ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2018 року м.Дніпро                                               Справа №  904/8985/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді  Березкіної О.В. (доповідач)

суддів: Дарміна М.О., Іванов О.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області

на рішення господарського суду  Дніпропетровської області, ухваленого 07 грудня 2017 року суддею Юзіков С.Г. повний текст якого складено 11 грудня 2017 року  у справі                       № 904/8985/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут"

до Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області

про стягнення 58 154,82 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2017 року (суддя Юзіков С.Г.) позовні вимоги задоволено частково.

Суд стягнув з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, 49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А (код 39394856)  на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут", 49000, м. Дніпро, вул. Шевченка, 2,               (код 39572642) 7     301,19 грн. – пені,  4     262,74 грн. – 3% річних, 16618,05 грн. – індексу інфляції,  1578,87 грн. – судового збору.

      У решті позовних вимог відмовлено.

  Не погодившись із зазначеним рішенням, до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся відповідач- Головне управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області ,в якій просив скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2017року у справі №904/8985/17 та прийняти нове, яким позовну заяву залишити без розгляду.

    В обґрунтування своєї скарги апелянт  посилається на те, що рішення суду першої інстанції  винесено з неправильним встановленням обставин справи, а позивачем не надано доказів на яких саме заявлено вимогу щодо стягнення штрафних санкцій.

    Апелянт зазначає, що з 01 січня 2017 року по 31 січня 2017 року постачання газу  товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут»  до головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області здійснювалось без договору.

     Так, головне управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області не заперечує факт направлення листа від 22 грудня 2016 року №8533/10/04-36-03-03-10, та звертає увагу суду на те, що загальна сума запропонованого договору  складає 124227,12 грн., що відповідає положенням пункту 6 статті 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель» ( даний закон втратив чинність 01 серпня 2016 року), а саме, дія договору про закупівлю може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі. Що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в договорі, укладеному в попередньому році, якщо випадки на цю мету затверджено в установленому порядку.

       Отже, апелянт  відмовився від  підписання додаткової угоди оскільки умови такого договору  порушують бюджетне законодавство.

        Тому, правовідносини, що виникли між сторонами після 01 січня 2017 року були без договірними, а тому  штрафні санкції  застосовуватись взагалі не повинні.

       Крім того, позивач взагалі не надав будь яких доказів крім рішення суду, які б дали змогу здійснити  розрахунок штрафних санкцій,   та взагалі б підтвердили заявлені ним у позові вимоги.

Всі ці обставини, на думку апелянта, є підставами для скасування рішення господарського суду Дніпропетровської області та позовну заяву залишити без розгляду.

         Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09 січня 2018 року апеляційна скарга була прийнята до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи було призначено у судовому засіданні на 13 лютого 2018 року, колегією суддів у складі: головуючий суддя Березкіна О.В.( доповідач), судді: Дармін М.О., Іванов О.Г.

      У відзиві на апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки воно прийняте у відповідності діючого законодавства.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

      Як вбачається з матеріалів справи, 29 липня 2016року  між товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" та головним управлінням Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області укладено договір №1141113AYNSSB076 на постачання природного газу за регульованим тарифом для потреб установ та організацій, які повністю або частково фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів  (договір).

       Пунктом 1.1договору передбачено, що Постачальник (позивач) зобов’язався передати у власність Споживачеві (відповідачеві) у 2016році природний газ (далі газ), а Споживач  зобов’язався прийняти і оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, визначені Договором.

Відповідно до п.2.3. Договору  обсяг спожитого (протранспортованого) газу за розрахунковий період, що підлягає оплаті Споживачем, визначається за підсумками розрахункового періоду за даними комерційних вузлів обліку. Послуги з постачання газу підтверджуються підписаним Постачальником та Споживачем  актом приймання-передачі газу, що оформлюється на підставі акта про фактичний обсяг спожитого (протранспортованого) газу за розрахунковий період, підписаного Споживачем та Оператором ГРМ/Оператором ГТС.

Згідно з п.2.9. Договору  визначення (звіряння) фактичного обсягу поставленого (спожитого) природного газу між Сторонами здійснюється в наступному порядку:

за підсумками розрахункового періоду Споживача до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов’язаний подати Постачальнику копію відповідного акта про фактичний обсяг розподіленого (протранспортованого) природного газу Споживачу за розрахунковий період, що складений між Оператором ГРМ та Споживачем, відповідно до вимог Кодексу ГРМ (п.2.9.1. Договору).

На підставі отриманих від Споживача даних та/або даних Оператора ГРМ Постачальник протягом трьох робочих днів готує два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписаних уповноваженим представником Постачальником (п.2.9.2. Договору).

Споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі газу зобов’язується повернути Постачальнику один примірник оригінал акта приймання-передачі газу зобов’язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі газу, підписаний уповноваженим представником Споживача та скріплений печаткою Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану та обґрунтовану відмову від підписання акта приймання-передачі газу (п.2.9.3. Договору).

Відповідно до п.4.2.1. Договору оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється Споживачем не пізніше 10 числа місяця наступного за розрахунковим, на підставі актів приймання-передачі природного газу.  

У разі порушення Споживачем строків оплати, Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу (п.6.2.2. Договору).

На виконання умов Договору, позивач поставив відповідачеві природний газ у січні 2017року на загальну суму 280342,52 грн.

