Постанова

іменем України

28 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 461/15474/13-ц

провадження № 61-6722 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного

цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію СтрюковоїІрини Олександрівни на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 26 листопада 2015 року у складі судді Горбань О. Ю. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 29 березня 2016 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Ніткевича А. В., Федоришина А. В.,

ВСТАНОВИВ :

18 грудня 2013 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ КБ «Надра») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 6 липня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ КБ «Надра»), правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 112/МБ-ЦВ, за яким банк надав позичальнику кредит у сумі 230 тис. доларів США на придбання нерухомого майна (квартири) з кінцевим терміном повернення до 4 липня 2014 року, зі сплатою 14,4 % річних та поверненням кредиту згідно з графіком. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором у нього виникла заборгованість перед банком, яка станом на 19 вересня 2013 року складала 386 428 доларів США, що еквівалентно 3 088 718 грн 97 коп., в тому числі: заборгованість за кредитом - 200 407,06 доларів США, що еквівалентно 1 601 853 грн 63 коп., заборгованість за відсотками - 142 942,98 доларів США, що еквівалентно 1 142 543 грн 20 коп., пеня за порушення строку сплати ануїтетного платежу - 28 037,21 доларів США, що еквівалентно 224 101 грн 45 коп., штраф згідно з підпунктом 9.2 кредитного договору - 15 040,75 доларів США, що еквівалентно 120 220 грн 68 коп. Для забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором 6 липня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за яким поручитель зобов'язався перед банком відповідати за виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, що випливають з кредитного договору. Враховуючи викладене, ПАТ КБ «Надра» просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором у повному обсязі та понесені судові витрати.

Представник відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - ОСОБА_4 позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що ПАТ КБ «Надра» реалізувало своє право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту та процентів, оскільки 19 травня 2010 року під час розгляду справи про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 звернулося до Господарського суду Львівської області із заявою про визнання грошових вимог у розмірі 2 043 882 грн 94 коп. за договором № 112/МБ-ЦВ від 6 липня 2007 року. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 2 серпня 2010 року встановлено факт припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 Отже, з цієї дати у банку виникло право заявляти вимоги до позичальника.Даний позов банк пред'явив до суду 18 грудня 2013 року, тобто за межами трирічної позовної давності. Порука є припиненою, так як банк не звернувся з вимогою до ОСОБА_2 протягом шести місяців з дня ухвалення Господарським судом Львівської області постанови від 31 березня 2010 року про визнання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 банкрутом.

Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 26 листопада 2015 року у задоволенні позову ПАТ КБ «Надра» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 19 травня 2010 року ПАТ КБ «Надра» звернувся до Господарського суду Львівської області із заявою про визнання грошових вимог у розмірі 2 043 882 грн 94 коп. за договором № 112/МБ-ЦВ від 6 липня 2007 року під час розгляду справи про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, реалізувавши своє право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту та процентів. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 2 серпня 2010 року встановлено факт припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 Отже з цієї дати у банку виникло право заявляти вимоги до позичальника.З даним позовом банк звернувся до суду 18 грудня 2013 року, тобто за межами трирічної позовної давності, що є підставою для відмови у позові. Відмовляючи у задоволенні позову до поручителя, суд виходив з того, що банк не звернувся з вимогою до ОСОБА_2 протягом шести місяців з дня ухвалення Господарським судом Львівської області постанови від 31 березня 2010 року про визнання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 банкрутом, а тому порука припинилася.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 29 березня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової І. О. відхилено, а рішення Сихівського районного суду міста Львова від 26 листопада 2015 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду і встановив, що у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за кредитним договором банк використав право дострокового стягнення з позичальника та поручителя заборгованості, змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому повинен був пред'явити позов до позичальника протягом трьох років після 2 серпня 2010 року. У договорі поруки строк не встановлений, а протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання банк не пред'явив вимоги до поручителя.

16 червня 2016 року ПАТ КБ «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової І. О. подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Сихівського районного суду міста Львова від 26 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 29 березня 2016 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій повністю не дослідили всіх обставин справи, не прийняли до уваги те, що кредит був наданий позичальнику як фізичній особі, а не як фізичній особі-підприємцю. У разі визнання фізичної особи-підприємця банкрутом за заявою кредитора протягом п'яти років після завершення розрахунків така особа не звільняється від подальшого виконання вимог кредитора. Строк дії кредитного договору визначений до 4 липня 2014 року, банк звернувся з позовом до суду - 13 грудня 2014 року, тобто в межах позовної давності та шестимісячного строку пред'явлення вимоги до поручителя.

