П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 761/5524/14-ц

провадження № 22-ц/796/1311/2018

Апеляційний суд м. Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О.Ф.,

суддів - Кулікової С.В., Кравець В.А.,

секретаря - Синявського Д.В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»

відповідачі - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги

ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_4,

та ОСОБА_2

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва у складі судді Сіромашенко Н.В. від 01 квітня 2016 року,

В С Т А Н О В И В:

10 лютого 2014 року позивач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра», Банк) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом, уточненим в подальшому, в якому посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконує взятих на себе зобов'язань у договірних відносинах, у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість, просив стягнути солідарно з боржника ОСОБА_1 та поручителів ОСОБА_2, ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 327 431,51 доларів США та 519 522,81 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_1 в грудні 2014 року звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «КБ «Надра» про визнання недійсним кредитного договору, мотивуючи свої вимоги тим, що після підписання договору вона дізналася про те, що у Банку не було законних підстав для укладання договору кредиту в іноземній валюті, у зв'язку з відсутністю індивідуальної та генеральної ліцензії Національного банку України (далі - НБУ) на здійснення кредитування в іноземній валюті.

Посилаючись на те, що під час укладання договору ПАТ «КБ «Надра» ввів її в оману щодо відсутності у нього права укладання договору кредиту в іноземній валюті, просила з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України визнати кредитний договір № 820/П/99/2007-840 від 20 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Надра», недійсним з моменту його укладення.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03.12.2014, яка занесена до журналу судового засідання, зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

01 квітня 2016 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 квітня 2016 року, з урахуванням ухвали суду від 12 квітня 2016 року про виправлення описки, позов задоволено у повному обсязі. Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1, діючи через свого представника ОСОБА_4, подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не взято до уваги, що у позивача не було законних підстав для укладання договору в іноземній валюті у зв'язку з відсутністю в нього індивідуальної та генеральної ліцензії Національного банку України на здійснення кредитування в іноземній валюті. Відтак, кредитний договір між нею та Банком, укладений без законних на те підстав.

Судом не враховано, що при укладенні договору ПАТ «КБ «Надра» навмисно ввів її в оману щодо відсутності у нього законного права на укладання договору кредиту в іноземній валюті.

Крім цього, зазначала про те, що при укладенні договору Банком також не надано їй попередню інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Також вказувала, що вона в порушення норм процесуального закону належним чином не була повідомлена про час та місце розгляду справи.

Посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим відповідач ОСОБА_2 також звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Як на підставу скасування рішення суду посилався на те, що в порушення приписів Конституції України, суд першої інстанції позбавив його можливості приймати участь у розгляді справи для захисту своїх інтересів. Судом не взято до уваги, що судові повістки, які направлялися йому за місцем реєстрації, ним не отримувалися.

За вказаних обставин просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 квітня 2016 року.

Зважаючи на положення п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ Апеляційний суд міста Києва здійснює свої повноваження до початку роботи новоутвореного апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.

Відповідно до пункту 9 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

Відповідач ОСОБА_1, належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилася, причини неявки суду не повідомила.

Від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з службовим відрядженням до іншого міста. Докази на підтвердження направлення у відрядження до клопотання не долучено.

Відповідач ОСОБА_2, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився. Надіслав на адресу суду клопотання, в якому просив перенести судове засідання на іншу дату, у зв'язку з його правовою необізнаністю, а також хворобою представника ОСОБА_5

Відповідачка ОСОБА_3, належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилася, причини неявки суду не повідомила.

Позивач, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив.

У зв'язку з тим, що до клопотань про відкладення розгляду справи не долучено доказів поважної причини неявки в судове засідання, колегія суддів визнає причини неявки відповідача ОСОБА_2 та представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 неповажними, та у відповідності до ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

20 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ КБ «Надра», Банк), правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 820/П/99/2007-840 (далі - Договір), за умовами пункту 1.1. якого Банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 187 338 доларів США 64 центи в порядку і на умовах, визначених цим Договором за програмою «Нове житло».

