ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
14037, м. Чернігів, вул. Гончарова, 4
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 червня 2009 р. № 2а-9234/09/2570
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Скалозуб Ю.О., при секретарі Грузновій О.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу
за позовом ОСОБА_1
довійськової частини А1479
провизнання дії неправомірною
за участю представників сторін:
позивача
від позивача ОСОБА_1.
Ященко В.І., довіреність від 02.10.2008 року
ВСТАНОВИВ:
До Чернігівського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини А1479, в якому позивач просить визнати бездіяльність відповідача неправомірною в частині невиплати йому підйомної допомоги; визнати бездіяльність відповідача неправомірною в частині невиплати грошового забезпечення у вигляді одноразової грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення за 1992, 1993, 1994, 1995, 1996, 1997, 1998, 1999, 2000, 2001, 2002 ,2003, 2004 роки; визнати бездіяльність відповідача неправомірною в частині невиплати грошового забезпечення у вигляді матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення за 1992, 1993, 1994, 1995, 1996, 1997, 1998, 1999, 2000, 2001, 2002 ,2003, 2004 роки; визнати бездіяльність відповідача неправомірною в частині невиплати грошового забезпечення у вигляді одноразової винагороди за тривалу безперервну військову службу в розмірі одного окладу грошового утримання за 15 років безперервної військової служби; визнати бездіяльність відповідача неправомірною в частині невиплати грошового забезпечення у вигляді одноразової винагороди за тривалу безперервну військову службу в розмірі півтора окладу грошового утримання, за 20 років безперервної військової служби; визнати бездіяльність відповідача неправомірною в частині невиплати одноразової грошової винагороди у розмірі двох місячних окладів грошового утримання за 1992, 1993, 1994, 1995, 1996, 1997, 1998, 1999, 2000, 2001, 2002, 2003, 2004 роки; зобов’язати відповідача виплатити грошове забезпечення у вигляді підйомної допомоги в розмірі 2,5 місячного грошового забезпечення; зобов’язати відповідача виплатити грошове забезпечення у вигляді матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення за 1992, 1993, 1994, 1995, 1996, 1997, 1998, 1999, 2000, 2001, 2002, 2003, 2004 роки; зобов’язати відповідача виплатити грошове забезпечення у вигляді одноразової винагороди за тривалу безперервну військову службу в розмірі одного окладу грошового утримання за 15 років безперервної військової служби; зобов’язати відповідача виплатити грошове забезпечення у вигляді одноразової винагороди за тривалу безперервну військову службу в розмірі півтора окладу грошового утримання за 20 років безперервної військової служби; зобов’язати відповідача виплатити одноразову грошову винагороду у розмірі двох місячних окладів грошового утримання за 1992, 1993, 1994, 1995, 1996, 1997, 1998, 1999, 2000, 2001, 2002, 2003, 2004 роки, мотивуючи позовні вимоги тим, що відповідачем порушено його права, передбачені Законами України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей».
28.05.2009 року представник позивача надав письмову заяву про зменшення позовних вимог та просив визнати бездіяльність відповідача неправомірною в частині невиплати підйомної допомоги та зобов’язати відповідача виплатити грошове забезпечення у вигляді підйомної допомоги у розмірі 2,5 місячного грошового забезпечення, в іншій частині позовних вимог відмовився.
В судовому засіданні позивач та представник позивача зменшені позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити. Представник відповідача в судове засідання не з’явився, на адресу суду надав письмові заперечені, в якому позовні вимоги не визнав повністю та просив розглядати справу без участі представника.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 22.06.2009 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 26.06.2009 року, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Відповідно до ст.2 Закону України, «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Згідно ч. 3 ст. 2 Закону України, «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв'язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв'язку з передислокацією військової частини їм виплачується:
1) підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби;
2) добові, встановлені Кабінетом Міністрів України для працівників, які перебувають у відрядженні, за кожний день перебування в дорозі на військовослужбовця та кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає разом з ним.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 переїхав до м. Ічня-2, Ічнянського району Чернігівської області для проходження служби у військовій частині А1479 01.01.1992 року (а.с.40), разом з сім’єю в складі дружини ОСОБА_2 1964 року народження, синів ОСОБА_3 1986 року народження та ОСОБА_4 1990 року народження.
Згідно листа військової частини А1479 від 03.06.2009 року за №1152 виплата ОСОБА_1, що прибув до військової частини А1479 для проходження служби 01.01.1992 року, підйомної допомоги не проводилась.
Приписами ч.3 ст.2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Проаналізувавши зазначені докази та наведені правові норми, суд дійшов висновку, що відповідачем в порушення ч. 3 ст. 2 Закону України, «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не виплачена позивачу підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на нього і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена його сім'ї, який переїжджає з ним на нове місце військової служби, в загальному розмірі 2,5 місячного грошового забезпечення.
Посилання відповідача на відсутність у позивача права на отримання підйомної допомоги у зв’язку з тим, що на час прибуття позивача до військової частини 01.01.1992 року був не визначений порядок виплати спірної допомоги наказом МО України №370 від 22.10.2001 року „Про затвердження Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги” суд не приймає до уваги, оскільки дані спірні правовідносини регулюються положеннями Закону України, «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який відповідно до ч.4 ст. 9 КАС України має вищу юридичну силу.
Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач достатніх беззаперечних доказів правомірності своїх дій в частині невиплати позивачу спірної підйомної допомоги суд не надав.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини А1479 про визнання бездіяльність відповідача неправомірною в частині невиплати підйомної допомоги та зобов’язання відповідача виплатити грошове забезпечення у вигляді підйомної допомоги у розмірі 2,5 місячного грошового забезпечення, підлягають задоволенню повністю.
Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 97, 158-163, 156 КАС України, Чернігівський окружний адміністративний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати бездіяльність військової частини А1479 неправомірною в частині невиплати ОСОБА_1 підйомної допомоги.
3. Зобов"язати війькову частину А1479 виплатити грошове забезпеченя ОСОБА_1 у вигляді підйомної допомоги в розмірі 2,5 місячного грошового забезпечення.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження
На підставі ч.3 ст.160 КАС України виготовлення постанови у повному обсязі відкласти на 26.06.2009р
Суддя підпис Ю.О.Скалозуб