ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

22 травня 2007 р.

№ 23/170

Вищий господарський суд України у складі:  суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу Донецького міського центру зайнятості –робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття,                    м. Донецьк (далі -  міський Центр зайнятості)

на рішення господарського суду Донецької області від 24.07.2006 та

постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.02.2007

зі справи  № 23/170

за позовом міського Центру зайнятості

до регіонального Фонду підтримки підприємництва по Донецькій області,          м. Донецьк (далі -  регіональний Фонд)

про стягнення 52 356, 28 грн.,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача –Донецький обласний центр зайнятості (далі -  обласний Центр зайнятості).

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача – Панченко Н.А.,  

відповідача – Шашкової Т.І., Городзінської М.М., Рєпіна С.В.,

третьої особи – Куренного С.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення суми 52 356, 28 грн. на відшкодування шкоди. У подальшому позивач збільшив позовні вимоги до 59 939, 46 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 24.07.2006 (суддя Забарющий М.І.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.02.2007 (колегія суддів у складі:                 Старовойтова Г.Я. –головуючий, судді Волков Р.В. і Запорощенко М.Д.), у позові відмовлено; з міського Центру зайнятості стягнуто в доход державного бюджету України 599, 39 грн. державного мита і на користь ДП “Судовий інформаційний центр” –118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції, з посиланням, зокрема, на статтю 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)  виходили з того, що позивачем не доведено суду ні вини відповідача у заподіянні шкоди в зазначеній сумі, ані розміру такої шкоди.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України міський Центр зайнятості просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги й стягнути з регіонального Фонду на користь міського Центру зайнятості 299, 70 грн. державного мита. Скаргу мотивовано неправильним застосуванням попередніми судовими інстанціями норм матеріального права, а також недослідженням ними усього кола доказів зі справи.

У відзиві на касаційну скаргу регіональний Фонд заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх неправомірність, і просить оскаржувані судові рішення як законні та обґрунтовані залишити без змін, а скаргу –без задоволення.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- обласний Центр зайнятості і регіональний Фонд 30.03.2005 уклали угоду № 24 про співробітництво (далі -  Угода № 24), згідно з якою сторони зобов’язалися взаємодіяти у досягненні спільних цілей, “які направленні на вирішення соціальних, економічних проблем у Донбасі та розвиток благосприятливого підприємницького середовища в області”; дану Угоду укладено на невизначений термін (стаття 7 Угоди № 24);

- статтею 4 Угоди № 24 передбачалося, що для виконання спільних програм з питань розвитку підприємницької ініціативи серед незайнятого населення, організації ефективної системи інформаційної підтримки безробітних та “починаючих” підприємців й інших передбачених цією Угодою цілей обласний Центр зайнятості надає на “тимчасовій безоплатній основі” тимчасово вільні приміщення міського Центру зайнятості (кабінети №№ 401, 406, 407 і 413) за адресою: м. Донецьк, вул. Ф. Зайцева, 46-Д. Стосовно користування приміщеннями Угода № 24 діяла доти, доки ці приміщення були на балансі обласного Центру зайнятості, бо вся будівля споруджувалася для розміщення міського Центру зайнятості, і з моменту передачі будівлі на баланс міського Центру зайнятості зобов’язання щодо користування приміщення припинилися (стаття 607 Цивільного кодексу України, далі –ЦК України), оскільки суду не подано доказів правонаступництва міського Центру зайнятості щодо обласного Центру зайнятості за Угодою № 24;

- міський Центр зайнятості в обґрунтування позовних вимог посилається, зокрема, на:

неукладення сторонами у справі договорів про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та на надання комунальних послуг;

укладення ним договорів на постачання електроенергії, на вивіз сміття, на водопостачання та водовідведення, на поставку природного газу та його транспортування, на обслуговування ліфтів, які забезпечували функціонування будівлі, де без достатніх правових підстав знаходився відповідач (регіональний Фонд);

оплату ним (міським Центром зайнятості) усіх рахунків підприємств, які, надаючи йому послуги, забезпечували життєдіяльність будівлі, де знаходився й регіональний Фонд;

те, що первісна (балансова) вартість будівлі міського Центру        зайнятості загальною площею 3 888, 9 м2 за станом на 01.07.2005 складала                              10 839 373 грн.;

те, що регіональний Фонд займав у цій будівлі площу 199, 1 м2 та додатково користувався площею 76, 6 м2;

те, що до регіонального Фонду підлягає застосуванню орендна ставка за використання нерухомого майна в розмірі 10%;

- суду подано договори, укладені міським Центром зайнятості з підприємствами, що забезпечують функціонування будівлі, розташованої за зазначеною адресою, і не подано таких договорів, що укладалися б обласним Центром зайнятості з цими підприємствами; з матеріалів справи вбачається, що відповідні договори обласним Центром зайнятості не укладалися. Тобто предметом Угоди № 24 не могло бути надання обласним Центром зайнятості регіональному Фондові комунальних послуг “безпосередньо третьою особою або опосередковано іншими підприємствами”; отже, безоплатність користування стосувалася тільки безпосередньо нежилих приміщень, а не користування комунальними послугами;

- до моменту передачі всієї будівлі з балансу обласного Центру зайнятості на баланс міського Центру зайнятості регіональний Фонд користувався (міг користуватися) чотирма кабінетами згідно з Угодою № 24, про що міський Центр зайнятості знав або повинен був знати з дня, коли він підписував договори про надання йому комунальних послуг по всій будівлі; міським Центром зайнятості не подано доказів того, що він уклав або намагався укласти з регіональним Фондом договори про надання комунальних послуг, а названий Фонд відхиляв відповідні пропозиції;

- міський Центр зайнятості і обласний Центр зайнятості 31.08.2005 підписали акт прийняття-передачі основних засобів –будівлі міського Центру зайнятості загальною площею 3 888, 9 м2, розташованої за адресою: м. Донецьк, вул. Ф. Зайцева, 46-Д; відтак з 01.09.2005 регіональний Фонд “став користуватися приміщеннями, зазначеними в угоді № 24, без достатніх правових підстав”;

- за заявами представників міського і обласного Центрів зайнятості, про зазначену передачу регіональний Фонд названими Центрами було повідомлено лише в січні 2006 року;

- міським Центром зайнятості не подано доказів того, що він збирався здавати в оренду займані регіональним Фондом кімнати, а так само доказів наявності на балансі у названого Центру зайнятості котельної та використання її для обігріву тільки приміщень будівлі, розташованої за адресою: м. Донецьк, вул. Ф. Зайцева, 46-Д, і роботи цієї котельні саме на газі, а не на іншому паливі. Відтак міським Центром зайнятості не доведено обґрунтованість його вимог щодо стягнення шкоди у вигляді оплати відповідної частки отриманого газу та послуг з транспортування цього газу;

- міським Центром зайнятості не доведено, що працівники регіонального Фонду користувалися ліфтом названого Центру; щодо договору від 14.03.2005 № 980 на технічне обслуговування і ремонт ліфтів та диспетчерських систем, який стосується будівлі, частину якої займав регіональний Фонд, - не доведено, що на балансі у міського Центру зайнятості відсутні інші будівлі, обладнані ліфтами (у зазначеному договорі йдеться про “ліфти”, а не “ліфт”). Отже, міським Центром зайнятості не доведено його вимоги в частині стягнення шкоди у зв’язку з використанням ліфту регіональним Фондом;

- стосовно посилань міського Центру зайнятості на шкоду, заподіяну йому в зв’язку з безоплатним користуванням регіональним Фондом електроенергією: названим Центром не подано доказів того, що договір на постачання електроенергії від 05.03.2003 № 2741 стосується саме тієї будівлі, частину якої займав регіональний Фонд, а міський Центр зайнятості не має на своєму балансі інших будівель (споруд); цим Центром не подано також фактичних даних про те, які саме струмоприймачі знаходилися в кімнатах, що їх займав регіональний Фонд, тим часом як згідно з Методикою обчислення обсягу електричної енергії, недоврахованої внаслідок порушення споживачем –юридичною особою Правил користування електричною енергією, затвердженою постановою НКРЕ України від 19.12.2001 № 1223, для визначення обсягу спожитої електроенергії необхідно знати потужність струмоприймачів (регіональний Фонд користувався електроенергією без укладення відповідного договору);

- матеріали справи не містять фактичних даних про те, чи дійсно договір № 71254 про вивезення твердих побутових відходів було продовжено на 2006 рік, чи був він фактично укладений. Тому міським Центром зайнятості не доведено суду факт заподіяння йому шкоди у зв’язку з несплатою регіональним Фондом відсоткової вартості вивезення твердих побутових відходів;

- міським Центром зайнятості не обґрунтовано застосування ним методики обрахування кількості спожитої регіональним Фондом води пропорційно площі, зайнятій цим Фондом у будівлі, а не згідно з кількістю осіб, які перебували у відповідних кімнатах (кабінетах). В Угоді № 24 не зазначено площі кожного кабінету, які мав займати регіональний Фонд, і відповідних даних не подано суду. Відтак не знаходять підтвердження наведені в позовній заяві та в розрахунках міського Центру зайнятості дані щодо зайняття регіональним Фондом саме такої площі, яка зазначена в цих документах;

- міським Центром зайнятості та регіональним Фондом договори щодо відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та відшкодування комунальних послуг не укладалися.

Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що:

- в апеляційній скарзі міський Центр зайнятості посилався на рішення господарського суду Донецької області зі справи № 18/43пн, згідно з яким витребувано з незаконного володіння регіонального Фонду кімнати №№ 401, 406, 407, 413 будівлі, розташованої за адресою: м. Донецьк, вул. Ф. Зайцева, 46-Д, в зв’язку з чим, на думку названого Центру, регіональний Фонд зобов’язаний здійснити оплату за користування зазначеними приміщеннями;

- за названим судовим рішенням припинено виконавче провадження у зв’язку з укладенням сторонами договору позички нерухомого майна від 15.12.2006.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або про відсутність підстав відповідальності за майнову шкоду.

Відповідно до частин першої і другої статті 1166 ЦК України:

- майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала;

- особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частинами першою і другою статті 22 названого Кодексу:

- особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування;

- збитками є:

втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 224 Господарського кодексу України також визначено, що:

- учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено;

- під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Складовими відповідного правопорушення є: шкода, протиправність поведінки особи, що завдала шкоди, причинний зв’язок між шкодою та протиправною поведінкою особи, що її завдала, і вина.

Згідно з частиною першою статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З урахуванням наведеного та встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи названі судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем вини відповідача у заподіянні шкоди і розмірів шкоди.

Доводи касаційної скарги не спростовують відповідного висновку.

Так, Вищим господарським судом України не беруться до уваги посилання скаржника на те, що у вирішенні даного спору господарськими судами не застосовано норми Закону України “Про оренду державного та комунального майна” й Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786.

Названий Закон (статті 9, 10) встановлює певний порядок укладення договору оренди державного (комунального) майна та перелік істотних умов такого договору, а також визначає, що укладений договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна, розробленому й затвердженому уповноваженим на це державним органом (органом місцевого самоврядування).

Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі (частина перша статті 793 ЦК України).

В даному разі договір оренди сторонами не укладався, що встановлено попередніми судовими інстанціями й підтверджується самим скаржником, а відтак відсутні й підстави для застосування до спірних правовідносин норм Закону України “Про оренду державного майна” й названої Методики. Посилання скаржника у зв’язку з цим на аналогію закону (частина перша статті 8 ЦК України) недоречне, оскільки в зазначеній нормі йдеться про регулювання за аналогією закону тих цивільних відносин, які не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором; тим часом відносини, пов’язані з орендою, зокрема, державного майна врегульовано чинними актами законодавства, в тому числі ЦК України, згаданими Законом і Методикою.

До того ж місцевим господарським судом встановлено відсутність доказів того, що міський Центр зайнятості мав намір передавати в оренду займані регіональним Фондом кімнати (кабінети).

Стосовно доводів скаржника, пов’язаних з посиланням на частину другу статті 35 ГПК України та на преюдиційність для даної справи судових рішень зі справи господарського суду Донецької області № 18/43пн, слід зазначити таке. Скаржник посилається на те, що цими рішеннями встановлено незаконність володіння регіональним Фондом частиною будівлі, розташованою в м. Донецьку по вул. Ф. Зайцева, 46-Д. Однак сама по собі незаконність такого володіння не означає обов’язкової наявності пов’язаної з цим шкоди; тим часом факт недоведеності такої шкоди встановлено попередніми судовими інстанціями у розгляді даної справи.

Суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи скаржника стосовно судового рішення зі справи № 18/43пн, помилково послався на те, що “за вказаним рішенням припинено виконавче провадження”: адже таке припинення не спростовує змісту цього рішення, оскільки його не скасовано й не змінено в установленому порядку. Проте зазначена помилка, з урахуванням викладеного в попередньому абзаці цієї постанови Вищого господарського суду України, не вплинула на правильність резолютивної частини оскаржуваної постанови апеляційної інстанції і тому не може вважатися підставою для скасування даного судового акта.

Інші доводи касаційної скарги стосуються встановлення фактичних обставин та оцінки доказів у справі, які вже було відповідно встановлено та оцінено попередніми судовими інстанціями у вирішенні спору. Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Водночас скаржником не наведено переконливих доводів щодо порушення попередніми судовими інстанціями передбачених статтею 43 названого Кодексу правил оцінки доказів.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Донецької області від 24.07.2006 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.02.2007 зі справи № 23/170 залишити без змін, а касаційну скаргу Донецького міського центру зайнятості –робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття –без задоволення.

Суддя                                                                                              В. Селіваненко

Суддя                                                                                              І. Бенедисюк

Суддя                                                                                              Б. Львов