ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

У Х В А Л А

19.02.2018 Справа № 910/9131/16

За заявою розпорядника майна Приватного акціонерного товариства "Креатив" арбітражного керуючого Кізленка Вадима Андрійовича;

Про визнання договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі недійсними

За участю 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Протеїн-Продакшн"; 2. Іноземного підприємства "Ліга"

У межах розгляду справи № 910/9131/16

За заявою Приватного акціонерного товариства "Креатив" (ідентифікаційний код 31146251)

Пробанкрутство

Суддя Омельченко Л.В.

Представники:

Кізленко В.А. - розпорядник майна;

Свистунов Д.В. - керівник боржника;

Терещенко Д.Л. - представник ТОВ "ТД "Протеїн Продакшн" за довіреністю від 02.01.2018;

Терещенко Д.Л. - представник ІП "Ліга" за довіреністю від 03.01.2017;

Гижко О.Л. - представник ПАТ "Укрсіббанк" за довіреністю від 27.04.2017 № 010-00/1792;

Курінний С.Ю. - представник ПАТ "ВТБ Банк" за довіреністю від 31.01.2018 № 45

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Креатив" звернулося до суду із заявою про порушення справи про власне банкрутство.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2016 порушено провадження у справі № 910/9131/16 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Креатив".

Ухвалою попереднього засідання від 14.06.2017 затверджено реєстр вимог кредиторів.

27.07.2016 розпорядник майна боржника - арбітражний керуючий Кізленко В.А. звернувся до суду із заявою від 27.07.2016 № 32253 про визнання недійсними укладених боржником з Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Протеїн-Продакшн" та Іноземним підприємством "Ліга" договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі у порядку ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2017, розпоряднику майна боржника - арбітражному керуючому Кізленку В.А. було відмовлено у задоволенні заяви від 27.07.2016 про визнання договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі недійсними.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.12.2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2017 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.06.2017 скасовано, справу № 910/9131/16 у частині розгляду заяви розпорядника майна про визнання договорів недійсними направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду.

За наслідками автоматизованого розподілу судових справ справу № 910/9131/16 в указаній частині передано на розгляд судді Омельченку Л.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2018 справу № 910/9131/16 було прийнято до свого провадження суддею Омельченком Л.В. у частині нового розгляду заяви розпорядника майна боржника - арбітражного керуючого Кізленка В.А. про визнання договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі недійсними, розгляд призначено на 19.02.2018.

У судове засідання, призначене на 19.02.2018, з'явилися розпорядник майна, керівник боржника, представники Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Протеїн-Продакшн", Іноземного підприємства "Ліга", Публічного акціонерного товариства "Укрсіббанк", Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк".

Станом на час розгляду справи до суду надійшли письмові пояснення у справі від розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Протеїн-Продакшн", Іноземного підприємства "Ліга".

Під час розгляду по суті заяви арбітражного керуючого Кізленка В.А. від 27.07.2016 про визнання договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі недійсними останній підтримав свою заяву, подану у порядку ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Мотивуючи свої вимоги, арбітражний керуючий Кізленко В.А. вказує, що підставою для звернення із заявою про визнання договорів недійсними стало те, що за даними бухгалтерського обліку боржника розпорядником майна виявлено нестачу активів (фінансових інвестицій) у розмірі 437 830 012,62 грн. щодо участі боржника у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт-Україна". Як вказує Кізленко В.А., вказані нестачі обумовлені тим, що за даними бухгалтерського обліку боржника, Приватне акціонерне товариство "Креатив" є власником 99,99 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт-Україна". При цьому, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, боржник не є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт-Україна". За наслідком аналізу документації, яка збереглась на підприємстві, розпорядник майна дійшов висновку, що мало місце відчуження майна божника на безоплатній основі. Також, розпорядником майна було встановлено, що 17.07.2015 боржник уклав з Іноземним підприємством "Ліга" договір купівлі-продажу 10 часток у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт-Україна", а з Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Протеїн-Продакшн" - договір 9989 часток у статутному капіталі цього ж товариства.

На думку розпорядника майна боржника, Протокол Наглядової ради боржника, який передував укладенню оскаржуваних договорів, та власне і самі договори, не містять вартості відчуження часток, тобто Наглядова рада і сторони договорів не встановлювали вартість продажу, а фактично такий продаж відбувся за ціною, що є в десятки разів нижчою від реальної вартості капіталу товариства.

Керівник боржника підтримав правову позицію розпорядника майна.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Протеїн-Продакшн" та Іноземного підприємства "Ліга" заперечував проти задоволення заяви арбітражного керуючого Кізленка В.А., наголошуючи на тому, що договори були відплатним, а підстави для визнання їх недійсними, передбачені у ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відсутні. Також представник посилався на факт перерахування коштів за договорами та безпідставність посилань розпорядника майна на купівлю-продаж часток у статутному капіталі за заниженою у десять разів ринковою вартістю.

Розглянувши заяву розпорядника майна, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників, дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали документів, копії яких містяться у матеріалах справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

17.07.2015 відбулося засідання Наглядової ради Приватного акціонерного товариства "Креатив", на якому були прийняті рішення, оформлені протоколом № 243 від 17.07.2015, про:

- надання згоди Приватному акціонерному товариству "Креатив" на відчуження належних Товариству на праві власності 99,99% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт-Україна" (що складає 9999 часток статутного капіталу) таким чином: укладення договору купівлі-продажу 99,89% (що складає 9989 часток статутного капіталу) Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт-Україна" з Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Протеїн-Продакшн"; укладення договору купівлі-продажу 0,1% (що складає 10 часток статутного капіталу) Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт-Україна" з Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Протеїн-Продакшн";

- надання повноваження генеральному директору Приватного акціонерного товариства "Креатив" на участь у загальних зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт-Україна" у зв'язку з розглядом питань порядку денного щодо змін у складі засновників;

- надання повноважень щодо остаточного погодження умов договорів купівлі-продажу, підписання договорів купівлі-продажу від імені Товариства та вчинення інших дій, пов'язаних з прийняттям рішення згідно питання другого, генеральному директору Приватного акціонерного товариства "Креатив".

17.07.2015 Приватне акціонерне товариство "Креатив" в якості продавця та Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Протеїн-Продакшн" в якості покупця уклали договір купівлі-продажу часток у статутному капіталі (надалі - договір-1), відповідно до п. 1.1 якого продавець продає покупцю належні йому на праві приватної власності 9 989 часток, що дорівнює 99,89 % статутного капталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт-Україна", а покупець приймає та оплачує зазначену кількість часток у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт-Україна".

Пунктом 1.3.1 договору-1 визначено, що продавець є власником 9989 часток, що складає 99,89 % статутного капталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт-Україна". Право продавця як власника часток у статутному капіталі учасника (засновника) Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт-Україна" засвідчується статутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт-Україна".

За змістом п. 2.1 договору-1 за набуття права власності на зазначені у п. 1.3 цього договору частки у статутному капіталі учасника (засновника) Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт-Україна", покупець зобов'язується сплатити продавцю вартість часток/прав, погоджену сторонами у додатковій угоді до даного договору. Строк та порядок оплати вартості часток/прав визначається у погоджений сторонами спосіб відповідно до додаткових угоди до даного договору.

Згідно з п. 2.1.1 договору-1 ціна, за якою продаються частки у статутному капіталі учасника (засновника) Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт-Україна", є договірною.

Відповідно до п. 4.1 договору-1 з моменту підписання даного договору, а також вчинення державної реєстрації статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт-Україна" у новій редакції (або змін до статуту) до покупця переходять усі частки/права та обов'язки учасника/засновника (власника) Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт-Україна", які належали продавцю на момент продажу (відчуження, відступлення) часток/прав, у частині проданих (відчужених, відступлених) часток у статутному капіталі учасника (засновника) Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт-Україна".

На аналогічних умовах 17.07.2015 Приватним акціонерним товариством "Креатив" в якості продавця та Іноземним підприємством "Ліга" в якості покупця укладено договір купівлі-продажу часток у статутному капіталі (надалі - договір-2), відповідно до п. 1.1 якого продавець продає покупцю належні йому на праві приватної власності 10 часток, що дорівнює 0,1% статутного капталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт-Україна", а покупець приймає та оплачує зазначену кількість часток у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт-Україна".

Спір у справі виник у зв'язку з оспорюванням розпорядником майна Приватного акціонерного товариства "Креатив" арбітражним керуючим Кізленком В.А. дійсності цих договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб, встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст. 20 Господарського кодексу України.

Таким чином, відповідно до приписів ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто, важливою умовою застосування судом певного способу захисту права або інтересу є його належність - встановлення судом тих обставин, що вжиття саме обраного позивачем способу захисту спроможне поновити порушені права особи, що звертається до суду з відповідним позовом.

Згідно із ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.ст. 13, 162 Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з позовом управлена сторона повинна довести належними та допустимими доказами факт порушення його прав внаслідок укладення оскаржуваного договору.

Як на підставу для недійсності договорів, Кізленко В.А. вказує на те, що на внаслідок укладення такого договору Приватне акціонерне товариство "Креатив" безоплатно відчужило своє майно (корпоративні права) у межах річного строку до порушення провадження у справі про банкрутство такого товариства.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав:

боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;

боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна;

боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Звертаючись до суду зі своєю завою, розпорядник майна вказує, що за наслідками укладення боржником з Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Протеїн-Продакшн" та Іноземним підприємством "Ліга" оспорюваних договорів, Приватне акціонерне товариство "Креатив" не отримало жодних грошових коштів, проте відчужило 99,99 часток статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт-Україна", що дорівнює 99,99% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт-Україна".

Системний аналіз положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми цього Закону мають пріоритет у застосуванні під час розгляду справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (ч.1 ст. 20 Закону); за позовом розпорядника майна (ч. 9 ст. 22 Закону); за заявою комітету кредиторів (ч. 8 ст. 26 Закону); за заявою керуючого санацією (ч. 5 ст. 28 Закону); за заявою ліквідатора (ч. 2 ст. 41 Закону).

Провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Креатив" порушено ухвалою Господарського суду м. Києва від 06.06.2016, якою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном Приватного акціонерного товариства "Креатив", здійснено оприлюднення на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України повідомлення про порушення провадження у справі про банкрутство, призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Кізленка Вадима Андрійовича (свідоцтво № 408 від 27.02.2013).

Оскаржуваний у цій справі договір був укладений 27.06.2015, тобто у межах річного строку, встановленого приписами ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

На думку заявника, неотримання Приватним акціонерним товариством "Креатив" за наслідками укладених договорів від Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Протеїн-Продакшн" та Іноземного підприємства "Ліга" грошових коштів свідчить про безоплатне відчуження боржником свого майна, а саме корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт-Україна".

Відповідно до приписів ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

За змістом ст. 62 Господарського кодексу України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту. Підприємства незалежно від форми власності, організаційно-правової форми, а також установчих документів, на основі яких вони створені та діють, мають рівні права та обов'язки. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями ст. 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

В оскаржуваних договорах визначені момент переходу права власності та наслідки відступлення прав для продавця.

Матеріалами справи підтверджується, що рішенням загальних зборів учасників (засновників) капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт-Україна", оформленим протоколом № 2 від 17.07.2015, було затверджено статут цього товариства у новій редакції. Відповідно до вказаної редакції статуту Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Протеїн-Продакшн" та Іноземне підприємство "Ліга" є учасниками (засновниками) Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт-Україна".

Тобто, з вказаного моменту корпоративні права Приватного акціонерного товариства "Креатив" у розмірі 99,99% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт-Україна" перейшли до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Протеїн-Продакшн" та Іноземного підприємства "Ліга" на підставі оскаржуваних договорів.

Статтею 189 Господарського кодексу України визначено, що ціна у цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються у системі оподаткування. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Нормами п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.

Частинами 2, 3 ст. 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що оскаржувані договори підписані уповноваженими представниками сторін без будь-яких зауважень, що з огляду на приписи наведених норм законодавства свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться у такому договорі.

Таким чином, за змістом вказаних норм, сторони є вільними в укладенні договору, а тому правомірно на власний розсуд встановили вартість відчужуваних корпоративних прав.

Зважаючи на викладене, твердження заявника про те, що на підставі оскаржуваних договорів відбулося безоплатне відчуження майна Приватного акціонерного товариства "Креатив", є безпідставним з огляду на наявність грошового зобов'язання покупця оплатити отримані від такого товариства корпоративні права.

Крім того, суд враховує наступне.

У ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У матеріалах справи містяться:

- додаткова угода № 1 від 20.07.2015 до договору-1, яку підписано уповноваженими представниками Приватного акціонерного товариства "Креатив" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Протеїн-Продакшн", де встановлено, що за набуття права власності на зазначені у п. 1.3 договору-1 частки у статутному капіталі учасника (засновника) Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт-Україна", покупець зобов'язується сплатити продавцю 5 953 444,00 грн.; пунктом 2 вказаної додаткової угоди визначено, що оплата здійснюється шляхом безготівкового розрахунку протягом 2-х років з дати укладення договору на банківський рахунок продавця;

- додаткова угода №1 від 20.07.2015 р. до договору-2, яку підписано уповноваженими представниками Приватного акціонерного товариства "Креатив" та Іноземного підприємства "Ліга", де встановлено, що за набуття права власності на зазначені у п. 1.3 договору-2 частки у статутному капіталі учасника (засновника) Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт-Україна", покупець зобов'язується сплатити продавцю 5 960,00 грн.; пунктом 2 вказаної додаткової угоди визначено, що оплата здійснюється шляхом безготівкового розрахунку протягом 2 років з дати укладення договору на банківський рахунок продавця.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 2 додаткових угод № 1 від 20.07.2015 до договорів-1 і -2, покупець був зобов'язаний провести остаточний розрахунок за отримані корпоративні права у строк до 17.07.2017.

