КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-29193/08 Головуючий у 1 інстанції Кротюк О.В.
Суддя доповідач Заяць В.С.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2009 року м. Київ.
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого:
Суддів:
при секретарі: Зайця В.С.,
Кузьменка В.В.,
Попович О.В.,
Леонтовичі М.А.,
розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації та Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.07.2008 р. у справі за позовом ОСОБА_5 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Києва про визнання неправомірними дії та зобов’язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_5 звернувся з позовом до УПСЗН Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, УПФ України в Деснянському районі міста Києва про визнання неправомірними дії та зобов’язання вчинити певні дії.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.07.2008 року позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою відповідачі подали апеляційні скарги, в яких зазначають, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, а порушення норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким необхідно відмовити в задоволенні позову.
Письмових заперечень на апеляційну скаргу відповідачів від інших осіб у встановлений судом строк до апеляційного суду не надійшло.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач є інвалідом ІІ групи, має статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії, що підтверджується копією відповідного посвідчення.
Вимогами ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується ліквідаторам Чорнобильської катастрофи в розмірі – чотири мінімальні заробітні плати. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянами за місцем їх проживання органами соціального захисту населення.
Стаття 50 вказаного закону також передбачає, що особам, віднесеним до категорії 1, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, призначається у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.
Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.
Аналізуючи вказані обставини по справі та застосовуючи відповідні норми матеріального та процесуального права, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги ОСОБА_5, при цьому посилався на те, що 9 липня 2007 року Конституційним Судом України ухвалене рішення, яким визнано ряд положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого та сьомого частини четвертої та частини сьомої ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також посилався на загальні засади пріоритетності Законів України над урядовими нормативно-правовими актами зазначивши, що при нарахуванні та виплаті такої допомоги відповідач керувався постановою КМ України № 562 від 12.07.2005р., яка суперечить вимогам ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З такими висновками суду першої іінстанції колегія суддів вважає за можливе погодитись з огляду на слідуюче.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За ст. 113 Конституції України KM України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за № 6-рп визнано неконституційними деякі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», зокрема, п. 30 ст. 71 Закону, яким було зупинено дію статті 39 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Рішення Конституційного Суду є остаточним і обов’язковим до виконання на території України. Крім того в п. 5 зазначеного рішення вказано на те, що рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив, що оскільки закони України мають вищу юридичну силу над урядовими нормативними актами, тому суд вважає, що при вирішенні даного спору підлягають застосуванню саме положення ст.ст. 48, 50 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та положення зазначених вище Законів про встановлення розміру мінімальної заробітної плати, а не постанови Кабінету Міністрів України.
Вимогами ст. 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги відповідача не підтверджуються наявними матеріалами справи та не відповідають вимогам законодавства, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України,
УХВАЛИВ:
Апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Києва та Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.07.2008 року без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді:
_____________________ В.С. Заяць
_____________________ В.В. Кузьменко
_____________________ О.В. Попович