5 вересня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито провадження у вказаній справі.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

7 лютого 2018 року справу № 461/15474/13-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді сторони не скористалися своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 213 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень).

Наведеним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Судами встановлено, що 6 липня 2007 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 112/МБ-ЦВ, за яким банк надав позичальнику кредит у сумі 230 тис. доларів США на придбання нерухомого майна (квартири) з кінцевим терміном повернення до 4 липня 2014 року, зі сплатою 14,4 % річних та погашення кредиту і відсотків згідно з графіком.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором станом на 19 вересня 2013 року його заборгованість перед банком становила386 428 доларів США, що за курсом Національного банку України еквівалентно 3 088 718 грн 97 коп., в тому числі: заборгованість за кредитом - 200 407,06 доларів США, що еквівалентно 1 601 853 грн 63 коп., заборгованість за відсотками - 142 942,98 доларів США, що еквівалентно 1 142 543 грн 20 коп., пеня за порушення строку сплати ануїтетного платежу - 28 037,21 доларів США, що еквівалентно 224 101 грн 45 коп., штраф, згідно з підпунктом 9.2 кредитного договору - 15 040,75 доларів США, що еквівалентно 120 220 грн 68 коп. Остання дата погашення кредиту 18 листопада 2008 року.

Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором 6 липня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за яким поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати за виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, що випливають з кредитного договору.

Пунктом 4.1.4 кредитного договору № 112/МБ-ЦВ від 6 липня 2007 року передбачено, що у випадку виникнення у позичальника прострочення сплати відсотків за користування кредитом згідно з графіком за будь-який період банк має право достроково витребувати наданий позичальнику кредит. Про дострокове витребування кредиту банк письмово сповіщає позичальника.

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення кредиту, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такої зміни.

Відповідач ОСОБА_1 здійснював підприємницьку діяльність і був зареєстрований в установленому законом порядку як фізична особа-підприємець.

Постановою Господарського суду Львівської області від 31 березня 2010 року фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 за його заявою визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

19 травня 2010 року ПАТ КБ «Надра» звернулося до Господарського суду Львівської області із заявою про визнання його кредитором за кредитним договором № 112/МБ-ЦВ від 6 липня 2007 року та включення в реєстр вимог кредиторів фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 2 043 882 грн 94 коп.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, чинній на час ухвалення вищезазначеної постанови господарського суду, конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Копії зазначених заяв та доданих до них документів кредитори надсилають боржнику та розпоряднику майном.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 2 серпня 2010 року затверджено звіт про ліквідацію та ліквідаційний баланс банкрута, підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 припинено.

У лютому 2014 року ОСОБА_1подав заяву про застосування позовної давності до заявлених банком позовних вимог.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, чинній на час ухвалення вищезазначеної постанови господарського суду, боржником є суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати, а кредитором - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника.

Однак, правовідносини з приводу укладення кредитного договору та його виконання виникли між банком та ОСОБА_1як фізичною особою, а не як суб'єктом підприємницької діяльності.

У суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 будь-яких зобов'язань перед банком не існувало, а відтак він як фізична особа-підприємець не міг бути його боржником у процесі проведення ліквідаційної процедури.

Крім того, у вищезгаданій постанові Господарського суду Львівської області від 31 березня 2010 року зазначено, що боржник ОСОБА_1 самостійно надав суду дані про існування у нього кредитної заборгованості перед банком. Судом було зобов'язано банкрута направити за власний рахунок копію цієї постанови всім відомим йому кредиторам. Кредиторам було встановлено строк пред'явлення вимог до банкрута - до 20 травня 2010 року.

Заява ПАТ КБ «Надра» від 19 травня 2010 року, з якою воно звернулося до Господарського суду Львівської області, про визнання його кредитором за кредитним договором № 112/МБ-ЦВ від 6 липня 2007 року та включення в реєстр вимог кредиторів фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 2 043 882 грн 94 коп. була надіслана до господарського суду на виконання постанови від 31 березня 2010 року.

При цьому банк не змінював строк виконання позичальником основного зобов'язання, не встановлював інший, ніж передбачено кредитним договором, строк кінцевого повернення кредиту та не витребовував достроково наданий кредит у порядку, передбаченому вищенаведеним пунктом 4.1.4 кредитного договору № 112/МБ-ЦВ від 6 липня 2007 року.

Також позивач не пред'являв до ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення кредиту на підставі частини другої статті 1050 ЦК України.

Отже, ПАТ КБ «Надра» свого права на дострокове стягнення заборгованості з позичальника як фізичної особи не використовував і не змінював строку виконання основного зобов'язання.

