ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2018 року

Київ

справа №804/11607/13-а

адміністративне провадження №К/9901/4457/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді - доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПС» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2013 року (Конєва С.О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року (Чепурнов Д.В., Поплавський В.Ю., Сафронова С.В.) у справі №804/11607/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПС» до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДПС» (далі - позивач, ТОВ «ДПС») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 березня 2013 року №0000802210 та №0000792210.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «ДПС» зазначило, що товариством належним чином підтверджено реальність господарських операцій з його контрагентами, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з неправомірності формування позивачем витрат та податкового кредиту спірного податкового періоду, оскільки суми ПДВ, сплачені у ціні придбаного у вказаних контрагентів товару (послуг) не підтверджуються належними первинними документами.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ «ДПС».

У доводах касаційної скарги позивач посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи зважаючи на персоніфікований обов'язок платника податків сплачувати податки і збори та самостійно нести відповідальність за порушення податкового законодавства, натомість доводів щодо неправильного застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права не наводить.

Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що уповноваженими особами контролюючого органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Ривс», ТОВ «Матадор», ТОВ «Старт Д», ТОВ «Ангстрем Континенталь», ТОВ «ВК Віконні системи» за періоди: грудень 2011 року, березень-травень 2012 року, червень - липень, вересень і жовтень 2012 року, про що складено акт від 26 лютого 2013 року №797/22-1/20302861, яким встановлено порушення позивачем вимог частини 1 статті 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України; статті 185, статті 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України,у результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 30 640,00 грн; пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 144.1 статті 144, пункту 146.12 статті 146 Податкового кодексу України у результаті чого, занижено податок на прибуток на суму 35 818,00 грн.

За результатами перевірки, контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 26 березня 2013 року №0000792210, яким позивачу збільшив суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальній сумі 44 223,25 грн, в тому числі за основним платежем - 35 818,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкція (штрафами) - 8 405,25 грн та №0000802210, яким позивачу збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 38 300,00 грн, в тому числі за основним платежем - 30 640,00 грн та штрафні (фінансові) санкції - 7 660,00 грн.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Так, за змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у перевіряємий період мав господарські відносини з ТОВ «Ривс» на підставі усного договору на поставку товару, за яким позивач придбав у ТОВ «Ривс» товар (провід 50 м., кабельний канал 30 м, акумулятор) на загальну суму 644,40 грн, у тому числі ПДВ 107,40 грн, з ТОВ «Ангстрем Континенталь» на підставі договору поставки товару №0103-2П від 1 березня 2012 року; з ТОВ «Старт-Д» на підставі договору про надання посередницьких послуг №0102-п2 від 1 лютого 2012 року; з ТОВ «ВК Віконні системи» на підставі ряду договорів, укладених у 2011-2012 роках, за умовами яких виконавець приймав на себе роботи по монтажу контролю доступу; з ТОВ «Матадор» на підставі договору №0103-Т2 від 1 березня 2012 року, за умовами якого, виконавець брав на себе зобов'язання надавати транспортний засіб для перевезень до 1,5 т для виконання робіт, на підтвердження виконання вказаних господарських відносин позивачем надано копії рахунків, платіжних доручень, податкових накладних та видаткових накладних та акти здачі-приймання надання послуг.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не було надано суду доказів щодо реальності здійснення господарської операції по взаємовідносинах з ТОВ «Ривс», ТОВ «Ангстрем Континенталь» щодо поставки останніми товару позивачеві, зважаючи на відсутність доказів прийняття товару, місця його зберігання, відсутність у штаті позивача кваліфікованого персоналу для розвантаження придбаного товару, використання придбаного товару (послуг) у власній господарській діяльності, беручи до уваги те, що придбані роботи з монтажу системи контролю доступу, виконувались на об'єктах, що не належать позивачу ні на праві власності ні на праві користування. Крім того, не можуть бути належними доказами на підтвердження виконання умов договору з ТОВ «Матадор» за договором надання транспортних послуг, акти про одержання від контрагента послуг по перевезенню товару, оскільки зазначені акти не містять інформації про вантаж і напрямок його перевезення, не вказаний транспортний засіб, яким здійснювалось перевезення, а також маршрут перевезення та відповідальну особу.

Відтак, досліджуючи фактичність здійснення вказаних господарських операцій, суди першої та апеляційної інстанцій визнали надані первинні бухгалтерські документи недостатніми для підтвердження фактичної поставки позивачу від вказаних контрагентів товару (робіт, послуг), зважаючи на відсутність доказів транспортування товару, його зберігання, відсутність складських приміщень, транспорту, устаткування, яке необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, а також недоведеність отримання економічного ефекту від придбання вказаних товарів (робіт, послуг) шляхом використання їх у власній господарській діяльності.

Відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення є необхідною умовою для реалізації платником податків права на податковий кредит та в силу положень податкового законодавства надає платнику податків право зменшити податкові зобов'язання на суму витрат, сплаченого податку у зв'язку з придбанням товарів при здійсненні господарської діяльності, а отже відсутність економічної доцільності господарських операцій є підставою для зменшення в податковому обліку платника податків сум податкового кредиту.

Крім того, наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцем податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/робіт/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відтак, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що зважаючи на відсутність фактичного здійснення господарських операцій, контролюючим органом правомірно донараховано позивачу податкові зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток за четвертий квартал 2011 року та 2012 рік.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПС» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного суду України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПС» залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року справі №804/11607/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

І.Я.Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова ,

Судді Верховного Суду