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з Анкети-заяви клієнта на оформлення кредитного пакету «Житлові Рішення» ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ПАТ «КБ «Надра», та маючи вищу юридичну освіту, займала посаду менеджера по роботі з VIP-клієнтами (т. 1, а.с. 20).

У зв'язку з перебуванням відповідачки ОСОБА_1 з Банком у трудових відносинах між сторонами було укладено договір, яким встановлено позичальнику (ОСОБА_1.) пільгову відсоткову ставку за користування кредитними коштами.

Пунктом 1.3.1. Договору передбачено, що відсотки за користування кредитом нараховуються Банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 10,7% на рік. Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів у періоді (28-29-30-31/360) на залишок заборгованості. При розрахунку відсотків враховується день надання та не враховується день погашення кредиту.

Банк в пункті 3.3.1. Договору зафіксував мінімально необхідний платіж в розмірі 1 816,80 доларів США.

Позичальник вносить мінімально необхідний платіж по кредиту, визначений у п. 3.3.1. цього Договору, щомісячно до 10 числа поточного місяця, а Банк здійснює списання з поточного рахунку на рахунок погашення заборгованості до 12 числа поточного місяця. У випадку, коли позичальник до 10 числа поточного місяця не вніс (повністю або частково) суми мінімально необхідних платежів, внаслідок чого станом на 12 число поточного місяця не була погашена заборгованість позичальника, Банк, починаючи з 13 числа поточного місяця, застосовує до позичальника штрафні санкції, передбачені цим Договором. Якщо 10 число є небанківським днем, то платіж необхідно внести в останній банківський день, який передує цій даті (п. 3.3.3. Договору).

В пункті 3.3.4. Договору сторони визначили, що кінцевий термін повернення кредиту - 20.12.2032.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Договір виконувався сторонами.

З матеріалів справи також вбачається, що 06 квітня 2009 року між Банком та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду № 1 до Кредитного договору № 820/П/99/2007-840 від 20.12.2007.

Пунктом 1.1. Додаткової угоди передбачено, що кредитор надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 187 338,64 доларів США зі сплатою 10,7 % річних на умовах, визначених цим Договором.

В пункті 1.1.1.2. Додаткової угоди сторони погодили, що щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 1816,80 доларів США. Позичальник вносить черговий мінімальний платіж щомісячно до 20 числа поточного місяця. Кінцевий термін повернення кредиту - 20.12.2032.

Згідно з пунктом 1.1.2. Додаткової угоди у випадку, якщо день погашення кредиту, вказаний в п. 1.1.1. цього Договору припадає на неробочий (святковий або вихідний) день кредитора, позичальник зобов'язаний здійснити погашення кредиту не пізніше ніж в останній перед ним робочий день кредитора.

У відповідності до пункту 1.5. Додаткової угоди Банк встановлює позичальнику пільгову відсоткову ставку за користування кредитом у зв'язку з тим, що позичальник перебуває з Банком у трудових відносинах. У випадку звільнення позичальника з будь-яких причин розірвання трудових правовідносин з ВАТ КБ «Надра» та невиконання умов цього Договору протягом перших 6 (шести) місяців після звільнення відсоткова ставка по цьому Договору збільшується до рівня відсоткової ставки, що встановлена на дату виникнення прострочення по банківському продукту чи якщо на момент зміни відсоткової ставки такий припинить свою дію, то по аналогічному банківському продукту, в рамках якого було підписано цей Договір. При цьому, сторони домовились, що так як невиконання (неналежне виконання) умов цього Договору залежить виключно від волі позичальника, збільшення відсоткової ставки відбувається без підписання відповідної додаткової угоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з матеріалів справи на виконання умов Договору ВАТ «КБ «Надра» видав ОСОБА_1 кредитні кошти у сумі 187 338,64 доларів США, що підтверджується меморіальними ордерами № 794, № 795 від 20 грудня 2007 року про надання кредиту згідно Договору № 820/П/99/2007-840 від 20.12.2007, а також заявою на видачу готівки № 794 від 20.12.2007 (т. 1, а.с. 29-30).

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 виконувала Договір, але неналежним чином виконувався, мінімально необхідний щомісячний платіж вносився позичальником у меншому розмірі ніж передбачено п. 3.3.1 Договору (т. 1, а.с. 17).

Останній платіж в сумі 150 доларів США на виконання умов Договору ОСОБА_1 здійснила 11 лютого 2011 року (т. 1, а.с. 16).

Станом на 29.03.2013 у ОСОБА_1 виникла прострочена заборгованість за Договором у розмірі 5 814,16 доларів США - тіло кредиту та 90 699,54 доларів США - заборгованість по сплаті відсотків (т. 1, а.с. 17).

Таким чином, позичальник належним чином не виконувала взятих на себе за Договором зобов'язань щодо своєчасного та в повному обсязі погашення кредиту та відсотків, у зв'язку з чим у неї утворилась заборгованість

Згідно розрахунку заборгованості, наданого Банком, станом на 23.12.2014 заборгованість ОСОБА_1 за Договором становила 327 431,51 доларів США та 519 522,81 грн., з яких: 182 940,44 доларів США, що еквівалентно 2 900 410,18 грн., - заборгованість за кредитом, в тому числі прострочена; 144 491,07 доларів США, що еквівалентно 2 290 818,64 грн., - заборгованість по сплаті відсотків, в тому числі прострочені; 447 527,58 грн. - пеня за прострочення сплати кредиту; 71 995,23 грн. - штраф за порушення умов додаткової угоди (т. 1, а.с. 108-109).

Наданий позивачем розрахунок заборгованості за Договором на підтвердження позовних вимог завірений належним чином, містять підпис уповноваженої особи та печатку Банку.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 приймала участь у розгляді справи через свого представника ОСОБА_6, і звертаючись до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, своїх заперечень на спростування заявлених Банком вимог про сплату заборгованості в розмірі 327 431,51 доларів США та 519 522,81 грн. у відповідності до вимог ст. 10, 60 ЦПК України (в редакції чинній на час ухвалення рішення) до суду першої інстанції не надавала.

Доказів щодо невідповідності нарахованого Банком розміру заборгованості матеріали справи не містять і такі докази ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не подавались.

Апеляційна скарга ОСОБА_2 також не містить доводів щодо незгоди з рішенням суду в частині визначеного розміру заборгованості у сумі 327 431,51 доларів США та 519 522,81 грн.

Положеннями частини 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

В пункті 4.2.4. Договору сторони погодили, що Банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, інших платежів передбачених цим Договором та можливих штрафних санкцій, якщо позичальник не вніс черговий мінімально необхідний платіж у термін, визначений п. 3.3.3. цього Договору, а також якщо не оформлено договір іпотеки, що визначений у п. 2.1.3. цього Договору (не залежно від причин), у строк, визначений у цьому Договорі.

За вказаних обставин та наведених положень закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності у ОСОБА_1. заборгованості перед Банком та розміру грошового зобов'язання у сумі 327 431,51 доларів США та 519 522,81 грн.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1, що Банк, отримуючи від позичальника грошові кошти на погашення тіла кредиту безпідставно спрямовував їх на погашення відсотків за кредитом, нараховуючи при цьому штрафні санкції за несплату тіла кредиту, що призвело до накопичення ще боргів перед Банком з огляду на наступне.

Підписавши Договір, сторони у пункті 3.4. Договору погодили, якщо на протязі дії цього Договору позичальник несвоєчасно та/чи неповністю вніс черговий мінімально необхідний платіж та/чи інші платежі, передбачені цим Договором, то Банк приймає виконання позичальником своїх зобов'язань по цьому Договору в наступному порядку: прострочені відсотки за користування кредитом; відсотки за користування кредитними коштами; пені та штрафи; прострочена сума кредиту; сума кредиту.

Пунктом 3.5. Договору передбачено, що з метою виконання умови, передбаченої п. 3.4. цього Договору, якщо позичальник несвоєчасно та/чи не в повному обсязі сплачує свої обов'язкові платежі, Банк самостійно розподіляє грошові кошти згідно черговості, передбаченої п. 3.4. цього Договору або іншої черговості, встановленої на розсуд Банку.

За наведених обставин, зарахування Банком сплачених ОСОБА_1 коштів в порядку черговості в рахунок погашення заборгованості прострочених відсотків за користування кредитом є правомірним та відповідає умовам п. 3.4. Договору.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що отримані Банком від ОСОБА_1 грошові кошти на погашення кредиту, правомірно зараховувалися в рахунок погашення відсотків за кредитом, що відповідає умовам п. 3.4. Договору.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду щодо стягнення заборгованості в іноземній валюті, та відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про відсутність у позивача права на видачу кредиту в іноземній валюті, виходячи з наступного.

Статтею 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта України може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Грошове зобов'язання має бути виконане в гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадку, порядку та на умовах, встановлених законом.

У силу положень статей 192, 533 ЦК України та статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютним цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Саме такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України в постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-145цс14, який у відповідності до вимог статті 360-7 ЦПК України (в редакції чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення) був обов'язковим для застосування судами.

Матеріалами справи підтверджується, що ВАТ КБ «Надра», зареєстрованому НБУ 26.10.1993 за № 205, видана банківська ліцензія № 21 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (т. 1, а.с. 98).

Відтак, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо незаконної видачі Банком кредиту в іноземній валюті, є необґрунтованими, а тому на увагу судової колегії не заслуговують.

Колегія суддів також не приймає до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо не врахування судом першої інстанції при розгляді справи тієї обставини, що при укладенні кредитного договору Банк ввів позичальника в оману про відсутність законного права ВАТ КБ «Надра» на видачу кредиту в іноземній валюті, оскільки як зазначалось вище у Банку наявна ліцензія на укладання договорів в іноземній валюті.

Крім цього, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо введення її в оману при укладенні кредитного договору.

Кредитний договір, укладений між Банком та ОСОБА_1, є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним. Проте, матеріали справи не містять доказів, що кредитний договір визнано недійсним у встановленому законом порядку з підстав, на які вказує відповідачка, а саме ст. 230 ЦК України (введення в оману).

Натомість з матеріалів справи вбачається, що в грудні 2014 року ОСОБА_1 зверталася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «КБ «Надра» про визнання недійсним Кредитного договору № 820/П/99/2007-840 від 20.12.2007, який ухвалою суду першої інстанції від 01.04.2016 залишено без розгляду.

Також не заслуговують на увагу колегії суддів доводи апеляційної скарги ОСОБА_1, що Банком у відповідності до вимог закону не надано позичальнику попередню інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, оскільки як вбачається з Анкети-заяви клієнта на оформлення кредитного пакету «Житлові рішення» підписання даної анкети ОСОБА_1 ознайомлена з умовами кредитування споживчої нерухомості (т. 1, а.с. 21).

Більш того, як зазначалось вище та вбачається з вищезазначеної анкети ОСОБА_1 має вищу юридичну освіту, перебувала у трудових відносинах з Банком протягом трьох з половиною років, працюючи при цьому з клієнтам Банку, це свідчить про те що вона була освідомлена про умови кредитування в ПАТ «КБ «Надра».

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема щодо неналежного повідомлення відповідачів, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_1, про судове засідання, призначене на 01.04.2016.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи в судове засідання, призначене 26.05.2014 (т. 1, а.с. 50-51); представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 також була повідомлена про час та місце розгляду справи на 17.06.2014, 05.09.2014, 14.10.2014 (т. 1, а.с. 55, 63, 74). Крім цього, ОСОБА_1 зверталася до суду із зустрічним позовом до Банку про визнання кредитного договору недійсним, який залишено без розгляду.

Зважаючи на викладені обставини, а також беручи до уваги те, що справа в провадженні суду перебувала більше двох років, а саме з позовом Банк звернувся 10.02.2014, а рішення судом ухвалено 01.04.2016, колегія суддів вважає, що відповідачі були освідомлені про розгляд справи судом першої інстанції.

Суд першої інстанції шляхом направлення судових повісток, а також телеграм, неодноразово повідомляв відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про час та місце розгляду справи. Зворотні поштові повідомлення поверталися на адресу суду з відміткою «За закінченням терміну зберігання», телеграми не доставлялися.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були належним чином повідомлені про судове засідання, призначене на 01.04.2016.

Разом з тим, таке порушення судом першої інстанції норм процесуального права не є підставою для скасування законного та правильного по суті рішення, оскільки таке порушення не призвело до правильного вирішення справи, що відповідає положенням ч. 2 ст. 376 ЦПК України, яке кореспондується з положеннями ч. 3 ст. 309 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення).

Поряд з цим, колегія суддів не може погодитися з висновком суду щодо солідарного стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_1 та обох поручителів ОСОБА_2, ОСОБА_3 одночасно, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з ч. 3 ст. 553 ЦК України поручителем може бути одна або кілька осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за Кредитним договором № 820/П/99/2007-840 від 20.12.2007 в цей же день між ОСОБА_2 та Банком, а також між ОСОБА_3 та Банком було укладено окремі Договори поруки, за умовами якого поручителі зобов'язалися перед кредитором відповідати за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань, що витікають з Кредитного договору № 820/П/99/2007-840 від 20.12.2007

Пунктом 1.2. вищевказаних договорів поруки передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором у повному обсязі.

Позичальник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право кредитора вимагати виконання зобов'язань, вказаних у п. 1.1. цього Договору повністю (чи у будь-якій його частині) як від позичальника та поручителя разом, так і від кожного окремо.

Відповідальність поручителя виникає як у випадку невиконання позичальником будь-якої частини зобов'язань, так і при невиконанні позичальником зобов'язань в цілому (п. 1.4. Договорів поруки).

Статтею 554 ЦК України встановлено, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

За змістом договору поруки поручитель та боржник відповідають перед Банком як солідарні боржники.

При цьому умовами договорів поруки не передбачено солідарної відповідальності поручителів між собою.

Висновки суду першої інстанції про наявність підстав для солідарного стягнення з боржника та поручителів за різними договорами поруки суми заборгованості за кредитним договором не узгоджуються з вимогами статті 554 ЦК України та умовами договорів поруки.

Норми закону, якими регулюються правовідносини поруки, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого.

Судом встановлено, що кожен з поручителів окремо поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарний боржник.

Ураховуючи викладене, а також те, що ні нормами закону, ні умовами договорів поруки не встановлено солідарної відповідальності поручителів, підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами частини третьої статті 554 ЦК України відсутні.

Саме така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 24 червня 2015 року при розгляді справи № 6-255цс15, яка у відповідності до вимог ст. 360-7 ЦПК України (в редакції чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення) була обов'язковою для застосування судами.

Поряд з цим, суд першої інстанції, наведених обставин та положень закону не врахував, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про солідарне стягнення суми заборгованості з боржника та обох поручителів одночасно.

За приписами ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи викладене, ухвалене в справі рішення в частині солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 необхідно змінити. Сума заборгованості, встановлена судом першої інстанції, підлягає стягненню солідарно з боржника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2, а також окремо з цього ж боржника та поручителя ОСОБА_3

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України, п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_4, та ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 квітня 2016 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором № 820/П/99/2007-840 від 20 грудня 2007 року у сумі 327 431,51 доларів США та 519 522,81 грн. - змінити.

Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»

солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 820/П/99/2007-840 від 20 грудня 2007 року у сумі 327 431 (триста двадцять сім тисяч чотириста тридцять один) доларів США 51 цент та 519 522 (п'ятсот дев'ятнадцять тисяч п'ятсот двадцять дві) грн. 81 коп.

Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»

солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором № 820/П/99/2007-840 від 20 грудня 2007 року у сумі 327 431 (триста двадцять сім тисяч чотириста тридцять один) доларів США 51 цент та 519 522 (п'ятсот дев'ятнадцять тисяч п'ятсот двадцять дві) грн. 81 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови виготовлено 01 березня 2018 року.

Головуючий О.Ф. Мазурик

Судді С.В. Кулікова

В.А. Кравець