Справа № 2-470/09                    

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ  

30 вересня 2009 року                                                               Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого – судді Левченко Т.А.

         при секретарі -  Хіміч А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства – «Редакція газети «Сумщини», третя особа: ОСОБА_2 про стягнення витрат на лікування та відшкодування моральної шкоди, -

                                                                            В С Т А Н О В И В:

Позивачка свої вимоги мотивує тим, що вона працювала у відповідача з 1985 року та з 1991 року на посаді головного бухгалтера. За весь цей час вона зарекомендувала себе сумлінним працівником та нарікань з приводу виконання посадових обов’язків ні з боку керівництва, ні з боку працівників на її адресу не надходило. З того часу, як головним редактором газети «Сумщина» стала ОСОБА_2 почали виникати конфлікти між останньою та працівниками редакції, в тому числі і нею. Це викликало негативне ставлення до неї з бокуОСОБА_2 та вона почала перешкоджати нормальній роботі бухгалтерії. Зокрема на протязі одного дня редактором було скорочено посаду бухгалтера-економіста, що ускладнило їй, як головному бухгалтеру, виконання власних обов’язків. Крім того головним редактором не були створені їй необхідні умови для виконання посадових обов’язків, зокрема не були усунуті збої в роботі програми «Клієнт-банк» та відключення Інтернету.

21.05.2008 року головний редактор відмовилась підписувати декларацію по податку на додану вартість, яку вона здала до ДПІ м. Суми за одним своїм підписом, а на місці підпису головного редактора печатними буквами поставила ПІБ ОСОБА_2 В той же час 12.06.2008 року головний редактор звернулась до УМВС в Сумській області з проханням розібратися чому на декларації сфабриковано її підпис. Вона вимушена була з’являтися на виклики до управління по боротьбі з економічною злочинністю та в подальшому в порушенні кримінальної справи було відмовлено.

З 30.05.2008 року вона знаходилась на лікарняному, але продовжувала виконувати свої обов’язки – нараховувати заробітну плату за травень. На початку червня, коли вона з’явилась в редакції, щоб зробити довідку на пенсію ОСОБА_3, головний редактор вчинила скандал і не дала змоги доробити довідку, а пізніше звернулась до Сумської клінічної лікарні № 5 з запитом відносно її діагнозу. Коли вона знаходилась в лікарні на її прохання до головного редактора видати їй аванс за червень місяць, вона отримала відмову. Коли вона після лікування вийшла на роботу, її ознайомили з неправомірним наказом про недопущення її до виконання своїх посадових обов’язків. Після скасування вказаного наказу перешкоди в її роботі не зникли, їй не надавались первинні бухгалтерські документи, її комп’ютер не працював і лагодити його ніхто не збирався. Крім того їй вчасно не виплатити допомогу по тимчасовій непрацездатності та заробітну плату за серпень 2008 року. Зазначеними діями головного редактора порушені її права у сфері трудових відносин. В зв’язку з неправомірними діями головного редактора у неї погіршився стан здоров’я, загострились хвороби в зв’язку з чим вона вимушена була понести витрати на лікування. Крім того неправомірними діями головного редактора їй була спричинена моральна шкода, яка полягає в її фізичних та психічних стражданнях, моральних стражданнях в зв’язку з порушенням її трудових прав. Протягом тривалого часу вона втратила нормальний сон та гарний настрій, часто прокидається вночі, згадуючи своє приниження, після чого довгий час не може заснути, відчуває втому та знервованість, їй важко вдається справлятися з головним болем та вона вимушена постійно звертатися до лікарів. Крім того її виснажили численні перевірки, допити, неодноразові консультації з адвокатом, збирання всіх необхідних документів для підтвердження обставин справи, що значною мірою відволікло її від нормального буденного образу життя.  Просить стягнути з відповідача понесені нею витрати на лікування в сумі 742 грн. 80 коп. та у відшкодування моральної шкоди 7000 грн.

В судовому засіданні позивачка та її представник ОСОБА_4 позов підтримали та просять його задовольнити.

Представник відповідача та третя особа – ОСОБА_2 позов не визнала та в заперечення пояснила, що дійсно між нею і позивачкою виникали конфлікти в зв’язку з тим, що остання не на належному рівні виконувала свої посадові обов’язки. Зокрема, нею не вчасно були здані звіти до ДПІ м. Суми в зв’язку з чим їх підприємство вимушено було сплатити штрафні санкції. Позивачка винесла з приміщення редакції первинні бухгалтерські документи в зв’язку з чим, їх підприємство, нараховуючи заробітну плату та відпускні працівникам у відсутність цих документів, понесло збитки, так як заробітна плата та відпускні нараховувались не точно та працівникам були виплачені зайві кошти. Крім того вона з’ясувала, що позивачка використовувала її електронний підпис в програмі «Клієнт-банк» без її відому. Коли вона сказала позивачці віддати їй дискету з ключами, вона відмовилась це робити в зв’язку з чим вона вимушена була дати розпорядження відповідному працівнику відключити головному бухгалтеру послуги «Інтернету» та програму «Клієнт-банк». Аванс за червень 2008 року позивачці не був виданий в зв’язку з тим, що після учбової відпустки вона на роботу не з’явилась та документи, підтверджуючі її перебування лікарняному, нею були надані тільки в серпні 2008 року. Крім того в день звільнення позивачки, з нею не було проведено розрахунок по заробітній платі та лікарняним, так як вона покинула робоче місце до закінчення робочого часу та на їх неодноразові прохання, вона з’явилася, щоб отримати заробітну плату тільки в грудні 2008 року. Дійсно, коли вона йшла у відпустку, вона видала наказ про недопущення позивачки до виконання своїх обов’язків. Однак, вона вимушена була видати такий наказ, в зв’язку з діями позивачки по вилученню бухгалтерських документів з підприємства, так як у неї не було впевненості в збереженні бухгалтерських документів, якщо позивачка у її відсутність вийде на роботу та почне виконувати свої обов’язки. Коли вона достроково вийшла на роботу з відпустки – 14.07.2008 року, вона забрала фінансові документи та скасувала вказаний наказ. Вважає, що, якщо у позивачки і виникли моральні страждання, то саме внаслідок її ж неправомірних дій, які потягли виникнення конфліктних ситуацій з керівництвом редакції. Вона, як керівник підприємства, ніяких неправомірних дій по відношенню до позивачки, які б спричинили їй матеріальну та моральну шкоду, не вчиняла, а тому вважає вимоги позивачки безпідставними та просить в задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши осіб, які беруть участь в справі, свідків, дослідивши матеріали даної справи та матеріали цивільної справи № 2-524/09 за позовом ОСОБА_5 до комунального підприємства – «Редакція газети «Сумщини» про поновлення на роботі, вважає, що позов задоволенню не підлягає в зв’язку з наступним.

Судом встановлено, що позивачка працювала у відповідача з 1985 року, на посаді головного бухгалтера з 1991 року. Наказом від 20.08.2008 року позивачка була звільнена з займаної посади за п. 3 ст. 40, п. 1 ст. 41 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин покладених на неї службових обов’язків і одноразового грубого порушення трудових обов’язків.

Так, підставами для звільнення позивачки стало зокрема те, що 14.08.2008 року вона категорично відмовилась повернути редакції самовільно вилучені документи, без яких неможливо було вірно нараховувати заробітну плату працівникам, чим були порушені права членів трудового колективу в частині оплати їх праці. Крім того в порушення податкового законодавства, нею без підпису керівника та без засвідчення печаткою підприємства, було здано податкові декларації до ДПІ в м. Суми. Бухгалтерські документи та ключ від сейфу з бухгалтерськими документами підприємства був повернутий позивачкою тільки 26.05.2009 року.

20.08.2008 року, до закінчення робочого часу, позивачка самовільно залишила робоче місце, а тому наступного дня листом за підписом головного редактора від 21.08.2008 року № 398, її було проінформовано про її звільнення і запрошено до редакції для отримання належних їй при звільненні коштів та трудової книжки. У вересні 2008 року, позивачці стало відомо, що її звільнили з роботи, тому вона 11.09.2008 року після лікарняного не вийшла на роботу. З наказом про її звільнення вона була ознайомлена у вересні 2008 року в правоохоронних органах.

Вказані обставини встановлені судовим рішенням від 24.07.2009 року у справі за позовом ОСОБА_1до КП «Редакція газети «Сумщини» про поновлення на роботі, яке набрало законної сили, та відповідно до положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно положень ст. ст. 1166, 1167 ЦК України майнова та моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що головний редактор газети «Сумщина» ОСОБА_2 вчинила які-небудь неправомірні дії по відношенню до неї, що спричинили погіршення стану її здоров’я в зв’язку з чим вона понесла витрати на лікування та цими діями їй завдано моральну шкоду.

В обгрунтування своїх позовних вимог про відшкодування моральної шкоди позивачка посилається також на те, що діями відповідача в особі його керівника – головного редактора були порушені її трудові права.

Однак відповідно до ст. 237-1 КЗпП України обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

 Судом встановлено, що позивачка з 19.05.по 31.05.2008 року знаходилась у учбовій відпустці, а потім з 30.05. по 06.08.2008 року – на лікарняному. Дійсно позивачці не було виплачено аванс за червень 2008 року, однак для цього були відсутні передбачені законом підстави. На роботу вона після учбової відпустки не вийшла, а підтверджуючі її відсутність на роботі, документи, а саме листки непрацездатності, були надані нею на підприємство тільки 07.08.2008 року. Вказану обставину позивачка визнала в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Як зазначалося вище, судовим рішенням від 24.07.2009 року за позовом ОСОБА_1 про поновлення на роботі, було встановлено, що 20.08.2008 року, до закінчення робочого часу, позивачка самовільно залишила робоче місце, а тому наступного дня листом за підписом головного редактора її було проінформовано про звільнення і запрошено до редакції для отримання належних їй при звільненні коштів та трудової книжки. У вересні 2008 року, позивачці стало відомо, що її звільнили з роботи, однак з вказаного часу вона на підприємство для отримання належних їй при звільненні грошових коштів не з’являлася та вимогу про їх виплату не пред’являла. Вказані кошти виплачені позивачці в грудні 2008 року, коли вона звернулася за їх отриманням на підприємство (а. с. 102).

Крім того судом встановлено, що дійсно між позивачкою, яка займала посаду головного бухгалтера та головним редактором газети «Сумщина» ОСОБА_2 виникали конфлікти. Однак, як пояснила в судовому засіданні ОСОБА_2, ці конфлікти виникали між нею і позивачкою з приводу не належного виконання останньою своїх посадових обов’язків, що в подальшому потягло її звільнення з займаної посади. Зокрема з приводу несвоєчасної та неналежної здачі позивачкою звітів до ДПІ в м. Суми, а також вилучення нею первинних бухгалтерських документів з підприємства. Вказану обставину підтвердили допитані судом свідки – працівники редакції Газети «Сумщина» ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Дійсно 01.08.2008 року головний редактор видала наказ про недопущення ОСОБА_1 до виконання обов’язків головного бухгалтера, при появі її на роботі, під час щорічної відпустки головного редактора з 04 серпня по 07 вересня, до з’ясування причин відсутності її на роботі, повернення всіх самочинно вилучених нею бухгалтерських документів і проведення аудиту фінансово-господарської діяльності редакції. 14.08.2009 року вказаний наказ був скасований головним редактором, як такий, що суперечить вимогам ст. 46 КЗпП України. Позивачка посилається на те, що видання вказаного наказу викликало у неї негативні емоції, в зв’язку з чим вона вимушена була звернутися до лікаря-психотерапевта. Однак, як вбачається з  консультативного висновку спеціаліста до лікаря позивачка звернулась тільки 19.08.2008 року, тобто вже після скасування наказу про недопущення її до виконання своїх обов’язків. За ці дні, коли вона не виконувала свої посадові обов’язки, їй була виплачена заробітна плата, сам наказ, який суперечив вимогам КЗпП діяв на протязі нетривалого часу. Крім того передумовою для видання головним редактором цього наказу послугували незаконні дії самої позивачки, яка винесла за межі підприємства первинні бухгалтерські документи. Враховуючи викладені обставини, сам по собі факт видання такого наказу головним редактором, за відсутності належних доказів спричинення моральної шкоди, не є підставою для відшкодування на користь позивачки моральної шкоди в порядку передбаченому ст. 237-1 КЗпП України.

Щодо звернення головного редактора до правоохоронних органів, то ці її дії були направлені саме на повернення вилучених ОСОБА_1 бухгалтерських документів на підприємство, про що вона зазначила в своїх запереченнях на позов. Крім того після неодноразового звернення, як письмово так і усного до самої позивачки, з вимогою про повернення бухгалтерських документів, головний редактор була вимушена звернутися з відповідним позовом до суду. Незважаючи на законні вимоги головного редактора повернути бухгалтерські документи, позивачка тільки 26.05.2009 року повернула, як стверджує головний редактор частину цих документів, та ключ від сейфу з бухгалтерськими документами.

Таким чином, виходячи з встановлених під час розгляду справи обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до комунального підприємства – «Редакція газети «Сумщини» про стягнення витрат на лікування та відшкодування моральної шкоди є необгрунтованими в зв’язку з чим задоволенню не підлягають.  

Керуючись ст. ст. 116, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, ст. ст.  10, 11, 57-60, 212-215, 218 ЦПК України, суд

                                                                    ВИРІШИВ:

 В задоволенні позову ОСОБА_1 до комунального підприємства – «Редакція газети «Сумщини» про стягнення витрат на лікування та відшкодування моральної шкоди  відмовити.  

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

 Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у 20-денний строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

      Суддя                                                                                                   Т.А.Левченко