ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2018 року

Київ

справа №127/20588/17

адміністративне провадження №К/9901/1318/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гімона М.М.,

суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 13 жовтня 2017 року (суддя Федчишен С.А.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року (головуючий суддя Курко О.П., судді: Драчук Т.О., Совгира Д.І.) у справі №127/20588/17 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці про зобов'язання поновити нарахування та виплату раніше призначених пенсій,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці, в якому просили зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці поновити нарахування та виплату раніше призначених пенсій, починаючи з 1 червня 2017 року.

В обґрунтування своїх вимог посилалися на те, що все життя прожили та пропрацювали в Україні в місті Вінниці. У 2016 році подружжя ОСОБА_3 виїхали на постійне місце проживання в Державу Ізраїль. В той же час, від громадянства України не відмовились. Починаючи з червня 2017 року пенсійний орган припинив виплату пенсії. У зв'язку з цим, вони звернулись до УПФУ в м. Вінниці з заявою про перерахунок пенсії та поновлення їм нарахування та виплату раніше призначених пенсій. Проте, відповідач відмовив у поновленні пенсійних виплат через відсутність на те правових підстав. На думку позивачів, такі дії порушують гарантоване їм ст.46 Конституції України право на належний соціальний захист, а також принцип верховенства права, закріплений Конвенцією про захист прав і основних свобод людини.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 13 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року, позов задоволено у повному обсязі.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували на обліку у відповідача та отримували пенсію за віком, що підтверджується пенсійними посвідченнями серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 відповідно.

Відповідно до посвідчень особи Міністерства внутрішніх справ Держави Ізраїль ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ОСОБА_3 та ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ОСОБА_2 з 29.11.2016 р. виїхали до Держави Ізраїль.

З 01.06.2017 р. відповідач припинив виплату пенсій ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, у зв'язку з чим 14.08.2017 р. позивачі, через свого представника, звернулися до УПФУ в м. Вінниці з заявою про перерахунок та поновлення нарахування та виплату раніше призначених пенсій ОСОБА_2 та ОСОБА_3, починаючи з 01.06.2017 р. у відповідності до вимог статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення».

Листом № 191/3-1 від 26.08.2017 р. УПФУ в м.Вінниці відмовило у поновлені пенсійних виплат у зв'язку з тим, що виникнення права на пенсію пов'язується з умовою постійного проживання на території України або укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення - в разі проживання таких осіб в іншій країні. Позивачами ж не надано підтвердження факту проживання на території, яка обслуговується відповідачем.

Суди визнали такі дії пенсійного органу неправомірними, мотивуючи тим, що рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними). Як зазначено в п. 3.3 вказаного рішення, виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами. Також в основі мотивувань судових рішень знайшло своє відображення рішення Європейського суду з прав людини у справі у справі "Пічкур проти України".

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга обґрунтована такими доводами.

1. Відповідно до п.1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року за №22-1 (далі - Порядок №22-1), заява про поновлення виплати пенсії подається особисто до органу, що призначає пенсію.

2. Заявниками не надано підтвердження факту проживання на території, яка обслуговується управлінням Пенсійного фонду України в місті Вінниці. Враховуючи вимоги Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення» виникнення права на пенсію пов'язується з умовою постійного проживання заявника на території України або укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення - в разі проживання таких осіб в іншій країні.

3. Відповідно до ст.92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, пенсії не призначаються. Враховуючи визнання неконституційними положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", застосуванню до спірних правовідносин підлягає саме ст.92 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

4. Позивачами в порушення статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не надано доказів на підтвердження того, що вони не отримують пенсію чи щомісячне грошове утримання з інших джерел, у тому числі на території України чи Ізраїлю.

19.01.2018 до Верховного Суду позивачі через свого представника направили відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, просять відмовити у задоволенні касаційної скарги і залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Припинення виплат пенсій було передбачено пунктом 2 частини першої статті 49 та статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції, діючій до 7 жовтня 2009 року.

З дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу органи ПФУ мали відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

У цій справі, припинення виплати пенсії відбулося 1 червня 2016 року, тобто в період, коли законодавством не передбачалося такої підстави припинення виплати пенсії, як виїзд особи, якій вже була призначена пенсія, за кордон.

Як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, в Рішенні № 25-рп/2009 констатовано, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій вірно виходили з безпідставності мотивів неможливості поновлення виплати пенсії, викладених у листі пенсійного органу №191/3-1 від 26.08.2017 р.

Посилання скаржника на те, що заяву про поновлення виплати пенсії всупереч п.1.5 Порядку №22-1 не було подано особисто, є необґрунтованими, оскільки, по-перше, згідно з наведеним пунктом заява про поновлення виплати пенсії може бути подана через законного представника, як це і було зроблено позивачами - їх представник ОСОБА_4 має відповідну довіреність на вчинення дій від імені позивачів, а, по-друге, така обставина не була підставою для відмови в задоволенні заяви, а тому не може бути прийнята до уваги, оскільки оцінюватися судом мають саме мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про поновлення виплати пенсії.

Щодо посилання відповідача на ст.92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» слід зазначити, що 01.01.2004 набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у відповідності до якого позивачам і була призначена пенсія. В пункті 16 Прикінцевих та перехідних положеннях цього Закону зазначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років. Тобто, незважаючи на чинність положень статті 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», невизнання їх неконституційним, вони не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки, по-перше, предметом спору не є визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років, а по-друге, ці положення суперечать правовим висновкам, викладеним в рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року N 25-рп/2009 та практиці Європейського суду з прав людини.

Безпідставними є і посилання скаржника на те, що позивачами не надано доказів на підтвердження того, що вони не отримують пенсію чи щомісячне грошове утримання з інших джерел.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» умову не отримання особами пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) з інших джерел встановлено для осіб, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення".

В межах розгляду даної справи таких обставин не встановлено. Позивачам була призначена пенсія за віком у відповідності до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, позивач проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як громадянин України, що проживає на території України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання громадянина України, тому суди дійшли обґрунтованих висновків про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що цими судами невірно застосовано норми матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці залишити без задоволення.

Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 13 жовтня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року у справі №127/20588/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду