УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 177/1519/17 Суддя 1 інстанції Коваль Н. В.

Номер провадження 11-кп/774/103/К/18 Суддя-доповідач Мажара С.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2018 року м. Кривий Ріг

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Мажара С.Б.

суддів Пістун А.О., Коваленко Н.В.

за участю секретаря судового засідання Чубіної А.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі Дніпропетровської області апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_2, прокурора, який приймав участь при розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції на вирок Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2017 року у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до ЄРДР за №12017040450000535 за обвинуваченням щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в с. Грузьке, Криворізького району, Дніпропетровської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

Учасники кримінального провадження:

прокурор Буйленкова І.М.

потерпіла ОСОБА_3

обвинувачений ОСОБА_2

захисник Мхітарян С.С.

В С Т А Н О В И Л А:

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_2, не оскаржуючи фактичних обставин справи і кваліфікації його дії за ч.2 ст. 286 КК України, просить вирок суду першої інстанції в частині призначеного йому покарання змінити та звільнити його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.

В апеляційній скарзі прокурор, який приймав участь при розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції , не оскаржуючи фактичних обставин справи і правильності кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_2 за ч.2 ст. 286 КК України, просить вирок суду першої інстанції в частині призначеного обвинуваченому покарання скасувати у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого ОСОБА_2, ухвалити в цій частині свій вирок, яким ОСОБА_2 призначити покарання за ч.2 ст. 289 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на три роки.

Вироком Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2017 року, постановленим за правилами ч.3 ст. 349 КПК України, ОСОБА_2 був визнаний виним та засудженим за обвинуваченням в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України до покарання у вигляді 3 років позбавлення волі, без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави процесуальні витрати на проведення судових експертизи, в сумі 593 гривні 22 копійки.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_2 слід відраховувати з моменту його затримання в порядку виконання вироку.

Запобіжний захід ОСОБА_2 не обирався.

Питання з речовими доказами вирішено.

Заходи забезпечення у даному кримінальному провадженні скасовані.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_2, зазначає, що судом першої інстанції при призначенні йому покарання у вигляді позбавлення волі з реальним його відбуванням не було належним чином враховано, що злочин, у вчиненні якого він обвинувачується, вчинений ним з необережності, а також недостатньо прийняті до уваги данні про його особу, а саме те, що він раніше не судимий, має позитивну характеристику за місцем проживання, не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, щиро розкаявся у вчиненому злочині, та активно сприяв його розкриттю, добровільно відшкодував потерпілій завдану злочином шкоду, що є обставиною, яка пом'якшує покарання, відсутність у нього обставин, що обтяжують покарання, а також думку потерпілої, яка не наполягала на призначенні йому суворого покаранні. Всі зазначені обставини, на думку апелянта, є підставами для призначення йому покарання без реального його відбування із застосуванням ст. 75 КК України.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги прокурор зазначає, що суд першої інстанції призначаючи мінімальне покарання обвинуваченому ОСОБА_2, передбачене санкцією ч.2 ст. 286 КК України, не в повній мірі врахував підвищену суспільну небезпечність вчиненого останнім злочину, керування транспортним засобом без посвідчення водія та факт наявності притягнення ОСОБА_2 раніше до кримінальної відповідальності, що на думку апелянта свідчить про схильність обвинуваченого до вчинення нових злочинів. Крім того, на думку апелянта, наявність негативної характеристики особи обвинуваченого свідчить про підвищену суспільну небезпечність останнього що вимагає застосування більш достатнього покарання для виправлення ОСОБА_5 та попередження вчиненя ним нових злочинів.

Відповідно до ст.402 КПК України заперечення на апеляційні скарги сторонами судового провадження подані не були.

За обставин встановлених судом першої інстанції та детально викладених у вироку Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2017 року,постановленого на підставі ч.3 ст. 349 КПК України, обвинувачений ОСОБА_2, 01.07.2017 приблизно о 03 годині 45 хвилин в Криворізькому районі, Дніпропетровської області водій ОСОБА_2, достовірно знаючи, що не має посвідчення на право керування транспортним засобом, в порушення п. 2.1 (а) Правил дорожнього руху України, згідно з якими: «2.1 водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії».

Керуючи технічно справним автомобілем «ВАЗ 2101», реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по сухому покриттю проїжджої частини автодороги С040502 «Валове - Христофорівка», в напрямку смт. Хритофорівка зі сторони с. Софіївка (Валове), Криворізького району, при цьому на передньому пасажирському місці перевозив ОСОБА_6 та ОСОБА_3, на задньому пасажирському місці перевозив ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9

Продовжуючи рух у вказаному напрямку водій ОСОБА_2, не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечної швидкості, яка б надавала йому можливість безпечно керувати автомобілем, чим порушив вимоги п.п. 1.5., 2.3. б) та 12.1. Правил дорожнього руху України, згідно з якими:

- «1.5. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»; - «2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:

б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, ... і не відволікатися від керування ним у дорозі»;д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху»;

- «12.1. Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним ».

Внаслідок недотримання зазначених правил безпеки дорожнього руху, виконання яких було необхідною і достатньою умовою для запобігання ДТП, ОСОБА_2, керуючи автомобілем НОМЕР_2, на асфальтобетонному дорожньому покритті проїзної частини автодороги С040502 «Валове - Христофорівка», в Криворізькому районі Дніпропетровської області, допустив виїзд керованого ним автомобіля за межі проїзної частини де в послідуючому здійснив наїзд на дерево. В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_6 та ОСОБА_3 були травмовані.

Відповідно до висновків судово-медичної експертизи Криворізького міжрайонного відділу КЗ «Дніпропетровське обласне Бюро судово-медичної експертизи» ДОР № 1178 від 17.07.2017 року, у ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 виявлено тілесні ушкодження у вигляді: забійна рана та садно тім'яної області голови ліворуч, числені садна голови та правого передпліччя.Вищевказане тілесне ушкодження виникло від ударної дії тупого твердого предмету (предметів), який міг мати як обмежену, так і необмежену травмуючи поверхню, або при ударі об такий предмет (предмети), що могло бути в обстановці дорожньо - транспортної пригоди в середині салона автомобіля. Давність виникнення тілесних ушкоджень (дані медичних документів) може відповідати 01.07.2017 року.За своїм характером виявлені ушкодження у ОСОБА_6, відносяться до ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень, як такі, що мають незначні скорминуючі наслідки п. 2.3.5. «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 р. №6

Відповідно до висновків судово-медичної експертизи Криворізького міжрайонного відділу КЗ «Дніпропетровське обласне Бюро судово-медичної експертизи» ДОР № 1215 від 20.07.2017 року, у ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, виявлено тілесні ушкодження у вигляді: відкрита черепно - мозкова травма: численні переломи заснування черепа: уламковий перелом стінок основної пазухи, лінійні переломи луски скроневих кісток з переходом на піраміди скроневих кісток, перелом в проекції «дна турецького сідла», суборбітальний перелом верхньої щелепи з обох сторін, переломи виличних дуг в проекції лобно - величиних відростків, забійна рана тім'яної області голови праворуч, забійно - рвана рана лівої вушної раковини з пошкодженням хряща, пара орбітальна гематома ліворуч, субарахноідальний крововилив; перелом бічних мас 1 - го шийного хребця ліворуч, закрита травма груді: пневматорекс праворуч; закрита травма живота: розрив селезінки з послідуючим її видаленням; розрив брижки тонкого кишечника, за очеревинна гематома праворуч. Вищевказані тілесні ушкодження виникли від ударної дії тупого твердого предмета (предметів), який міг мати як обмежену так і необмежену травмуючи поверхню, або при ударі об такий же предмет (предмети), що могло бути при механізмі дорожньо - транспортної пригоди в середині салону автомобіля. За своїм характером виявлені ушкодження відноситься до ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя П.2.1.3 «б,є,й,к» «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995 р. №6.

Відповідно до висновку судової авто-технічної експертизи Дніпропетровського НДЕКЦ МВС України № 8/10.1/163 від 21.07.2017 року, в діях водія ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, по керуванню автомобілем «ВАЗ 2101» вбачається невідповідність вимогам п.12.1 Правил дорожнього руху України, що з технічної точки зору знаходяться в причинному зв'язку з подією, яка розглядається.

Вищезазначені дії обвинуваченого ОСОБА_2 органами досудового розслідування були кваліфіковані за ч.2 ст. 286 КК України за ознаками порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, з чим і погодився суд першої інстанції.

В судовому засіданні при апеляційному розгляді обвинувачений ОСОБА_5та захисник Мхітарян С.С., який діє в його інтересах, потерпіла ОСОБА_10, кожен коремо підтримали апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2, наполягали на її задоволенні, а в задоволенні апеляційної скарги прокурора просили відмовити; прокурор підтримав апеляційну скаргу прокурора, який приймав участь при розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, наполягав на її задоволенні, а доводи апеляційної скарги обвинуваченого вважав необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені а апеляційних скаргах доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає, а доводи апеляційної скарги обвинуваченого слід вважати слушними та такими, що підлягають задоволенню з огляду на таке.

Висновки суду першої інстанції про скоєння ОСОБА_2 кримінального правопорушення при обставинах, викладених у вироку, кваліфікація його дій за ч.2 ст.286 КК України за обставин, викладених у вироку суду першої інстанції в апеляційних скаргах не оскаржуються, а тому відповідно до ст.404 КПК України апеляційним судом не переглядаються.

Перевіряючи законність і обґрунтованість вироку суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_2 покарання, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_2 щодо суворості призначеного судом першої інстанції покарання та можливості звільнення його від реального його відбування з встановленням іспитового строку колегія суддів вважає їх обґрунтованими та такими що заслуговують на увагу суду.

Зі змісту ч.2 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Під невідповідністю призначеного судом покарання ступею тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого в розумінні ст. 414 КПК України визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за меджі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через міякість або через суворість.

Так, відповідно до вимог ст. ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що помякшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Проте, зазначені вимоги закону судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2 були дотримані не в повному обсязі.

Дослідженням матеріалв кримінального провадження колегія суддів встановила, що при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2 за ч.2 ст. 286 КК України, суд першої інстанції послався, але не достатньо врахував при призначенні покарання обвинуваченому ступінь тяжкості скоєного останнім злочину, який згідно з ст. 12 КК України є тяжким злочином, але має неумисний характер, особу ОСОБА_2, який за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, провину у вчиненому злочині визнав повністю, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину та відшкодував шкоду потерпілій, яка як в суді першої інстанції так і під час апеляційного розгляду провадження не наполягала на суворому покарання для обвинуваченого і просила не позбавляти його волі.

На думку колегії суддів, зазначені обставини провадження, встановлені судом першої інстанції, які самі по собі не свідчать про грубе порушення ПДР з боку обвинуваченого, який не знаходився у стані алкогольного сп'яніння, а не впорався з керуванням транспортного засобу, враховуючи думку потерпілої ОСОБА_3, яка просила не позбавляти волі ОСОБА_11, з урахуванням того, що вона одужала та на даний час почуває себе добре, а також дані про особу обвинуваченого, сукупність визнаних судом пом'якшувальних покарання обставин та відсутність обтяжуючих покарання обставин дають підстави вважати можливим виправлення обвинуваченого ОСОБА_2 без реального відбування призначеного йому покарання, тобто для застосування щодо нього статей 75, 76 КК України.

Враховуючи вищезазначене колегія суддів вважає за можливе змінити вирок суду першої інстанції шодо ОСОБА_2, пом'якшити призначене йому покарання, застосувавши ст. 75 КК України та звільнивши його від відбування покарання з випробовуванням з іспитовим строком. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне покласти на обвинуваченого обов'язки відповідно до ст. 76 КК України.

З огляду на викладене колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 такими, що підлягають задоволенню, а вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання обвинуваченому зміні.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги прокурора з урахуванням вищезазначених обставин, колегія суддів вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, на думку колегії суддів, безпідставними слід вважати доводи апеляційної скарги прокурора щодо позбавлення обвинуваченого ОСОБА_2 права керування транспортними засобами, оскільки даний вид додаткового покарання може бути застосовано лише до особи, яка має таке право, а відповідно до обвинувального акта та вироку суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_2 права на керування транспортними засобами не має, отже доводи апеляційної скарги прокурора і в цій частині задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги прокурора такими, що не підлягають задоволенню, а вимоги апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_2 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, у зв'язку із чим вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_2 зміні.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 414, 419 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 задовольнити, апеляційну скаргу прокурора, який приймав участь при розгляді кримінального провадження судом першої інстанції - залишити без задоволення.

Вирок Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2017 року щодо ОСОБА_2 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України - змінити.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_2 від призначеного за вироком суду першої інстанції основного покарання з випробовуванням строком на 3 роки.

Відповідно до вимог ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_2 обов'язки, а саме періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи та навчання.

В решті вирок суду залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення судом апеляційної інстанції.

Судді Апеляційного суду

Дніпропетровської області

С.Б.Мажара Н.В.Коваленко А.А.Пістун