За змістом частини другої статті 1050 ЦК України реалізація права позикодавця на дострокове повернення позики означає, що ним має бути встановлений новий конкретний строк виконання позичальником свого зобов'язання у повному обсязі відповідно до умов договору. Однак такий строк ПАТ КБ «Надра» ОСОБА_1 не встановлював.

З огляду на викладене, заява банку від 19 травня 2010 року про визнання його кредитором, надіслана до Господарського суду Львівської області, не свідчить про зміну банком строку виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором в розумінні наведеної правової норми.

Висновки суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, щодо дати, з якої настав строк виконання зобов'язання, є безпідставними і суперечливими.

Так, суд зазначив, що право заявляти вимоги до позичальника у банку виникло 2 серпня 2010 року, тобто в день постановлення Господарським судом Львівської області ухвали, якою затверджено звіт про ліквідацію та ліквідаційний баланс банкрута і припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 Однак вказаний висновок ніяким чином не узгоджується зі змістом цієї ухвали, оскільки в ній не йдеться ні про виникнення у банку такого права, ні про зміну строку виконання зобов'язання за кредитним договором.

При цьому суд вважав, що право вимоги до поручителя у банку виникло 31 березня 2010 року, тобто в день ухвалення Господарським судом Львівської області постанови, якою фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру. Такий висновок теж є безпідставним, оскільки він не ґрунтується на вимогах законодавства, не відповідає змісту постанови Господарського суду та іншим обставинам справи.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України припинення поруки (у разі невстановлення строку її чинності в договорі поруки) пов'язується з днем настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор протягом шести місяців з цього дня не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, строк виконання основного зобов'язання стосується позичальника за кредитним договором і не може бути різним у правовідносинах між кредитором та позичальником і між кредитором та поручителем.

Крім того, постанова Господарського суду Львівської області від 31 березня 2010 року була винесена у зв'язку з розглядом заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про порушення справи про банкрутство. Станом на день її ухвалення банк взагалі ніяких вимог ні безпосередньо до позичальника за кредитним договором, ні до суду не пред'являв.

З врахуванням того, що кредитний договір було укладено між банком та фізичною особою ОСОБА_1, а у кредитні правовідносини з останнім як фізичною особою-підприємцем кредитор не вступав, його вищезгадана заява до господарського суду від 19 травня 2010 року не тягне за собою правових наслідків стосовно виконання умов договору, в тому числі щодо реалізації банком права на дострокове стягнення кредиту.

Кінцевий строк погашення заборгованості позичальника згідно з укладеним сторонами кредитним договором був встановлений до 4 липня 2014 року включно, а банк звернувся до суду з даним позовом 18 грудня 2013 року, тобто в межах позовної давності.

У зв'язку з наведеним, висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач пропустив трирічну позовну давність щодо усіх вимог ґрунтуються на неправильному застосуванні вищенаведених норм матеріального права.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та у строки, визначені договором, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом.

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

З огляду на викладене, судам слід було встановити обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками, яка нарахована в межах трирічного строку до дня пред'явлення позову, а заборгованості за неустойкою - в межах річного строку.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Пунктом 5.3 договору поруки від 6 липня 2007 року передбачено, що дія цього договору закінчується належним виконанням позичальником узятих на себе зобов'язань по кредитному договору чи виконанням поручителем своїх зобов'язань згідно з умовами договору поруки.

Оскільки строк виконання основного зобов'язання банком змінений не був, то висновки судів про припинення поруки є необґрунтованими.

Неправильно встановивши фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суди безпідставно відмовили у задоволенні позову банку в повному обсязі. Тому оскаржувані судові рішення не можуть залишатися в силі та підлягають скасуванню.

Разом з тим, Верховний Суд в силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановлювати обставини, що не були встановлені в оскаржуваних судових рішеннях та оцінювати докази, які судами попередніх інстанцій не досліджувалися.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Надані банком докази, а саме - розрахунок заборгованості за кредитним договором, графік повернення кредиту та сплати відсотків, судами попередніх інстанцій не досліджені, належна оцінка цим доказам не дана, висновок щодо їх належності та допустимості не зроблений. Тому справа підлягає направленню на новий розгляд.

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, допущені судами обох попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення слід скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, зокрема розрахунок заборгованості за кредитним договором з огляду на суми заборгованості, нараховані в межах загальної та спеціальної позовної давності, дати відповідну правову оцінку цим доказам і встановленим на їх основі дійсним обставинам справи та вирішити спір з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової Ірини Олександрівни задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 26 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 29 березня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук

Судді:С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

С. О. Погрібний