П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 753/17604/17

провадження № 22-ц/796/2295/2018

Апеляційний суд м. Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О.Ф.,

суддів - Махлай Л.Д., Кравець В.А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_3,

на рішення Дарницького районного суду м. Києва у складі судді Шклянки М.П. від 14 грудня 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

22 вересня 2017 року позивач ОСОБА_1, посилаючись на невиконання боржником грошового зобов'язання за договором позики після ухвалення судового рішення, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних у розмірі 16 043,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 136 193,00 грн.

ОСОБА_2 14 грудня 2017 року подала до суду письмові заперечення (а.с. 27-29).

Вважала, що до правовідносин, які виникли між сторонами, не підлягає застосуванню ст. 625 ЦПК України, оскільки грошове зобов'язання виникло з договору позики в іноземній валюті.

Як на іншу підставу для відмови у позові посилалась на пропуск позивачем строку позовної давності, який необхідно обчислювати з дня направлення позивачем письмової вимоги про повернення боргу. Вказувала, що оскільки ОСОБА_1 направила їй вимогу про повернення суми боргу 26.07.2011, то строк позовної давності щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат сплив 27.07.2014.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивачка звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального права; судом належним чином не досліджено наявні в матеріалах справи доказита неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як на підставу скасування рішення суду вказувала на те, що суд першої інстанції не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню до правовідносин, які виникли між сторонами, а саме положення ст. 625 ЦК України, а також неправомірно застосував положення ст. 267 ЦК України, у зв'язку з чим дійшов незаконного висновку про відмову в задоволенні позову.

За вказаних обставин, просила скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Зважаючи на положення п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ Апеляційний суд міста Києва здійснює свої повноваження до початку роботи новоутвореного апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.

Відповідно до пункту 9 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Спір у даній справі підпадає під визначення вказаної вище норми.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2012 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2013 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики у розмірі 115 500 грн. (а.с. 6-8).

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2012 року встановлено, що ОСОБА_2 не виконала взятих на себе зобов'язань, передбачених договором позики, укладеного 29 липня 2008 року, за умовами якого ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 зобов'язалася повернути кошти у сумі 20 000,00 доларів США, що на день ухвалення рішення по курсу НБУ було еквівалентно 160 000,00 грн. Суд встановивши, що на виконання зобов'язання ОСОБА_2 частково повернула кошти на загальну суму 44 500 грн., ухвалив рішення про часткове задоволення позову у розмірі 115 500 грн.

За змістом положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частин першої, третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз норм статей 525, 526, 599, 611, 625 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором позики, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, передбаченої статтею 625 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Ці підстави визначені в ст. 599, 600, 604-609 ЦК України.

Зважаючи на те, що у зазначених нормах відсутня така підстава припинення зобов'язання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, слід дійти висновку, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, та не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Саме така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 06 липня 2016 року по справі № 6-1047цс16, яка у відповідності до вимог ст. 360-7 ЦПКУ країни (в редакції на час ухвалення рішення) є обов'язковою для судів.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що прийняття судового рішення про стягнення грошового боргу в іноземній валюті не змінює природу грошового зобов'язання як такого, що визначене в іноземній валюті, і не є підставою застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Дійсно, у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 1 березня 2017 р. у справі N 6-284цс17).

Тобто законодавцем визначено два способи захисту майнового права та інтересу від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, як шляхом визначення еквіваленту в іноземній валюті (ст. 533 ЦКУ) так і шляхом стягнення інфляційних втрат (ст. 625 ЦКУ).

У справі, що переглядається, предметом спору є грошове зобов'язання, яке виражено в національній валюті.

Іноземна валюта була предметом спору у справі про стягнення заборгованості за договором позики, розмір заборгованості за якою стягнуто за рішенням суду з урахуванням її за курсом НБУ до національної валюти.

Так, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2012 року встановлено, що ОСОБА_2 не виконала взятих на себе зобов'язань, передбачених договором позики, укладеного 29 липня 2008 року, за умовами якого ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 зобов'язалася повернути кошти у сумі 20 000,00 доларів США, що на день ухвалення рішення по курсу НБУ було еквівалентно 160 000,00 грн. Суд встановивши, що на виконання зобов'язання ОСОБА_2 частково повернула кошти на загальну суму 44 500 грн., ухвалив рішення про часткове задоволення позову у розмірі 115 500 грн.

Таким чином, після вирішення судом спору про стягнення боргу, позивачка втратила право на отримання компенсації від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами у спосіб, передбачений ст. 533 ЦК України.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено вимоги про застосування положення ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку із знеціненням грошових коштів переданих у борг відповідачу і позивач на підставі закону, після ухвалення судового рішення, втратив право на повернення боргу в іноземній валюті.

Оскільки нарахування інфляційних втрат на суму боргу входить до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання згідно із частиною другою статті 625 ЦК України; виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, колегія суддів дійшла висновку, що позивачкою обґрунтовано заявлено вимоги про отримання інфляційних втрат за період користування відповідачем коштами з дня ухвалення судом рішення про стягнення боргу, який визначив грошове зобов'язання у національній валюті - гривні, до часу пред'явлення позову, оскільки внаслідок інфляційних процесів відбулося знецінення національної валюти України.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що на правові відносини, які виникли між сторонами не поширюються положення ст. 625 ЦК України.

Разом із тим, главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК).

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі за № 6-474 цс16.

Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

Тобто стягнення 3% річних та інфляційних витрат обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Аналогічне положення міститься у постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-2129цс16 .

З матеріалів справи вбачається, що до суду з позовом ОСОБА_1 звернулася 22 вересня 2017 року (підтверджується роздруківкою з Укрпошти про зареєстровані відправлення), та просила стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних за період з 01.02.2013 по 18.09.2017.

Ураховуючи викладене, а також беручи до уваги, що ОСОБА_2 до суду першої інстанції було подано заяву про застосування судом строку позовної давності, відповідно до вимог статті 267 ЦК України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення заяви в межах строку позовної давності, що передували зверненню позивачки до суду з позовом, а саме за період з 22.09.2014 по 18.09.2017.

Звертаючись до суду з позовом позивачка просила стягнути інфляційні втрати та 3% річних, виходячи із суми боргу у розмірі 115 500,00 грн., яку було стягнуто за рішенням суду від 23.10.2012 і яке не виконано.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідачка у відповідності до норм процесуального закону не надала суду доказів на спростування вказаної суми заборгованості.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що розрахунок заборгованості, з підстав, передбачених ст. 625 ЦК України слід здійснювати з суми грошового зобов'язання у розмірі 115 500,00 грн.

При цьому, при застосуванні індексу інфляції, індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

У вересні, жовтні, листопаді та грудні 2014 року індекс інфляції (%) становив 102.9, 102.4, 101.9 та 103 відповідно.

В 2015 році індекс інфляції становив: січень - 103.1, лютий - 105.3, березень - 110.8, квітень - 114.0, травень - 102.2, червень 100.4, липень - 99.0, серпень - 99.2, вересень - 102.3, жовтень - 98.7, листопад - 102.0, грудень - 100.7; сукупний індекс інфляції за 2015 рік становив 143.3.

В 2016 році: січень - 100.9, лютий - 99.6, березень - 101.0, квітень - 103.5, травень - 100.1, червень - 99.8, липень - 99.9, серпень - 99.7, вересень - 100.8, жовтень - 102.8, листопад - 101.8, грудень - 100.9; сукупний індекс інфляції у 2016 році - 112.4.

В 2017 році: січень - 101.1, лютий - 101.0, березень - 101.8, квітень - 100.9, травень - 101.3, червень - 101.6, липень - 100.2, серпень - 99.9, вересень - 102.0.

Інфляційні втрати розраховуються за формулою: (С х 115 500-115 500), де С - сукупний індекс інфляції, який розраховується за формулою Пс - (П1:100) х (П2:100) х (П3:100) х…(Пп:100). Пс - сукупний індекс інфляції, П1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, П2 - індекс інфляції за другий місяць прострочення, П3 - індекс інфляції за третій місяць прострочення, Пп - індекс інфляції за останній місяць прострочення.

