Справа № 342/333/17

Провадження № 22-ц/779/112/2018

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Ничик Г.І. Г. І.

Суддя-доповідач Фединяк

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді Фединяка В.Д.

суддів: Девляшевського В.А., Матківського Р.Й.

секретаря Капущак С.В.

з участю відповідачів ОСОБА_1

представника Котиківської сільської ради ОСОБА_2

позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_2, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, голови сільської ради Котиківка ОСОБА_2, землевпорядників ОСОБА_22 і ОСОБА_20 щодо створення комісії для обміру земель і городів сусідів суміжників, про повернення викраденої її земельної ділянки, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Городенківського районного суду від 07 листопада 2017 року, ухвалене суддею Ничик Г.І. в м. Городенка,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернулась в суд із указаним позовом і зазначала, що надала карту городу, яку на її думку «сфабрикувала Коломия БТІ» на замовлення ОСОБА_7, а саме квартал 169 і площу земельної ділянки ОСОБА_3. Зазначала, що у 1985 році ні позивачка, ні ОСОБА_4 не були власниками цієї землі, тоді власниками були: мама позивачки ОСОБА_23 і сусідка ОСОБА_24. За результатами фотозйомок в 1954 році межі йшли згідно книги за 1954 рік, а сфабрикували незрозуміло по якій книзі та вказали фальшиві заміри. Позивачка просила створити державну комісію і обміряти всі землі, городи сусідів суміжників і співставити теперішні городи і ті, що мали сусіди та повернути їй украдену землю у 8,08 сот. Книга за 1954 рік є в архіві, і з неї повинні були робити схему кварталу 169; а книги із 1970 по 2000 роки обліку земель с. Котиківка украв міський голова ОСОБА_25. Зазначала також, що голову сільської ради с.Котиківка ОСОБА_2, землевпорядники ОСОБА_22 та ОСОБА_20 один метр на довжину пускають на дорогу Вітовського, таким чином крадуть в них город і змушують позивачку підписувати брехливі документи на ОСОБА_4, роблять останніх власниками землі позивачки, не відповідаючи куди поділась її земля, яка без рішень зменшилась на 8,08 сот. У 1954 році у неї було 35 сотих землі, а в 1946 році мали 3,37 га, що залишив їм тато, який пропав безвісті у війні 1944-1945 років.

Рішенням Городенківського районного суду від 07 листопада 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено..

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення, вказуючи на те, що суд неповно з'ясував обставини справи, дав неправильну оцінку поданим доказам, допустив порушення норм матеріального і процесуального права й ухвалив незаконне рішення. На думку апелянта, суд не врахував того, що у 1985 році ні позивачка, ні ОСОБА_4 не були власниками цієї землі, тоді власниками були: мама позивачки ОСОБА_23 і сусідка ОСОБА_24. За результатами фотозйомок в 1954 році межі йшли згідно книги за 1954 рік, а сфабрикували незрозуміло по якій книзі та вказали фальшиві заміри. Не врахував суд і те, що карту земельної ділянки сфабрикувало Коломийське БТІ на замовлення ОСОБА_7. Вказує на те, що в її мами з 1954 року було 35 сотих землі, тому незрозуміло чому Коломийське БТІ пише 26,92 сотих. Зазначає, що згідно відповіді РДА від 11.08.2007 року у технічному паспорті ОСОБА_4 виготовленому 14.06.1986 року площа земельної ділянки становить 0,1153 га, а не 0,1253 га і лінія від дороги становить 34,3 м. Стверджує, що 8 сотих землі в неї було вкрадено сусідами шляхом самозахоплення, на що суд уваги не звернув.

У судовому засіданні ОСОБА_3 підтримала доводи апеляційної скарги, просить задовольнити цю скаргу.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, суд дійшов висновку про відмову в задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Городенківського районного суду від 22.01.2014 року залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області, яке набрало законної сили 18.03.2014 року, було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до посадових осіб Городенківської міської ради: ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27 про повернення 8 соток присадибної земельної ділянки та визнання недійсним рішення № 107 Городенківської міської ради від 02.03.1995 року. Тому зазначене спростовує вимоги позивачки щодо належності їй земельної ділянки площею 0,35 га по АДРЕСА_1, та свідчить про відсутність підстав для повернення їй земельної ділянки розміром 8,08 сотих та для повторного обміру земель суміжників по АДРЕСА_1. Вимога щодо розслідування справи щодо того, що позивачку б'є ОСОБА_6 стосується вчинення процесуальних дій, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, тому така вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Постанова слідчого Городенківського відділення поліції від 28.10.2013 року свідчить про те, що ОСОБА_3 зверталась до органу досудового розслідування з приводу захоплення частини її земельної ділянки суміжниками; кримінальне провадження було закрите в зв'язку з відсутністю події кримінального правопорушення.

Висновок суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Згідно Постанови Верховної Ради України від 15.11.1996 р. N 519/96-ВР було вирішено виділити з меж міста Городенка Городенківського району Івано-Франківської області територію колишнього села Котиківка в окремий населений пункт і відновити йому найменування - село Котиківка.

Згідно ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Стаття 125 ЗК України визначає, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 проживає в АДРЕСА_2 та вказувала на те, що відповідачами самовільно захоплено 0,0808 га належної їй земельної ділянки внаслідок чого порушено її право як землекористувача. На підтвердження зазначала, що згідно копії погосподарської книги за 1954 рік арк. 12, номер господарства 98, містяться відомості, що розмір належної їй присадибної ділянки становить 0,35 га, а з 1996 року така земельна ділянка становить 0,2692 га (а.с. 9, 125).

За змістом ст. 20 ЗК України (в редакції від 08.07.1970) відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі. Право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 не подала суду доказів, що земельна ділянка розміром 0,35 га, в АДРЕСА_2 відводилась у натурі та їй видавався акт про право користування земельною ділянкою.

Установлено, що згідно матеріалів квартальної зйомки 1984 року, виготовленої Коломийським МБТІ було встановлено, що власником домоволодіння в АДРЕСА_2 є чоловік позивачки ОСОБА_29. Згідно доданої до акту схеми, попередньою назвою вулиці Вітовського була вул. 30-річчя Перемоги, площа земельної ділянки, яка перебуває в користуванні ОСОБА_29 становить 2692 кв.м.

Відповідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільним зайняттям земельної ділянки вважаються будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Отже, самовільному зайняттю земельних ділянок притаманні такі юридичні ознаки: з об'єктивної сторони - це будь-які дії особи, які свідчать про фактичне заволодіння чи використання земельної ділянки; відсутність при цьому відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її відчуження або надання у користування; відсутність вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки; такі дії є неправомірними, тобто їх правомірність не закріплена нормативно-правовим актом України; з суб'єктивної сторони - такі дії є винними.

Згідно з частиною третьою статті 10 ЦПК України (в редакції 2004 р.) на кожну сторону покладається обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України (в редакції 2004 р.) кожна сторона повинна довести допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Даказів того, що відповідачі самовільно захопили 0,0808 га належної ОСОБА_3 земельної ділянки в АДРЕСА_2 позивачка суду не подала.

Також установлено, що сусідня земельна ділянка площею 1253 кв.м. по АДРЕСА_1 (колишня АДРЕСА_1), на частину якої претендує ОСОБА_3, перебуває в користуванні ОСОБА_1 згідно рішення виконавчого комітету Городенківської міської ради №107 від 02.03.1995 року та Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30.08.1994 року, яким посвідчено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем житлового будинку з господарськими прибудовами по АДРЕСА_1, який належав померлій ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_24 (а.с. 81-84).

Частиною 4 статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Згідно ч.3 зазначеної статті обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси.

Рішенням Городенківського районного суду від 22.01.2014 року залишеним без змін Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області, яке набрало законної сили 18.03.2014 року, було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до посадових осіб Городенківської міської ради: ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27 про повернення 8 соток присадибної земельної ділянки та визнання недійсним рішення № 107 Городенківської міської ради від 02.03.1995 року (а.с. 95-99).

Постановою Городенківського районного суду від 02.11.2015 року, яка залишена без змін Ухвалою Львівського Апеляційного адміністративного суду і набрала законної сили 11.05.2016 року було відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до голови Котиківської сільської ради ОСОБА_28, до колишнього голови РДА ОСОБА_30, начальника юридичного відділу райдержадміністрації ОСОБА_9 про притягнення до відповідальності про невирішення питання захоплення присадибної ділянки в розмірі 8 сотих землі сусідами. Вказана постанова містить посилання на Рішення Городенківського районного суду від 22.01.2014 року, яким ОСОБА_3 відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо захоплення 8 сотих землі її сусідами (а.с. 89-90, 93-94).

Суд відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що за рахунок її земельної ділянки збільшено земельну ділянку ОСОБА_1 та що відповідачами в неї викрадено 8 сотих землі шляхом самозахоплення, так як в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження зазначеної обставини.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи заявника є необґрунтованими й правильність зазначених висновків суду не спростовують. За таких обставин рішення суду першої інстанції слід залишити без змін та апеляційну скаргу без задоволення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Городенківського районного суду від 07 листопада 2017 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 лютого 2018 року.

Головуючий В.Д.Фединяк

Судді: В.А.Девляшевський

Р.Й.Матківський