Судове рішення #694773
5/133-1678

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

22 травня 2007 р.                                                                                   

№ 5/133-1678  

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу Тернопільської православної духовної семінарії Української автокефальної православної церкви, м. Теребовля Тернопільської області (далі - Семінарія УАПЦ)

на рішення господарського суду Тернопільської області від 10.11.2004 та

постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.01.2007

зі справи  № 5/133-1678

за позовом державно-комунального підприємства Теребовлянської районної дирекції кіновідеомережі, м. Теребовля Тернопільської області (далі -  Підприємство)

до Єпархії Тернопільської і Кам’янець-Подільської Української автокефальної православної церкви, м. Тернопіль (далі -  Єпархія УАПЦ), та

Семінарії УАПЦ

про розірвання договору оренди, звільнення будівлі та стягнення 2 400 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

Підприємства  Козака В.М.,

Єпархії УАПЦ Марциніва В.,

Семінарії УАПЦЛенька Р.І.


За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України


ВСТАНОВИВ:


Позов було подано про розірвання договору оренди нежитлових приміщень від 01.07.1999 № 15 (далі -  Договір), стягнення 2 400 грн. заборгованості з орендної плати і штрафних санкцій та про зобов’язання відповідачів звільнити самовільно зайняту ними незакінчену будівництвом будівлю в м. Теребовлі по вул. Шевченка, 3-а.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 10.11.2004 (суддя Андрушків Г.З..), залишеним без змін постановою Львівського  апеляційного господарського суду від 22.01.2007 (колегія суддів у складі:                 Краєвська М.В. –головуючий, судді Дух Я.В. і Давид Л.Л.), позов задоволено: Договір розірвано; Семінарію УАПЦ зобов’язано звільнити незакінчену будівництвом будівлю за зазначеною адресою в місячний строк “з дня вступу рішення в законну силу”; з Семінарії УАПЦ стягнуто на користь Підприємства 600 грн. боргу з орендної плати, 1 800 грн. штрафу, а також суму судових витрат зі справи. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції з посиланням на статті 179, 269 Цивільного кодексу УРСР, статті 526, 549, 759, 762, 782 Цивільного кодексу України (далі -  ЦК України), статей 10, 18, 19, 26, 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” виходили з обґрунтованості позовних вимог стосовно Семінарії УАПЦ; що ж до Єпархії УАПЦ, то вона не є стороною Договору, а тому не несе відповідальності за зобов’язаннями орендаря (Семінарії УАПЦ).

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Семінарія УАПЦ просить скасувати оскаржувані судові рішення з даної справи і передати останню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Скаргу мотивовано прийняттям цих рішень з порушенням норм матеріального і процесуального права, в тому числі статті 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, статей 653, 785                     ЦК України, статті 188 Господарського кодексу України, статей 58, 63, 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а також невідповідністю висновків господарських судів обставинам даної справи.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- згідно з Договором, укладеним Підприємством і Семінарією УАПЦ, орендодавець (Підприємство) передав орендареві (Семінарія УАПЦ)                      в користування підвальне приміщення і кімнату, які знаходилися по                  вул. Гірняка (Шевченка), 3а і належали кінотеатру ім. Шевченка, з 01.07.1999 по 01.07.2006;

- установлену в Договорі орендну плату в розмірі 30 грн. на місяць (пункт 3 Договору) Семінарія УАПЦ зобов’язувалася перераховувати на рахунок Підприємства кожного місяця до 29 числа або сплачувати готівкою згідно з ордером;

- згідно з пунктом 11 Договору при невиконанні його умов він може бути припинений достроково на вимогу однієї з сторін; при цьому винна сторона сплачує іншій стороні штраф у розмірі 300% орендної плати “за весь період по цьому договору”;

- Семінарія УАПЦ не вносила орендну плату з листопада 2002 року по червень 2004 року і заборгованість з орендної плати за даний період становить 600 грн.;

- протилежне Семінарією УАПЦ в суді першої інстанції не доведено, так само як і усні твердження її представника щодо часткового погашення боргу;

- з акта від 25.10.2003, складеного Підприємством за участю представників громадськості та Теребовлянської міської ради “як власника майна”, вбачається, що Семінарією УАПЦ без належних правових підстав зайнято в приміщенні, в якому їй надано в оренду згідно з Договором кімнату і підвальне приміщення, п’ять кімнат другого поверху; цей факт Семінарією УАПЦ не спростований і не заперечувався.