Суму 3% річних необхідно обраховувати, виходячи з розрахунку: С х 3% х Д:365, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.

Загальна кількість днів прострочення за період з 22.09.2014 по 18.09.2017 складає 1093 дні (101 день в 2014 році, 365 днів в 2015 році, 366 днів в 2016 році та 261 день в 2017 році).

Отже, загальний розмір інфляційних втрат за 2014 рік, а саме за період з 22.09.2014 по 31.12.2014 становить 12 234,65 грн. (102.9:100 х 102.4:100 х 101.9:100 х 103:100 х 115 500 = 127 734,65 - 115 500).

Загальний розмір 3% річних за період з 22.09.2014 по 31.12.2014 складає 958,81 грн. (115 500 х 3% х 101:365).

За 2015 рік загальний розмір інфляційних втрат складає 50 011,50 грн. (103.1:100 х 105.3:100 х 110.8:100 х 114.0:100 х 102.2:100 х 100.4:100 х 99.0:100 х 99.2:100 х 102.3:100 х 98.7:100 х 102.0:100 х 100.7:100 х 115 500 = 165 511,50 - 115 500).

Розмір 3% річних за 2015 рік складає 3 465,00 грн. (115 500 х 3% х 365:365).

Розмір інфляційних втрат за 2016 рік складає 14 322,00 грн. (100.9:100 х 99.6:100 х 101.0:100 х 103.5:100 х 100.1:100 х 99.8:100 х 99.9:100 х 99.7:100 х 101.8:100 х 102.8:100 х 101.8:100 х 100.9:100 х 115 500 = 129 822 - 115 500).

Розмір 3% річних за 2016 рік складає 3 474,49 грн. (115 500 х 3% х 366:365).

Загальний розмір інфляційних втрат за 2017 рік, а саме за період з 01.01.2017 по 18.09.2017 складає 11 800,47 грн. (101.1:100 х 101.0:100 х 101.8:100 х 100.9:100 х 101.3:100 х 101.6:100 х 100.2:100 х 99.9:100 х 102.0:100 х 115 500 = 127 300,47 - 115 500).

Також розмір 3% річних за період з 01.01.2017 по 18.09.2017 становить 2 477,71 грн. (115 500 х 3% х 261:365).

Враховуючи, що позивач звернувся за стягненням інфляційних втрат і 3% річних відсотків за період з 01.02.2013 (прострочення платежу) по 19.09.2017, а відповідачем заявлено вимогу про застосування позовної давності, тому задоволенню підлягають вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 88 368,62 грн. та 3% річних в розмірі 10 376,01 грн. останні 3 роки, які передували подачі позову, а саме з 22.09.2014 по 18.09.2017, дату здійснення позивачем розрахунку.

З огляду на викладене, загальна сума, яка підлягає до стягнення становить 98 744,63 грн.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом ухвалено рішення з порушення норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, що в силу пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалю нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При зверненні ОСОБА_1 до суду з позовом, відповідно до Закону України «Про судовий збір», підлягав сплаті судовий збір у сумі 1522,36 грн., якою позивачкою сплачено, що підтверджується квитанцією № 39313 від 18.09.2017 (а.с. 3).

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 надала докази сплати судового збору у сумі 2 284,50 грн. (а.с. 61).

Беручи до уваги викладене, а також те, що судом апеляційної інстанції частково задоволено позовні вимоги та стягнуто суму у розмірі 98 744,63 грн., з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 987,45 грн., а також судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 481,17 грн. (987,45х150%).

Таким чином, загальна сума судового збору, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 становить 2 468,62 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, керуючись ст. 365, 366, 368, 369 ЦПК України, п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Апеляційний суд м. Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_3, - задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року - скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 88 368,62 грн. (вісімдесят вісім тисяч триста шістдесят вісім) грн. 62 коп. та 3% річних у розмірі 10 376 (десять тисяч триста сімдесят шість) грн. 01 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір 2 468 (дві тисячі чотириста шістдесят вісім) грн. 62 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий О.Ф. Мазурик

Судді Л.Д. Махлай

В.А. Кравець