22.01.2018 Єдиний унікальний номер 205/6746/16-ц

Єдиний унікальний номер судової справи 205/6746/16-ц

Номер провадження 2/205/616/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2018 року

Ленінський районний суд м.Дніпропетровська в складі головуючого судді Остапенко Н.Г., при секретарі Шевцовій М.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

09 вересня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог, згідно останніх уточнень, зазначила, що шлюб з ОСОБА_2 був зареєстрований 16 листопада 1991 року в відділі реєстрації актів громадянського стану міськвиконкому м. Ромни Сумської області, актовий запис № 536.

26 червня 1997 року в інтересах сім'ї ОСОБА_2 уклав договір довічного утримання з ОСОБА_3. Позивач не визначена у договору довічного утримання як набувач, проте виконувала обов'язки за вищезазначеним договором солідарно з відповідачем, а саме надавала ОСОБА_3 матеріальне забезпечення в натурі у вигляді харчування, догляду і необхідної допомоги.

Шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2015 року.

Позивач вважає, що оскільки всі витрати за договором довічного утримання здійснювалися за рахунок спільних доходів подружжя, то нерухоме майно, придбане на підставі договору, є їх спільною власністю.

На підставі вищевикладеного, згідно останніх уточнень, просить визнати домоволодіння АДРЕСА_1, яке складається з: літ. А1 - житловий будинок загальною площею 68,5 кв.м., житлова площа 38,8 кв.м.: 1 - житлова площею 16,4 кв.м., 2 - житлова площею 6,6 кв.м., 3 - житлова площею15,8 кв.м., 4 - коридор площею 8,2 кв.м., 5 - санвузол площею 6,3 кв.м., 6 - коридор площею 4,4 кв.м., 7 - кухня площею 10,8 кв.м.; літ. Б-літня кухня; Г, Д, Е-сараї; літ. Ж - погріб; літ. З -убиральня; літ И - душ; літ. К - гараж; № 1-9, I-II-споруди спільною сумісною власністю подружжя та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та складається з: літ. А1 -житловий будинок загальною площею 68,5 кв.м., житлова площа 38,8 кв.м., 1 - житлова площею 16,4 кв.м., 2 - житлова площею 6,6 кв.м., 3 - житлова площею 15,8 кв.м., 4 - коридор площею 8,2 кв.м., 5 - санвузол площею 6,3 кв.м., 6 - коридор площею 4,4 кв.м., 7 - кухня площею 10,8 кв.м.; літ. Б - літня кухня; літ. Г, Д, Е - сараї; літ. Ж - погріб; літ. З - убиральня; літ. И - душ; літ. К - гараж, № 1-9, I-II - споруди.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 вересня 2016 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжявідмовлено.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 уточнені позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили задовольнити.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 позовні вимоги не визнали в повному обсязі та просили відмовити у їх задоволенні.

Відповідно до п.п. 9 п. 1 Перехідних положень Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей, а саме: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Оскільки провадження по даній справі було відкрито до набрання чинності ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, розгляд справи повинен відбуватися у відповідності до правил, які почали діяти з початком роботи Верховного суду, тобто з 15 грудня 2017 року, передбачених новим ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII.

Суд, заслухавши учасників судового процесу, свідків, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

В ході судового розгляду встановлено, що шлюб між сторонами було зареєстровано 16 листопада 1991 року в відділі реєстрації актів громадянського стану міськвиконкому м. Ромни Сумської області, актовий запис № 536 (а.с. 6).

Від спільного подружнього життя мають доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 111).

26 червня 1997 року ОСОБА_2 уклав договір довічного утримання з ОСОБА_3, згідно якого ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 належний йому житловий будинок АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці розміром 2 156 кв.м., на зазначеній земельній ділянці розташовані: А житл. будинок гл.обл.шл.бл. житл. пл. 38,0 кв.м., Б - літня кухня, Г - сарай шл.бл., Д- сарай глинобит., Б - сарай дощат., Ж - погріб шл.бл., З, И убор. душ дощ. кирп., № 1-3 огорожа, № 4 водокол., а ОСОБА_2 зобов'язався пожиттєво повністю утримувати ОСОБА_3 забезпечуючи його харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою та збереженні в його безоплатному пожиттєвому користуванні вказаний в договорі житловий будинок (а.с. 11).

Згідно реєстраційного посвідчення від 04 вересня 1997 року засвідчено, що житловий будинок АДРЕСА_1 вцілому зареєстрований за ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору пожиттєвого утримання від 26 червня 1997 року (а.с. 101).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, про що в книзі реєстрації актів про смерть зроблено запис № 2290 (а.с. 103).

З інформаційної довідки № 66709018 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта вбачається, що станом на 26.08.2016 право власності на будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2, дата прийняття рішення про державну реєстрацію 11.05.2006 (а.с. 12).

Шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2015 року (а.с. 7).

За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено ст. 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма ч. 3 ст. 61 СК України кореспондує ч. 4 ст. 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.

Договір довічного утримання згідно з даним у законі (ст. 744 ЦК України) визначенням - це договір, за яким відчужувач передає набувачеві у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

За правилами ст. 746 ЦК України сторонами договору довічного утримання є відчужувач та набувач. При цьому закон допускає, що набувачами за договором можуть бути кілька фізичних осіб, які стають співвласниками майна, переданого їм за договором довічного утримання, на праві спільної сумісної власності, та відповідно несуть солідарний обов'язок перед відчужувачем (ч. 3 ст. 746 ЦК України). Зміст обов'язків набувача за договором довічного утримання визначений у ст. 749 ЦК України.

Таким чином, цивільне законодавство визначає, що виникнення спільної сумісної власності кількох осіб на майно, передане за договором довічного утримання, зумовлює солідарне виконання ними обов'язків за цим договором на користь відчужувача.

За результатами розгляду справи № 6-2891цс15 Верховний Суд України прийняв постанову від 13 квітня 2016 року, згідно з якою зробив наступний правовий висновок: визначаючи правовий режим майна за договором довічного утримання (догляду), укладеним під час перебування набувача за цим договором у шлюбі, суди мають установити, чи був даний договір укладено саме в інтересах сім'ї; чи інший з подружжя, не визначений у договорі довічного утримання (догляду) як набувач, виконував обов'язки за таким договором солідарно з набувачем.

Зазначений висновок Верховний Суд України зробив за результатами розгляду справи за позовом про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

При цьому згідно ст.ст. 2 та 8 СК України саме Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини, зокрема, між подружжям. Якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

З огляду на зазначене, Верховний Суд України в своїй постанові від 24 травня 2017 № 6-843цс17 розвив та доповнив правовий висновок, викладений у постанові від 13 квітня 2016 року, наступною правовою позицією про застосування ст.ст. 60, 61 СК України з огляду на положення ст.ст. 744, 746 ЦК України із урахуванням положень ст.ст. 2, 8 СК України при вирішенні спорів між подружжям, у тому числі колишнім, про поділ їх спільного майна.

Так, для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин між подружжям, у тому числі колишнім, підлягають застосуванню передусім норми Сімейного кодексу України.

За загальним правилом застосування презумпції згідно зі ст. 60 СК України майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором довічного утримання, що укладений під час перебування набувача в шлюбі, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують. Зокрема, за ч. 3 ст. 61 СК України - довести, що хоча майно придбавалося в період шлюбу, в тому числі з використанням коштів сімейного бюджету, проте справжньою метою укладення договору довічного утримання були не інтереси сім'ї, а власні, особисті інтереси одного з подружжя, не пов'язані із сімейними.

Вказана правова позиція Верховного Суду України згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Під час судового розгляду були допитані свідки з боку позивача ОСОБА_7, ОСОБА_8, які суду пояснили, що ОСОБА_1 у повному обсязі здійснювала догляд за ОСОБА_3

Допитані в судовому засіданні свідки з боку відповідача ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 пояснили суду, що фактично доглядала ОСОБА_3 мати ОСОБА_2 - ОСОБА_13.

Доводи відповідача ОСОБА_2, що договір довічного утримання укладався не в інтересах сім'ї та ОСОБА_1 не здійснювала догляд за ОСОБА_3 суд до уваги не приймає, оскільки з його боку не надано належних та допустимих доказів, що справжньою метою укладення договору довічного утримання були не інтереси сім'ї, а власні, особисті інтереси, не пов'язані із сімейними.

Судом встановлено, що договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 26 червня 1997 року було укладено в період шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та в інтересах їх сім'ї, а отже, майно отримане у власність ОСОБА_2 на підставі договору довічного утримання є спільною сумісною власністю подружжя.

Будь-яких домовленостей між сторонами про розмір часток майна подружжя судом встановлено не було, а тому їх частки у спірному майні складають по ? частки.

Суд, оцінивши в сукупності наявні у справі докази, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 60,61,63, 70-73 СК України, ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя - задовольнити.

Визнати домоволодіння АДРЕСА_1, яке складається з: літ.А1-житловий будинок загальною площею 68,5 кв.м., житлова площа 38,8 кв.м.: 1 - житлова площею 16,4 кв.м., 2 - житлова площею 6,6 кв.м., 3 -житлова площею15,8 кв.м., 4 - коридор площею 8,2 кв.м., 5- санвузол площею 6,3 кв.м., 6 -коридор площею 4,4 кв.м., 7 - кухня площею 10,8 кв.м.; літ. Б - літня кухня; Г, Д, Е - сараї; літ. Ж - погріб; літ. З - убиральня; літ И - душ; літ. К - гараж; № 1-9, I-II - споруди - спільною сумісною власністю подружжя.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та складається з: літ. А1-житловий будинок загальною площею 68,5 кв.м., житлова площа 38,8 кв.м., 1 - житлова площею 16,4 кв.м., 2 - житлова площею 6,6 кв.м., 3 - житлова площею 15,8 кв.м., 4 - коридор площею 8,2 кв.м., 5 -санвузол площею 6,3 кв.м., 6 - коридор площею 4,4 кв.м., 7 - кухня площею 10,8 кв.м.; літ. Б -літня кухня; літ. Г, Д, Е - сараї; літ. Ж - погріб; літ. З - убиральня; літ. И - душ; літ. К - гараж, № 1-9, I-II - споруди.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та складається з: літ. А1 -житловий будинок загальною площею 68,5 кв.м., житлова площа 38,8 кв.м., 1 - житлова площею 16,4 кв.м., 2 - житлова площею 6,6 кв.м., 3 - житлова площею 15,8 кв.м., 4 - коридор площею 8,2 кв.м., 5 - санвузол площею 6,3 кв.м., 6 - коридор площею 4,4 кв.м., 7 - кухня площею 10,8 кв.м.; літ. Б - літня кухня; літ. Г, Д, Е - сараї; літ. Ж - погріб; літ. З - убиральня; літ. И - душ; літ. К-гараж, № 1-9, I-II - споруди.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2 121.20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя Н.Г. Остапенко