КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-34419/08 Головуючий у 1 інстанції Клопот С.Л.
Суддя доповідач Заяць В.С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2009 року м. Київ.
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого:
Суддів:
при секретарі: Зайця В.С.,
Земляної Г.В.,
Межевича М.В.,
Медовниці Ю.О.,
розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Чернігівського обласного військового комісаріату на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Чернігівського обласного військового комісаріату про стягнення грошової компенсації,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_5 звернувся з позовом до Чернігівського ОВК про стягнення грошової компенсації.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.09.2008 року позов задоволено, стягнуто з Чернігівського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_5 4533 грн. 82 коп. грошової компенсації за не отримане речове майно.
Не погоджуючись з прийнятою постановою відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що порушення судом першої інстанції норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким необхідно задовольнити позовні вимоги в частині зобов’язання Чернігівського ОВК видати речове майно в натуральному вигляді.
Письмових заперечень на апеляційну скаргу відповідача від інших осіб у встановлений судом строк до апеляційного суду не надійшло.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу на посадах командного складу в Чернігівському ОВК, наказом Головнокомандувача Сухопутних військ ЗС України № 117 від 06.05.2005 року його звільнено зі служби за п. 67 «б» (за станом здоров’я).
Наказом Чернігівського ОВК № 95 від 24.05.2005 року ОСОБА_5 було виключено зі списків військової частини. Згідно довідки Чернігівського ОВК № 17, виданої на підставі зазначеного наказу, на момент звільнення у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за невидане речове майно в сумі 4533,82 грн.
Задовольняючи позов ОСОБА_5, суд першої інстанції посилався на те, що вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» було надано позивачу право на отримання грошової компенсації замість невиданого речового майна, при цьому місцевий окружний суд зазначив, що дію ч. 2 ст. 9 вищезазначеного Закону в частині виплати військовослужбовцям грошової компенсації за невидане речове майно було призупинено з 11.03.2000 року Законом України від 17.02.2000 року № 1459-111 «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», який на час розгляду справи Конституційним Судом України не скасований та не визнаний неконституційним, зміни до нього не вносились.
Оскільки позивач є звільненим з військової служби, а Закон України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» стосується військовослужбовців, то суд першої інстанції зробив висновок, що положення вказаного Закону на ОСОБА_5 не розповсюджується, тому на його користь необхідно стягнути з відповідача грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 4533,82 грн.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на слідуюче.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. В своєму рішенні суд першої інстанції не підтвердив обґрунтування своїх висновків нормами матеріального права.
Положенням ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011 передбачено, що військовослужбовці отримують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно та продовольчі пайки, або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Проте, дію ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» згідно із Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 року № 1459-ІІІ, який набрав чинності 11.03.2000 року, призупинено в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців).
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 75 Конституції України, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Частиною 2 ст. 150 Конституції України передбачено, що з питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Отже, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, пріоритетними в даному випадку є положення Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», а тому до спірних правовідносин не можна було застосовувати норму ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка, власне, і передбачала можливість отримання грошової компенсації замість речового майна.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не мав підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача грошової компенсації за неотримане речове майно, тому оскаржуване рішення суду першої інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам ст. 159 КАС України, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ст. 202 КАС України оскаржувана постанова підлягає скасуванню з постановленням нового рішення по справі, яким в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Чернігівського обласного військового комісаріату задовольнити частково, постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2008 року скасувати.
Постановити нове рішення, яким в позові ОСОБА_5 до Чернігівського обласного військового комісаріату про стягнення грошової компенсації відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді:
_____________________ В.С. Заяць
_____________________ Г.В. Земляна
_____________________ М.В. Межевич