АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2018 року

м. Рівне

Справа № 569/9569/14-ц

Провадження № 22-ц/787/260/2018

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Ковальчук Н. М.

суддів: Бондаренко Н.В., Шимківа С.С.,

секретар судового засідання - Шептицька С.С.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідач - ОСОБА_2;

третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 листопада 2016 року у складі судді Ковальова І.М., ухваленого в м. Рівне о 08 год. 36 хв., відомості про дату виготовлення повного тексту відсутні,

в с т а н о в и в :

Відповідно до пункту 9 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2144-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 звернулась до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів та позбавлення батьківських прав щодо їхнього сина ОСОБА_3, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач не сплачує аліменти згідно рішення суду, попри те, що їх син є інвалідом дитинства та потребує значних витрат на лікування, не цікавиться здоров'ям та життям сина, матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, у зв'язку з чим просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі в розмірі по 800,00 грн. щомісячно, починаючи з дня подачі позову до суду - 17 листопада 2014 року і до досягнення сином повноліття та позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав стосовно його малолітнього сина ОСОБА_4.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 17 листопада 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів та позбавлення батьківських прав задоволено. Збільшено розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно рішення Рівненського міського суду від 21 січня 2013 року по цивільній справі №1715/19311/12. Стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в твердій грошовій сумі по 800 гривень щомісячно, починаючи з дня подачі позову до суду - 20 червня 2014 року і до досягнення сином повноліття. Позбавлено ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьківських прав стосовно його малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_1 понесений судовий збір в розмірі 243,60 грн..

Вважаючи рішення суду незаконним та необґрунтованим, таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі пояснює, що про судове засідання, в якому було ухвалене оскаржуване рішення, ні було відомо ні відповідачу, ні його представнику. Єдине судове засідання, яке відбувалось по даній справі, мало місце 16 листопада 2016 року, і в ньому представник відповідача клопотав про перерву з метою погодження умов мирової угоди, яка була надана до 16.00 години цього ж дня. Додає, що під час обідньої перерви у представника відповідача погіршився стан здоров'я, у зв'язку з чим йому викликали бригаду швидкої медичної допомоги. Зазначає, що про ці обставини представник відповідача намагався повідомити суд, позивачку і її представника, проте безрезультатно, і лише представнику третьої особи він зміг передати інформацію про неможливість участі в судовому засіданні цього дня. Про наявність судового рішення стороні відповідача стало відомо з повідомлення відділу ДВС та в подальшому - з єдиного державного реєстру судових рішень. Звертає увагу на недобросовісну поведінку позивачки, котра систематично спілкувалась з відповідачем з приводу коштів, які останній переказував на її банківську карту на утримання сина ОСОБА_4, проте до середини 2016 року без зазначення призначення платежу, а також приїздила до м. Києва і знала адресу проживання та контакти відповідача, проте суду про них не повідомила. Акцентує увагу на тому, що і відповідач, і його представник були позбавлені можливості довести свою позицію в суді. Доводить, що систематично сплачував та сплачує аліменти на утримання сина ОСОБА_4 шляхом здійснення грошових переказів на картку позивачки, проте ці відомості не були надані органу ДВС, який видав довідку про наявність заборгованості. Додає, що спілкується з сином по телефону, котрий разом зі своєю матір'ю приїздить до м.Києва, де вони разом проводять час. Стверджує, що не бажає бути позбавленим батьківських прав щодо свого сина. Ставить суд до відома, що на його утриманні перебуває ще одна дитина, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, на утримання якого він сплачує аліменти до досягнення 23-річного віку у зв'язку з продовженням навчання. Вважає, що така суттєва обставина впливає на розмір аліментів у даній справі. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов частково: вимогу про позбавлення батьківських прав залишити без задоволення, вимогу про збільшення розміру аліментів задовольнити частково, призначивши їх у сумі 600 грн. щомісячно.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві позивачка ОСОБА_1 вказує на її безпідставність та необґрунтованість та звертає увагу суду на те, що доказами по справі підтверджено доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, наявність заборгованості по аліментах. Просить відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Апеляційного суду Рівненської області прийшла до висновку, що її слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення - частково скасувати. При цьому колегія виходить з наступного.

