Справа № 345/284/16-ц

Провадження № 2/345/167/2018

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.02.2018 м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Юрчака Л.Б., з участю секретаря судового засідання Пукіш В.В., позивача ОСОБА_1, відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області №6 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, відділу ДВС Калуського МРУЮ, третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Калуського міського нотаріального округу в Івано-Франківській області ОСОБА_6, про визнання недійсним договору купівлі-продажу 4/5 частини квартири,

ВСТАНОВИВ:

29.01.2016 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, відділу ДВС Калуського МРУЮ, третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Калуського міського нотаріального округу в Івано-Франківській області ОСОБА_6, про визнання недійсним договору купівлі-продажу 4/5 частини квартири. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 07.11.1996 ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 позичили у нього грошові кошти терміном на 4 місяці, про що був укладений відповідний договір позики. Одночасно, з метою забезпечення позики, був також укладений договір застави майна, а саме чотирьохкімнатної квартири №28, що знаходиться на вул. Пушкіна, 13Б в м. Калуш Івано-Франківської області. У зв’язку із неповерненням у встановлений договором термін грошових коштів, державним нотаріусом був вчинений виконавчий напис, який позивачем переданий до Калуського міського суду для проведення судовими виконавцями виконавчих дій. Після проведення торгів щодо даної квартири, ОСОБА_1 у 1998 році видано свідоцтво про купівлю із прилюдних торгів.

В 2001 році ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звертались до суду із позовом про визнання договору застави недійсним, однак, рішенням Калуського міського суду від 18.12.2001, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20.02.2002, в задоволенні вказаного позову їм було відмовлено. Тобто, станом на час звернення позивача до суду із позовом, договір застави є чинним, що також підтверджується довідкою з ВДВС Калуського МРУЮ про перебування на виконанні виконавчого напису нотаріуса. В ході виконавчого провадження спірна квартира була описана та на неї був накладений арешт – 07.10.2009 та 02.02.2011. Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 наприкінці 2010 року зверталися до суду з позовом про зняття арешту з майна, в задоволенні якого їм було відмовлено за безпідставністю позовних вимог. В 2011 році відповідачі зверталися до суду з позовом до ВДВС Калуського МРУЮ про незаконний продаж з публічних торгів квартири та заборону її продажу, в задоволенні якого їм також було відмовлено.

Однак, 30.01.2013 ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 уклали із ОСОБА_5 договір купівлі-продажу 4/5 частини квартири, що на вул. Пушкіна, 13Б/28 в м. Калуш Івано-Франківської області. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу ОСОБА_6 Позивач вважає, що вказаний договір порушує його охоронювані права та інтереси, оскільки уповноважені працівники ВДВС Калуського МРУЮ повинні були зареєструвати в державному реєстрі заборону відчуження спірної квартири, а приватний нотаріус Калуського міського нотаріального округу ОСОБА_6, при реєстрації вказаного вище договору повинен був перевірити наявність заборони (арешту) на зазначену квартиру. Крім того, фактично на момент укладення цього ж договору було призначене судове засідання по справі за скаргою ОСОБА_2 на дії державного виконавця ВДВС Калуського МРУЮ ОСОБА_7, що повязані із реалізацією квартири. Тому відповідачі шляхом укладення договору купівлі-продажу намагалися уникнути цивільно-правової відповідальності за невиконання договірних зобов'язань за договором позики.

Окрім наведеного, позивач у своїй позовній заяві зазначив, що у 2014 році звертався до Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним з підстав його фіктивності. Однак, судом у задоволенні вказаного позову було відмовлено, так як ОСОБА_1 не зміг довести наявність умислу у всіх сторін договору. Пізніше останній знову звернувся до суду із позовом до тих же відповідачів про визнання договору купівлі-продажу 4/5 частини квартири недійсним з підстав наявності на момент посвідчення договору діючих арештів на квартиру. Судом першої інстанції зазначений позов було задоволено, але ухвалою суду апеляційної інстанції провадження у справі було закрито з підстав повторного звернення до суду з тим самим предметом позову та до тих же сторін. ОСОБА_1 звертає увагу суду на те, що при зверненні до суду із вказаними позовами, він використав своє право на звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним з підстав його фіктивності, а пізніше – за наявності арештів. На даний час він звертається до суду із позовом, в якому предметом є вимога про визнання договору купівлі-продажу недійсним між тими ж сторонами, але зовсім з іншої підстави.