Обов'язок доказування, встановлений у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто, зазначена стаття передбачає, що порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.

Разом з тим, на момент звернення арбітражного керуючого Кізленка В.А. до суду із заявою у порядку ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а саме: 27.07.2016, строк виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Протеїн-Продакшн" та Іноземним підприємством "Ліга" грошового зобов'язання за договорами-1, -2 не настав, що свідчить про передчасність тверджень заявника про неотримання боржником грошових коштів за спірними договорами та безоплатне відчуження майна.

При цьому, до письмових пояснень, які надійшли до суду 16.02.2018 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Протеїн-Продакшн" та Іноземного підприємства "Ліга" було приєднано платіжні документи про перерахування на користь боржника оплати за оскаржуваними договорами купівлі-продажу. Так, суду було подано квитанцію від 13.02.2018 № 18661970 про сплату Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Протеїн-Продакшн" 5 000,00 грн. згідно з договором від 17.07.2015 купівлі-продажу часток у статутному капіталі, що свідчить про часткове виконання грошового зобов'язання за договором-1.

Від Іноземного підприємства "Ліга" отримано квитанцію від 13.02.2018 № 29849865 про перерахування на користь Приватного акціонерного товариства "Креатив" 5 960,00 грн. згідно з договором купівлі-продажу від 17.07.2015 часток у статутному капіталі. Зазначений доказ свідчить, що Іноземне підприємство "Ліга" повністю виконало грошове зобов'язання за договором-2.

У ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на викладене, за наслідками неналежного виконання покупцями своїх грошових зобов'язань за оскаржуваними договорами (Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Протеїн-Продакшн" - часткове виконання з порушенням строку, Іноземне підприємство "Ліга" - виконання з порушенням строку) , Приватне акціонерне товариство "Креатив" не позбавлено можливості звернутися до суду за захистом своїх порушених прав шляхом стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Протеїн-Продакшн", штрафних санкцій, нарахувань за ст. 625 Цивільного кодексу України.

Також, суд відхиляє твердження розпорядника майна стосовно того, що оскаржуваними договорами відбулося відчуження активів боржника за ціною, що у десятки разів нижче реальної їх вартості, що є також окремою підставою для визнання договору недійсним, оскільки Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачає, що правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора у разі, коли боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

Предметом оскаржуваних договорів були частки у статутному капіталі певного господарюючого суб'єкта, який має власні оборотні та необоротні активи, основні засоби, власний капітал, зобов'язання грошового і негрошового характеру, тобто актив і пасив за даними бухгалтерського обліку юридичної особи, у зв'язку з чим застосування поняття "ринкова вартість" для визначення ціни часток у статутному капіталі видається недоцільним, оскільки така ціна повинна визначатися з фактичного майнового і фінансового стану Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт-Україна".

Крім того, за твердженнями представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Протеїн-Продакш" та Іноземного підприємства "Ліга", які не були спростовані розпорядником майна у судовому засіданні, фінансовий і майновий стан Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт-Україна" на момент укладення спірних договорів був вкрай негативним, адже товариство володіло лише частками у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Протеїн-Продакш", які були передані у заставу банківській установі.

Таким чином, арбітражний керуючий Кізленко А.В. не надав суду доказів, які б підтверджували той факт, що договори суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірні правочини; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасників спірних правочинів; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами.

Враховуючи все викладене вище, подана заява у межах справи про банкрутство задоволенню не підлягає.

Керуючись Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 3, 12, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву арбітражного керуючого Кізленка Вадима Андрійовича про визнання недійсним договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі від 17.07.2005, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Креатив" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Протеїн-Продакшн" щодо продажу 9 989 часток, що становить 99,89 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт Україна" та про визнання недійсним договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі від 17.07.2015, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Креатив" та Іноземним підприємством "Ліга" щодо продажу 0,1 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Петропродукт Україна", відхилити.

Ухвала набирає законної сили 19.02.2018 та підлягає оскарженню протягом десяти днів.

Дата складення: 23.02.2018

Суддя Л.В. Омельченко