АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий у судді 1-ї інстанції - Гладун Х.А.

Унікальний № 757/2853/17-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/167/2018

07 лютого 2018 року м. Київ

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.

при секретарі Телятник І.М.

розглянувши у судовому засіданні справу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої бездіяльністю органу державної влади,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Державної казначейської служби України в якому просив стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України суму завданої шкоди відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Львівської області в розмірі 143 485,69 грн.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що внаслідок неправомірної бездіяльності Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області при здійсненні ним виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 39254629, що встановлено судовим рішенням від 07.06.2016 року у справі № 452/1365/16-ц; неналежного зберігання відповідачем описаного та арештованого належного позивачу транспортного засобу, мало місце фактичне його знищення, що в розумінні ст.ст. 1166, 1173, 1174 ЦК України є підставою для стягнення з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України суми завданої позивачу шкоди у вигляді різниці вартості автомобіля, визначеної на момент його вилучення та на теперішній час, що дорівнює 5 265,53 дол. США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на день звернення до суду, 13.01.2017 року, 1 дол. США = 27,25 грн., становить 143 485,69 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 травня 2017 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог .

В обґрунтування заявлених вимог апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що саме невжиття заходів та повна бездіяльність державного виконавця, були причиною і наслідком того, що він не забезпечив належних умов зберігання арештованого майна, не встановив його пошкодження, не склав передбачених законом документів про це, не ініціював притягнення зберігача майна до передбаченої законом відповідальності, що є саме його правом та обов'язком, не змінив зберігача майна з метою забезпечення умов збереження майна, чим заподіяв матеріальну шкоду позивачу.

Суд першої інстанції не перевірив, чи були виконані такі повноваження вчасно і в спосіб та порядок, що передбачені законом, або, як саме невиконання цих повноважень вплинуло на права та інтереси осіб, яких воно стосується.

Апелянт зазначає, що державний виконавець визначає зберігача майна, відповідно до норм законодавства, саме він повинен встановити порушення умов зберігання майна, його знищення, пошкодження, скласти про це акт та направити до правоохоронних органів для вирішення питання про кримінальну відповідальність зберігача майна.

Вважає, що державний виконавець проявив повну бездіяльність щодо виконання цих обов'язків.

Відповідно до ч.6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Підпунктом 8) п. 1 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) установлено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Інші учасники справи, в судове засідання не з'явилися, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час, і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області перебувало виконавче провадження ВП № 39254629 з примусового виконання виконавчого листа № 2-634/2011 від 05.2013 року, що був виданний Самбірський міськрайонний судом Львівської області про стягнення солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості у розмірі 636 856,18 дол. США, що з урахуванням офіційного курсу гривні до долара США становить 5 076 826,41 грн.

В рамках вказаного виконавчого провадження, 10.09.2013 р. державним виконавцем винесено постанову про розшук майна боржника.

10.02.2014 року на адресу відділу надійшов лист УДАІ УМВС України у Волинській області від 03.02.2014 р. про затримання належного позивачу автомобіля FORD TRANZIT, д.н.з.НОМЕР_3, та поміщення його під арешт на спеціальний майданчик за адресою: м. Луцьк, пр-т Перемоги, 30.

28.03.2014 року Другим відділом державної виконавчої служби Луцького міського правління юстиції складено акт опису та арешту вказаного транспортного засобу.

15.08.2016 року державним виконавцем Відділі примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження та його скеровано для вчинення подальших виконавчих дій за належністю в порядку ст.ст. 20, 21 Закону України «Про виконавче провадження» до Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Волинській області.

Як вбачається з Акту опису та арешту автомобіля FORD TRANZIT, д.н.з. НОМЕР_3 від 28.03.2014 р. вказаний автомобіль прийняв на відповідальне зберігання адміністратор ТОВ «В КЛІНЧЕ» Баденчук Б.М.

При описі автомобіля державним виконавцем було виявлено пошкодження лакофарбового покриття по всьому периметру автомобіля (царапини); тріщина лобового скла.

В подальшому, при передачі вказаного автомобіля ВПВР УДВС ГТУЮ у Волинській області до ДП «СЕТАМ», 24.10.2016 р. складено акт приймання-передавання, в якому зафіксовано стан автомобіля: автомобіль розкомплектований, відсутні бокові дзеркала, передні фара, решітка радіатора, бампер демонтований, відсутні накладки на передні арки.

Салон розкомплектований: відсутні аірбеги, переключатель поворотів, світла, АКБ, магнітола, техпаспорт, ключі. Пошкоджено лобове скло. Відсутні бокові молдинги, кузов подряпаний, є вм'ятини, місцями корозія.

Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні будь-які фактичні дані, зокрема письмові докази, на підставі яких суд може встановити наявність обставин, що обґрунтовують позовні вимоги про те, що позивачу дійсно завдано матеріальних збитків саме діями чи бездіяльністю державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, та інших обставин, які містять інформацію щодо предмета доказування та які мають значення для вирішення справи.