Посилаючись на вищевказані обставини, а також керуючись ст. ст. 4, 60 ЦПК України, ст. ст. 203, 213-215, 230 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про заставу», постановою Пленуму ВСУ «9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ОСОБА_1 просить суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу 4/5 частини квартири, що на вул. Пушкіна, 13Б/28 в м. Калуш Івано-Франківської області, укладеного між ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, зареєстрований 30.01.2013 приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за №207; стягнути із відповідачів сплачений позивачем судовий збір (а.с.1-7, 86-92).

У судовому засіданні ОСОБА_1 доводи своєї позовної заяви підтримав, просив суд її задоволити. Також, 12.12.2017 через канцелярію суду подав заяву про доповнення до позову, в якій просив суд взяти до уваги правові позиції, викладені в ухвалі ВССУ від 23.09.2015 по справі №6-17115св15 та у постанові ВСУ від 02.03.2016 по справі №6-308цз16 (а.с.142-143).

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечив щодо задоволення пред’явлених щодо нього позовних вимог. Також заявив клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, оскільки наявне рішення суду, яке набрало законної сили по спору між тими ж сторонами, про той же предмет, з тих же підстав (а.с.208).

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні також заперечила щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 Також, 06.12.2017 через канцелярію суду подала письмове заперечення на позовну заяву ОСОБА_1, в якій зазначила, що вважає позов незаконним, необґрунтованим та безпідставним. Так, ОСОБА_2 вказує, що рішення від 22.01.2015, яке ОСОБА_1 долучив до позовної заяви, було скасоване ОСОБА_8 Рішенням від 30.04.2015позов ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу 4/5 частини квартири, задоволено в повному обсязі. Але, ухвалою суду апеляційної інстанції від 24.06.2015 зазначене рішення скасовано, а провадження у справі закрито. Касаційну скаргу ОСОБА_1 по цій же справі суд касаційної інстанції відхиляє своєю ухвалою від 17.09.2015. Однак, при поданні касаційної скарги на ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області про відмову у відкритті провадження від 15.02.2016 та на ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15.04.2016, ОСОБА_1 ввів в оману Вищий спеціалізований суд України, не долучивши до своєї скарги рішень судів, які набрали законної сили у справі №345/4837/14-ц за позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу 4/5 частини квартири. На підставі наведеного, ОСОБА_2 вважає, що провадження у справі підлягає закриттю (а.с.120-121).

Відповідач ОСОБА_5 11.01.2018 через канцелярію суду подала письмове заперечення на позовну заяву ОСОБА_1, в якій просила розгляд справи провести у її відсутності. Також зазначила, що вважає позов незаконним та безпідставним, так як з даного спору наявна ухвала ВССУ від 17.09.2015, яка оскарженню не підлягає, а тому провадження у справі за позовом ОСОБА_1 підлягає закриттю (а.с.186).

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не зявився, хоча належним чином повідомлявся про час і місце розгляду справи.

Представник ВДВС Калуського МРУЮ в Івано-Франківській області у судове засідання, призначене на 26.02.2018 не зявився, причини своєї неявки суду не повідомив. Головний державний виконавець Калуського МР ВДВС в Івано-Франківській області ОСОБА_7, який діяв на підставі доручення начальника Калуського МР ВДВС в Івано-Франківській області ОСОБА_9 за №4956 від 26.04.2017 (а.с.130), 26.12.2017 подав суду письмові пояснення щодо вимог, викладених у позовній заяві ОСОБА_1 (а.с.166-167).

Зокрема, державний виконавець зазначає, що державним нотаріусом 07.11.1996 у зв’язку із посвідченням договору застави накладено заборону на відчуження спірної квартири до припинення договору застави, що зареєстровано в реєстрі для реєстрації заборон за №15. Також, в процесі виконання виконавчого провадження, державним виконавцем було складено акти опису і арешту майна боржника АА 950345 від 07.10.2009 та АА 948509 від 02.02.2011, якими описано майно боржників ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_4 – чотирьохкімнатну квартиру за адресою: м. Калуш, вул. Пушкіна, 13б/28.

Відповідно до діючого на момент вчинення виконавчих дій Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, ч. 2 ст. 57, арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

На підставі наведеного, державний виконавець вважає, що претензії позивача до Калуського МР ВДВС щодо відсутності належним чином зареєстрованої в державному реєстрі заборони на відчуження квартири, що на вул. Пушкіна, 13б/28 в м. Калуш є безпідставними.

Третя особа без самостійних вимог - приватний нотаріус Калуського міського нотаріального округу ОСОБА_6 у судове засідання не зявився, однак 15.01.2018 на адресу суду від нього надійшов лист (а.с. 188), в якому нотаріус просить розглянути справу у його відсутності, а також зазначає, що договір купівлі-продажу 4/5 часток квартири, що на вул. Пушкіна, 13б/28 в м. Калуш, посвідчено з дотриманням вимог чинного законодавства. Зокрема, при підготовці до посвідчення вказаного правочину перевірено відсутність заборони відчуження або арешту майна за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відсутність обтяжень нерухомого майна іпотекою, як за адресою об’єкта нерухомого майна (м. Калуш, Івано-Франківська область, вул. Пушкіна, 13б/28), так і за ПІБ фізичних осіб (ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3М.), а також перевірено відсутність податкової застави за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, про що виготовлено відповідні витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру обтяжень рухомого майна, друковані форми яких знаходяться в матеріалах справи (наряду) архіву нотаріальної контори.

Заслухавши пояснення та доводи сторін, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі, суд приходить до наступних висновків.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Згідно з п.п. 9 п. 1 Розділу ХІІ «Перехідні положення» ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 3-4 ст.3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обовязки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Крім того, згідно п.п. 22-29 рішення ЄСПЛ у справі від 28.03.2006 року «Мельник проти України» право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Тим не менше право доступу до суду не може бути обмеженим таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями. При цьому правила регулювання строків мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту.

З огляду на вищевикладене, суд проводить розгляд цієї справи за правилами, що передбачені новою редакцією ЦПК України, в частині у якій вони не встановлюють нових обовязків, скасовують чи звужують прав, що належні учасникам судового процесу, чи обмежують їх використання.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути  визнання правочину недійсним.

Судом встановлено, що 25.09.2014 Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області винесено рішення у справі №345/3205/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним (фіктивним) договору купівлі-продажу квартири, яким у задоволенні позовних вимог – відмовлено. Із зазначеного рішення вбачається, що вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним, позивач обгрунтовував тим, що за наявності заборони на відчуження квартири згідно акту опису та арешту квартири, проведеного державним виконавцем, та за наявності договору застави, відповідачі продали 4/5 частин квартири, не повідомивши нотаріуса щодо наявних заборон на відчуження квартири. Рішення набрало законної сили 06.10.2014 (а.с. 58-63).

Відповідно до положень ч. 4 ст. 81 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається із ухвали колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24.06.2015 у справі №345/4837/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу 4/5 частини квартири (а.с.124-127), суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що на момент посвідчення договору купівлі-продажу на квартиру АДРЕСА_1 в ході виконавчого провадження було накладено арешт, про що продавці не повідомили нотаріуса, а тому договір купівлі-продажу порушує права позивача та є недійсним як укладений без урахування всіх істотних умов договору. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що позов ОСОБА_1 у справі №345/3205/13-ц до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним (фіктивним) договору купівлі-продажу квартири та його ж позов у справі №345/4837/14-ц до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу 4/5 частини квартири, обгрунтовані тими ж фактами і тими ж обставинами (укладення угоди за наявності заборони на відчуження майна), на підставі яких позивач просить про захист свого права. На підставі наведенного суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції у справі №345/4837/14-ц та закриває провадження по справі.

На зазначену вище ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області, ОСОБА_1 подає касаційну скаргу, однак ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.09.2015, його скарга відхилена, ухвала Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24.06.2015 залишена без змін (а.с.129). Із наведенного вбачається, що вказана ухвала набула законної сили 24.06.2015.

Посилаючись на вказані вище рішення судів, ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15.02.2016 ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження у справі за його позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ВДВС Калуського МРУЮ, третьої особи: приватний нотаріус Калуського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним договору купівлі-продажу 4/5 частини квартири (а.с.13-14). Зазначена ухвала 15.04.2016 залишена без змін колегією суддів з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області (а.с. 41-42), однак, 11.10.2017 скасована колегією суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, а справа передана до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі (а.с.76-77). Так, суд касаційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції не дослідив предмет спору і з яких підстав заявлено позов, та передчасно постановив ухвалу про відмову у відкритті провадження, не врахувавши при цьому вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На підставі вищевказаної ухвали, 28.11.2017 Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області відкрито провадження у справі за позовом (а.с.118).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.  

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Обов'язковість рішень суду полягає у тому, що вони не можуть бути скасовані або змінені будь-якими адміністративними або державними органами, громадськими організаціями тощо та їх посадовими чи службовими особами; ці органи та особи не можуть винести іншого рішення у цій судовій справі; ці органи та особи не можуть приймати актів, що суперечать рішенню суду, виходячи із припущення про його неправильність; жоден орган, крім вищестоящого суду, не може скасувати рішення суду.

Згідно з ч. 1 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. 

Згідно п.3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Нетотожність хоча б одного елементу не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з відповідним позовом.

Відповідно до змісту Постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі №6-79цс15, провадження у справі може бути закрито з підстав наявності рішення в іншій справі, що набрало законної сили, у разі, коли в обох справах є тотожними одночасно сторони, підстави і предмет позову.

Звертаючись до Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області з позовом 29.01.2016, ОСОБА_1 зазначає предмет позову (що конкретно вимагає) – визнання недійсним договору купівлі-продажу 4/5 частини квартири, що на вул. Пушкіна, 13б/28 в м. Калуш; підстави позову (чим обґрунтовує свої вимоги) – існували реальні обтяження та пряма заборона відчуження заставної квартири, в день посвідчення договору купівлі-продажу було призначене судове засідання по скарзі ОСОБА_2 на дії державного виконавця, повязані з реалізацією спірної квартири.

ОСОБА_1 також у своєму позові вказав, що звертається до суду з інших підстав, ніж звертався у 2014 році, однак, оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Вказане регламентується п. 9 постанови Пленуму ВСУ №5 від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду».

Щодо сторін, які беруть участь у справі, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦПК України, сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Тобто, сторони - це особи, між якими виник спір про право, який є предметом судового розгляду і вирішення.

Так, відповідачами у попередніх судових справах були ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5. Звертаючись до Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області з позовом 29.01.2016, ОСОБА_1 зазначає ще одного відповідача – відділ ДВС Калуського МРУЮ, однак жодних вимог стосовно державного органу відносно предмету спору не ставить.

Крім того, у своїй позовній заяві позивач зазначає, що звертається з позовом, де предметом вказано – вимога визнання договору купівлі-продажу недійсним, а спір між тими ж сторонами.

Як вбачається із матеріалів цивільної справи, та як правильно зазначає відповідач ОСОБА_2 у своїх письмових запереченнях, подаючи касаційну скаргу на ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області про відмову у відкритті провадження від 15.02.2016 та на ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області про відхилення апеляційної скарги від 15.04.2016 (а.с. 48-66), ОСОБА_1 не долучив до неї рішень по справі №345/4837/14-ц, а тому суд касаційної інстанції був позбавлений можливості дослідити їх надати їм належну правову оцінку.

Позиція Європейського суду з прав людини у справі Брумареску проти Румунії, визначає, що однією з основних складових верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким, зокрема, остаточне рішення судів у вирішеній ними справі не може піддаватись сумніву.

В п.34 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» зазначено, що принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини.        

Таким чином, після набрання рішенням суду законної сили, заявлення в суді позовних вимог між тими самими сторонами про той же предмет і з тих самих підстав у зв'язку з ненаданням доказів при першому розгляді справи порушує принцип юридичної визначеності та суперечить вимогам процесуального права.

На підставі вищевикладеного, суд прийшов до обгрунтованого висновку, що провадження у справі №345/284/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, відділу ДВС Калуського МРУЮ, третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Калуського міського нотаріального округу в Івано-Франківській області ОСОБА_6, про визнання недійсним договору купівлі-продажу 4/5 частини квартири слід закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Згідно ч.2 ст. 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст. 124 Конституції України, практикою Європейського суду з прав людини, практикою Верховного суду України, практикою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, ст. ст. 3, 10-13, 17-18, 76-81, 255-256, 258-261, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, відділу ДВС Калуського МРУЮ, третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Калуського міського нотаріального округу в Івано-Франківській області ОСОБА_6, про визнання недійсним договору купівлі-продажу 4/5 частини квартири – закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Апеляційна скарга на ухвалу Калуського міськрайонного суду подається до Апеляційного суду Івано-Франківської області протягом пятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту ухвали. Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом пятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий: