ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2018 рокуЛьвів№ 876/469/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді                                                   Онишкевича Т.В.,

суддів                                                                       Обрізка І.М., Попка Я.С.,

з участю секретаря судових засідань                     ОСОБА_1,

позивача                                                            ОСОБА_2,

представника позивача                                         ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного нотаріуса Бориславського міського нотаріального округу Львівської області ОСОБА_2 на постанову Львівського окружного адміністративного суду, прийняту о 16 годині 48 хвилин 14 грудня 2017 року у м. Львові суддями Гуликом А.Г., Брильовським Р.М., Сакалошем В.М. (дата складення повного тексту постанови не зазначена), у справі за його позовом до Міністерства юстиції України, державного підприємства «Національні інформаційні системи» Міністерства юстиції України про визнання протиправним і скасування наказу, визнання протиправними дій,

ВСТАНОВИВ:

31 жовтня 2017 року приватний нотаріус Бориславського міського нотаріального округу Львівської області ОСОБА_2 (далі – ПН ОСОБА_2І.) звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:

визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства юстиції України (далі – Мінюст) «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» від 20 жовтня 2017 року № 3239/5 (далі – ОСОБА_4 № 3239/5);

визнати протиправними дії державного підприємства «Національні інформаційні системи» Міністерства юстиції України (далі – Підприємство) щодо заблокування 26 жовтня 2017 року йому доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі – Реєстр) строком на 12 місяців.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року у справі № 813/3958/17 у задоволенні позову було відмовлено.

У апеляційній скарзі ПН ОСОБА_2 просив зазначене судове рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про задоволення його позову у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що Мінюстом при прийнятті ОСОБА_4 № 3239/5 не було враховано його письмових пояснень на скаргу ОСОБА_5 від 15 серпня 2017 року, яка не могла бути частково задоволена, так як жодні права чи інтереси цієї особи в результаті прийняття позивачем рішення від 23 січня 2017 року за індексним № 33519626 не були порушені.

У оскаржуваному ОСОБА_4 № 3239/5 не наведено жодних мотивів чи обґрунтувань прийняття такого рішення. Висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 12 жовтня 2017 року (далі – Висновок) не відповідає вимогам пункту 8 Положення про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого наказом Мінюсту від 12 січня 2016 року № 37/5, не носить рекомендаційного характеру для Мінюсту, оскільки ним фактично вирішено скаргу ОСОБА_5 від 15 серпня 2017 року по суті без передбачених законодавством для цього підстав.

Окрім того, Мінюстом не вирішено питання щодо передачі від нього на розгляд відділу реєстрації Бориславської міської ради Львівської області документів та реєстраційних справ, що були до заблокування доступу до Реєстру подані громадянами для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Щодо протиправності дій Підприємства по заблокуванню йому 26 жовтня 2017 року доступу до Реєстру вказує на те, що така позовна вимога фактично є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування ОСОБА_4 № 3239/5. Оскільки ОСОБА_4 № 3239/5 не був оформлений відповідно до законодавства України, то у Підприємства не було законних підстав для його виконання.

У відзиві на апеляційну скаргу Підприємство просило залишити апеляційну скаргу ПН ОСОБА_2 без задоволення, а постанову суду першої інстанції – без змін. При цьому наполягає на тому, що вчинення Підприємством дій щодо тимчасового блокування доступу ПН ОСОБА_2 до Реєстру на виконання ОСОБА_4 № 3239/5 було здійснено на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України та підзаконними нормативно-правовими актами у відповідній сфері регулювання правовідносин.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Відмовляючи у задоволенні прозову, суд першої інстанції виходив із того, що ПН ОСОБА_2 протиправно прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 33519626 від 23 січня 2017 року на підставі поданих не у повному обсязі документів, а саме без письмової згоди всіх співвласників спірного майна, одним з яких є ОСОБА_5, та при прийнятті вказаного рішення не перевірив документи на наявність підстав для зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_5 звернувся до Мінюсту зі скаргою від 15 серпня 2017, у якій просив:

- скасувати рішення державного реєстратора ПН ОСОБА_2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 33519626 від 23 січня 2017 року, на підставі якого було проведено державну реєстрацію права власності за ТОВ «ВУДКРАФТ ТРЕЙДІНГ» на 47/100 часток комплексу нерухомого майна, що знаходиться у м. Бориславі по вул. Дрогобицькій, 94;

- скасувати рішення державного реєстратора державного нотаріуса Трускавецької державної нотаріальної контори ОСОБА_6 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 34606322 від 4 квітня 2017 року, на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_7 на 18/100 часток комплексу нерухомого майна, що знаходиться в м. Бориславі по вул. Дрогобицькій, 94.

На підставі приписів Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 з наступними змінами та доповненнями та Положення про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого наказом Мінюсту від 12 січня 2016 року № 37/5, який зареєстровано у Мінюсті 13 січня 2016 року за № 42/28172 (далі – Положення № 37/5), скарга ОСОБА_5 12 жовтня 2017 року була розглянута на засіданні Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Мінюсті.

За результатами розгляду скарги ОСОБА_5 від 15 серпня 2017 року Мінюст видав ОСОБА_4 № 3239/5 про її часткове задоволення шляхом скасування рішення державного реєстратора ПН ОСОБА_2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №33519626 від 23 січня 2017 року, на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності за ТОВ «ВУДКРАФТ ТРЕЙДІНГ» на 47/100 часток комплексу нерухомого майна, що знаходиться в м. Бориславі по вул. Дрогобицькій, 94. Окрім того, ОСОБА_4 № 3239/5 було тимчасово заблоковано доступ позивачу до Реєстру строком на 12 місяців і покладено його виконання у цій частині на Підприємство.

На виконання ОСОБА_4 № 3239/5 26 жовтня 2017 року Підприємство заблокувало позивачу доступ до Реєстру строком на 12 місяців.

Оцінюючи доводи апелянта щодо неправомірного вирішення Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації скарги ОСОБА_5 від 15 серпня 2017 року по суті суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.

Відповідно до пункту 2 Положення № 37/52 комісія є постійно діючим колегіальним консультативно-дорадчим органом при Мінюсті, що в межах повноважень, визначених Законами України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128, забезпечує розгляд скарг у сфері державної реєстрації.

Пунктом 8 Положення № 37/5 передбачено, що рішення комісії оформляються висновком, який підписується Головою комісії, секретарем та членами комісії, що брали участь у засіданні комісії.

Висновок комісії повинен містити такі відомості: дата, час та місце його складення; перелік осіб, присутніх на засіданні комісії; реквізити та суть скарги, розгляд якої здійснюється комісією; відомості про наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, зазначені у скарзі, та інших обставин, які мають значення для об’єктивного розгляду скарги; окрема думка члена комісії у разі її наявності та оформлення у письмовому вигляді; узагальнюючий висновок щодо відповідності/ невідповідності законодавству у сфері державної реєстрації рішення, дії або бездіяльності суб’єкта оскарження, щодо задоволення кожної з вимог скаржника або відмови в їх задоволенні з відповідним обґрунтуванням та посиланням на норми законодавства; відомості про необхідність складання протоколів про адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена частинами першою-п’ятою статті 166-11 та статтею 166-23 Кодексу України про адміністративні правопорушення; відомості про рішення/реєстраційні дії, що підлягають скасуванню, а також про дії, що підлягають вчиненню у зв’язку зі скасуванням рішення/реєстраційної дії або у зв’язку з визнанням оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, та про суб’єкта, що буде вчиняти такі дії.

Висновок комісії, оформлений відповідно до пункту 8 розділу III цього Положення, разом з проектом відповідного наказу Департамент державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України подає для підпису Міністру юстиції України, його першому заступнику або заступнику Міністра з питань державної реєстрації (пункт 10 Положення № 37/5).

На думку апеляційного суду, наявна у матеріалах справи копія Висновку, надана представником позивача, не може вважатися рішенням по суті розгляду скарги ОСОБА_5 від 15 серпня 2017 року, в цілому відповідає вимогам пункту 8 Положення № 37/5 та носить консультативно-дорадчий характер.

При цьому у оскаржуваному позивачем ОСОБА_4 № 3239/5 за підписом заступника Міністра з питань державної реєстрації ОСОБА_8 вказаний Висновок зазначено як підставу для його винесення, що узгоджується із приписами пункту 10 Положення № 37/5.

Щодо доводів апелянта про відсутність порушення прав ОСОБА_5 при прийнятті ним рішення № 33519626 від 23 січня 2017 року, на підставі якого було проведено державну реєстрацію права власності за ТОВ «ВУДКРАФТ ТРЕЙДІНГ» на 47/100 часток комплексу нерухомого майна, апеляційний суд виходить із такого.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон № 1952) однією із загальних засад державної реєстрації прав є внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Положеннями частини 3 статті 10 Закону № 1952 встановлено, що державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;

наявність обтяжень прав на нерухоме майно;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

Згідно із приписами частини 1 статті 18 Закону № 1952 державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:

1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;

4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);

6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав;

7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;

8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Частиною 4 статті 18 Закону № 1952 встановлено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статті 23 Закону № 1952 розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у випадку подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством.

Статтею 24 Закону № 1952 передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:

1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;

3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;

7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;

9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;

10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;

11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;

12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.

Частиною 2 вказаної статті Закону встановлено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553) (далі – Порядок № 1127).

Пунктом 12 Порядку № 1127 передбачено, що розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор обов'язково використовує відомості Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, а також відомості з інших інформаційних систем, доступ до яких передбачено відповідно до законодавства, у тому числі відомості з Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів (далі - Єдиний реєстр документів).

Відповідно до пункту 14 Порядку № 1127 у разі коли під час розгляду заяви встановлено наявність підстав, передбачених законом для зупинення розгляду заяви, державний реєстратор невідкладно приймає рішення щодо зупинення розгляду заяви.

Положеннями пункту 18 Порядку № 1127 передбачено, що за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

При цьому згідно із пунктом 48 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності у зв'язку з передачею майна у власність юридичної особи як внесок (внесення майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду), вступні, членські та цільові внески членів кооперативу тощо) подаються:

1) документ, що посвідчує право власності особи на майно, що передається у власність юридичної особи (крім випадку, коли право власності на таке майно вже зареєстровано в Державному реєстрі прав);

2) акт приймання-передачі майна або інший документ, що підтверджує факт передачі такого майна.

3) рішення органу або особи, уповноважених установчими документами юридичної особи або законом (у разі, коли передача майна здійснюється іншою юридичною особою);

4) письмова згода всіх співвласників (у разі, коли передача здійснюється щодо майна, що перебуває у спільній власності).

Частиною 1 статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Відповідно до матеріалів справи, ПН ОСОБА_2 23 січня 2017 року було прийнято рішення № 33519626 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності за ТОВ «ВУДКРАФТ ТРЕЙДІНГ» на 47/100 часток комплексу, який знаходиться в м. Бориславі по вул. Дрогобицькій, 94 на підставі акту приймання-передачі від 16 січня 2017 року, які згідно із правовстановлюючими документами (Свідоцтво від 1 липня 2015 року за № 349, Свідоцтва від 1 липня 2015 року за № 347) належали ОСОБА_9, який є співзасновником ТОВ «ВУДКРАФТ ТРЕЙДІНГ».

При цьому позивачу не було надано письмової згоди на вчинення таких дій ОСОБА_5, який є власником 35/100 часток вказаного комплексу.

При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_9, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 є власниками саме часток майнового комплексу, який знаходиться в м. Бориславі по вул. Дрогобицькій, 94, і реальний поділ такого майна у відповідності до вимог закону проведений не був.

Одночасно апеляційний суд погоджується із думкою суду першої інстанції про те, що позивач не перевірив надані ТОВ «ВУДКРАФТ ТРЕЙДІНГ» документи на наявність підстав для зупинення державної реєстрації прав чи відмови у державній реєстрації прав і прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 33519626 від 23 січня 2017 року на підставі поданих не у повному обсязі документів – без письмової згоди всіх співвласників зазначеного майнового комплексу, одним з яких є ОСОБА_5, чим порушив його права, передбачені частиною 1 статті 358 ЦК України.

При цьому апеляційний суд вважає помилковими посилання апелянта на приписи частини 1 статті 361 ЦК України, відповідно до яких співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності, оскільки у даному випадку відбувався перехід права власності на майно, що перебувало у спільній власності, від ОСОБА_9 до ТОВ «Вудкрафт Трейдінг» у повному обсязі, що включає у себе права володіння, користування та розпорядження.

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав регламентовано положеннями статті 37 Закону № 1952.

Частиною 1 статті 37 Закону № 1952 встановлено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Міністерство юстиції України розглядає скарги:

1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір);

2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України (частина 2 статті 37 Закону № 1952).

Приписами частини 6 статті 37 Закону № 1952 передбачено, що за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про:

1) відмову у задоволенні скарги;

2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про:

а) скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги;

б) скасування рішення про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав;

в) внесення змін до записів Державного реєстру прав та виправлення помилки, допущеної державним реєстратором;

г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

д) скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації;

е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України;

є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Рішення, передбачені підпунктами «а», «ґ», «д» і «е» пункту 2 цієї частини, приймаються виключно Міністерством юстиції України.

У рішенні Міністерства юстиції України чи його територіального органу за результатами розгляду скарги можуть визначатися декілька шляхів задоволення скарги.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що оскаржуваний ОСОБА_4 № 3239/5 прийнятий у відповідності до вимог Закону № 1952, а обраний Мінюстом спосіб задоволення скарги ОСОБА_5 знаходиться у межах дискреційних повноважень цього відповідача, передбачених приписами частини 6 статті 37 Закону № 1952.

Щодо вимог ПН ОСОБА_2 про визнання протиправними дій Підприємства, то суд апеляційної інстанції погоджується із тим, що така позовна вимога є похідною від вимоги про скасування ОСОБА_4 № 3239/5.

При цьому положеннями частини 7 статті 37 Закону № 1952-15 передбачено, що технічний адміністратор Державного реєстру прав у день надходження рішень, передбачених підпунктами «г» та «ґ» пункту 2 частини шостої вказаної статті, забезпечує їх негайне виконання. Порядок тимчасового блокування та анулювання доступу до Державного реєстру прав визначається Міністерством юстиції України.

Відповідно до пункту 6 Порядку надання ідентифікаторів доступу до Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 2586/5 від 15 грудня 2015 року, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 грудня 2015 року за № 1568/28013, тимчасове блокування та анулювання доступу до реєстрів у випадках, передбачених законом, здійснюється технічним адміністратором реєстрів на підставі рішення Міністерства юстиції України, його територіального органу, оформленого відповідно до законодавства.

Технічні адміністратори реєстрів у день надходження відповідного рішення Міністерства юстиції України, його територіального органу, що надсилається із супровідним листом, невідкладно здійснюють тимчасове блокування або анулювання доступу користувача до відповідного реєстру.

Тимчасове блокування доступу користувача до відповідного реєстру здійснюється на строк, указаний у рішенні Міністерства юстиції України, його територіального органу.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 1059/5 від 25 червня 2015 року «Деякі питання щодо визначення адміністратора Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України» таким адміністратором визначено Підприємство.

Підсумовуючи наведене слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що на підставі отриманого від Мінюсту ОСОБА_4 № 3239/5 Підприємство правомірно заблокувало позивачу доступу до Реєстру з 26 жовтня 2017 року.

Частиною 2 статті 317 КАС України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

При цьому допущені судом першої інстанції у тексті оскаржуваного судового рішення неточності у реквізитах застосованих нормативно-правових актів самі по собі не можуть служити підставою для його зміни чи скасування.

Порушень норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу приватного нотаріуса Бориславського міського нотаріального округу Львівської області ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя                    Т.В.Онишкевич

Судді                    Я.С.Попко

                    ОСОБА_10

Постанова у повному обсязі складена 22 лютого 2018 року.