Справа № 2-5436/09
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 листопада 2009 року
Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:
головуючого судді Литвиненко І.В.
при секретарі Шульга Т.Є.,
за участю позивача, представника відповідача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Університету менеджменту освіти Академії педагогічних наук про визнання наказу незаконним, стягнення заробітної плати, відпускних, середнього заробітку за час розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди, визнання правочину недійсним,-
в с т а н о в и в :
10.08.2009 року позивач звернулась до суду з позовом до відповідача та просила (з урахуванням уточненої позовної заяви) визнати наказ ректора Університету менеджменту освіти Академії педагогічних наук від 19.01.2009 року № 31-к незаконним, стягнути заробітну плату, недоплачені відпускні, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 7952 грн. 76 коп., стягнути моральну шкоду в розмірі 5000 грн. та визнати правочин - цивільно - правову угоду від 05.02.2009 року № 11 недійсною, мотивуючи позовні вимоги тим, що внаслідок видання незаконного наказу ректора, вона недоотримала заробітну плату та відпускні, вона була змушена підписати цивільно-правову угоду 5.02.2009 року, з нею не було проведено повного розрахунку при звільнені, внаслідок незаконних дій відповідача їй було завдано моральну шкоду.
Позивач позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, пояснивши, що була змушена підписати цивільного-правову угоду 05.02.2009 року, оскільки на неї чинили тиск та погрожували звільненням, заробітну плату їй почали виплачувати в меншому розмірі з 02.01.2009 року за фактично виконану роботу, також вона просила поновити строк звернення до суду, що стосується її вимог про визнання наказу від 19.01.2009 року недійсним, оскільки вона не була ознайомлена з цим наказом.
Представник відповідача визнала позовні вимоги в частині визнання наказу від 19.01.2009 року недійсним та не заперечувала проти поновлення строку позовної давності, а також погодилась з позовними вимогами в частині стягнення заробітної плати позивача з 02.01.2009 року по 05.02.2009 року, тобто по момент укладання цивільно-правової угоди, в іншій частині позову просила відмовити, оскільки оплата позивачу здійснювалась на підставі цивільно-правової угоди від 05.02.2009 року.
Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_2 була призначена на посаду науково-педагогічного працівника – старшого викладача кафедри за зовнішнім сумісництвом з 01.09.2008 року по 30.06.2009 року на 0,5 ставки з окладом згідно штатного розпису – 50 % від 1397 грн. на місяць, надбавкою за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу (стаж педагогічної роботи більше 20 років) та доплатою за звання «Заслуженого працівника освіти України» в розмірі 20 % посадового окладу, відповідно до наказу № 177-к від 02.09.2008 року (а.с.45). 19.01.2009 року ректором Університету менеджменту освіти Академії педагогічних наук було видано наказ № 31-к було переведено з 02.01.2009 року працівників Університету, які працювали за сумісництвом ( в тому числі і ОСОБА_2В.) на оплату праці за фактично виконану роботу та надані послуги та було доручено відділу роботи з персоналом забезпечити укладання цивільно-правових угод із працівниками (а.с. 52). Зазначений наказ є незаконним, оскільки змінюючи істотні умови праці позивачу, а саме порядок та розмір оплати праці, позивач не була попереджена про це за два місяці, як передбачено статтями 32 та 103 КЗпП України. Суд вважає, що, так як позивач не була ознайомлена із даним наказом і цей факт не заперечувався представником відповідача, то нею не порушені строки звернення до суду із позовною вимогою про визнання цього наказу недійсним.
Розпорядженням ректора Університету менеджменту освіти Академії педагогічних наук від 20.01.2009 рок № 3-р було зобов‘язано керівників структурних підрозділів Університету забезпечити укладання цивільно-правових угод за формою, що надається з працівниками, які працюють за сумісництвом та виявили бажання працювати за новими умовами оплати праці (а. с. 54). 05.02.2009 року між сторонами по справі було укладено цивільно-правову угоду № 11, відповідно до якого відповідач зобов‘язувався сплачувати виконавцеві – позивачу за фактично виконану роботу з розрахунку оплати праці однієї навчальної години в розмірі 10 грн. 56 коп., із врахуванням надбавок і доплат за вчене звання та науковий ступінь. Формулювання самого наказу № 31-к від 19.01.2009 року, яким доручено забезпечення укладання цивільно-правових договорів та розпорядження № 3-р від 20.01.2009 року в сукупності із поясненнями позивача дають підставу вважати, що цивільно-правова угода не виражала волевиявлення позивача, про це також свідчить і те, що зазначеними вище наказом та розпорядженням взагалі не передбачалась можливість відмови укладання цивільно-правової угоди працівниками, в зазначених документах відсутні пропозиції відповідача в разі відмови працівника укласти вказані угоди. Для того, щоб виникли цивільно-правові відносини між сторонами, їм необхідно було б припинити трудові відносини. З цього приводу представником відповідача було надані пояснення, що позивача не було звільнено, оскільки у відповідача були відсутні кошти для проведення всіх необхідних виплат при звільненні. Той факт, що трудові правовідносини тривали між сторонами і фактично не були припинені підтверджується Додатком № 1 до наказу від 16.06.2009 року № 147-к, яким визначено список працівників, яким виплачується компенсація та ОСОБА_2 зазначена як особа, що займає посаду старшого викладача 0,5 ставки. (а. с. 48); довідкою про фактично виконані роботи від 02.10.2009 року № 251 (а.с.61), в якій зазначено, що позивач виконав всього 358,25 годин, однак ОСОБА_2 зазначається, як працівник Чернігівського НКП та старший викладач, а не як особа – сторона по договору, що надає послуги; довідкою про дохід від 21.09.2009 року № 103 (а. с. 62), в якій зазначено, що позивача звільнено 30.06.2009 року, довідкою від 05.10.2009 року № 44-10, де зазначено, що ОСОБА_2 не була постійним працівником, а працювала за сумісництвом до 30.06.2009 року (а. с. 63). Копії зведених відомостей за березень, лютий, травень, січень (а. с. 68, 69, 80 – 83) свідчать про те, що позивачу виплачувалась заробітна плата, а не плата відповідно до договору про надання послуги. Відповідно до розрахункових листів, наданих відповідачем (а.с. 99 – 107) із коштів, що нараховувались позивачу, утримувалися всі податки, відрахування яких передбачено із заробітної плати.
Позивачем виконувалась робота, визначена відповідачем, відповідно до розкладу занять, з виплатою останнім заробітної плати із забезпеченням умов праці, необхідних для виконання роботи.
Угода № 11 від 05.02.2009 року є такою, що суперечить вимогам ст. 203 ЦК України щодо її змісту та волевиявлення учасника правочину.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно ч. 3 вищезазначеної статті, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до довідки відповідача, середньомісячна заробітна плата позивача становить 1226,25 грн. Отже позивачу з 01.01.2009 року по 30.06.2009 року відповідач повинен був виплатити заробітну плату за шість місяців в сумі (1226,25 х 6) 7357,50 грн. та відпускні за 56 календарних дні в сумі 2289 грн. Відповідачем було виплачено заробітну плату в розмірі 3783 грн. 12 коп. та відпускні за 22 календарних дні в сумі 876 грн. 39 коп., отже стягненню з відповідача підлягає заробітна плата з урахуванням відпускних в сумі 4986 грн. 99 коп. Також стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні за період з 30.06.2009 року по 14.09.2009 року, тобто за 2 місці і 9 робочих днів в сумі 2965,77 грн.
Позивачу також завдано моральної шкоди відповідачем, яка полягає в тому, що позивач зазнала приниження у зв‘язку із примушуванням її до укладання цивільно-правової угоди, вона отримувала меншу заробітну плату, ніж ту, на яку розраховувала на початку навчального року, отже були порушені нормальні життєві зв’язки позивача, суд вважає достатнім розміром моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача 500 грн.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 208, 209, 213-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 32, 103, 116,117, 237-1 КЗпП України, ст.. 203, 215, 231 ЦК України суд,-
в и р і ш и в:
позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати наказ ректора Університету менеджменту освіти Академії педагогічних наук від 19.01.2009 року № 31-к в частині переведення ОСОБА_2 на оплату праці за фактично виконану роботу та надані послуги незаконним.
Визнати цивільно - правову угоду від 05.02.2009 року № 11, укладену між Університетом менеджменту освіти Академії педагогічних наук та ОСОБА_2 недійсною.
Стягнути з Університету менеджменту освіти Академії педагогічних наук на користь ОСОБА_2 7952 грн. 76 коп. недоплаченої заробітної плати, відпускних та середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, виплату вказаних сум провести після утримання податків та інших обов’язкових платежів на користь держави.
Стягнути з Університету менеджменту освіти Академії педагогічних наук на користь ОСОБА_2 500 грн. моральної шкоди.
Стягнути з Університету менеджменту освіти Академії педагогічних наук на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 171 грн..
Стягнути з Університету менеджменту освіти Академії педагогічних наук на користь держави державне мито в розмірі 37 грн. 03 коп.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Чернігівської області .
Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя І.В. Литвиненко