АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2018 року

м. Рівне

Справа № 570/4709/16-ц

Провадження № 22-ц/787/241/2018

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Ковальчук Н. М.

суддів - Хилевича С. В., Шеремет А. М.,

секретар судового засідання - Шептицька С. С.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідач - ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 13 листопада 2017 року у складі судді Красовсьского О.О., ухваленого в м. Рівне о 12 год. 17 хв., відомості про виготовлення повного тексту рішення відсутні,

в с т а н о в и в :

Відповідно до пункту 9 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2144-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 звернулась до Рівненського районного суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_2 про поділ майн подружжя, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що під час шлюбу ними було набуте майно - трикімнатна квартира АДРЕСА_1, власником якої зазначений відповідач. У зв'язку з розірванням шлюбу позивачка вирішила захистити свої права в судовому порядку. Просила суд постановити рішення, яким визнати за нею право власності на 1/2 частину вищезазначеного майна (як на частку у майні подружжя), та за відповідачем - право власності на 1/2 частину майна.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 13 листопада 2017 року у вказаний позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_10, як на частку у спільній сумісній власності подружжя; припинивши право власності на 1/2 частину цієї квартири ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2 р.н.).

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що придбане сторонами в період шлюбу майно є їх спільною сумісною власністю, частки у якій є рівними.

Вважаючи рішення суду незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права та невідповідністю висновків фактичним обставинам справи, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі пояснює, що спірна квартира була ним куплена за рахунок коштів, виручених від продажу квартири, придбаної внаслідок приватизації, котра належала йому до одруження з позивачкою. Додає, що згідно договору купівлі-продажу від 15.08.1996р. він продав квартиру АДРЕСА_3, яка належала йому на праві особистої приватної власності, за 207 779 000 крб., а через 12 днів придбав спірну квартиру за 153 000 000 крб.. Зазначає, що під час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири позивачка була присутня і не мала при цьому ніяких заперечень. Вказує, що у квартирі проживають син і дочка, які теж мають частку в ній. Зауважує про те, що при зверненні із даним позовом пропущено трирічний строк позовної давності. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві вказує на її безпідставність та необґрунтованість та просить відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Апеляційного суду Рівненської області прийшла до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. При цьому колегія виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що сторони по справі перебували у шлюбі з 23 квітня 1988 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 23.04.1988 року.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 14 березня 2013 року у справі №1716/5517/2012 шлюб між сторонами розірвано.

В період шлюб сторонами було придбано трикімнатну квартиру АДРЕСА_4, що підтверджується договором купівлі-продажу від 27 серпня 1996 року, посвідченим приватним нотаріусом Рівненського міського та районного нотаріального округу Степурою О.В., та зареєстрованим в реєстрі за №4042.

Як вбачається із зазначеного договору, право власності на квартиру зареєстроване за відповідачем - ОСОБА_2.

30.10.1996 року вказаний договір зареєстрований КП «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» за номером 688, про що свідчить відмітка на договорі купівлі-продажу.

Спірні відносини між сторонами виникли у зв'язку з необхідністю поділу квартири після розірвання шлюбу.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка обґрунтовувала свої вимоги тим, що квартира АДРЕСА_5, власником якої зареєстрований відповідач, все ж підлягає поділу як спільне сумісне майно подружжя, оскільки придбана в період шлюбу за спільні кошти.

Задовольняючи позов, місцевий суд керувався передбаченим законом принципом рівності часток подружжя у спільному сумісному майні, зважив на відсутність правових підстав для відступлення від такого принципу, та виходив з того, що спірна квартира була придбана сторонами в період шлюбу, за спільні кошти подружжя для спільного проживання. Суд також врахував фактичні обставини справи для відмови у застосуванні строків позовної давності, про що було заявлено відповідачем.

На підтвердження даних висновків рішенні суду містяться необхідні доводи й обґрунтування, з якими погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

Згідно з положеннями ст.ст. 22, 28, 29 КпШС України, що діяли на час відповідних правовідносин (були чинним на час придбання майна) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має спільні права володіння, користування і розпорядження цим майном. В разі поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визначаються рівними.

У зв'язку з наведеним, квартира АДРЕСА_6 є спільною сумісною власністю подружжя, а частка позивачки в цьому майні становить 1/2 частину.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірна квартира належить відповідачу на праві особистої приватної власності як така, що придбана за його особисті кошти, виручені від продажу ним квартири АДРЕСА_7, спростовуються матеріалами справи. Так, під час нотаріального оформлення договору купівлі-продажу спірної квартири позивачка як дружина, не надавала згоди на те, що вказана квартира придбавається відповідачем (чоловіком) в його особисту приватну власність, про що свідчить відсутність такого застереження в самому договорі купівлі-продажу, а також відсутність зі сторони позивачки окремої заяви з таким змістом.

Покликання відповідача, викладені в апеляційній скарзі, про те, що він одержав кошти за продану ним однокімнатну квартиру АДРЕСА_8, що була його особистою приватною власністю, та перерахував ці кошти за придбання трикімнатної квартири АДРЕСА_9, не можуть братися колегією суддів до уваги, оскільки відсутні належні докази на підтвердження, котрими могли б слугувати відповідним підтвердженням.

Що стосується посилань апелянта на неправомірність відмови судом у задоволенні клопотання про застосування строку позовної давності, то вони колегією суддів відхиляються як такі, що суперечать нормам закону та обставинам справи. Згідно п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК України). Отже, такий строк слід обчислювати з того часу, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Як встановлено судом, що про невизнання відповідачем її права на частку у спільній сумісній власності на квартиру позивачка дізналася у липні 2016 року, повернувшись із Республіки Польща, коли відповідач став постійно наголошувати, що позивачка не є власницею майна, а лише квартиранткою. З позовом до суду позивачка звернулася у жовтні 2016 року.

Отож, строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України тривалістю у три роки, позивачкою дотримано.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 13 листопада 2017 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 08 лютого 2018 року.

Головуючий суддя Ковальчук Н. М.

Судді: Хилевич С. В.

Шеремет А. М.