АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Доповідач - Ратнікова В.М.

№ 22-ц/796/1595/2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 761/24050/17

15 лютого 2018 року Апеляційний суд міста Києва у складі суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Невідомої Т.О.

- Борисової О.В.

при секретарі - Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Савицького О.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шишкіної Алли Олександрівни, ОСОБА_2, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору застави транспортного засобу, -

в с т а н о в и в :

10 липня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шишкіної АллиОлександрівни, ОСОБА_2, ОСОБА_6, в якому просив: визнати недійсним договір застави транспортного засобу від 12 червня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що автомобіль марки «Land Rover», 2014 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, був придбаний ним в грудні 2016 року у Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопрестиж центр», яке є комісіонером та, в свою чергу, виконувало дії з продажу транспортного засобу на підставі договору комісії з попереднім власником транспортного засобу ОСОБА_6, в його інтересах, але від свого імені. Після укладення договору купівлі - продажу автомобіль марки «Land Rover», номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, було знято з обліку для реєстрації за новим власником. В липні 2017 року йому стало відомо, що в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна рахується запис про заборону відчуження належного йому автомобіля, внесений на підставі договору застави від 12 червня 2017 року, що був укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 і посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шишкіною АллоюОлександрівною. Посилався на те, що ОСОБА_6 надав приватному нотаріусу неправдиву інформацію про належність йому автомобіля «Land Rover», номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, так як на момент вчинення договору застави він вже не був його власником. В зв'язку з викладеним, оскільки при вчинені оспорюваного правочину ОСОБА_6 ввів його учасників та нотаріуса в оману, так як укладення договору застави відбулося всупереч вимогам закону, просив визнати договір застави недійсним.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2017 року задоволено позов ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шишкіної Алли Олександрівни, ОСОБА_2, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору застави транспортного засобу.

Визнано недійсним договір застави транспортного засобу марки «Land Rover», модель «Range Rover», рік випуску-2014, колір - чорний, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, тип загальний легковий універсал - В, реєстраційний номер НОМЕР_1, укладений 12 червня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шишкіною Аллою Олександрівною, зареєстрований в реєстрі за № 2563.

Стягнуто з ОСОБА_2 і ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 у рівних частках судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 640,00 грн., а саме по 320,00 грн. з кожного.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2017 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, при неповному з'ясуванні обставин справи та без належної оцінки наявних в матеріалах справи доказів. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що на момент укладення оспорюваного договору застави і на момент розгляду справи автомобіль марки «Land Rover», 2014 року випуску, належав ОСОБА_4, так як позивачем не було проведено державної реєстрації транспортного засобу, у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших, прирівняних до них транспортних засобів та мопедів». Оскільки доказом належності транспортного засобу особі на праві власності є Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, яке у позивача відсутнє, законним власником автомобіля досі вважається ОСОБА_6. З огляду на викладене, вважає, що подані позивачем докази, а саме: договір купівлі - продажу транспортного засобу від 10 грудня 2016 року, акт огляду реалізованого транспортного засобу від 10 грудня 2016 року, висновок експертного дослідження від 10 грудня 2016 року, витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про відсутність заборони на відчуження транспортного засобу станом на 10 грудня 2016 року, розписка ОСОБА_6 про отримання коштів від 10 грудня 2016 року, облікова картка від 18 квітня 2017 року про зняття автомобіля з обліку для реєстрації за новим власником, є недостовірними доказами та не можуть покладатися в основу рішення. Посилався на те, що ОСОБА_4 не є стороною оспореного ним договору застави і не може вважатися власником переданого в заставу майна, а тому відсутні підстави вважати, що його права були порушені. Суд на вказане уваги не звернув, помилково вважав позивача власником автомобіля «Land Rover», 2014 року випуску, та безпідставно застосував до спірних правовідносин положення статі 41 Конституції України та 321 ЦК України щодо непорушності права власності. Вважає, що ОСОБА_4 не може заявляти вимоги про визнання договору застави транспортного засобу недійсним в зв'язку з його укладенням внаслідок обману, оскільки про обман може заявляти лише сторона правочину, а позивач учасником правочину не був. Необґрунтованим є висновок суду про те, що дійсне волевиявлення ОСОБА_6 на укладення договору застави було відсутнє, так як останній, будучи власником транспортного засобу на підставі виданого на його ім'я Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, підтвердив своє волевиявлення на укладення договору проставивши на ньому свій підпис.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Згідно п. 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п. 8 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону України № 2147 - VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_3 повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Позивач ОСОБА_4 та його представник адвокат ОСОБА_7 проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням вимог закону, а доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Відповідачі приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шишкіна Алла Олександрівна та ОСОБА_6 в судове засідання повторно не з'явилися, про день та час судового розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, а тому, колегія суддів вважає можливим розглядати справу у їх відсутність.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10 грудня 2016 року між ОСОБА_6 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автопрестиж Центр» було укладено договір № 5706/16/000178 комісії транспортного засобу (номерного агрегату), відповідно до умов якого Товариство зобов'язалося, за дорученням ОСОБА_6, виконати в його інтересах, але від свого імені, дії, пов'язані з продажем транспортного засобу - автомобіля марки «Land Rover», модель «Range Rover», рік випуску - 2014, колір - чорний, номер кузова НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1.

10 грудня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автопрестиж Центр» та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі - продажу транспортного засобу № 5706/16/000178, відповідно до умов якого товариство зобов'язалося передати ОСОБА_4 у власність транспортний засіб - автомобіль марки «Land Rover», модель «Range Rover», рік випуску - 2014, колір - чорний, номер кузова НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1, який зареєстрований на праві власності за комітентом за договором № 5706/16/000178 комісії транспортного засобу.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 договору купівлі - продажу транспортного засобу № 5706/16/000178, передача транспортного засобу продавцем і його прийняття покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна в момент підписання договору. Покупець набуває права власності на транспортний засіб з моменту підписання сторонами даного договору купівлі - продажу.

На підставі договору купівлі - продажу транспортного засобу № 5706/16/000178 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автопрестиж Центр», ОСОБА_4 та ОСОБА_6 підписано Акт технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер.

Також, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автопрестиж Центр» та ОСОБА_4 було складено і підписано Акт огляду реалізованого транспортного засобу від 10 грудня 2016 року.

На підставі заяви ОСОБА_6 судовим експертом Київського міського науково - дослідного експертно - криміналістичного центру ОСОБА_8 було проведено криміналістичне експертне дослідження автомобіля марки «Land Rover», модель «Range Rover», рік випуску - 2014, колір - чорний, номер кузова НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1, та супроводжуючої документації на предмет можливої зміни ідентифікаційного номеру кузова та відповідності бланку Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу бланкам, що перебувають в офіційному обігу, та виготовлено Висновок експертного дослідження № 11/8045/7275 від 10 грудня 2016 року.

10 грудня 2016 року ОСОБА_6 надав ОСОБА_4 розписку про отримання від нього 84 000,00 доларів США в якості оплати за автомобіль «Range Rover», державний номерний знак НОМЕР_1.

18 квітня 2017 року автомобіль марки «Land Rover», модель «Range Rover», рік випуску - 2014, колір - чорний, номер кузова НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1, було знято з реєстраційного обліку.

12 червня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було укладено договір застави транспортного засобу - автомобіля марки «Land Rover», модель «Range Rover», рік випуску - 2014, колір - чорний, номер кузова НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шишкіною Аллою Олександрівною та зареєстровано в реєстрі за № 2563.

Відповідно до п. 1 договору, транспортний засіб передано в заставу в якості забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_6 перед ОСОБА_2 за договором позики грошей від 10 червня 2017 року, на суму 5 229 840,00 грн., що еквівалентно за курсом НБУ 200 000,00 доларів США.

12 червня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шишкіною Аллою Олександрівною внесено до державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про обтяження заставою і заборону відчуження автомобіля марки «Land Rover», модель «Range Rover», рік випуску - 2014, колір - чорний, номер кузова НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 та, визнаючи недійсним договір застави транспортного засобу від 12 червня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, суд першої інстанції зазначав, що при вчиненні оспорюваного правочину не було дотримано вимог закону, так як в заставу було передано транспортний засіб, який на момент укладення договору не належав заставодавцю, а тому, в силу положень ст.ст. 203, 215 ЦК України, наявні підстави вважати договір застави недійсним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання договору застави транспортного засобу від 12 червня 2017 року недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України, вважає, що цей висновок в повній мірі відповідає наявним в матеріалах справи доказам та вимогам закону, а доводи апеляційної скарги його правильність не спростовують, з наступних підстав.

Так, стаття 572 ЦК України передбачає, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно ст. 576 ЦК України, предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави. Застава права на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до договору або закону потрібна згода власника. (стаття 583 ЦК України)

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про заставу», заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.

Оскільки наявними в матеріалах справи доказами, а саме: договором № 5706/16/000178 комісії транспортного засобу від 10 грудня 2016 року; договором купівлі - продажу транспортного засобу № 5706/16/000178 від 10 грудня 2016 року; Актом технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер від 10 грудня 2016 року; Актом огляду реалізованого транспортного засобу від 10 грудня 2016 року від 10 грудня 2016 року; розпискою ОСОБА_6 про отримання 84 000,00 доларів США в якості оплати за автомобіль «Range Rover», державний номерний знак НОМЕР_1; облікової карткою № 116641406 від 18 квітня 2017 року про знаття транспортного засобу з обліку для реалізації, - достовірно підтверджується, що 10 грудня 2016 року ОСОБА_6 відчужив автомобіль марки «Land Rover», державний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_4 та на момент укладення договору застави вже не був його власником, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зміст оспорюваного правочину суперечить вимогам закону, зокрема ст. 583 ЦК України та ст. 11 Закону України «Про заставу».

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 215 ЦК України встановлює, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так як в ході розгляду справи було достовірно встановлено, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 договір застави транспортного засобу від 12 червня 2017 року за своїм змістом суперечить вимогам закону, зокрема ст. 583 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про заставу», колегія судів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що даний договір підлягає визнанню недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_4 не може вважатися власником автомобіля марки «Land Rover», державний номерний знак НОМЕР_1, так як він не провів його реєстрації в органах МВС і не отримав Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, відповідно до вимог закону, колегія судів відхиляє, з огляду на наступне.

Так, в п. 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших, прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 1388 від 07 вересня 1998 року, зазначено, що документом, який підтверджує правомірність придбання транспортного засобу, є, зокрема, оформлений в установленому порядку договір комісії між власником транспортного засобу і суб'єктом господарювання, який за таким договором є комісіонером, та договір купівлі-продажу транспортного засобу, за яким продавцем є такий суб'єкт господарювання, які підписані від імені суб'єкта господарювання уповноваженою особою, - у разі продажу транспортних засобів суб'єктами господарювання, що здійснюють оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами на підставі договору комісії, укладеного з власником транспортного засобу.

Таким чином, правовстановлюючим документом, який підтверджує набуття права власності, є саме договір комісії транспортного засобу та договір купівлі - продажу транспортного засобу.

Видане за результатами проведення реєстраційних дій Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу лише підтверджує проведення реєстраційної процедури та внесення до Єдиного державного реєстру МВС відомостей про транспортний засіб і його власника, проте як самостійний документ право власності у особи не породжує.

Наслідком порушення Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших, прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 1388 від 07 вересня 1998 року, є покладення та порушників відповідальності, встановленої законом (пункт 5), а не позбавлення права власності на придбаний особою транспортний засіб.

Стаття 655 ЦК України встановила, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Вимог щодо обов'язкової державної реєстрації договорів купівлі - продажу транспортних засобів чинне законодавство не містить.

Оскільки наявними у справі доказами, оціненими судом у їх єдності та взаємозв'язку, підтверджується як факт передачі ОСОБА_6 позивачу ОСОБА_4 автомобіля марки «Land Rover», державний номерний знак НОМЕР_1, так і отримання ним коштів за його продаж, колегія судів не вбачає підстав ставити під сумнів факт укладення договору купівлі - продажу транспортного засобу, та, як наслідок, набуття позивачем права власності на вищевказаний автомобіль.

Посилання апеляційної скарги на те, що документи, які надані ОСОБА_4 на підтвердження факту придбання транспортного засобу, а саме: договір купівлі - продажу транспортного засобу від 10 грудня 2016 року, акт огляду реалізованого транспортного засобу від 10 грудня 2016 року, висновок експертного дослідження від 10 грудня 2016 року, витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про відсутність заборони на відчуження транспортного засобу станом на 10 грудня 2016 року, розписка ОСОБА_6 про отримання коштів від 10 грудня 2016 року, облікова картка від 18 квітня 2017 року про зняття автомобіля з обліку для реєстрації за новим власником, є недостовірними доказами, колегія судів вважає безпідставними, так як апелянтом не спростовано дійсне існування тих обставин, на підтвердження яких були подані ці докази, а тому, немає підстав вважати їх недостовірними.

Твердження апеляційної скарги про те, що ОСОБА_4 не має права на оспорення договору застави від 12 червня 2017 року, так як цим договором його права не порушені, колегія суддів відхиляє, оскільки за наслідками розгляду справи достовірно встановлено, що позивач набув право власності на заставлений автомобіль до його передачі в заставу, а тому такий договір безпосередньо стосується його прав та інтересів, оскільки обмежує права позивача на вільне користування, володіння та розпорядження своїм майном.

Разом з тим, дійшовши вірного висновку про те, що договір застави транспортного засобу від 12 червня 2017 року підлягає визнанню недійсним в порядку статей 203, 215 ЦК України, суд першої інстанції помилково зазначив як окрему підставу недійсності оспорюваного договору статтю 230 ЦК України, посилаючись на те, що договір було укладено внаслідок введення заставодавцем ОСОБА_6 заставодержателя ОСОБА_2 в оману щодо обставин, які мають істотне значення при вчиненні правочину, а саме щодо належності заставодавцю на момент підписання договору права власності на заставлене майно.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погодитись не може, оскільки він не відповідає вимогам закону та дослідженим судом доказам, з наступних підстав.

Так, стаття 230 ЦК України передбачає, що у разі, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

В пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення

обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

З сукупного аналізу зазначених положень закону та наданих роз'яснень варто зробити висновок, що про обман, як підставу недійсності правочину, може заявляти лише сторона цього правочину, яка вважає, що її було введено в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

ОСОБА_4, який не є стороною договору застави транспортного засобу від 12 червня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, не може стверджувати про те, яким чином вказані особи розуміли суть вчинюваного правочину та як усвідомлювали його обставини.

Суд першої інстанції змісту статті 230 ЦК України належної оцінки не надав та не врахував, що позивач не може заявляти про те, що відповідач ОСОБА_2 був введений в оману ОСОБА_6 і не знав в повній мірі всіх обставин вчинюваного правочину, що призвело до безпідставного посилання в обґрунтування підстав недійсності договору застави транспортного засобу від 12 червня 2017 року на статтю 230 ЦК України.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3 про неправильність висновків суду першої інстанції про визнання правочину недійсним з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України є обґрунтованими, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2017 року в частині обґрунтування висновку про задоволення позовних вимог положеннями статті 230 ЦК України ухвалене з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає зміні в цій частині шляхом виключення з мотивувальної частини посилання на статтю 230 ЦК України.

В решті рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2017 року є законним та обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 383, 384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2017 року змінити в частині правового обґрунтування та виключити з мотивувальної частини посилання на статтю 230 ЦК України.

В решті рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлено 16 лютого 2018 року.

Головуючий: Судді: