РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

29 січня 2018 року м. Рівне №817/1634/17

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д.Є. за участю секретаря судового засідання Романчук В.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_1,

відповідача: представник Вінничук В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_3

доГоловного управління Національної поліції в Рівненській області

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 (далі - Позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного з позовом до Головного управління Національної поліції (ГУНП) в Рівненській області (далі - Відповідач) про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що звільнення з посади поліцейського відбулося з порушенням встановленого законом порядку, чим порушено права Позивача, оскільки персонального письмового попередження про наступне звільнення в зв'язку з скороченням штатної чисельності Позивачу не вручалось, одночасно з попередженням про майбутнє звільнення, Позивачу не повідомлялось про наявні вакантні посади, не повідомлялося про такі і в впродовж двохмісячного терміну та під час звільнення, не враховане переважне право Позивача на залишення на роботі, чим порушено його право на працю та позбавляє права на спеціальну пенсію.

Відповідач позов не визнав з підстав, викладених у запереченнях на позов, які обґрунтовані тим, що Позивач був повідомлений про майбутнє звільнення, оскільки власноручно написав розписку про це, про наявні вакантні посади повідомлявся двічі: після повідомлення про звільнення та у день звільнення, тим, що Позивач мав намір звільнитися, оскільки подав про це власноручно написаний рапорт. Вказує на те, що Відповідачем були вжиті достатні заходи при звільненні ОСОБА_3, його права не порушено.

Заслухавши пояснення представника Позивача, представника Відповідача, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, здійснивши системний аналіз нормативно правових актів, які підлягають до застосування при наданні правової оцінки спірним правовідносинам, суд приходить до висновку про задоволення позову з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Будь-яка публічна служба є державною службою.

Спеціальним законодавством урегульовані питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням).

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію».

Згідно з частиною першою статті 48 ЗУ «Про національну поліцію», призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.

Відповідно до статті 58 Закону України «Про національну поліцію»: призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків. Строкове призначення здійснюється в разі заміщення посади поліцейського на період відсутності особи, за якою відповідно до закону зберігається посада поліцейського, та посад, призначенню на які передує укладення контракту.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Таким чином, скорочення штатів або проведення організаційних заходів є підставою для звільнення поліцейського зі служби в поліції.

У свою чергу, порядок звільнення поліцейських у зв'язку із скорочення штатів або проведення організаційних заходів, визначено статтею 68 Закону України «Про Національну поліцію».

Відповідно до частини 1 статті 68 Закону України «Про Національну поліцію», у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

Згідно з частиною 2 та частиною 5 статті 68 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою, з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті. Переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства.

Частиною 3 даної статті визначено, що поліцейський посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини 1 статті 77 цього Закону.

Відповідно до статті 65 Закону України «Про Національну поліцію», переміщення поліцейських в органах, закладах та установах поліції здійснюється, в тому числі на рівнозначні посади: у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації; на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський - у зв'язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду. Переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення.

Питання, не врегульовані спеціальним законом, регулюються нормами загального законодавства.

В досліджуваних судом правовідносинах, до питань, не врегульованих ЗУ «Про Національну поліцію», застосовуються норми Кодексу законів про працю України.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області від 11.03.1997 року № 42 о/с, наказом Головного управління Національної поліції в Рівненській області від 07.11.2015 № 4 о/с прийнятий за переведенням з органів внутрішніх справ на службу до Національної поліції, що стверджується записом у трудовій книжці.

Дослідженими в суді доказами, поданими Позивачем, встановлено, що за час служби Позивач не мав стягнень та неодноразово заохочувався за результати роботи. А також те, що відповідно до наказу УМВС України в Рівненській області, ОСОБА_3 було відряджено в підпорядкування керівника Антитерористичної операції в зону її проведення. В зв'язку з цим, Позивачу присвоєно статус Учасника бойових дій, що підтверджено копією посвідчення УБД серії МВ № 024234 від 7.05.2015.

Відповідно до наказів Національної поліції України від 21.07.2017 № 746 «Про організаційно-штатні зміни в Національній поліції», Головного управління Національної поліції в Рівненській області від 26.07.2017 № 1224 «Про організаційно-штатні зміни В ГУНП в Рівненській області», проводилося скорочення штатної чисельності працівників структурних підрозділів, функції, яких були пов'язані із забезпеченням безпеки дорожнього руху, дорожнього нагляду тощо.

Як ствердив представник Відповідача в ході судового розгляду справи, зміст вказаних наказів доводився до відому поліцейських зазначених структурних підрозділів на зборах шляхом зачитування.

Поліцейських, які були відсутні на вказаних зборах, знайомилися зі змістом наказів безпосередніми керівниками при першій можливості.

Одночасно на зборах повідомлялося про те, що перелік наявних вакантних посад знаходиться в кадровій службі ГУНП в Рівненській області і з ним можна ознайомитися.

Такі обставини викладені і в письмових запереченнях на позов, з вказівкою на достатність проведених ГУНП в Рівненській області заходів.

Відповідач посилається, а Позивач не заперечує, що по завершенню вказаних зборів, присутні поліцейські заповнили розписки про ознайомлення їх з майбутнім скороченням штатної чисельності та можливим звільненням у зв'язку з цим, вписавши особисті дані і підписи в заготовлені шаблони. Розписки були здані до кадрової служби ГУНП в Рівненській області.

Позивач заперечує пропозицію йому будь яких вакантних посад та відмову від отримання такої пропозиції, що, в свою чергу, заперечується Відповідачем.

На обґрунтування своєї позиції Відповідач надав суду докази, а саме - роздруковані списки вакантних посад, наявних на дату проведення зборів.

Даючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з того, що приписами частини 1 статті 68 Закону України «Про Національну поліцію», у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

Тому суд не має підстав визнати правомірним та належним повідомленням Позивача про наступне звільнення у спосіб, проведений Відповідачем.

Розписка поліцейського, на яку посилається Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, а Відповідач, заперечуючи їх, не є та не може бути персональним письмовим повідомленням працівника про його звільнення ні за формою, ні за змістом.

Таке повідомлення формується роботодавцем та підписується уповноваженою на те особою, персонально адресується працівнику, одночасно з повідомленням про можливе звільнення, працівнику пропонуються усі наявні вакантні посади, які відповідають його кваліфікаці.

Відповідач не надав суду доказів про виконання цього обов'язку, покладеного на нього вимогами закону.

Суд звертає увагу, що у заготовленому шаблоні містилося посилання на те, що попередженому працівнику роз'яснено основні положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України «Про порядок вивільнення працівників».

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду України, відображену у постанові від 01 квітня 2015 року по справі № 6-40цс15, за змістом якої «власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював».

Дослідивши подані Відповідачем списки вакантних на час оголошення про звільнення та на день звільнення посад, надані на обґрунтування заперечення позовних вимог стосовно невиконання обов'язку щодо пропозиції працівнику, попередженому про скорочення чисельності і можливе звільнення, усіх вакантних посад, суд приходить до висновку про неналежність вказаних доказів щодо обставин, на доведення яких вони подані.

Відповідно до приписів статті 73 КАС України: належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Висновок суду про неналежність вказаних доказів базується на тому, що із наданих списків не вбачається, що зазначені в них посади пропонувалися Позивачу, не наведено умови праці.

Відповідач, заперечуючи обґрунтованість позовних вимог, посилається на те, що пропозиція вакантних посад Позивачу здійснювалася комісією у складі трьох осіб, про що складено акт. В цьому акті зазначено, що від пропозиції посад та від підписання самого акту Позивач відмовився.

З положень частини другої статті 68 Закону України «Про національну поліцію» випливає закономірність, що процедурі надання згоди на іншу посаду - мала б передувати пропозиція її зайняття, яка вручається поліцейському одночасно з персональним письмовим попередженням про звільнення.

Судом з'ясовувались обставини чи направлялася письмова пропозиції вакантних посад Позивачу і таких доказів суду не надано.

Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Докази суду надають учасники справи.

Суд, з підстав, наведених у відповіді Позивача на заперечення Відповідача на позов, відхиляє доводи Відповідача про те, що Позивач власноруч склав рапорт на його звільнення враховуючи, що такий рапорт оформлений у вигляді друкованого бланку де прізвище, посада працівника вписувалась і як встановлено з пояснень сторін такий бланк був підготовлений відповідачем.

Виходячи із змісту розписки про попередження про звільнення, де зазначено, що Позивач повідомлений, що в разі подальшого перебування його на цій посаді, він буде звільнений із Національної поліції України (роботи) через скорочення штатів, у встановлені законодавством строки (через два місяці); відсутність в розписці інформації про можливість залишення на роботі та пропозиції щодо працевлаштування; а також те, що при звільненні працівника з роботи в зв'язку з скороченням штату (в разі неможливості його працевлаштування), не передбачено ініціювання працівником його звільнення за скороченням штату, оскільки в даному випадку звільнення працівника проводиться з ініціативи роботодавця, суд, керуючись положеннями статті 90 КАС України, приходить до висновку, що написання та подання вказаного рапорту ініціювалося роботодавцем (Відповідачем), на що вказує Позивач у своєму позові.

Суд, оцінюючи докази кожен зокрема та у сукупності, звертає увагу на те, що підставою оскаржуваного наказу є зазначений рапорт, а не письмове попередження про звільнення працівника.

Так, Відповідач мав обов'язок доведення правомірності своїх дій та дотримання порядку звільнення Позивача, чого ним в процесі судового розгляду зроблено не було, наявність наведеного рапорту не звільняє від такого обов'язку Відповідача.

Суд враховує те, що за змістом пункту 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» підставами захисту порушеного права звільненої особи може бути не тільки звільнення без законних підстав, а й порушення порядку його проведення.

Оскільки судом встановлено та наявними у справі доказами доведено, що звільнення позивача відбулося з порушення порядку, передбаченого ЗУ «Про Національну поліцію» та Кодексом законів про працю України, (Позивача персонально письмово не попереджено про скорочення чисельності та наступне звільнення, одночасно з таким попередженням не запропоновано усі вакантні посади, впродовж двох місячного терміну не повідомлялось про вакансії, які виникали, не враховане переважне право Позивача на залишення на службі), суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч. 6 статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 235 КЗпП України передбачено, зокрема, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Оцінивши у сукупності надані сторонами докази, суд прийшов до висновку, що оскільки Відповідачем порушено порядок звільнення, наказ про звільнення Позивача з роботи є неправомірним та підлягає скасуванню, а Позивач поновленню на роботі.

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при прийнятті рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один рік.

Таким чином, задоволенню також підлягає позовна вимога про стягнення з Головного управління Національної поліції в Рівненській області на користь ОСОБА_3 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 04.10.2017 року по 29.01.2018 року у розмірі середньомісячного заробітку, обчисленого відповідно до Порядку розрахунку середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на звернення до суду на оскарження в суді рішень, дій та бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Конституцією України частиною 2 статті 19 закріплено принцип, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних або переконливих доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності своїх дій при звільненні Позивача.

За наведених обставин позов підлягає задоволенню. Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити повністю.

Визнати протиправним і скасувати наказ головного управління Національної поліції в Рівненській області від 03.10.2017 року №223 о/с.

Поновити майора поліції ОСОБА_3 на посаді інспектора з дорожнього нагляду відділу превенції Рівненського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області з 04.10.2017 року.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Рівненській області (код ЄДРПОУ 40108761, адреса: 33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. Хвильового, будинок 2) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.10.2017 року по день фактичного поновлення на службі.

В частині поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за місяць допустити рішення до негайного виконання.

Стягнути на користь позивача ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Національної поліції в Рівненській області (код ЄДРПОУ 40108761, адреса: 33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. Хвильового, будинок 2) судовий збір в сумі 1378,00грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Махаринець Д.Є.