КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-33922/08 Головуючий у 1 інстанції Троян Н.М.
Суддя доповідач Заяць В.С.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2009 року м. Київ.
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого:
Суддів:
при секретарі: Зайця В.С.,
Земляної Г.В.,
Межевича М.В.,
Медовниці Ю.О.,
розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Святошинського районного суду м. Києва від 01 вересня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Комісії з питань поновлення прав реабілітованих Смілянської районної ради про оскарження рішення комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 10.07.07 за № 3, про стягнення компетенції за конфісковане майно та за відбування покарання ОСОБА_6 у вигляді позбавлення волі,-
ВСТАНОВИВ:
Рішенням комісії з питань поновлення прав реабілітованих Смілянської районної ради від 10.07.2007 року № 3 ОСОБА_5, як спадкоємцю, було призначено грошову компенсацію в сумі 112 гривень 50 копійок за конфісковане майно його розкуркуленого діда.
ОСОБА_5 звернувся з позовом до Комісії з питань поновлення прав реабілітованих Смілянської районної ради про скасування рішення комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 10.07.07 за № 3, стягнення компетенції за конфісковане майно та за відбування покарання ОСОБА_6 у вигляді позбавлення волі.
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 01.09.2008 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким необхідно задовольнити позов.
Письмових заперечень на апеляційну скаргу позивача від інших осіб у встановлений судом строк до апеляційного суду не надійшло.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно довідки Генеральної Прокуратури України про реабілітацію від 22.08.2002 року за № 09/3-20943-02, ОСОБА_6 був реабілітований на підставі ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 17.04.1991 року.
Мати позивача ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, була донькою репресованого ОСОБА_6 та у 1995 році зверталась до Смілянської міської ради народних депутатів з заявою про реабілітацію її батька та нарахування компенсації за конфісковане майно.
У повідомленнях Сьомої Київської державної нотаріальної контори та Смілянської державної нотаріальної контори зазначено, що після смерті реабілітованого ОСОБА_6 з заявами про прийняття спадщини ніхто не звертався, в тому числі не зверталась і ОСОБА_8, донька посмертно реабілітованого ОСОБА_6, яка була матір’ю позивача, тобто вона не скористалась своїм правом і не подала заяви в установленому порядку та в установлений строк про прийняття спадщини після реабілітації її батька.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_5, суд першої інстанції посилався на вимоги ст. 5 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», якою передбачено, що вилучені будівлі та інше майно по можливості повертаються реабілітованому, або його спадкоємцю натурою, а при відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість будівель та майна. Порядок повернення майна, або відшкодування його вартості реабілітованим регулюється Положенням затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Постановою КМ України від 18.04.1996 року № 429 «Про порядок розрахунків з реабілітованими громадянами» визначено, що з 01.03.1996 року розміри грошової компенсації та відшкодування вартості конфіскованого майна реабілітованим громадянам або їхнім спадкоємцям, передбачених Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» - визначаються виходячи із суми, що становить 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої постановою Верховної Ради України від 20.02.1996 року № 49.
Постановою Верховної ради України «Про порядок введення в дію статтей 10, 33, 34 Закону України «Про оплату праці» та встановлення мінімального розміру пенсії за віком» з 01.03.1996 року була встановлена мінімальна заробітна плата в розмірі один мільйон 500 тисяч карбованців.
Пунктом 18 Положення про порядок виплати грошової компенсації, повернення майна, або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам, або їхнім спадкоємцям передбачено, що у разі, коли неможливо повернути майно або відшкодувати його вартість у порядку передбаченому п.п. 12 і 15 вказаного Положення, реабілітованим на сім’ю виплачується компенсація до 15 мінімальних заробітних плат.
Згідно до вказаних постанов Кабінету Міністрів України № 429 та постанови Верховної Ради України, 50 відсотків від встановленої мінімальної заробітної плати становить 750 000 карбованців, що в перерахунку на гривню становить 7 грн. 50 коп.
За таких умов, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що Комісією з питань поновлення прав реабілітованих Смілянської районної ради була правильно призначена позивачу компенсація за конфісковане майно в розмірі 112 грн. 50 коп., саме в тому розмірі, який відповідає вимогам діючого законодавства, а тому позовна вимога позивача про скасування оскаржуваного рішення відповідача та зобов’язання призначити йому грошову компенсацію за конфісковане майно в розмірі 6600 грн. задоволенню не підлягають.
Крім того, вирішуючи питання щодо позовної вимоги позивача про зобов’язання відповідача призначити грошову компенсацію за відбування ОСОБА_6 покарання у вигляді позбавлення волі в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожний місяць перебування у місцях позбавлення волі в розмірі 22 762 грн. 62 коп., суд першої інстанції посилався на вимоги ч. 1, 2 пункту 9 «Положення про порядок виплати компенсації, повернення майна, або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам, або їх спадкоємцям», затвердженого постановою КМ України від 18.02.1993 року № 112 (із змінами та доповненнями), яким передбачено, що громадянам, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі або примусового поміщення до лікувальних закладів і згодом реабілітовані відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», виплачується грошова компенсація у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, що встановлена на час розгляду заяви, за кожний місяць позбавлення волі, але не більше як 75 мінімальних заробітних плат. Після прийняття рішення про це реабілітованим громадянам одноразово виплачується до 15 мінімальних заробітних плат, а решта належних грошей – рівними частками протягом наступних п’яти років (у першому півріччі).
При можливості за рішенням місцевої державної адміністрації на вимогу реабілітованого або його спадкоємця першої черги вся нарахована грошова компенсація може бути виплачена одноразово.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку щодо необхідності відмовити в задоволенні зазначеної вимоги, так як позивач спадкоємцем першої черги реабілітованого ОСОБА_6 не являється, а тому не має права на отримання такої компенсації, оскільки за період з моменту реабілітації ОСОБА_6, тобто з 22.08.2002 року, його донька, як спадкоємиця першої черги, по день своєї смерті – ІНФОРМАЦІЯ_1 року, з заявою про нарахування грошової компенсації за період відбування покарання її батьком у вигляді позбавлення волі до Комісії з питань поновлення прав реабілітованих Смілянської районної ради не зверталась, а відтак у встановленому законом порядку зазначена грошова компенсація спадкоємцю першої черги реабілітованого ОСОБА_6 не нараховувалась та не приймалась.
Вимогами ст. 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги позивача не грунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що Святошинський районний суд м. Києва повно та всебічно з’ясував обставини справи, які підтверджуються доказами дослідженими в судовому засіданні, ухвалив оскаржувану постанову відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для її скасування або зміни відсутні.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України,
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а постанову Святошинського районного суду м. Києва від 01 вересня 2008 року без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді:
_____________________ В.С. Заяць
_____________________ Г.В. Земляна
_____________________ М.В. Межевич