2-4580/09
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 грудня 2009 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Галущенко Ю.А., при секретарі Данковській С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до ТОВ «НДКТІМ-Сільгоспмаш», про стягнення оплати за час вимушеного простою, середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2009 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому зазначає, що з 20.11.2003 року вона працювала у ТОВ «НДКТІМ-Сільгоспмаш» на посаді інженера-технолога. Наказом №176 від 10.11.2008 року на підприємстві було встановлено чотирьохденний робочий тиждень. 18.05.2009 року її було звільнено з підприємства, розрахунок з ним проведено лише 10.06.2009 року.
Посилаючись на те, що він вважає скорочений робочий тиждень простоєм з вини підприємства, при звільненні відповідачем були порушені строки остаточного з ним розрахунку, чим порушені його права та завдано моральну шкоду, позивач просить суд стягнути з відповідача на її користь виплату часу вимушеного простою в сумі 2679 грн. 56 коп., зобов’язати відповідача сплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 1434 грн. 62 коп., стягнути з відповідача відшкодування моральної шкоди в розмірі 1500 грн. 00 коп.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, наведених в позовній заяві, просила позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, пояснивши, що між відповідачем та позивачем існував трудовий договір. В період з листопада 2008 року по травень 2009 року на підприємстві щомісячно наказами керівника, з графіками роботи під підпис було ознайомлено всіх працівників, встановлювався скорочений графік робіт – чотирьохденний робочий тиждень, заробітну плату працівники отримували за фактично відпрацьований час відповідно до системи оплати праці, встановленої на підприємстві, проте в період, зазначений позивачем робота на підприємстві не припинялась, акти про початок простою не складалися, тобто на підприємстві простою не було. На підставі наказу від 18.05.2009 року позивача звільнено з підприємства на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін. В день звільнення позивач не з’явилася до каси підприємства для отримання остаточного розрахунку, на лист з проханням з’явитися за розрахунком не відреагувала, тому сума нарахованого розрахунку була перерахована на картковий рахунок позивача 10.06.2009 року. Посилаючись на зазначені факти, вважає, що відповідачем права позивача не порушені, тому і підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні. Крім того, вважає, що позивачем пропущено встановлений трьохмісячний строк позовної давності, тому просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Дослідивши надані письмові докази у сукупності, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, суд дійшов висновку, що вимоги позивача необґрунтовані та не підлягають задоволенню, на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин.
Судом встановлено та перевірено доказами, що з 3.01.2006 року позивача прийнято до ТОВ «НДКТІМ-Сільгоспмаш» на посаду інженера-технолога, про що № 4-к від 3.01.2006 року.
Відповідно до чинного законодавства під простоєм слід розуміти вимушене призупинення роботи підприємства, організації або окремих структурних підрозділів, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою, або іншими обставинами.
Зі змісту ст.113 КЗпП України вбачається, що оплаті підлягає лише час простою не з вини працівника. Час простою з вини працівника не оплачується.
Як встановлено з наданих суду копій наказів № 176 від 10.11.2008 року, № 12/1 від 29.01.2009 року, № 33 від 2.03.2009 року, № 49 від 1.04.2009 року, № 56 від 29.04.2009 року, в період з листопада 2008 року по травень 2009 року на підприємстві щомісячно встановлювався чотирьохденний робочий тиждень, на підставі чого розроблявся відповідних графік роботи працівників. З зазначеними наказами та графіками роботи працівники були ознайомлені, що не заперечував і позивач в судовому засіданні. Зазначені документи позивачем чи будь-якими іншими особами не оспорюють ся, залишаються чинними.
Відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивачем жодних доказів про повідомлення про простій з вини підприємства, що підлягає оформленню шляхом складання акту, не надано тому суд доходить висновку, що вимоги позивача про оплату йому часу вимушеного простою є безпідставними та задоволенню не підлягають з огляду на недоведеність факту простою з вини підприємства. Крім того, як встановлено з пояснень позивача в судовому зсіданні, в дні, які визначалися підприємством як неробочі, вона на робочому місці присутня не була, використовувала їх як вихідні.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку суд виходить з наступного.
Як передбачено ст. 116 КЗпП України п ри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Як встановлено судом, на підставі наказу № 20-к від 18.05.2009 року позивача звільнено з посади за п. 1 ст. 36 за згодою сторін, про що надано копію наказу.
При звільненні ОСОБА_2 належало до виплати 872 грн. 14 коп., про що надано відомість про нарахування заробітної плати при звільненні.
Як пояснив в судовому засіданні представник відповідача, позивач в день звільнення для отримання остаточного розрахунку в касу підприємства не з’явилася. Як вбачається з наданої суду копії листа на ім’я позивача, який відповідно до квитанції № 8849 від 18.05.2009 року, було направлено на ім’я позивача рекомендованим листом, його було повідомлено про необхідність з’явитися до каси підприємства для отримання розрахунку та внаслідок того, що позивач не з’явився, 10.06.2009 року грошові кошти були перераховані на картковий рахунок, про що надано копію відомості про перерахування коштів.
Таким чином, позивача було повідомлено про належні до виплати кошти при звільненні, за остаточним розрахунком він не з’явився, грошові кошти були перераховані на його картковий рахунок, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку задоволенню не підлягають.
Як передбачено ст. 237-1 КЗпП України в ідшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
З урахуванням тих обставин, що порушення прав позивача з боку відповідача в судовому засіданні підтвердження не знайшли, суд вважає, що в частині відшкодування моральної шкоди позов не доведений та на законі не ґрунтується, а тому задоволенню не підлягає.
Суд не погоджується з твердженнями відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки, як вбачається з позовної заяви та пояснень позивача, виплати, які вона просить стягнути на її користь, складають заробітну плату, а відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
На підставі викладеного, керуючись ст. 113, 116, 233, 237-1 КЗпП України, ст. 3, 10, 11, 28, 30, 57, 60, 88, 169, 212-215, 218 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «НДКТІМ-Сільгоспмаш», про стягнення оплати за час вимушеного простою, середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення та апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або шляхом подання апеляційної скарги без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційну скаргу не буде подано у встановлений строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Ю.А.Галущенко