А.В., при секретарі – Лазечна Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна, -
в с т а н о в и в :
Позивач ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2., який уточнив під час судового розгляду справи, і відповідно до якого вимагає провести поділ спільного майна подружжя – житлового будинку АДРЕСА_1, виділивши йому в натурі та визнати право власності на 1/2 його частини; також вимагає визнати за собою право власності на нежитлові будівлі літ.літ. "Б", "В", "Г", "Ж", розташовані по АДРЕСА_1.
Як зазначив суду позивач та його представник ОСОБА_3., з грудня 2005 року він став проживати однією сім'єю з ОСОБА_2., а 29.04.2006 року зареєстрував з нею шлюб. Під час проживання з відповідачкою однією сім'єю, але до офіційного укладення шлюбу, згідно договору купівлі-продажу від 19.04.2006 року, відповідачка придбала нежитлові будівлі (літ.літ. "А", "Б", "В", "Г", "Ж") по АДРЕСА_1, при цьому, за твердженням позивака, продавцем виступало МПП "Агро-Сервіс", засновником якого він є, і угоду було укладено в інтересах сім'ї. Також, як вказали позивач та його представник, він почав займатися переобладнанням будівлі літ."А" за зазначеною адресою під житловий будинок, де планував жити з відповідачкою однією сім'єю, вкладав у будівництво значні грошові кошти; будівництво житлового будинку було закінчено у жовтні 2007 року, у листопаді того ж року він та відповідачка вселилися у житловий будинок, але після цього відносини між ними стали псуватися, і з грудня 2007 року відповідачка перестала пускати його до житлового будинку. На підтвердження зазначених обставин позивач послався на пояснення свідків ОСОБА_4., ОСОБА_5., ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_8., ОСОБА_9., ОСОБА_10, ОСОБА_11., та надав суду документи, що підтверджують факти придбання ним будівельних матеріалів. Враховуючи наведене, позивач та його представник повністю підтримали позовні вимоги та просять їх задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_2. позов не визнала, зазначивши суду, що з позивачем вона однією сім'єю до моменту укладення шлюбу у квітні 2006 року не проживала; нежитлові будівлі по вул.Першотравневій, 49, придбані нею за власні кошти до укладення шлюбу, а будівництво житлового будинку здійснювалося нею власними силами, відповідач у будівництві приймав невелику участь, цю частку участі вона згодна компенсувати грошима. Також вважає, що позивач не довів належними доказами обґрунтованість своїх вимог, надані ним документи про придбання будівельних матеріалів не мають відношення до будівництва спірного будинку, просить у задоволенні позову відмовити.
Суд, заслухавши пояснення сторін та дослідивши надані йому докази, вважає, що позов ОСОБА_1. підлягає задоволенню частково, а саме – в частині вимог про визнання права власності на 1/2 частину нежитлових будівель літ.літ. "Б", "В", "Г", "Ж", розташованих по АДРЕСА_1; при цьому суд виходить з наступного.
Як встановлено під час судового розгляду, сторони зареєстрували шлюб 29.04.2006 року (т.1 а.с.18).
Відповідно до ч.1 ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Згідно ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Спірні нежитлові приміщення літ.літ. "Б", "В", "Г", "Ж", розташовані по АДРЕСА_1, були придбані відповідачкою ОСОБА_2. у МПП "Агро-Сервіс" відповідно до договору купівлі-продажу від 19.04.2006 року (т.1 а.с.13), тобто до укладення шлюбу. Разом з цим, згідно п.7 зазначеного договору, сторони домовились про те, що продавець зобов'язується передати нерухоме майно покупцеві за актом приймання-передавання після повного розрахунку за договором; згідно п.11 того ж договору, право власності на будівлі, які є предметом цього договору, виникає у покупця в цілому з моменту розрахунку за цим договором, після чого цей договір вважається укладеним.
Як свідчать надані позивачем екземпляри прибуткових касових ордерів (т.1 а.с.202), остаточний розрахунок за договором був здійснений відповідачкою 12.05.2006 року, тобто вже після укладення шлюбу із позивачем, при цьому більша частина договірної ціни також була сплачена після укладення шлюбу; того ж числа, тобто 12.05.2006 року, позивач як представник МПП "Агро-Сервіс" склав акт прийому-передачі проданих нежитлових будівель (т.1 а.с.201). Суд також враховує, що продаж спірних об'єктів нерухомості здійснював не особисто позивач, а інша особа – МПП "Агро-Сервіс", власником якого є позивач.
Таким чином, право власності на спірні нежитлові приміщення відповідачка набула під час шлюбу із відповідачем, а тому це майно згідно положень ч.1 ст.60 СК України слід вважати спільною сумісною власністю подружжя.
Суд не може погодитися із вимогами позивача про визнання за ним права власності на зазначені нежитлові споруди в цілому. Заявляючи такі вимоги, позивач зазначав, що ці будівлі використовувалися ним для зайняття підприємницькою діяльністю, а тому на підставі ч.3 ст.71 СК України вважає, що ці об'єкти мають бути присуджені йому. Проте позивач не надав суду жодного доказу на підтвердження цих доводів. Більш того, як вбачається зі змісту договору оренди землі від 25.01.2007 року, укладеного із Вільнянською міською Радою (т.1 а.с.61-63), саме відповідачка ОСОБА_2. є орендарем земельної ділянки, де розташовані спірні об'єкти нерухомості, але при цьому вона орендує цю ділянку не як підприємець, а як фізична особа.
Таким чином, нежитлові приміщення літ.літ. "Б", "В", "Г", "Ж", розташовані по АДРЕСА_1, мають бути поділені між подружжям з дотриманням принципу рівності їх часток відповідно до ч.1 ст.70 СК України. При цьому суд здійснює поділ в межах заявлених позовних вимог шляхом визнання за сторонами права власності на рівні частки цього майна, не вирішуючи питання про його поділ в натурі.
Що ж стосується вимог позивача про поділ в натурі житлового будинку по АДРЕСА_1, то при їх вирішенні суд виходить з того, що будівництво цього будинку здійснено самовільно та з порушенням вимог закону.
Так, згідно ст.380 ЦК України, житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.
Виходячи зі змісту ч.2 ст.331 ЦК України, п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.1991 року "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок", право власності на жилий будинок у громадянина може виникнути лише за умов збудування його на відведеній в установленому порядку земельній ділянці і прийняття в експлуатацію.
Як встановлено під час судового розгляду справи, земельна ділянка по АДРЕСА_1, для будівництва житлового будинку жодній із сторін у встановленому законом порядку не виділялася, на момент розгляду справи Вільнянською міською Радою лише надані дозволи на складання проекту передачі земельної ділянки за зазначеною адресою зі зміною цільового використання (т.1 а.с.20) та на складання технічної документації із землеустрою (т.1 а.с.79).
Як зазначено у висновку будівельно-технічної експертизи (т.1 а.с.107-130), будівля літ."А" по АДРЕСА_1, є такою, що самовільно переобладнана під житловий будинок, при цьому проект на житловий будинок відсутній, відсутні і дані про відповідність житлового будинку вимогам будівельних норм та правил.
Згідно чч.3, 4 ст.375 ЦК України, право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 ЦК України.
Відповідно до чч.1-3 ст.376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, лише за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Згідно ч.5 ст.376 ЦК України, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб; проте таких вимог з цих підстав позивачем під час судового розгляду не заявлялося, ним не надано жодного доказу, що він на законних підставах є власником або користувачем земельної ділянки, де розташований самовільно збудований житловий будинок.
За таких обставин суд не може задовольнити вимоги позивача про поділ житлового будинку, незалежно від доведеності його доводів про проживання однією сім'єю з відповідачкою з грудня 2005 року та про участь у будівництві.
Оскільки судом не знайдено підстав для задоволення вимог позивача щодо поділу житлового будинку, його вимоги про визначення порядку користування земельною ділянкою під цим будинком також не можуть бути задоволені.
Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення вимог позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.10, 60, 212-215 ЦПК України, суд
в и р і ш и в :
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна – задовольнити частково.
В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за Пономаренко Андрієм Андрійовичем право власності на 1/2 частину нежитлових будівель літ.літ. "Б", "В", "Г", "Ж", розташованих по вулиці Першотравневій, АДРЕСА_1, визнавши за ОСОБА_2 право власності на іншу 1/2 частину цих нежитлових будівель.
В задоволенні іншої частини позову – відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подання заяви про апеляційне оскарження до Апеляційного суду Запорізької області через Вільнянський районний суд Запорізької області; апеляційна скарга має бути подана у тому ж порядку протягом двадцяти днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя А.В. Кофанов