В И Р О К

Іменем України

№ 610/4620/14-к

№ 1-кп/610/13/2018

м. Балаклія 21.02.2018 року

Балаклійський районний суд Харківської області -

головуючий: Стригуненко В.М.

за участі

обвинуваченого: ОСОБА_1,

захисників: Татьянко А.М., Чуненко В.Б., Філіп'євої В.В.,

потерпілих: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

прокурорів: Устименко І.О., Левченко Г.М.,

секретарів: Турченкової О.В., Паточка А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за обвинуваченням

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1; уродженця с. Нова Олександрівка Великобурлуцького району Харківської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1, жителя АДРЕСА_2; громадянина України; з повною загальною середньою освітою; офіційно не працевлаштованого ; розлученого; раніше судимого 4 рази, крайній раз:

01.11.2012р. Балаклійським районним судом Харківської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 3р. позбавлення волі (звільнений від покарання з випробуванням на 2р. і покладенням обов'язків). Кінець випробування 01.11.2014р.,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 187 КК України,

в с т а н о в и в:

6 грудня 2014 року, приблизно о 16.30 годині в АДРЕСА_3, ОСОБА_1, знаходячись у стані алкогольного сп'яніння, діючи з корисливих мотивів та умислом на відкрите заволодіння чужим майном, відкрито заволодів належним ОСОБА_6 мобільним телефоном «Самсунг Е 1200» вартістю 248 гривень, та поклав його до своєї кишені. З метою подолання опору зі сторони потерпілого ОСОБА_6, який намагався забрати свій мобільний телефон, ОСОБА_7 застосував до потерпілого насильство, небезпечне для життя та здоров'я, наніс йому декілька ударів кулаками в область обличчя і тулубу, спричиняючи фізичний біль, заподіявши йому: по одному синцю в правій та лівій підочній ділянках, тобто легке тілесне ушкодження; закритий перелом кісток спинки носу зі зміщенням, які відносяться також до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я; переломи 8, 9, 10 ребер справа по середній підпахвовій лінії, тобто середньої тяжкості тілесне ушкодження. Покинувши місце злочину, розпорядився телефоном на власний розсуд.

Обвинувачений вини у вчиненні цього злочину не визнав. Пояснив, що з пляшкою горілки прийшов в гості до ОСОБА_6, випили з ним. У потерпілого попросив його мобільний телефон, щоб відшукати у ньому потрібний номер. Потім його телефон поклав на стілець, поруч із власним телефоном. Випили ще, потерпілий здійснив спробу вдарити його. Він машинально поклав до кишені обидва телефони та пішов. Лише вдома зрозумів це, коли з кишені дістав і телефон потерпілого. Телефон поклав до меблевої стінки, а сам ліг спати. Не міг його своєчасно повернути потерпілому, оскільки наступний день пролежав вдома з похмілля. Через день-два його запросили до міліції і розпитували про телефон потерпілого. Виявилося, що телефон забрала дитина співмешканки і пішла з ним до школи, там його і вилучили.

Не чув, щоб потерпілий просив повернути його телефон, його не бив, не може пояснити наявність у потерпілого тілесних ушкоджень, «уходил, он целый был».

Вина обвинуваченого у вчиненні злочину за наведених у цьому вироку обставин повністю підтверджується достатньою сукупністю та взаємозв'язком належних і допустимих, безпосередньо досліджених судом доказів.

Потерпілий ОСОБА_6 в суді пояснив, що до нього додому прийшов обвинувачений з пляшкою горілки, яку стали розпивати. На прохання обвинуваченого передав йому свій мобільний телефон, оскільки той хотів знайти в ньому необхідний номер. Не знайшовши його, обвинувачений поклав телефон до свого кармана. Він вимагав повернути телефон, однак обвинувачений наніс йому удари руками в обличчя, почав викручувати руки, кулаком вдарив по ребрах. Він впав на диван, а коли підвівся, то обвинувачений кулаком вдарив по ребрах, кулаком в обличчя. Коли прийшов до тями, то обвинуваченого вже не було.

Наступного дня прийшла ОСОБА_9, побачила його ОСОБА_7 і від сусідки зателефонувала його знайомому ОСОБА_10 Той приїхав і повідомив до міліції, їздив до міліції, там йому повернули телефон, направили на експертизу.