Колегія суддів звертає увагу на те, що  стягнення основного боргу за січень 2017 року було предметом розгляду у справі № 904/6862/17, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24 липня 2017 року у справі №904/6862/17 з відповідача на користь ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» було стягнуто  280342,52 грн. боргу за спожитий у січні 2017року природний газ на підставі умов договору № 1141113AYNSSB076 від 29 липня 2016 року ( рішення набрало законної сили). Зокрема, судом у справі № 904/6862/17 встановлено, що листом № 8533/10/04-36-03-03-10 від 22 грудня 2016 року головне управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області звернулося до ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» з проханням надати додаткову угоду про продовження строку дії договору № 1141113AYNSSB076 від 29 липня 2016 року для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20% від суми договору, укладеного у 2016 році.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» було надано додаткову угоду №7 від 30 грудня 2016 року про продовження строку дії  попереднього договору на постачання природного газу № 1141113AYNSSB076 від 29 липня 2016 року, з плановим обсягом постачання газу у січні 2017 року 12,785 тис.куб.м., що не перевищувало обсяг  природного газу за договором ( зі змінами) 66,680 тис.куб м.

Додатково було надано додаткову угоду №8 від 30 грудня 2016 року про зміни ціни газу, у зв»язку з затвердженням постанови НКРЕКП № 3159 від 29 грудня 2015 року та  підвищенням тарифу на транспортування магістральними трубопроводами до 319 грн. 80 коп. з ПДВ.

Отже, враховуючи наявність  пропозиції самого відповідача про продовження дії договору, відсутність заперечень на запропоновану позивачем редакцію додаткових угод та фактичне споживання у січні 2017 року природного газу в обсязі 30740 куб.м.  ( акт наданих послуг з розподілу природного газу № ДНГ0034823 від 31 січня 2017 року), колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції, що між сторонами було досягнуто згоди щодо поставки природного газу у січні 2017 року на умовах, зазначених сторонами у вказаних листах, додаткових угодах та акті наданих послуг.

При цьому, у випадку наявності заперечень відповідача проти  продовження дії договору на січень 2017 року, а також наявності  незгоди із запропонованими позивачем умовами ( зокрема, і ціною, на природний газ), відповідач зобов»язаний  був самостійно припинити ( обмежити) власне споживання газу, як це передбачено пунктом 10 розділу 11 Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП № 2496 від 30 вересня 2015 року, а також пунктом 7.1 договору.

   Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі Договору, є господарськими зобов’язаннями, тому, згідно зі ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Статтею 193 ГК України визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України  одностороння  відмова  від  зобов’язання  або одностороння зміна  його  умов  не  допускається,  якщо  інше  не   встановлено договором або законом.  Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов’язання.   Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо  у  зобов’язанні  встановлений  строк  (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтями  216-217, 230-231 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 33, 34  ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які  відповідно  до  законодавства  повинні бути  підтверджені  певними  засобами  доказування,   не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не  доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь  ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, судом у справі № 904/6862/17 було встановлено факт постачання відповідачу у січні 2017 року  природного газу за умовами договору № 1141113AYNSSB076 від 29 липня 2016 року на підставі чого й було стягнуто 280342,52 грн. Отже, обставини, що стосуються підстав постачання у січні 2017 року є встановленими та не підлягають доказуванню.

Також колегія суддів погодилась з розрахунком суду першої інстанції щодо нарахування пені, 3% річних, індексу інфляції.

Апелянт в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції, а позовну заяву залишити без розгляду.

Колегія суддів зауважує наступне.

Статтею 278 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави для скасування судового рішення повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині.

Судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

Відповідно до статті 226 Господарського процесуального кодексу України встановлені підстави залишення позову без розгляду, якщо:

1) позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності;

2) позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано;

3) у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

4) позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з’явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез’явлення не перешкоджає вирішенню спору;

5) позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду;

6) позивач у визначений судом строк не вніс кошти для забезпечення судових витрат відповідача і відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду;

7) сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана;

8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк;

9) дієздатна особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява;

10) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього ж суду інший позов (позови) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду;

11) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення суду іншої держави, якщо право укласти таку угоду передбачене законом або міжнародним договором України, за винятком випадків, якщо суд визнає, що така угода суперечить закону або міжнародному договору України, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

              Статтею 231 Господарського процесуального кодексу України передбачені підстави для закриття провадження у справі.

    Проте, як вбачається з матеріалів справи  підстав для  залишення позову без розгляду або для закриття провадження у даній справі  відсутні, що виключає можливість залишення позовної заяви без розгляду.  

Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними і висновків суду першої інстанції вони не спростовують.

Таким чином,  розглядаючи справу, суд першої інстанції дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст. 275 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 275-282 Господарського процесуального кодексу України,  суд,-

ПОСТАНОВИВ:

          Апеляційну скаргу  Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області  –      залишити без задоволення.

             Рішення господарського суду  Дніпропетровської області, ухваленого 07 грудня 2017 року суддею Юзіков С.Г. повний текст якого складено 11 грудня 2017 року  у справі  № 904/8985/17– залишити без змін     .

         Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена  в касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.п.а,б, в  п.2 ч.4 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено  19 лютого 2018 року.

Головуючий суддя                                                                      О.В. Березкіна

 Суддя                                                                                М.О. Дармін          

 Суддя                                                                                            О.Г.Іванов