Відповідно до пунктів 1 і 4 Прикінцевих та перехідних положень              ЦК України цей Кодекс набирає чинності з 01.01.2004 і щодо цивільних відносин, які виникли до зазначеної дати, застосовується до тих прав і обов’язків, які виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

З установлених попередніми судовими інстанціями обставин вбачається, що спірні правовідносини в даній справі виникли до 01.01.2004 і продовжують існувати після набрання ЦК України чинності; отже, до цих правовідносин застосовуються положення названого Кодексу.

За приписами статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно, зокрема, до умов договору та вимог цього Кодексу.

Статтею 193 Господарського кодексу України, який теж набрав чинності з 01.01.2004, так само передбачено, що:

- суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно, зокрема, до закону, договору;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з приписами статті 762 ЦК України:

- за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму;

- плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Із з’ясованих попередніми судовими інстанціями обставин вбачається також, що майно, яке виступає предметом договору, належить до комунальної власності. Отже, до спірних правовідносин застосовуються й норми Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.

Відповідно до частини третьої статті 18 названого Закону орендар зобов’язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Строки внесення орендної плати визначаються у договорі (частина третя статті 19 цього ж Закону).

Частиною третьою статті 26 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі, зокрема, невиконання сторонами своїх зобов’язань.

В абзаці другому пункту 13 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 25.05.2000 № 02-5/237 “Про деякі питання практики застосування Закону України “Про оренду державного та комунального майна” зазначено, що підставою для розірвання договору може бути належним чином доведене невиконання орендарем хоча б одного з його зобов’язань, передбачених статтею 18 названого Закону.

Попередніми судовими інстанціями з’ясовано невиконання орендарем зобов’язання щодо своєчасного (у встановлені Договором строки) внесення орендної плати за орендовані приміщення, а також наявність у Договорі  положення про дострокове його припинення на вимогу однієї із сторін при невиконанні умов Договору.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” у разі, зокрема, розірвання договору оренди орендар зобов’язаний повернути орендодавцеві об’єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Частиною першою статті 785 ЦК України також визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.  

З урахуванням відповідних законодавчих приписів та встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи названі судові інстанції дійшли правильного висновку про наявність підстав для розірвання Договору, зобов’язання Семінарії УАПЦ звільнити орендовані за Договором приміщення та стягнення з неї заборгованості з орендної плати.

За змістом цих приписів, зокрема наведеної частини першої статті 785 ЦК України, позивач не позбавлений був права та можливості об’єднати в одній заяві вимоги щодо розірвання Договору та повернення орендованого майна.

Задоволення господарським судом позовної вимоги стосовно сплати штрафу в сумі 1 800 грн. також узгоджується із з’ясованим попередніми судовими інстанціями змістом пункту 11 Договору та вимогами частин першої і другої статті 549 ЦК України, згідно з якими неустойкою (штрафом, пенею) є, зокрема, грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання, а штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Що ж до об’єднання Підприємством в позовній заяві із зазначеними вимогами також вимоги про звільнення Семінарією УАПЦ п’яти самовільно зайнятих  кімнат другого поверху будівлі, то:

по-перше, така вимога відповідає приписам статті 387 ЦК України, за якими власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним;

по-друге, зазначене об’єднання вимог не мало наслідком прийняття господарськими судами незаконних чи необґрунтованих рішень зі справи, а отже, не може бути підставою для скасування таких рішень.

Доводи касаційної скарги про те, що “суд прийняв рішення, яким зобов’язав відповідача –2 звільнити всю незакінчену будівництвом будівлю, в той час як предметом розгляду справи були тільки окремі частини будівлі (приміщення), а саме: підвальне приміщення, одна кімната першого поверху, п’ять кімнат другого поверху”, також не можуть бути взяті до уваги. Адже попередніми судовими інстанціями не встановлено і скаржником не зазначено, що він займав у відповідній будівлі  ще якісь приміщення, крім перелічених; відтак його обов’язок звільнити будівлю тотожний його ж обов’язкові звільнити відповідні приміщення в ній.

Визначених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України


ПОСТАНОВИВ:


Рішення господарського суду Тернопільської області від 10.11.2004 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.01.2007 зі справи № 5/133-1678 залишити без змін, а касаційну скаргу Тернопільської православної духовної семінарії Української автокефальної православної церкви – без задоволення.



Суддя                                                                                              В. Селіваненко


Суддя                                                                                              І. Бенедисюк


Суддя                                                                                              Б. Львов

                                         



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація