ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники:

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2006 р. суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1(далі -Підприємець) звернувся до господарського суду Львівської області з позовною заявою, у якій просив стягнути з Буського міжгосподарського комбікормового заводу (далі -Завод) борг у розмірі 8 064,90 грн.

Позовні вимоги Підприємець обґрунтовував тим, що Завод, в порушення умов договору НОМЕР_1., не повністю оплатив отриманий за вказаним договором товар, внаслідок чого має заборгованість у розмірі 8 064,90  грн., яка підлягає стягненню на підставі норм ЦК України.

Рішенням господарського суду Львівської області від 09.10.2006 р. (суддя Гоменюк З.П.) позовні вимоги Підприємця задоволено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2007 р. (колегія суддів: Кордюк Г.Т., Мурська Х.В., Давид Л.Л.) рішення господарського суду Львівської області від 09.10.2006 р. залишено без змін.

Вказані судові акти прийняті з мотивів, наведених Підприємцем у позовній заяві.

Завод звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2007 р. і рішення господарського суду Львівської області від 09.10.2006 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Підприємця. Вимоги, викладені у касаційній скарзі, Завод обґрунтовує тим, що господарські суди попередніх інстанцій дали невірну оцінку накладній НОМЕР_1., внаслідок чого неправильно застосували ст. 530 ЦК України, ст. 232 ГК України, порушили ст. 612 ЦК України.

Підприємець не скористався правом, наданим ст. 111² ГПК України, та відзив на касаційну скаргу Заводу до Вищого господарського суду України не надіслав, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Заводу не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим і апеляційним господарськими судами встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:

- між Підприємцем та Заводом укладено договір НОМЕР_1. купівлі-продажу шроту соняшника у кількості 18,070 т по ціні 640,00 грн. за тону;

- по накладній НОМЕР_1. та довіреності НОМЕР_2 Завод через представника отримав продукцію на суму у розмірі 11 564,80 грн.;

- Підприємець 26.03.2004 р. виставив Заводу рахунок НОМЕР_3 на суму у розмірі 11 564,80 грн., який було оплачено 13.04.2006 р. частково -на суму у розмірі 3 500,00 грн.

Беручи до уваги зазначене, колегія судів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що Завод має заборгованість перед Підприємцем у розмірі 8 064,80 грн. за договором НОМЕР_1.

Відповідно до частини першої ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 525 та 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Посилання Заводу у касаційній скарзі на те, що господарські суди першої та другої інстанцій дали невірну оцінку накладній НОМЕР_1. не можуть бути взяті до уваги, оскільки, виходячи із наданих господарському суду касаційної інстанцій ст. ст. 111⁵ та 111⁷ ГПК України повноважень, він не може давати оцінку доказам, а повинен на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевірити застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2007 р. ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Заводу не спростовують висновку апеляційного господарського суду, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹⁰ та 111¹¹ ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Буського міжгосподарського комбікормового заводу залишити без задоволення, а постанову Львівського  апеляційного господарського суду від 01.02.2007 р. у справі № 4/1955-6/309 господарського суду Львівської області -без змін.

Головуючий суддя                                                   Г.А. Кравчук

Суддя                                                                      Г.М. Мачульський

Суддя                                                                      В.І. Шаргало