Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 5015/3041/12

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Шевченко Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" на постанову Львівського апеляційного господарського суду у складі колегії від 10.08.2017 та рішення Господарського суду Львівської області від 30.05.2017 у справі

за позовом Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" до Приватного акціонерного товариства "Компанія "Ензим", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Львівська міська рада, про стягнення додаткової плати за скид вод з перевищенням допустимих забруднень,

за участю представників:

позивача - Коваль Р.П., за довіреністю;

відповідача - Балаєв Ф.Д., адвокат;

третьої особи на стороні позивача - не з'явилися;

ВСТАНОВИВ:

У липні 2012 року Львівське міське комунальне підприємство "Львівводоканал" (далі - підприємство "Львівводоканал") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Компанія "Ензим" (далі - ПрАТ "Компанія "Ензим"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Львівська міська рада, про стягнення 1 242 522 грн додаткової плати за скид стічних вод з перевищенням допустимих концентрацій забруднень на користь підприємства "Львівводоканал" та 258 858,80 грн за скид понаднормативних забруднень в дохід міського бюджету міста Львова.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що ПрАТ "Компанія "Ензим" є користувачем (абонентом) послуг водовідведення і водопостачання підприємства "Львівводоканал" на підставі укладених між ними договору № 300058 на подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до каналізаційної мережі від 13.10.2009 і договору № 217 про приймання наднормативно забруднених стічних вод від 01.12.2011.

03.05.2012 та 30.05.2012 позивачем в присутності представника відповідача проведено разові відбори контрольної вибіркової проби стічних вод, що скидаються абонентом у систему міської каналізації. Відбір води здійснено у контрольному колодязі № 1, про що складено акти №№ 4545, 4604.

Згідно результатів вимірювань №№ 180, 277 хіміко-бактеріологічної лабораторії ЛМКП "Львівводоканал" відповідачем перевищено розмір допустимих концентрацій хлоридів та сухого залишку, встановлених договором № 217 та тимчасовим лімітом № 1741, у зв'язку з чим 15.06.2012 позивачем було здійснено розрахунок № 4443/36 величини додаткової плати для ПрАТ "Компанія "Ензим" за скид стічних вод з порушенням вимог Правил щодо їх складу і властивостей.

20.06.2012 позивач звернувся до відповідача з претензією № 4443 про додаткову плату за скид стічних вод з порушенням вимог Правил щодо їх складу і властивостей на суму 1 501 381 грн., яка була залишена відповідачем без відповіді та без задоволення, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Спір розглядався судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Львівської області від 30.05.2017 (суддя Крупник Р.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.08.2017 (колегія суддів у складі: Орищин Г.В., Галушко Н.А., Данко Л.С.), у позові відмовлено.

Судові рішення мотивовано посиланнями на невідповідність порядку та методології обчислення додаткової плати за скид наднормативно забруднених стічних вод вимогам встановленим пунктами 2.3, 4.2 Інструкції про встановлення та стягнення плати за скид промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів, що підтверджується висновком судово-економічної експертизи від 29.06.2016 № 1876.

Підприємство "Львівводоканал" звернулося з касаційною скаргою, в якій зазначає про те, що при новому розгляді справи, судами у порушення вимог статті 11112 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017, далі - ГПК України) не було виконано вказівки Вищого господарського суду України, що містяться в постанові від 08.12.2016, щодо:

- встановлення чи на момент відбору проб чинним на той час рішенням уповноваженого органу було встановлено виробничу собівартість очищення 1 куб.м. стічних вод (норматив плати), виходячи з якої надавачем послуг має обчислюватися та нараховуватися плата за скид наднормативно забруднених стічних вод;

- встановлення обставин, пов'язаних із формуванням тарифу на послуги водовідведення, який має бути встановлено рішенням уповноваженого органу, та з'ясування обставин чи встановлювалася при цьому в структурі цього тарифу плата за скид понаднормативних забруднень в систему каналізації та в якому розмірі (коефіцієнти, нормативи тощо).

Скаржник зазначає, що судами порушено:

- вимоги частини 3 статті 35 ГПК України щодо приюдиції фактів, встановлених у постанові Львівського апеляційного господарського суду від 26.07.2006 у справі № 1/84-22/26(55), ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18.06.2015 у справі № К/800/50427/14, а також у постанові Вищого господарського суду України від 10.06.2014 у справі № 914/3774/13;

- вимоги статті 43 ГПК України щодо оцінки всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності;

- статтю 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтю 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України);

- пункти 1.3, 2.3 Інструкції про встановлення та стягнення плати за скид промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів;

- пункти 1.5, 1.6, 2.4 Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, згідно яких місцеві Правила є обов'язковими для всіх підприємств;

- пункти 8.2, 8.2.1, 8.4.5 місцевих Правил (Правила приймання стічних вод підприємств у систему міської каналізації м. Львова, затверджені рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.09.2002 № 292), якими встановлено норматив плати за скид наднормативних забруднень.

Судами не враховано постанову Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги", якою затверджено Порядок формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення.

У касаційній скарзі підприємство "Львівводоканал" просить скасувати постановлені у справі судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позову.

У відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "Компанія "Ензим" зазначає про те, що:

- на вимогу суду представником Львівської міської ради надано пояснення, з якого вбачається, що уповноваженим органом на час виникнення спірних правовідносин рішення щодо встановлення виробничої собівартості очищення 1 куб.м. стічних вод з умістом забруднень в межах допустимих концентрацій, не приймалось. При складанні розрахунку позивачем використана повна вартість тарифу на водовідведення згідно рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.09.2002 № 292;

- ухвалою суду першої інстанції від 21.02.2017 було зобов'язано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) надати копії документів на підставі яких ЛМКП "Львівводоканал" було встановлено тариф на водовідведення станом на травень 2012 року, проте НКРЕКП надала відповідь, що не може виконати вимоги ухвали суду, оскільки не є правонаступником Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг;

- невідповідність порядку та методології обчислення додаткової плати за скид наднормативно забруднених стічних вод вимогам встановленим пунктами 2.3, 4.2 Інструкції про встановлення та стягнення плати за скид промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів, підтверджується висновком судово-економічної експертизи від 29.06.2016 № 1876;

- судами попередніх інстанцій не порушено вимоги частини 3 статті 35 ГПК України щодо приюдиції фактів, встановлених у судових рішеннях на які посилається позивач у касаційній скарзі, оскільки ПрАТ "Компанія "Ензим" не було стороною зазначених спорів;

- обґрунтованість висновку судово-економічної експертизи від 29.06.2016 № 1876 додатково підтверджується висновками кафедри вищої математики Львівського національного університету імені Івана Франка та Національного університету водного господарства та природокористування, згідно яких розрахунок складений виходячи з повної вартості тарифу на водовідведення призводить до стягнення втричі збільшеної суми порівняно з сумою, яка підлягає сплаті по розрахунку складеному виходячи із виробничої собівартості очищенням 1 куб.м. стічних вод із вмістом забруднень у межах допустимих концентрацій;

- судами правильно застосовано положення статті 193 ГК України, статті 629 ЦК України, пункти 1.2, 3.2 Інструкції про встановлення та стягнення плати за скид промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів.

У відзиві ПрАТ "Компанія "Ензим" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

У запереченнях на відзив на касаційну скаргу підприємство "Львівводоканал" повторює свої доводи, викладені у касаційній скарзі та просить суд задовольнити подану ним касаційну скаргу.

08.02.2018 в судовому засіданні оголошено перерву до 15.02.2018 о 16:15 про що сторін було повідомлено ухвалою Верховного Суду від 08.02.2018.

Учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги, однак третя особа не скористалася наданим законом правом на участь представника у судовому засіданні.

У судовому засіданні представник позивача підтримав подану підприємством "Львівводоканал" касаційну скаргу, а представник відповідача заперечив проти задоволення касаційної скарги з обставин викладених у відзиві на касаційну скаргу та зазначив, що не заперечує факту скидання стічних вод з перевищенням допустимих концентрацій забруднень, проте не погоджується із розміром суми розрахунку позивача.

Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017, далі - ГПК України) заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не порушено на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розглянувши касаційну скаргу, вислухавши пояснення присутніх представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи стосовно правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення у судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи,

ПрАТ "Компанія "Ензим" є користувачем (абонентом) послуг водовідведення і водопостачання підприємства "Львівводоканал" на підставі укладених між ними договору № 300058 на подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до каналізаційної мережі від 13.10.2009 (далі - договір № 300058) і договору № 217 про приймання наднормативно забруднених стічних вод від 01.12.2011 (далі - договір № 217).

03.05.2012 та 30.05.2012 позивачем в присутності представника відповідача проведено разові відбори контрольної вибіркової проби стічних вод, що скидаються абонентом у систему міської каналізації. Відбір води здійснено у контрольному колодязі № 1, про що складено акти №№ 4545, 4604.

Згідно результатів вимірювань №№ 180, 277 хіміко-бактеріологічної лабораторії ЛМКП "Львівводоканал" відповідачем перевищено розмір допустимих концентрацій хлоридів та сухого залишку, встановлених договором № 217 та тимчасовим лімітом № 1741, у зв'язку з чим 15.06.2012 позивачем було здійснено розрахунок № 4443/36 величини додаткової плати для ПрАТ "Компанія "Ензим" за скид стічних вод з порушенням вимог Правил щодо їх складу і властивостей.

20.06.2012 позивач звернувся до відповідача з претензією № 4443 про додаткову плату за скид стічних вод з порушенням вимог Правил щодо їх складу і властивостей на суму 1 501 381 грн, яка була залишена відповідачем без відповіді та без задоволення, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Питання приймання стічних вод у систему міської каналізації міста Львова регулюється Правилами приймання стічних вод підприємств у систему міської каналізації міста Львова, затвердженими рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.09.2002 № 292 (далі - місцеві Правила), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 № 37 (далі - Правила), Інструкцією про встановлення та стягнення плати за скид промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів, затвердженою цим же наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України (далі - Інструкція), Правилами охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами та іншими чинними нормативними актами, які регулюють питання приймання стічних вод у систему каналізації.

Інструкція встановлює єдиний на території України порядок встановлення та стягнення плати за скиди промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів і поширюється на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації, та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (пункт 1.2 Інструкції).

Розділом ІІ Інструкції передбачено нормативи плати за скид стічних вод підприємств у системи каналізації населених пунктів, зокрема, пунктом 2.3 передбачено нормативи плати за скид понаднормативних забруднень, які сторони передбачили у договорі № 217.

Судами встановлено, що нормативною базою для розрахунку суми додаткової плати № 4443/36 від 15.06.2012 були Правила, Інструкція, місцеві Правила та укладені між сторонами договір № 300058, акти № 4545 від 03.05.2012, № 4604 від 30.05.2012.

Згідно пункту 2.3 Інструкції нормативи плати за скид понаднормативних забруднень у системи каналізації населених пунктів (Нп) установлюються в місцевих Правилах приймання на рівні виробничої собівартості очищення 1 куб.м стічних вод з вмістом забруднень у межах установлених в місцевих Правилах приймання допустимих концентрацій забруднюючих речовин. Виробнича собівартість очищення 1 куб.м. стічних вод визначається згідно з Порядком формування тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, затвердженим наказом Держбуду України від 27.06.2001 № 139.

Відповідно до пунктів 8.2 місцевих Правил при перевищенні вмісту забруднювальних речовин у стічних водах підприємств, що скидаються у міську каналізацію, порівняно з встановленими Правилами, підприємства сплачують Водоканалу плату за скид наднормативних забруднень, яка нараховується за нормативом плати за очищення 1 куб.м стічних вод з вмістом забруднень у межах допустимих концентрацій (Нп), який встановлюється як частка від тарифу за послуги водовідведення: Нпі = Чт х Ті, де Чт - частка собівартості очищення стічних вод у виробничій собівартості послуг водовідведення; Ті - тариф встановлений за послуги водовідведення.

Судами встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин сторін, Порядок формування тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, затверджений наказом Держбуду України від 27.06.2001 № 139, втратив свою чинність. В той час чинним був Порядок формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги". Отже, виробнича собівартість очищення 1 куб.м. стічних вод повинна визначатися згідно зазначеного порядку.

Водночас судами встановлено, що згідно Висновку судово-економічної експертизи від 29.06.2016 № 1876 у справі № 5015/3041/12, порядок розрахунку додаткової плати підприємства за скид наднормативно забруднених стічних вод, наведений у розрахунку величини додаткової плати за скид стічних вод № 4443/36 від 15.06.2012, складений на підставі актів відбору проб № 4545 від 03.05.2012 та № 4604 від 30.05.2012 та результатів вимірювань № 180 та № 277 не відповідає методології проведення таких розрахунків, встановленій вимогами пунктів 2.3, 4.2 Інструкції. У зв'язку із відсутністю документів щодо підтвердження показника виробничої собівартості ЛМКП "Львівводоканал" по очищенню 1 куб.м. стічних вод з вмістом забруднень у межах допустимих концентрацій забруднюючих речовин не надається можливим провести розрахунки суми додаткової плати за скид стічних вод з перевищенням допустимих концентрацій забруднень на підставі актів відбору проб № 4545 від 03.05.2012 та № 4604 від 30.05.2012, результатів вимірювань № 180 та № 277, яка підлягає сплаті ПрАТ "Компанія Ензим" у відповідності до вимог Інструкції.

На виконання вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 08.12.2016, ухвалами Господарського суду Львівської області від 21.02.2017 та від 30.03.2017 у позивача та у Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг витребовувалася інформація щодо встановлювлення/невстановлення у структурі тарифу плати за скид понаднормативних забруднень в систему каналізації та в якому розмірі (коефіцієнти, нормативи тощо), якщо така плата встановлювалась, а також витребовувалися належно завірені копії документів, які були долучені до заяви про встановлення тарифу на централізоване водопостачання та водовідведення, розрахунки і інші підтверджуючі документи, на підставі яких Комісією встановлено для ЛМКП "Львівводоканал" тарифи на водопостачання та водовідведення на час виникнення спірних правовідносин сторін (травень 2012 року).

Листом від 13.03.2017 № 66/45/17-17 НКРЕКП пояснила, що вона не визначена правонаступником Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, тому НКРЕКП не має можливості надати витребовувані судом документи.

В письмових поясненнях від 07.02.2017 позивач зазначив, що на час виникнення спірних правовідносин на послуги ЛМКП "Львівводоканал" з водовідведення діяв тариф (для інших споживачів) в розмірі - 1,63 грн. за 1 куб.м. (без ПДВ), який установлено постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг № 240 від 27.12.2011. Структура тарифу до зазначеної постанови не додавалась. Наказом директора ЛМКП "Львівводоканал" від 29.12.2011 № 469о/д введено тариф разом з ПДВ, що становить - 1,96 грн.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою місцевого суду від 30.03.2017 у позивача витребовувалися документи щодо підтвердження показника виробничої собівартості по очищенню 1 куб.м. стічних вод з вмістом забруднень у межах допустимих концентрацій забруднюючих речовин, проте останній їх суду не надав.

У відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "Компанія "Ензим" зазначає про те, що на вимогу суду представником Львівської міської ради надано пояснення, з якого вбачається, що уповноваженим органом на час виникнення спірних правовідносин рішення щодо встановлення виробничої собівартості очищення 1 куб.м. стічних вод з умістом забруднень в межах допустимих концентрацій, не приймалось. При складанні розрахунку позивачем використана повна вартість тарифу на водовідведення згідно рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.09.2002 № 292.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що за відсутності вказаних документів неможливо провести як розрахунки сум додаткової плати за скид стічних вод з перевищенням допустимих концентрацій забруднень на підставі актів відбору проб № 4545 від 03.05.2012 та № 4604 від 30.05.2012, так і перевірити правомірність визначення виробничої собівартості очищення 1 куб.м. стічних вод згідно Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869.

З вказаних обставин правильно виходили суди відмовляючи в позові.

Доводи касаційної скарги підприємства "Львівводоканал" про те, що при новому розгляді справи, судами не було виконано вказівки Вищого господарського суду України, що містяться у постанові від 08.12.2016, щодо встановлення виробничої собівартості очищення 1 куб.м. стічних вод та обставин, пов'язаних із формуванням тарифу на послуги водовідведення, який має бути встановлено рішенням уповноваженого органу, та з'ясування обставин чи встановлювалася при цьому в структурі цього тарифу плата за скид понаднормативних забруднень в систему каналізації та в якому розмірі, не відповідають дійсності, оскільки, як було зазначено судом апеляційної інстанції, ухвалами суду першої інстанції від 21.02.2017 та від 30.03.2017 у позивача та у Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг зазначена інформація витребовувалася, отже судом було вжито необхідних заходів для з'ясування поставлених питань.

Посилання скаржника на порушення судами попередніх інстанцій пунктів 1.3, 2.3 Інструкції, пунктів 1.5, 1.6, 2.4 Правил та пунктів 8.2, 8.2.1, 8.4.5 місцевих Правил, якими встановлено норматив плати за скид наднормативних забруднень, відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки не спростовують правильних висновків судів про те, що відсутність документів щодо підтвердження показника виробничої собівартості ЛМКП "Львівводоканал" по очищенню 1 куб.м. стічних вод з вмістом забруднень у межах допустимих концентрацій забруднюючих речовин, який є одним із складових частин формули розрахунку додаткової плати за скид понаднормативних забруднень та повинен дорівнювати виробничій собівартості очищення 1 куб.м стічних вод згідно вимог пункту 3.2 Інструкції, унеможливлює проведення розрахунку суми додаткової плати за скид стічних вод з перевищенням допустимих концентрацій забруднень на підставі актів відбору проб № 4545 від 03.05.2012 та № 4604 від 30.05.2012, результатів вимірювань № 180 та № 277, яка підлягає сплаті ПрАТ "Компанія Ензим" на користь позивача у відповідності до вимог Інструкції.

В оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції містяться висновки з яких підстав суд не вважає встановлені у постанові Львівського апеляційного господарського суду від 26.07.2006 в адміністративній справі № 1/84-22/26(55) обставини приюдиційними для даної господарської справи, тому посилання скаржника на ці обставини є безпідставними.

Твердження підприємства "Львівводоканал" про неврахування судами постанови Вищого господарського суду України від 10.06.2014 у справі № 914/3774/13 як приюдиції для даного спору є помилковими, оскільки зі змісту зазначеної постанови не вбачається існування обставин неможливості визначення виробничої собівартості очищення 1 куб.м. стічних вод згідно Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869, оскільки саме ці обставини є підставою для відмови у даному позові. В зв'язку з чим, безпідставними є посилання скаржника і на неврахування судами ухвали Вищого адміністративного суду України від 18.06.2015 у справі № К/800/50427/14.

За приписами статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене, судами попередніх інстанцій на підставі встановлених обставин справи правильно застосовано норми матеріального та процесуального права і відмовлено у позові, у зв'язку з чим підстав для скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів не вбачає.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

За таких обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.08.2017 та рішення Господарського суду Львівської області від 30.05.2017 у справі № 5015/3041/12 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. Краснов

Судді: Г. Мачульський

І. Кушнір