Згідно ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 10 червня 2005 року, який рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21 січня 2013 року розірвано (а.с. 5).

Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим 16 грудня 2005 року відділом реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції.

Вищезгаданим рішенням Рівненського міського суду від 21 січня 2013 року по цивільній справі №1715/19311/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та додаткових витрат на утримання дитини вбачається, що позовні вимоги позивача задоволено частково. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 10 червня 2005 року відділом реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції за актовим записом №628 - розірвано. Малолітню дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено на вихованні матері. Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі чотириста гривень щомісячно, починаючи з моменту подачі заяви до суду а саме з 23 жовтня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття.

Судом встановлено також, що дитина сторін проживає з матір'ю та перебуває на її утриманні.

Задовольняючи позов в частині збільшення розміру аліментів на утримання дитини сторін, суд першої інстанції виходив із передбаченого законом обов'язку батьків утримувати дітей до досягнення ними повноліття, а також врахував що з часу призначення аліментів у 2013 році минув значний проміжок часу, змінився рівень життя та зросли потреби дитини, у зв'язку з чим призначений розмір аліментів перестав відповідати вимогам розумності та справедливості.

На підтвердження таких висновків у рішення суду містяться необхідні доводи та обґрунтування з якими погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Збільшуючи розмір аліментів до 800 грн. щомісячно, місцевий суд вірно врахував прожитковий мінімум, встановлений законом для дітей віком від 6 до 18 років на час ухвалення рішення - 1531 грн., а також взяв до уваги вищезазначений принцип рівності прав і обов'язків батьків щодо дитини. Такий висновок суду відповідає засадам розумності і справедливості, а покликання апеляційної скарги на його безпідставність спростовуються нормами закону та обставинами справи.

Задовольняючи позовні вимоги в частині позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню сина, не проявляє до нього батьківської любові і турботи, не надає матеріального забезпечення на його утримання, а також врахував висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.

Проте з таким висновком місцевого суду колегія суддів погодитися не може з наступних міркувань.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи, а ст. 18 Конвенції про права дитини передбачено, що основну відповідальність за виховання дитини несуть батьки.

Законодавство України, яке регулює сімейні відносини визначає, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли це право обмежене законом.

Згідно п.2 ч.1 ст.164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Відповідно до п.п.2 п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Судом встановлено, що дитина сторін - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає з матір'ю, позивачкою по справі, та саме вона несе основні витрати по його утриманню. Відповідач ОСОБА_2 проживає в м. Буча Київської області.

Як пояснив сам відповідач, він зацікавлений у спілкуванні з дитиною, та стверджує, що таке спілкування має місце по телефону та під час приїздів позивачки із сином до м.Києва, а також і про те, що кошти на утримання сина він переказує на картку позивачці добровільно.

Колегія суддів також враховує і ту обставину, що на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Рівненської міської ради від 20 липня 2016 року, відповідач ОСОБА_2 категорично заперечив проти позбавлення себе батьківських прав щодо сина ОСОБА_4 (а.с. 129-130).

При постановленні рішення місцевим судом відповідач присутнім не був. Факт оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку свідчить про наявність бажання у батька приймати учать у вихованні дитини.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, встановлено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів апеляційного суду приходить до переконання про відмову в задоволенні позовних вимог матері дитини про позбавлення батька дитини батьківських прав, оскільки такий захід є крайньою мірою, а обставин, які є беззаперечними підставами для позбавлення батьківських прав, встановлено не було.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи, в зв'язку із чим прийняв незаконне та передчасне рішення в частині позбавлення відповідача батьківських прав, яке підлягає скасуванню в цій частині з винесенням постанови про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 листопада 2016 року в частині позбавлення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьківських прав стосовно його малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав - відмовити.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 15 лютого 2018 року.

Головуючий суддя підпис Ковальчук Н. М.

Судді: підпис Бондаренко Н. В.

підпис Шимків С. С.

Копія вірна: суддя-доповідач Ковальчук Н. М.