1-322\09
В И Р О К
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 грудня 2009 року Ірпінський міський суд Київської області в складі
головуючої судді Оладько С.І
при секретарі Подолян Л
з участю прокурора Чехівської Н
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Ірпінь кримінальну справу по звинуваченню К О Т А ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1,
уроженця смт.Соснове,Березнівського р-ну,Ровенської обл,, українця,гр.України,ІНФОРМАЦІЯ_2,розлучений, приівинмй підприємець,працює лісником в Макарівському лісовому господарстві”,раніше не судимий,проживаючий ІНФОРМАЦІЯ_3
в скоєнні злочину,передбаченого ст.172 ч 1,ч 2 КК України
В с т а н о в и в :
Підсудний ОСОБА_2М,зареєстрований як фізична особа-підприємець згідно з свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи підприємця серії В03 № 08012 від 22.05.2007р.
Відповідно до свідоцтва про сплату єдиного податку серії Е № 283206,виданого 25.12.2008р ДПІ у Макарівському районі,ФОП ОСОБА_2М здійснює діяльність,пов”язану з виробництвом виробів з бетону та їх реалізацію.Місцем здійснення діяльності є територія,яка розташована по вул.Леніна 2 в с.Колонщина Макарівського р-ну,Київської області.
Підсудний ОСОБА_2М,використовуючи найману працю при здійсненні підприємницької діяльності з виробництва бетонних виробів та їх реалізації, а також будучи відповідно до вимог ст. 141 Кодексу Законів про працю України,зобов”язаний неухильно додержуватись законодавства про працю і правил охорони праці,грубо порушив вимоги законодавства про працю щодо ОСОБА_3.
Так,відповідно до вимог ч 1 чт. 41 Конституції України кожен має право на працю,що включає можливість заробляти собі на життя працею,яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.Згідно ч 2 ст. 2 та ч 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві,в установі,організації або фізичною особою,що являє собою угоду між працівником і власником підприємства,установи,організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою,за якою працівник зобов”язується виконувати роботу,визначену цією угодою,з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку,а власник підприємства,установи,організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов”язуєтьяс виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці,необхідні для виконання роботи,передбачені законодавством про працю,колективним договором і угодою сторін.
В порушення вказаних норм підсудний ОСОБА_2М виокристовував найману працю ОСОБА_3І без укладання з ним трудових договорів.Зокрема,ОСОБА_3І працював у підсуднього ОСОБА_2М у с.Колонщина Макарівського р-ну Київської області без оформлення між ними офіційних трудових відносин з початку серпня 2009р до 03.09.2009р.
При цьому,заробітня плата ОСОБА_3І виплачувалась на його вимогу за результатами фактично виконаної роботи без бухгалтерського обліку та з неї не відраховувались передбачені чинним законодавством податки до бюджету,тобто заробітня плата виплачуваоась в “конвертах”.Таким чином,підсудній ОСОБА_2М порушив вимоги ч 1 ст. 21 Закону України “Про оплату праці”,відповідно до якої працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Також,підсудній ОСОБА_2М як приватний підприємець не сплачував жодних передбачених чинним законодавством загальнообов”язкових внесків на соціальне страхування найманого працівника ОСОБА_3І,чим порушив гарантоване ст. 46 Конституції України право останнього на соціальний захист,що всключає право на забезпечення їх у разі повної або тимчасової втрати працездатності,втрати годувальника,безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках,передбачених законом,а також порушив вимоги ст. 253 Кодексу законів про працю України,згідно з якою особи,які працюють за трудовим договором (контрактом) у фізичної особи,підлягають загальнообов”язковому державному соціальному страхуванню.
Крім того,підсудний ОСОБА_2М використовуючи найману працю при здійсненні підприємницької діяльності з виробництва бетонних виробів та їх реалізації,а також будучи,відповідно до ст. 141 Кодексу законів про працю України,зобов”язаний неухильно додержуватись законодавства про працю і правил охорони праці,грубо порушив вимоги законодавства про працю щодо неповнолітнього ОСОБА_4О,19.02.1992р.н.
Так,відповідно до вимог ч 1 чт. 41 Конституції України кожен має право на працю,що включає можливість заробляти собі на життя працею,яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.Згідно ч 2 ст. 2 та ч 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві,в установі,організації або фізичною особою,що являє собою угоду між працівником і власником підприємства,установи,організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою,за якою працівник зобов”язується виконувати роботу,визначену цією угодою,з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку,а власник підприємства,установи,організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов”язуєтьяс виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці,необхідні для виконання роботи,передбачені законодавством про працю,колективним договором і угодою сторін.В порушення вказаних норм підсудний ОСОБА_2М використовував найману працю неповнолітнього ОСОБА_4О без укладання з ним трудового договору. Зокрема,неповнолітній ОСОБА_4О працював у підсуднього ОСОБА_2М у с.Колонщина Макарівського р-ну Київської області без оформлення між ними офіційних трудових відносин з червня 2008р до 03.09.2009р.
При цьому,заробітня плата неповнолітньому ОСОБА_4О виплачувалась на його вимогу за результатами фактично виконаної роботи без бухгалтерського обліку та з неї не відраховувались передбачені чинним законодавством податки до бюджету,тобто заробітня плата виплачуваоась в “конвертах”. Таким чином,підсудній ОСОБА_2М порушив вимоги ч 1 ст. 21 Закону України “Про оплату праці”,відповідно до якої працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Також,підсудній ОСОБА_2М як приватний підприємець не сплачував жодних передбачених чинним законодавством загальнообов”язкових внесків на соціальне страхування найманого працівника неповнолітнього ОСОБА_4О,чим порушив гарантоване ст. 46 Конституції України право останнього на соціальний захист,що всключає право на забезпечення їх у разі повної або тимчасової втрати працездатності,втрати годувальника,безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках,передбачених законом,а також порушив вимоги ст. 253 Кодексу законів про працю України,згідно з якою особи,які працюють за трудовим договором (контрактом) у фізичної особи,підлягають загальнообов”язковому державному соціальному страхуванню.
Допитаний в судовому засіданні підсудний ОСОБА_2М свою вину в пред”явленому звинуваченні визнав у повному обсязі,в скоєному розкаявся та показав,що він з 2008р зареєстрований як приватний підприємець.У нього дійсно працював ОСОБА_3І з початку серпня 2009р без трудової угоди,заробітна плата якому виплачувалась по вимозі останнього за результатами фактично виконаної роботи.Крім того,у нього працював неповнолітній ОСОБА_4О,який є неблагополучним.Він також працював без трудової угоди з 2008р,заробітна плата йому виплачувалась за фактично виконану роботу без бухгалтерського обліку.
В зв”язку з тим,що підсудній в повному обсязі визнає свою вину,не оспорює докази зібрані по справі,суд відповідно до ст. 299 КПК України інші докази по справі не досліджує.
Органами попереднього слідства дії підсуднього правильно кваліфіковані по ч 1 ст. 172 КК України.поскільки він своїми умисними ,протиправними діями грубо порушив законодавство про працю,тоб то вчинив злочин,передбачений ст. 172 ч 1 КК України.
Також, органами попереднього слідства дії підсуднього правильно кваліфіковані по ч 2 ст. 172 КК України.поскільки він своїми умисними ,протиправними діями грубо порушив законодавство про працю щодо неповнолітнього, тобто вчинив злочин,передбачений ст. 172 ч 2 КК України.
При обрані міри покарання суд враховує характер і ступінь суспільної небезпечності скоєного,обставини,що пом”якшують його відповідальність,особу підсуднього.
Обставиною,що пом”якшує відповідальність підсуднього суд визнає щире розкаяння в скоєному, активне сприяння розкриттю злочину.
Обставин,що обтяжують відповідальність підсуднього суд не вбачає.
Підсудній ОСОБА_2М працює,позитивно характеризується по місцю проживання,раніше не судимий.
Суд,враховуючи обставини справи,особу підсуднього ,вважає його виправленння та перевиховання можливим без ізоляції його від суспільства і підсудньому слід обрати міру покарання у вигляді штрафу.
.
. Керуючись ст.ст.323,324 КПК України суд –
З А С У Д И В :
ОСОБА_2 визнати винним у скоєнні злочину,передбаченого ч 1,ч 2 ст. 172 КК України КК України і призначити йому покарання :
-по ч 1 ст. 172 КК України у вигляді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мімінумів доходів громадян,що складає 850гр
- по ч 2 ст. 172 КК України у вигляді штрафу у розмірі 90 неоподатковуваних мімінумів доходів громадян,що складає 1530гр
На підставі ст. 70 ч 1 КК України шляхом поглинання більш суворим покаранням менш суворого,остаточну міру покарання ОСОБА_2 обрати у вигляді штрафу у розмірі 90 неоподатковуваних мімінумів доходів громадян,що складає 1530гр.
Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу залишити підписку про невиїзд.
Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Київської області через
Ірпінський міський суд на протязі 15 днів з моменту його оголошення,а підсудним в той же термін з дня вручення йому копії вироку.
Суддя Оладько С.І.