Конфлікт з обвинуваченим виник з приводу телефона, коли той відмовився його повернути, саме після цього почав його бити.

Свідок ОСОБА_11 в суді пояснила, що вранці прийшла провідати ОСОБА_6, і виявила його побитим. Пояснив, що його побили і забрали телефон. У нього були синці під очима, тримався за ребра, важко було дихати і ходити. Вона побігла до сусідки, від неї зателефонувала ОСОБА_10 і викликала його. Потерпілий розповів, що чоловіка, який відібрав й нього телефон звати ОСОБА_6, а від ОСОБА_10 дізналася, що його прізвище ОСОБА_7.

Свідок ОСОБА_10 в суді пояснив, що ОСОБА_6 хворіє, а йому привозив харчі. Вранці йому зателефонувала сусідка потерпілого, повідомила, що того побіли і забрали телефон, просила приїхати. Потерпілий був дуже п'яний, під очима у нього синці, скаржився на біль в області ребер або печінки. Викликали міліцію. Одразу потерпілий пояснював, що з обвинуваченим вживали алкоголь, побилися з ним, а коли прийшов до тями, то виявив пропажу телефона.

08.12.2014р. ОСОБА_6 подав заяву до міліції про його побиття ОСОБА_7 і заволодіння телефоном (т. 2 а.с. 4).

08.12.2014р. в приміщенні Червонодонецької школи дитина ОСОБА_12 видала міліції мобільний телефон, який, за показаннями обвинуваченого, належав потерпілому, а дитина його забрала до школи (т. 2 а.с. 8-9).

За висновком товарознавчої експертизи вартість мобільного телефону потерпілого становила 248 гривень (т. 2 а.с. 35-38).

Під час слідчого експерименту потерпілий пояснив та відтворив механізм заподіяння йому обвинуваченим тілесних ушкоджень (т. 2 а.с. 97-100).

Висновками судово-медичної експертизи, та двох додаткових експертиз, у потерпілого ОСОБА_6 були встановлені тілесні ушкодження, а саме: поверхнева забійна рана в лобній ділянці голови (яка однак не зазначена у формулюванні обвинувачення); по одному синцю в правій та лівій підочній ділянках, тобто легке тілесне ушкодження; закритий перелом кісток спинки носу зі зміщенням, які відносяться також до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я; переломи 8, 9, 10 ребер справа по середній підпахвовій лінії, тобто середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Могли бути отримані в час та при обставинах, вказаних в постанові та дослідній частині, від дії тупого (их) предмету (ів), індивідуальні особливості яких в ушкодженнях не відобразились.

Вищевказані тілесні ушкодження у ОСОБА_6 всі в сукупності не могли утворитися при самовільному його падінні.

Вищевказані тілесні ушкодження у ОСОБА_6 можливо могли утворитися при обставинах, вказаних в протоколі слідчого експерименту від 12.01.2015 року за його участі (т. 2 а.с. 31-32, 102-103, 105-106).

На переконання суду досліджені докази свідчать про наступне. Під час спільного вживання алкоголю обвинувачений в короткотермінове користування отримав від потерпілого його мобільний телефон, щоб відшукати в його телефонній книзі необхідний обвинуваченому номер. Інших осіб в будинку не було. Замість того, щоб телефон повернути потерпілому або залишити його в будинку, обвинувачений поклав телефон до своєї кишені. По факту обвинувачений заволодів телефоном потерпілого всупереч його волі, оскільки телефон обвинувачений приніс до себе додому, він вже опинився в користуванні у його дитини його співмешканки. Це визнають обвинувачений і потерпілий.

Щодо способу заволодіння телефону потерпілого. Оскільки обвинувачений не повернув телефон потерпілому, а на очах у потерпілого поклав його до своєї кишені, то справедливою і логічною є вимога потерпілого повернути цей телефон. Оскільки обвинувачений цього не зробив, то для подолання супротиву потерпілого, забезпечення вдалого вилучення майна, він вдався до побиття потерпілого і заподіяння йому тілесних ушкоджень. На це вказує те, що тілесних ушкоджень у потерпілого до візиту до нього обвинуваченого не було, їх самозаподіяння виключається висновком експертизи, а заподіяння обвинуваченим при зазначених потерпілим обставинах навпаки підтверджується. Інших підстав для побиття потерпілого не встановлено.

Позиція обвинуваченого з невизнання вини і обставин злочину не підтверджена об'єктивними доказами і розцінюється судом як обраний спосіб захисту і бажання уникнути відповідальності.

Наведені докази спростовують посилання обвинуваченого на непричетність до злочину. Не вірити показанням допитаних у судовому засіданні потерпілого, свідків, висновкам експертиз, підстав немає. Причин оговорити обвинуваченого у зазначених осіб не встановлено. Сукупність досліджених судом допустимих і належних доказів є достатньою для ухвалення обвинувального вироку.

Перебування обвинуваченого у стані алкогольного сп'яніння жодним чином не виправдовує його дій і не впливає на їх правову кваліфікацію.

Клопотань про допит в суді інших свідків і призначення експертизи, зазначених в ухвалі апеляційного суду від 08.11.2016р., сторонами кримінального провадження не заявлялося, а з огляду на змагальність кримінального провадження, зробити це з власної ініціативи суд не може (т. 4 а.с. 144-146). Більш того, доводів для цього під час судового розгляду стороною захисту не наводилось.

Суд кваліфікує дії обвинуваченого за:

ч. 1 ст. 187 КК України, як

напад з метою заволодіння чужим майном,

поєднаний із насильством, небезпечним для

життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу

(розбій).

Згідно до ст. 337 КПК України суд діє лише в межах висунутого обвинувачення.

Як убачається з наданих суду матеріалів, обвинувачений: раніше неодноразово судимий, з 01.11.2012р. по 01.11.2014р. відбував покарання з випробуванням; офіційно не працевлаштований; за місцем проживання характеризується позитивно; на обліках у нарколога і психіатра не перебуває; розлучений; інших відомостей не добуто, обвинуваченим та іншими учасниками судового провадження не надано (т. 2 а.с. 54-72).

Обставиною, що обтяжує покарання, є вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.

Обставин, що пом'якшують покарання, суд не убачає.

Визначаючи вид та міру покарання суд також виходить з того, що: вчинений злочин є тяжким, вини у вчиненні якого не визнав, враховує особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, внаслідок чого має значний злочинний досвід, реально відбував покарання у виді позбавлення волі, але продовжує вчиняти нові злочини, що свідчить про його виняткові зухвалість, стійку злочинну, антисоціальну спрямованість, вперте не бажання безповоротно відмовитися від злочинного способу життя і стати на шлях виправлення і перевиховання, відсутність щирого каяття і необхідність утримання його виключно в умовах ізоляції від суспільства.

Оскільки попередній вирок було скасовано не з підстав необхідності посилення покарання, то його необхідно призначити у попередніх виді і розмірі.

З урахуванням покарання, що призначається обвинуваченому, а також для забезпечення виконання даного вироку, запобіжний захід йому, до набрання вироком законної сили, необхідно застосувати у вигляді тримання під вартою.

Зарахування строку попереднього ув'язнення з 7 травня по 1 листопада 2015р. включно, з 8 червня по 8 листопада 2016р. включно проводиться за правилами ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року).

Судові витрати, пов'язані з проведенням експертиз стягнути з обвинуваченого на користь держави.

Питання про речові докази по справі суд вирішує відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України.

Відповідно до викладеного в обвинувальному акті і підтриманого прокурором під час судового розгляду формулювання обвинувачення:

19 квітня 2014 року, приблизно о 23.00 годині в АДРЕСА_4, ОСОБА_1, знаходячись у стані алкогольного сп 'яніння, маючи умисел на викрадення чужого майна, з метою незаконного збагачення, через паркан проник на територію домоволодіння ОСОБА_5, де з сараю таємно, повторно викрав її велосипед «Winner Viking Disk Alu 26 2013» вартістю 1595 гривень, покинув місце злочину, обернувши викрадене на свою користь.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 3 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, поєднана з проникненням у сховище.

Обвинувачений вини у вчиненні цього злочину не визнав. Пояснив, що після вживання алкоголю із своїм знайомим ОСОБА_13 заночували в будинку своєї матері. Зі слів матері ОСОБА_13 вночі кудись виходив. Вранці його розбудила мати і повідомила, що прийшла міліція. З приводу крадіжки велосипеду його забрали до відділення міліції, а вже під вечір привезли до матері і працівники міліції до двору завели і поставили велосипед, його сфотографували на фоні велосипеда. Велосипед забрали, а він залишився. Понятих при цьому не було, в протоколі огляду місця події і письмовій згоді на огляд не його підписи, по-батькові написано неправильно, М замість Н. Слідчий експеримент з ним не проводився, він підписав чисті бланки. Крадіжки велосипеда не вчиняв.

Під час судового розгляду прокурор вищевказані доводи обвинуваченого не перевіряла і не спростувала.

На підтвердження вини обвинуваченого і викладених в формулюванні обставин інкримінованого злочину прокурором надані докази: 1) заява про злочин, 2) протокол огляду домоволодіння потерпілої, 3) протокол огляду домоволодіння за місцем ночівлі обвинуваченого і вилучення велосипеда, 4) постанова про визнання велосипеда речовим доказом, 5) розписка про передачу велосипеда на зберігання потерпілій, 6) протокол слідчого експерименту з обвинуваченим, 7) матеріали, що характеризують особу обвинуваченого.

Вина обвинуваченого у вчиненні злочину за викладених в формулюванні обвинувачення обставин не підтверджується достатньою сукупністю та взаємозв'язком належних і допустимих, наданих стороною обвинувачення і безпосередньо досліджених судом доказів.

Потерпіла ОСОБА_5 в суді пояснила, що їй зателефонувала колишня невістка, запитала чи все у неї в порядку і де її велосипед. Розповіла, що їй зателефонували з міліції і сказали, що знайшли велосипед. Після цього виявила, що її сарай відчинений, а велосипед відсутній. Ввечері приїхала міліція і їм подала заяву про злочин. Коли міліція складала протокол огляду місця події у неї вдома, то понятих при цьому не було і зазначених в протоколі понятими осіб вона не знає.

Показання потерпілої жодного доказового значення на підтвердження вини обвинуваченого і обставин злочину не мають, оскільки про крадіжку вона дізналася випадково, лише через 4 місяці. Констатувала лише пропажу велосипеда. Але зазначила про недопустимість доказу.

20.08.2014р. ОСОБА_5 подала заяву про крадіжку велосипеда не встановленою особою (т. 1 а.с. 4). Цей документ жодного доказового значення на підтвердження вини обвинуваченого і обставин злочину не має.

20.08.2014р. було проведено огляд місця події за місцем проживання потерпілої (т. 1 а.с. 9-10). Цей документ жодного доказового значення на підтвердження вини обвинуваченого і обставин злочину не має.

Більш того, не був оглянутий сарай, на який вказує потерпіла, як на безпосереднє місце зберігання велосипеду і вчинення злочину, нічого не виявлено і не вилучено.

Понятими зазначено ОСОБА_14, ОСОБА_15, які за показаннями потерпілої не були присутні при огляді, показання потерпілої прокурор спростовувати не намагався. Тому цей доказ судом визнається недопустимим, як отриманий з порушенням закону.

01.09.2014р. оперуповноваженим міліції було проведено огляд місця події за місцем реєстрації обвинуваченого і проживання його матері (т. 2 а.с. 21-23).

В приміщення будинку, в спальній кімнаті був виявлений велосипед, який зазначений в формулюванні обвинувачення.

Понятими зазначено ОСОБА_16 і ОСОБА_17, присутність яких обвинуваченим заперечується, що першою і було визнано, а другий понятий в суді не допитувався. Доводи обвинуваченого про те, що підпис в протоколі та заяві на огляд житла від його імені належить не йому прокурор спростовувати не намагався. Хоча за правилом ч. 1 ст. 233 КПК України проникнення до житла можливо лише за добровільної згоди особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді. Однак, жодної з цих підстав для проникнення до житла для проведення огляду, прокурором не доведено, обвинуваченим і власником житла не визнано.

Більш того, за правилом ч. 1 ст. 237 КПК України слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів.

Однак, в порушення закону, огляд проведений оперуповноваженим, тобто не повноважною особою.

Тому цей доказ є недопустимим з огляду на порушення правил проведення слідчої дії і в порядку ст. 87 КПК України, як отриманий внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України.

Свідок ОСОБА_16 в суді пояснила, що разом з ОСОБА_17, як поняті, підписали наданий міліцією аркуш з текстом, який вона не читала. Для цього вийшли за двір. При вилученні велосипеда з домоволодіння обвинуваченого не була присутня, велосипеда взагалі не бачила того дня. Другому понятому ОСОБА_17 81р. і він дуже хворий. Ознайомившись із змістом протоколу пояснила, що він не відповідає дійсності, його не читала, як і ОСОБА_17, чим підтвердила висновок суду про недопустимість доказу.

Не обізнана про обставини інкримінованого обвинуваченому злочину.

Свідок ОСОБА_18 в суді пояснила, що обвинувачений є її сином, він прийшов разом з ОСОБА_13, який залишився ночувати. Приходила міліція, велосипеда не бачила.

Її показання жодного доказового значення на підтвердження вини обвинуваченого і обставин злочину не мають.

Постанова про визнання велосипеда речовим доказом і розписка про його передачу на зберігання потерпілій доказового значення не мають, речовий доказ суду для дослідження не надавався, це питання сторонами не ініціювалося.

Протокол слідчого експерименту за участю обвинуваченого в статусі підозрюваного суд вважає недопустимим доказом, оскільки в суді обвинувачений відмовився від цих показань, наданих на досудовому розслідуванні. По своїй суті слідчий експеримент є показаннями.

Матеріали, що характеризують особу обвинуваченого, жодного доказового значення на підтвердження вини обвинуваченого і обставин злочину не мають.

Статтею 94 КПК України, встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Ст. 373 КПК України встановлено, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Згідно вимог ст. 17 КПК України, ніхто не зобов 'язаний доводити свою невинуватість і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, п.п. 18, 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, відповідно до якого неприпустимо покладати на підсудного доведення своєї невинуватості, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного обвинувальний ухил є неприпустимим, усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного. Коли зібрані в справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті.

Пункт 2 статті 6 Конвенції проголошує право на презумпцію невинуватості. В основі цього права лежить принцип, згідно з яким особа, яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, має право на виправдувальний вирок у разі нестачі доказів проти неї і тягар подання достатніх доказів для доведення вини покладається на сторону обвинувачення. Недопустимість порушення таких принципів Європейський суд з прав людини засвідчив у справі «Пантелеєнко проти України» від 29 червня 2006 року.

Згідно ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Судові витрати за проведення товарознавчої експертизи велосипеда віднести за рахунок держави.

Питання про речові докази по справі суд вирішує відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 124, 369-378 КПК України,

у х в а л и в:

1.ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України, призначивши йому покарання - 3 роки позбавлення волі.

2.Застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, до набрання цим вироком законної сили.

3.Початок строку відбування даного покарання обчислювати з моменту затримання 21.02.2018р., зарахувавши у строк покарання попереднє ув'язнення з 7 травня по 1 листопада 2015р. включно, з 8 червня по 8 листопада 2016р. включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

4.Судові витрати в сумі 1276,20 гривень стягнути з обвинуваченого на користь держави.

5.Речові докази: предмет злочину, що переданий на зберігання потерпілому - вважати повернутим законному володільцю; які зберігаються в Балаклійському ВП ГУНП в Харківській області за квитанцією № 005473 від 03.02.2015р. - знищити.

6.ОСОБА_7 визнати невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України і виправдати у зв'язку з недоведеністю вчинення його обвинуваченим.

7.Судові витрати в сумі 244,50 гривень віднести за рахунок держави.

8.Речовий доказ: велосипед, що переданий на зберігання потерпілій - вважати повернутим законному володільцю.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Харківської області, через Балаклійський районний суд, протягом 30 днів з дня його проголошення. Обвинувачений має право подати клопотання про помилування, доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції, ознайомитися з журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку, його копію вручити обвинуваченому та прокурору.

Головуючий В.М. Стригуненко