ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2009 р. Справа № 2а-18906/09/0370
Волинський окружний адміністративний суд:
в складі головуючого-судді Денисюка Р.С.,
при секретарі судового засідання Кузику Р.В,
з участю прокурора Остапчука С.О.,
з участю представника позивача Степанова В.П.,
з участю відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку адміністративну справу за позовом Волинського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв’язку України до ОСОБА_2 про стягнення фінансової санкції,
ВСТАНОВИВ:
Волинський транспортний прокурор в інтересах держави в особі Головноїдержавної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв’язку України звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 1700 гривень фінансової санкції.
Вказаний позов мотивовано тим, що прокуратурою проведено перевірку в управлінні Головавтоінспекції у Волинській області щодо стану сплати до державного бюджету фінансових санкцій, штрафів.
Встановлено, що 10.07.2008 року державним інспектором територіального управління складено акт перевірки дотримання законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом. Даним актом зафіксовано вчинення ОСОБА_2 порушення, відповідальність за яке передбачено ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме, в транспортному засобі марки «Опель - Астра», р.н. НОМЕР_1, облаштованому як легкове таксі, відсутня та не оформлена ліцензійна картка, перевезення здійснювалось без оформлення ліцензії на здійснення перевезень пасажирів.
Відповідно до Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою КМУ №1567 від 08.11.2006 року (надалі – Порядок), начальником територіального управління Головавтоінспекції у Волинській області було винесено постанову від 18.08.2008 року № 00578 про застосування до суб’єкта підприємницької діяльності фінансової санкції – штрафу в розмірі 1700 гривень, передбачену абз. 3 ч. 1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Постанова про застосування фінансової санкції ОСОБА_2. не була оскаржена. Фінансова санкція ним несплачена.
Вказане призводить до ненадходження до державного бюджету коштів, викликає в особи почуття безкарності.
Відповідно до законодавства про автомобільний транспорт та виконавчого законодавства постанова про застосування фінансової санкції не є виконавчим документом і не передається на виконання до виконавчої служби. Відповідно до цього просять стягнути фінансову санкцію в судовому порядку.
Прокурор Остапчук С.О . в судовому засіданні позов підтримав із підстав у ньому викладених та просить його задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав із підстав у ньому викладених та просить його задовольнити. Суду пояснив, що фінансова санкція на відповідача накладена у розмірах, визначених чинним законодавством та із дотриманням встановленого порядку та була йому рекомендованим листом направлена. На даний час постанова є чинною і не була оскаржена. ОСОБА_2 зареєстрований як підприємець та здійснює перевезення пасажирів на таксі, однак на момент проведення перевірки ліцензію на право перевезення пасажирів не отримав.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав, суду пояснив, що із накладеною санкцією він незгідний на розгляд справи його ніхто не викликав, постанови про застосування фінансової санкції не отримував. Також вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду та настоює на застосування ст.99 КАС України. Крім цього пояснив, що зареєстрований підприємцем та здійснює перевезення пасажирів на таксі. На момент проведення перевірки в нього не було ліцензії, що дає право на перевезення пасажирів. Не заперечує того факту, що в момент проведення перевірки здійснював перевезення пасажирів. Просить в позові відмовити.
Суд, заслухавши пояснення прокурора, представника позивача, відповідача, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що заявлений позов підлягає до задоволення із наступних підстав.
Відповідно до ст.6 ч. 1 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів.
Згідно ст.17 ч. 1 КАС України компетенція адміністративних судів поширюються на: спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктами владних повноважень, щодо його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дії чи бездіяльності.
Частиною 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (надалі – Закон) встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються санкції.
Абзацом 3 ч. 1 ст. 60 даного Закону визначено відповідальність перевізника за відсутність ліцензійної картки та ліцензії у виді штрафу в розмірі ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Статтею 55 ч. 1 Господарського кодексу України визначено, що суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків передбачених законодавством.
Пунктом 2 ч. 2 ст.55 ГК України визначено, що суб’єктами господарювання є громадяни України які здійснюють господарську діяльність відповідно до закону як підприємці.
Відповідно до ч. 1 ст.128 ГК України громадянин визнається суб’єктом господарювання в разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи.
Абзацом 1 ч. 6 ст.128 ГК України встановлено, що громадянин підприємець у передбачених законом випадках і порядку зобов`язаний одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності.
Статтею 9 п. 33 Закону України «Про ліцензування певних видів діяльності» вбачається, що обов’язковому ліцензуванню підлягає діяльність із надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України "Про автомобільний транспорт".
В судовому засіданні встановлено, що позивачем 10.07.2008 року проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт в м. Луцьку, в ході якої виявлено, що ОСОБА_2 здійснюється експлуатація легкового автомобіля, а саме, транспортного засобу марки «Опель Астра», р.н. НОМЕР_2, облаштованого як легкове таксі, відсутня і не оформлена ліцензійна картка, перевезення здійснювалось без оформлення ліцензії на здійснення підприємницької діяльності, що підтверджується актом перевірки № 75150 від 10.07.2008 року.
Відповідальність за вказане порушення передбачено ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
З вказаним актом ознайомлений ОСОБА_2 та в ньому є відмітка про те, що він був на розгляді справи.
Із змістом акту ОСОБА_2 був згідний, про що свідчить його підпис.
Постановою начальника територіального управління Головавтоінспекції на автомобільному транспорті № 00578 від 18.08.2008 року на відповідача, на підставі абз. 3 ч. 1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», за виявлені порушення накладено фінансову санкцію в розмірі 1700 гривень.
Постанова, у відповідності до списку відправленої кореспонденції, рекомендованим листом направлена ОСОБА_2
На момент розгляду справи в суді постанова про накладення фінансової санкції у встановленому порядку оскаржена відповідачем не була.
На даний час фінансова санкція в розмірі 1700 гривень відповідачем не сплачена.
Ліцензія на право перевезень пасажирів ОСОБА_2 отримав 25.11.2008 року.
Із свідоцтва НОМЕР_3 вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрований як підприємець 31.01.2007 року.
Згідно свідоцтва про сплату єдиного податку від 19.06.2008 року ОСОБА_2 займається перевезенням пасажирів легковим таксі.
Отже, в судовому засіданні встановлено, що у відповідності до чинного законодавства позивачем проведено планову перевірку дотримання суб’єктами господарювання автомобільного законодавства.
Під час перевірки виявлено факт перевезення пасажирів відповідачем на таксі без оформлення ліцензії, яка є необхідною для цього виду діяльності і про що зафіксовано в акті перевірки. Факт перевезення пасажирів на таксі і здійснення діяльності по перевезенню пасажирів не заперечується в судовому засіданні і відповідачем.
ОСОБА_2 є підприємцем і відповідно до норм ГК України займаючись підприємницькою діяльністю він зобов’язаний у певних випадках оформити ліцензію на здійснення такої діяльності, що ним зроблено не було.
Тому суд вважає, що відповідач є в даному випадку перевізником, суб’єктом господарювання, вчинив порушення автомобільного законодавства, відповідальність за яке передбачена згідно Закону України «Про автомобільний транспорт» і до нього правомірно застосовано фінансову санкцію за це порушення в розмірах визначених чинним законодавством.
Суд вважає, що фінансова санкція до відповідача застосована із дотриманням процедури визначеної Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою КМУ №1567 від 08.11.2006 року (надалі – Порядок).
Посилання відповідача на те, що він не знав про час і місце слухання справи та не отримував постанови про застосування фінансової санкції до уваги судом не береться, оскільки ОСОБА_2 знав про те, що відносно нього складено акт про порушення автомобільного законодавства, про що свідчить відповідний підпис у ньому, також там зазначено, що він був на розгляді справи. Постанова направлялась йому рекомендованим листом, про що свідчить реєстр поштових відправлень на адресу де він проживає. Тобто відповідачу було відомо про те, що за виявлені порушення до нього можуть бути застосовані санкції.
Отже в судовому засіданні встановлено, що до відповідача ОСОБА_2 правомірно застосовано фінансову санкцію за порушення ним вимог законодавства про автомобільний транспорт, яка ним в добровільному поряду на момент розгляду справи сплачена не була, а тому застосована постановою позивача від 18.08.2008 року сума санкції підлягає стягненню із відповідача у користь державного бюджету, а позов до повного задоволення.
Суд вважає, що в даному випадку позивачем не пропущено строк звернення до суду, визначений ст.99 КАС України.
Відповідач рахує річний термін звернення до суду із 19.08.2008 року, тобто з наступного дня після винесення постанови, що на думку суду є невірним.
Згідно ст.99 ч. 2 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав і свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх , прав свобод та інтересів.
В даному випадку, зазначаючи про пропущення позивачем строку звернення до суду, відповідач не врахував час на направлення та отримання постанови відповідачем, термін, що дається на її добровільне виконання, тому суд вважає, що строк звернення до суду позивачем не пропущено.
Керуючись ст. ст. 11,17,158.160 ч. 3, 162, 163,186 КАС України, на підставі Закону України «Про автомобільний транспорт», Господарського кодексу України суд,
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Стягнути із ОСОБА_2 в користь держави 1700 (одну тисячу сімсот) гривень фінансової санкції за допущене ним порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 ч. 1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», згідно постанови начальника територіального управління Головної автомобільної транспортної інспекції у Волинській області від 18.08.2008 року № 00578.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не буде подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Заява про апеляційне оскарження подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі, тобто з 16 листопада 2009 року. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Головуючий Р.С.Денисюк