Постанова

іменем України

28 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 335/13278/14

провадження № 61-4680св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»,

треті особи: Орджонікідзевський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Кішкін ДенисВолодимирович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 7 квітня 2016 року у складі судді Гашук К. В. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 15 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Савченко О. В., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ :

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), треті особи: Орджонікідзевський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Кішкін ДенисВолодимирович (далі - Орджонікідзевський ВДВС Запорізького МУЮ), приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу КішкінД.В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 10 липня 2008 року між ним та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк») було укладено кредитний договір № СM-SME201/328/2008, за умовами якого ЗАТ «ОТП Банк» надало йому кредит у розмірі 180 тис. доларів США. Додатковим договором № 2 до кредитного договору відповідач надав йому додатковий транш у розмірі 12 210,77 доларів США.

10 липня 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ним та ЗАТ «ОТП Банк» було укладено договір іпотеки № РМ-SME201/328/2008, відповідно до умов якого предметом іпотеки є нежиле приміщення підвалу (літ. А-5), загальною площею 220,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить йому на праві приватної власності.

28 травня 2010 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д. В. було вчинено виконавчий напис на вказаному іпотечному договорі, яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за цим договором. За рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеного нерухомого майна, нотаріус запропонував задовольнити вимоги ПАТ «ОТП Банк», які станом на 22 квітня 2010 року складали: заборгованість за сумою кредиту - 191 725,79 доларів США; нараховані відсотки за період з 11 січня 2010 року по 21 квітня 2010 року - 3 776,90 доларів США; нарахована пеня за період з 10 квітня 2009 року по 21 квітня 2010 року - 97 592,60 грн.

Вимоги про погашення заборгованості від ПАТ «ОТП Банк» він не отримував, сума заборгованості, яка зазначена у виконавчому написі, не відповідає дійсності, а тому у нотаріуса були відсутні документи, які б підтверджували безспірність заборгованості.

Виходячи з викладеного, просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 28 травня 2010 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д. В. на іпотечному договорі від 10 липня 2008 року № РМ- SME201/328/2008.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 7 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 15 листопада 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення,суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів з урахуванням положень Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). Банком було надано всі необхідні документи, а тому виконавчий напис вчинено з дотриманням вимог законодавства України.

У грудні 2016 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 7 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 15 листопада 2016 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що банк при зверненні до нотаріуса для вчинення виконавчого напису зазначив, що заборгованість за кредитом становить 191 725,79 доларів США, тобто суму грошових коштів, яка була надана йому банком, однак він протягом кількох років після укладання кредитного договору виконував його умови, а отже, не мав заборгованості в зазначеному розмірі. Також з нього стягнуто пеню, нараховану поза межами річного строку до дня вчинення виконавчого напису. Суди не звернули увагу на те, що банк намагається двічі стягнути з нього заборгованість за одним кредитним договором, оскільки на даний час виконується рішення суду про стягнення з нього такої заборгованості. Ніяких документів, що підтверджують безспірність заборгованості, відповідач нотаріусу не надав, а тому у нотаріуса не було законних підстав вчиняти виконавчий напис. Крім цього, апеляційний суд, спростовуючи доводи його апеляційної скарги, послався на Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року, який на час виникнення спірних правовідносин не був чинним, а закон зворотної дії у часі не має.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 27 березня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексуУкраїни в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану цивільну справу передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК 2004 року), рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що 10 липня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № СM-SME201/328/2008, за умовами якого ЗАТ «ОТП Банк» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 180 тис. доларів США зі сплатою відсотків за користування грошовими коштами та кінцевим строком повернення 09 липня 2023 року.

12 травня, 9 червня, 10 липня, 10 серпня, 10 грудня 2009 року, 10 лютого 2010 року між сторонами були укладені додаткові договори до вищевказаного кредитного договору, якими змінювалися розмір кредиту, розмір відсотків за користування кредитними коштами та інші умови кредитного договору.

Додатковим договором від 10 лютого 2010 року № 6 до кредитного договору від 10 липня 2008 року № СM-SME201/328/2008 сторони узгодили розмір кредиту в сумі 191 725,79 доларів США.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 10 липня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № РM-SME201/328/2008, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку нежиле приміщення підвалу (літ. А-5) за адресою: АДРЕСА_1, що належить позивачу на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 10 липня 2008 року.

Внаслідок неналежного виконання позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору щодо своєчасного повернення кредитних коштів у нього виникла заборгованість.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Установлено, що 2 березня 2010 року ПАТ «ОТП Банк» надіслав ОСОБА_1 досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором від 10 липня 2008 року № СM-SME201/328/2008 і вимагав протягом тридцяти календарних днів з дня одержання вимоги сплатити на вказаний ним рахунок суму кредиту в розмірі 191 725,79 доларів США, суму відсотків за користування кредитом у розмірі 2 328,20 доларів США, пеню в розмірі 89 726,58 грн, а також 50 грн штрафу. Крім цього, банк попередив позичальника, що у разі невиконання вимоги буде звернуто стягнення на майно відповідно до умов укладеного договору.

З указаною вимогою ОСОБА_1 був ознайомлений 5 березня 2010 року, про що свідчить його підпис на вимозі.

За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 2 вересня 1993 року «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом законодавства станом на час вчинення оскаржуваного виконавчого напису була, зокрема Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції Українивід 3 березня 2004 року № 20/5 та зареєстрована у Міністерствіюстиції України3 березня 2004 року за № 283/8882 (далі - Інструкція).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правове регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів передбачено в Главі 14 Закону України «Про нотаріат» та Розділі 32 Інструкції.

Так, відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 283 розділу 32 Інструкції для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, в якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і адресу стягувача та боржника; дата та місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача. Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Виконавчий напис на іпотечному договорі, що передбачає задоволення вимоги іпотекодержателя за основним зобов'язанням, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами основного зобов'язання, вчиняється нотаріусом за умови подання іпотекодержателем документів, достатніх для встановлення безспірності заборгованості та прострочення виконання зобов'язання.

При цьому стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів.

Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 283 Розділу 32 Інструкції, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлення - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з Переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на викладене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Пунктом 1 Переліку документів передбачено, що для одержання виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості за нотаріально посвідченою угодою, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, подаються, зокрема, документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Згідно з пунктом 284 Інструкції нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості боржника перед стягувачем. При цьому заборгованість боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені вищезазначеним Переліком документів.

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у загальному Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів (пункт 286 Інструкції).

Отже, в основі вчинення вказаної нотаріальної дії лежить факт безспірності наявної заборгованості.

Судами встановлено, що приватному нотаріусу для вчинення виконавчого напису відповідачем на підтвердження наявності заборгованості було подано наступні документи: нотаріально посвідчений іпотечний договір, договір, що встановлює основне зобов'язання, письмова вимога про усунення порушення виконання зобов'язання, що була отримана особисто ОСОБА_1 5 березня 2010 року, засвідчена стягувачем довідка-розрахунок заборгованості за кредитним договором із зазначенням суми заборгованості та строків погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості, копія витягу з державного реєстру іпотек.

28 травня 2010 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д. В. було вчинено виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на нежиле приміщення підвалу (літ. А-5), загальною площею 220,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, та належить на праві власності ОСОБА_1, що передане в іпотеку ЗАТ «ОТП Банк» на підставі договору іпотеки від 10 липня 2008 року № РМ-SME201/328/2008. За рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеного нерухомого майна, нотаріус запропонував задовольнити вимоги ПАТ «ОТП Банк», які станом на 22 квітня 2010 року складали: заборгованість за сумою кредиту - 191 725,79 доларів США; нараховані відсотки за період з 11 січня 2010 року по 21 квітня 2010 року - 3 776,90 доларів США; нарахована пеня за період з 10 квітня 2009 року по 21 квітня 2010 року - 97 592,60 грн.

Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

(стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Установлено, що при зверненні банку до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в розмір повної суми заборгованості за вищевказаним кредитним договором включено і розмір пені, який заявником нарахований поза межами річного строку спеціальної позовної давності (з 10 квітня 2009 року по 21 квітня 2010 року).

Отже, виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д. В. із порушенням вимог статті 88 Закону України «Про нотаріат» та пункту 284 Інструкції, оскільки вказану у виконавчому написі суму боргу не можна вважати безспірною.

Заперечення банку про те, що Закон України «Про нотаріат» не покладає на нотаріуса обов'язок щодо перевірки наявності безспірної заборгованості, є необґрунтованими, так як вони суперечать вищенаведеним нормам матеріального права.

Суд першої інстанції, зазначаючи в оскаржуваному рішенні, крім іншого, про те, що пеня розрахована банком в межах однорічного строку позовної давності, не звернув уваги на встановлені ним же фактичні обставини справи, в результаті чого дійшов помилкового висновку про безспірність заборгованості.

Переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, апеляційний суд всупереч вимогам статей 303, 315 ЦПК України 2004 року доводи апеляційної скарги належним чином не перевірив, допущені місцевим судом помилки не виправив та дійшов неправильного висновку про те, що без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони. Суд не звернув уваги на те, що спірні правовідносини регулюються Законом України «Про нотаріат», яким не передбачено звернення боржника із заявою про застосування позовної давності.

Таким чином, суди неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а судові рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, то сплачений позивачем судовий збір у розмірі 243 грн 60 коп. за подання позовної заяви, 267 грн 31 коп. - за подання апеляційної скарги та 292 грн 32 коп. - за подання касаційної скарги, а всього - 803 грн 23 коп. слід стягнути з ПАТ «ОТП Банк» на користь ОСОБА_1

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 7 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 15 листопада 2016 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Дениса Володимировича від 28 травня 2010 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1135, про звернення стягнення на нежиле приміщення підвалу (літ. А-5), загальною площею 220,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яке на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Сенченко В. М., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 10 липня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 849, належить на праві власності ОСОБА_1, який народився 3 травня 1970 року, для задоволення вимог Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» у розмірі 195 502,69 доларів США.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на користь ОСОБА_1 803 (вісімсот три) гривні 23 коп. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

С. О. Погрібний

О. В. Ступак