Колегія суду не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає, оскільки суд першої інстанції не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, та ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально - правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Судом встановлено, що відповідно до акту опису та арешту майна від 28.03.2014 року та акту приймання-передавання майна від 24.10.2016 року, пошкодження автомобіля відбулося після вилучення автомобіля державним виконавцем та передачі державним виконавцем арештованого майна на зберігання.

Відповідно до ст.1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Вказана стаття передбачає спеціальні підстави і умови відповідальності при завданні фізичній або юридичній особі шкоди у позадоговірних правовідносинах, які відрізняють їх від інших норм, що містять загальні правила позадоговірної (деліктної) відповідальності у цивільно-правових правовідносинах і полягають у спеціальному суб'єктному складі відповідальних осіб, спеціальній сфері діяльності цих суб'єктів та характері їх дій (владно-адміністративний, юридично-обов'язковий, односторонній).

До суб'єктів відповідальності за цією нормою належать створені відповідно до Конституції України, Конституції Автономної Республіки Крим і правових актів Верховної Ради України, Президента України Кабінету Міністрів України, Верховної Ради і Ради Міністрів Автономної Республіки Крим органи державної влади і управління, які реалізують надані державою функції та повноваження у сфері управління, а також органи місцевого самоврядування, створені на підставі Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», їх виконавчі органи посадові або службові особи вказаних державних органів.

Сферою застосування зазначених норм є правовідносини із заподіяння шкоди фізичній чи юридичній особі у зв'язку з прийняттям зазначеними суб'єктами незаконних рішень, вчинення ними незаконних дій чи неправомірної бездіяльності при здійсненні ними своїх владних повноважень, визначених Конституцією і законодавством України.

За положеннями Закону України «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Згідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини

У зазначених правовідносинах діє презумпція завдавача шкоди, яка звільняє позивача від доведення вини відповідача, зобов'язує саме ВДВС довести відсутність своєї вини у завданні шкоди позивачу.

З конструкції ст.ст.1173,1174 ЦК України убачається, що шкода є другою неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об'єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не надано необхідних та достатніх доказів у підтвердження відсутності вини щодо завданої шкоди майну ОСОБА_1 відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області.

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що наслідком неналежного збереження арештованого майна та його значне пошкодження є не виконання державним виконавцем відповідно до своїх повноважень дій щодо перевірки стану збереження переданого ним майна на зберігання.

Згідно до ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вжити заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно та повно вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до п. 14 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5, у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5, виявивши розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення переданого на зберігання майна або встановивши інші незаконні дії з цим майном, виконавець складає про це акт і звертається з повідомленням до органів досудового розслідування для вирішення питання про притягнення зберігача описаного майна до відповідальності, передбаченої статтею 388 Кримінального кодексу України.

З огляду на наведені норми, колегія суддів приходить до висновку, що на державного виконавця покладено обов'язок перевіряти умови збереження арештованого майна, ініціювання питання про притягнення до кримінального відповідальності зберігача майна.

Таким, чином колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що саме невжиття вказаних заходів та бездіяльність державного виконавця, стало причиною і наслідком того, що він не забезпечив належних умов зберігання арештованого майна, не встановив його пошкодження, не склав передбачених законом документів про це, не ініціював притягнення зберігача майна до передбаченої законом відповідальності, що входить до його прав та обов'язків, а також не змінив зберігача майна з метою забезпечення умов збереження майна.

Колегія суддів вважає, що невиконання вказаних дій, вплинуло на права та інтереси позивача.

Суд першої інстанції наведених норм матеріального права не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку тим, що позивачем не доведено протиправного діяння чи бездіяльності державного виконавця.

Відповідно до ст. 22 ЦК, збитками є:

1) втрати, яких зазнала особа у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб'єкта - правопорушника.

Щоб стягнути завдані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.

Як вбачається з матеріалів справи оцінка завданих збитків проводилась позивачем самостійно, з наданням фото фіксації пошкоджень, виходячи з різниці вартості автомобіля, визначеної на момент її вилучення та на день подачі позову. Тобто зі свого боку позивач надав на йому думку обґрунтовані докази заподіяння йому збитків.

Відповідач зазначені доводи не спростував, доказів на спростування розрахунків не надав.

Визначаючи розмір відшкодування понесених збитків, враховуючи принцип змагальності та диспозитивності суд апеляційної інстанції виходив із доказів які були надані позивачем.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає апеляційну скаргу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 травня 2017 року необхідно скасувати та ухвалити нове яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 травня 2017 року задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 травня 2017 року скасувати та ухвалити нове.

Стягнути з держави Україна шляхом списання з єдиного казначейського рахунку з Державного бюджету України через Державну казначейської службу України на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код особи-платника податків № НОМЕР_2) 143 485 грн. 69 коп. на відшкодування шкоди заподіяною діями (бездіяльністю) відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 12 лютого 2018 року.

Головуючий

Судді