ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 року м. ОдесаСправа № 923/637/17

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: С.В. Таран,

Суддів: Л.О. Будішевської, М.А. Мишкіної,

при секретарі судового засідання Г.Є. Бєлянкіній,

за участю представників:

від позивача – ОСОБА_1, посвідчення адвоката від 19.02.2015, довіреність №П-05/84 від 28.09.2017;

від відповідача – ОСОБА_2, посвідчення адвоката від 29.04.2015, довіреність №20-17 від 10.01.2017;

від третьої особи – участі не брали;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київхліб"

на рішення Господарського суду Херсонської області, прийняте суддею Л.М.Немченко, 11.09.2017 о 12 год 30 хв, м. Херсон, повний текст складено 18.09.2017,

у справі №923/637/17

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Київхліб"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВВВ"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Веда-Агро"

про визнання права власності та зобов'язання повернути майно

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017р. Публічне акціонерне товариство "Київхліб" (далі – ПАТ "Київхліб") звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВВВ" (далі – ТОВ "ВВВВ") про визнання права власності позивача на олію соняшникову загальним об'ємом 119,14 тонн, відповідно до видаткових накладних до договору поставки №08/11/2016 від 08.11.2016, укладеного між ПАТ "Київхліб" та ТОВ "Веда-Агро": №95 від 17.11.2016 кількість 29,428 тонн на загальну суму з ПДВ 715 100,40 грн; №96 від 22.11.2016 кількість 40 тонн на загальну суму з ПДВ 972 000 грн; №97 від 23.11.2016 кількість 40 тонн на загальну суму з ПДВ 972 000 грн; №98 від 23.11.2016 кількість 9,712 тонн на загальну суму з ПДВ 236 001,40 грн, що знаходиться у місці поставки на виробничих потужностях ТОВ “ВВВВ” за адресою: Херсонська область, м. Каховка, вул. Південна, 1-Г, а також про зобов'язання відповідача повернути позивачу олію соняшникову рафіновану дезодоровану загальним об'ємом 119,14 тонн, що знаходиться за вищевказаною адресою. Позовні вимоги обгрунтовані наявністю підстав для визнання права власності позивача на олію соняшникову загальним об'ємом 119,14 тонн, відповідно до укладеного між ПАТ "Київхліб" та ТОВ "Веда-Агро" договору поставки №08/11/2016 від 08.11.2016.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 12.07.2017 порушено провадження у даній справі та залучено до участі у справі №923/637/17 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Веда-Агро".

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 11.09.2017 у справі №923/637/17 (суддя Л.М. Немченко) у задоволенні позовних вимог відмовлено (том І а.с. 141-146).

Судове рішення мотивовано відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду, зокрема, на недоведеність позивачем того факту, що саме у відповідача знаходиться 119,14 тонн олії, яку він придбав у третьої особи за договором поставки №08/11/16 від 08.11.2016. При цьому місцевим господарським судом було враховано, що у сукупності вищезгадані накладні та наявні у матеріалах справи акти приймання є свідченням передачі 119,14 тонн олії від ТОВ «Веда-Агро» до позивача. Суд звернув увагу також на умови договору на виконання робіт по переробці №67/17-п від 22.02.2016, укладеного між третьою особою і відповідачем, якими передбачено, що останній, як виконавець, мав передавати перероблену олію безпосередньо ТОВ «Веда-Агро» із складанням відповідних товарно-транспортних документів, проте сторони не надали доказів передачі готової продукції у визначеній кількості, тому твердження позивача, що саме ця олія була предметом купівлі-продажу за договором поставки №08/11/16 від 08.11.2016 є безпідставним.

          Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Київхліб" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Херсонської області від 11.09.2017 у справі №923/637/17 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права (том ІІ а.с. 32-46). Зокрема скаржник зазначає про те, що факт набуття ним права власності на олію соняшникову загальним об'ємом 119,14 тонн підтверджується складеними та підписаними сторонами за договором поставки №08/11/16 від 08.11.2016 видатковими накладними №95 від 17.11.2016, №96 від 22.11.2016, №97 від 23.11.2016, №98 від 23.11.2016, що залишилось поза увагою суду першої інстанції. Крім того, за твердженням скаржника, місцевим господарським судом не повно з’ясовано обставини, що мають значення для правильного розгляду справи, а саме: не враховано пояснень, наданих представником третьої особи, відповідно до яких ТОВ "Веда-Агро" визнає позовні вимоги в повному обсязі.

          У судовому засіданні 23.01.2018: представник позивача апеляційну скаргу підтримав; представник відповідача проти її задоволення висловив заперечення, посилаючись на те, що він не укладав з позивачем жодного договору і не має підстав для передачі олії у заявленій кількості ПАТ «Київхліб»; представник третьої особи участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (том ІІ а.с. 184, 189-191).

          Представник ПАТ "Київхліб" у засіданні суду заявив клопотання про допит в якості свідка представника ТОВ "Веда-Агро" - ОСОБА_3, оскільки останньому відомі обставини, які мають значення для справи, зокрема, ухилення відповідача від вирішення питання щодо передачі на користь позивача олії (том ІІ а.с. 161). ОСОБА_3 23.01.2018 також подав через канцелярію суду клопотання про надання згоди на його допит в якості свідка (том ІІ а.с. 165-166). В задоволенні вказаних клопотань слід відмовити з наступних підстав. Частиною першою статті 270 та частиною першою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у главі "Апеляційне провадження", при цьому до апеляційного розгляду застосовуються положення загального позовного провадження з питань, не врегульованих у главах "Апеляційне провадження " і "Розгляд справ у порядку спрощеного позовного провадження". В силу частини дев’ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження свідки не викликаються; у випадку, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх достовірності, суд не бере до уваги показання свідка. Крім того, показання свідка ОСОБА_3, що на даний час не є представником третьої особи, не викладені ним письмово у заяві свідка, підпис якого на відповідній заяві повинен бути посвідчений нотаріально, як того вимагає стаття 88 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла наступних висновків.

22.02.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ВВВВ” (“виконавець”) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Веда-Агро" (“замовник”) укладено договір на виконання робіт по переробці №67/17-п4 (далі - договір №67/17-п4 від 22.02.2016), за умовами якого виконавець надає замовнику послуги по переробці на своїх технологічних устаткуваннях олії соняшникової нерафінованої (далі - сировина), наданих замовником, в кінцевий продукт - олію соняшникову рафіновану дезодоровану (далі- готова продукція), а замовник зобов'язується прийняти готову продукцію та оплатити послуги виконавця по переробці (том І а.с. 103-108).

Відповідно до пункту 2.2 договору №67/17-п4 від 22.02.2016 поставка сировини здійснюється на умовах DDР - склад виконавця (Херсонська область, м. Каховка, вул. Південна, 1-Г), відповідно до міжнародних правил тлумачення термінів торгівлі “ІНКОТЕРМС” в редакції 2010 року, автомобільним транспортом за рахунок замовника.

Згідно з пунктом 2.3 договору №67/17-п4 від 22.02.2016 кількість сировини, яка поставляється на переробку, термін поставки сировини, ціна послуг з переробки узгоджується сторонами на кожну партію сировини в додатковій угоді до цього договору, яка є невід’ємною частиною цього договору.

У пункті 2.4.1 договору №67/17-п4 від 22.02.2016 сторонами передбачено, що при передачі сировини замовник зобов’язаний надати виконавцю для підписання акт приймання-передачі сировини, видаткову накладну, товаротранспортну накладну та відповідне посвідчення на сировину.

Кількість готової продукції, яка має бути виготовлена із сировини, наданої замовником, становить кількість сировини, переданої замовником для переробки з вирахуванням норми втрати сировини при переробці, визначеної цим договором (пункт 3.2 договору по переробці №67/17-п4 від 22.02.2016).

          Пунктами 3.5, 3.6 договору по переробці №67/17-п4 від 22.02.2016 передбачено, що замовник отримує готову продукцію через 3 календарні дні з моменту надходження сировини на склад виконавця, а у випадку зазначення дати отримання готової продукції в додатковій угоді до цього договору – в зазначений строк; виконавець на наступний день після закінчення строку, вказаного в пункті 3.5 даного договору приймає готову продукцію на зберігання на строк не більше 30 календарних днів; замовник зобов’язаний заплатити виконавцю винагороду за зберігання готової продукції із розрахунку 100 грн (без ПДВ) за одну метричну тонну за 30 календарних днів зберігання; за закінченням терміну зберігання виконавець може реалізувати незатребувану в строк готову продукцію; суми отримані від реалізації готової продукції перераховуються замовнику за вирахуванням винагороди виконавця за зберігання готової продукції.

          Положеннями пунктів 4.1, 4.2 договору №67/17-п4 від 22.02.2016 передбачено, що готова продукція повинна бути відвантажена на транспортні засоби, надані замовником, силами і за рахунок виконавця; замовник зобов’язаний у передбачений сторонами строк отримати готову продукцію на наданий ним автомобільний транспорт.

          Готова продукція вважається прийнятою замовником по кількості з моменту завантаження її на транспортні засоби, надані останнім, і підписанням його повноважним представником товаросупровідних документів, наданих виконавцем (пункт 4.6 договору №67/17-п4 від 22.02.2016).

          Відповідно до пункту 10.11 договору №67/17-п4 від 22.02.2016 сторони встановили, що у процесі переробки сировини у готову продукцію норма втрати сировини становить 4 % від поставленої ваги (об'єму), яка вважається погодженою сторонами; виконавець передає замовнику готову продукцію з вирахуванням вказаної у цьому договорі норми втрати сировини при переробці без компенсації вартості сировини у межах такої норми.

           22.02.2016 та 14.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ВВВВ” та Товариством з обмеженою відповідальністю "Веда-Агро" було укладено додаткову угоду та додаткову угоду №2 до вказаного договору, у яких сторони, узгодили кількість кожної партії сировини, що буде поставлена на переробку, домовились про вартість послуг виконавця по переробці однієї метричної тонни сировини (958,34 грн без ПДВ), а також про те, що замовник отримує готову продукцію після отримання виконавцем письмової заявки замовника про отримання готової продукції протягом двох днів з дня отримання заявки шляхом самовивозу автомобільним транспортом замовника та за його рахунок зі складу виконавця (том ІІ а.с. 130-131).

          За результатами аналізу наявних у матеріалах справи документів, що стосуються виконання договору №67/17-п4 від 22.02.2016 (том І а.с. 109-117, 120-125, 153, том ІІ а.с. 79-83, 96-129, 135-137, 153-154) у їх сукупності (актів приймання-передачі сировини, видаткових накладних (у переробку), актів надання послуг з переробки, актів приймання-передачі готової продукції, актів надання послуг (послуги по зберіганню), видаткових накладних (з переробки), видаткових накладних (зі зберігання), актів надання послуг (послуги по зберіганню), бухгалтерських довідок ТОВ «ВВВВ», доповнень до актів надання послуг з переробки, виписок по рахунку ТОВ «Веда-Агро», актів звірок розрахунків, актів звірок переданої/повернутої продукції) судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

          На виконання умов договору №67/17-п4 від 22.02.2016 ТОВ “ВЕДА-АГРО“ передало ТОВ “ВВВВ” олію соняшникову нерафіновану загальною кількістю 324,170 тонн.

          Після переробки сировини (324,170 тонн олії соняшної нерафінованої) виконавцем було отримано 311,202 тонн олії соняшникової рафінованої дезодорованої.

          Загальні втрати у процесі переробки сировини у готову продукцію склали 12,968 тонн, що не перевищує узгодженої сторонами у договорі №67/17-п4 від 22.02.2016 норми втрати сировини.

          ТОВ «Веда-Агро» було отримано після переробки 192,062 тонн олії соняшникової рафінованої дезодорованої. Залишок неповерненої олії соняшникової рафінованої дезодорованої, яка на даний час перебуває на зберіганні у відповідача, становить 119,14 тонн.

          Крім того, із матеріалів справи вбачається, що 08.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ВЕДА-АГРО” (“постачальник”) та Публічним акціонерним товариством “Київхліб” (“покупець”) було укладено договір №08/11/2016 (далі – договір №08/11/2016 від 08.11.2016), відповідно до якого постачальник зобов'язується продати та передати у власність покупцю олію соняшникову рафіновану дезодоровану, а покупець оплатити та прийняти товар (том І а.с. 22-25).

          Відповідно до пунктів 3.1, 3.2, 3.3 договору №08/11/2016 від 08.11.2016 кількість товару становить 145 метричних тонн +/- 5% в опції постачальника; ціна однієї метричної тони становить 20250 грн без ПДВ, ПДВ становить 4050 грн, разом з ПДВ -24300грн; загальна вартість товару, що постачається згідно з даним договором, становить 2936250грн, крім того ПДВ 587250 грн, разом з ПДВ 3523500 грн; остаточна загальна вартість поставленого товару визначається накладними, підписаними представниками сторін.

          Згідно з пунктом 4.1 договору №08/11/2016 від 08.11.2016 місце поставки товару EXW (франко-завод): Херсонська область, м. Каховка, вул. Південна, 1 Г (місцезнаходження виробничих потужностей ТОВ “ВВВВ”); Херсонська область, Білозерський район, с. Дар'ївка, 1-Д (місцезнаходження виробничих потужностей ТОВ “САН ЛАЙТ”).

          Термін поставки загальної кількості товару до 30.11.2016 включно (пункт 4.2 договору поставки №08/11/2016 від 08.11.2016).

          У пункті 4.4 договору №08/11/2016 від 08.11.2016 сторонами узгоджено, що остаточна кількість кожної партії товару підтверджується актом приймання – передачі; датою поставки товару вважається дата видаткової накладної, підписаної представниками сторін.

          Положеннями пункту 4.5 договору №08/11/2016 від 08.11.2016 передбачено, що право власності на товар виникає з дати поставки товару.

          За умовами пункту 4.6 договору №08/11/2016 від 08.11.2016 покупець самостійно і за свій рахунок вирішує питання щодо вивезення товару чи його тимчасового зберігання у місці поставки.

          Оплата товару (партії товару), що поставляється за даним договором, проводиться в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в розмірі 100 % від вартості фактично поставленого товару (партії товару) протягом трьох банківських днів з дати надання сканкопії рахунку-фактури (пункт 5.1 договору поставки №08/11/2016 від 08.11.2016).

          На виконання вказаного договору позивачем було перераховано третій особі 2895102грн, що підтверджується платіжними дорученнями №167825060 від 17.11.1016, №167825103 від 18.11.2016, №167825953 від 25.11.2016, №167826350 від 29.11.2016 (том І а.с. 34-37). За даними ПАТ “Київхліб”, викладеними у акті звірки розрахунків складеному станом на 05.01.2018, ним було перераховано ТОВ "ВЕДА-АГРО" 3461680,80 грн (том ІІ а.с. 151). Однак у матеріалах справи відсутні платіжні документи, що підтверджують здійснення позивачем платежу саме на зазначену суму.

          Крім того, із матеріалів справи вбачається, що ТОВ "ВЕДА-АГРО" передало, а ПАТ “Київхліб” прийняло олію соняшникову у загальній кількості 119,14 тонн, що підтверджується видатковими накладними №95 від 17.11.2016, №96 від 22.11.2016, №97 від 23.11.2016; №98 від 23.11.2016, а також актами приймання-передачі від 17.11.2016, від 22.11.2016, від 23.11.2016 (том І а.с. 26-29, 30-32).

          Із змісту вказаних актів вбачається, що постачальник передав, а покупець прийняв на умовах EXW на складі ТОВ «ВВВВ» за адресою: Херсонська область, м.Каховка, вул.Південна, 1г олію соняшникову рафіновану дезодоровану, що відповідає ДСТУ 4492:2005, і що покупець не має до постачальника претензій щодо кількості та якості товару.

          За твердженням позивача право власності на товар виникло у нього з моменту підписання та скріплення печатками сторін вказаних видаткових накладних, проте він фактично на виконання цього договору не отримав від третьої особи олію соняшникову рафіновану дезодоровану у кількості 119,14 тонн. Придбана ним продукція знаходиться на виробничих потужностях відповідача, який зберігає її без достатніх правових підстав, у зв’язку з чим він звернувся з даним позовом до суду.

          Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з відсутності правових підстав для їх задоволення.

          Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

          Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. №475/97-ВР, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї (1952 р.), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

          Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

          Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (стаття 16 Цивільного кодексу України).

          Відповідно до частини п’ятої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

          Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 (набуття права власності на безхазяйну річ) та 376 (самочинне будівництво) Цивільного кодексу України. В усіх інших випадках право власності набувається з не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 Цивільного кодексу України).

          Така правова позиція викладена Верховним Судом України у справах за №6-1912цс15, №3-576гс16.

          Частиною першою статті 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

          Зазначеною нормою закріплено презумпцію законності набуття права власності, тобто право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або якщо незаконність набуття права власності встановлена рішенням суду, а також встановлено відкритість переліку підстав набуття права власності з обмеженням їх виключно тими, що прямо передбачені в законодавстві.

          Ураховуючи, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності – це певний юридичний склад, з яким закон пов’язує виникнення в особи суб’єктивного права власності на певні об’єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об’єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України (правова позиція Верховного Суду України у справі за №6-244цс14).

          Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що об'єктом позову про визнання права власності може бути індивідуально визначене майно; майно може належати і до категорії речей, що визначається родовими ознаками (мірою, вагою тощо), але у такому разі воно має бути якимось чином індивідуалізоване (наприклад, цукор у мішках за певними цифровими або іншими характерними позначками). Між тим позивач просить визнати право власності на олію рафіновану дезодоровану у кількості 119,14 тонн без зазначення будь-яких ідентифікуючих це майно ознак.

          За правилами статті 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути пред’явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

          Отже, стаття 392 Цивільного кодексу України не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Саме таку правову позицію викладено Верховним Судом України у справі за №6-1912цс15.

          Між тим право власності ПАТ "Київхліб" на отриманий ним від третьої особи товар за накладними №95 від 17.11.2016, №96 від 22.11.2016, №97 від 23.11.2016; №98 від 23.11.2016 відповідачем не оспорюється. При цьому позивачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності у нього права власності на олію рафіновану дезодоровану у кількості 119,14 тонн, яка знаходиться на даний час на зберіганні у ТОВ «ВВВВ» та яку не було передано на виконання договору переробки №67/17-н4 від 22.02.2016 відповідачем третій особі.

          Положеннями розділу 4 договору №67/17-н4 від 22.02.2016, пункту 4 додаткових угод до нього від 22.02.2016 та від 14.03.2016 передбачено, що замовник отримує готову продукцію після отримання виконавцем письмової заявки замовника про отримання готової продукції протягом двох днів з дня отримання заявки шляхом самовивозу автомобільним транспортом замовника та за його рахунок зі складу виконавця; готова продукція вважається прийнятою замовником по кількості з моменту завантаження її на транспортні засоби, надані останнім, і підписанням його повноважним представником товаросупровідних документів, наданих виконавцем.

          У матеріалах справи відсутні та учасниками справи не подані докази на підтвердження того, що ТОВ «Веда-Агро» отримало від ТОВ «ВВВВ» залишок готової продукції, яка була отримана у результаті переробки олії нерафінованої у кількості 324,17тонн.

          Не містять матеріали справи і доказів звернення третьої особи з письмовою заявкою про отримання готової продукції у кількості 119,14 тонн. До апеляційної скарги скаржником було подано копію письмової вимоги (розпорядження передати готову продукцію представникам ПАТ «Київхліб») від 18.09.2017, направлену відповідачеві після винесення оскарженого рішення суду, яка оцінюється судом апеляційної інстанції критично з огляду на таке. Вказана вимога підписана представником ТОВ «Веда-Агро» ОСОБА_3, при цьому у додатку до неї значиться про прикладення копії довіреності на представництво інтересів (том ІІ а.с. 63). Однак як вбачається із змісту опису вкладення у цінний лист від 03.10.2017 (том ІІ а.с.64), до вимоги не було додано копії довіреності, що само по собі унеможливлює її задоволення.

          Відтак відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд обгрунтовано виходив з того, що позивачем не доведено належним чином порушення відповідачем прав власності ТОВ «Київхліб» на олію соняшникову рафіновану, отриману ним від ТОВ «Веда-Агро» за видатковими накладними №95 від 17.11.2016, №96 від 22.11.2016, №97 від 23.11.2016; №98 від 23.11.2016 та актами приймання-передачі від 17.11.2016, від 22.11.2016, від 23.11.2016, від 23.11.2016.

          Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, що була чинною на дату виникнення спірних правовідносин (дату отримання позивачем товару за видатковими накладними від третьої особи), первинний документ-документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

          Відповідно до статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення.

          Враховуючи наведені норми непереконливими є доводи скаржника щодо неотримання ним товару за видатковими накладними №95 від 17.11.2016, №96 від 22.11.2016, №97 від 23.11.2016; №98 від 23.11.2016 та при цьому відсутності будь-яких вимог до ТОВ «Веда-Агро», як до постачальника товару.

          Погоджується колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду і з висновком суду першої інстанції про те, що за відсутності доказів передачі готової продукції від відповідача третій особі, безпідставними є твердження позивача про те, що саме ця олія була предметом купівлі-продажу за договором №08/11/2016 від 08.11.2016.

          Відповідно до приписів статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави зобов’язана повернути потерпілому це майно; набувач зобов’язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно у натурі.

          Отже, зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов. По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння. По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою. По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.

          В даному випадку у відповідача на підставі договору №67/17-п4 від 22.02.2016 знаходиться 119,14 тонн олії соняшникової рафінованої дезодорованої, яка виготовлена із сировини ТОВ «Веда-Агро», при цьому останнім вказана продукція не отримувалась, письмова заявка про її відвантаження відповідачеві третьою особою не направлялась.

          Відповідно до правил статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

          В силу вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту збереження відповідачем без достатніх правових підстав 119,14 тонн олії соняшникової рафінованої дезодорованої, а також того, що саме та олія, яка була передана йому на виконання договору №08/11/16 від 08.11.2016 ТОВ «Веда-Агро» за видатковими накладними №95 від 17.11.2016, №96 від 22.11.2016, №97 від 23.11.2016; №98 від 23.11.2016 знаходиться у ТОВ «ВВВВ», у зв’язку з чим місцевим господарським судом обгрунтовано відмовлено і у задоволенні позовних вимог про зобов’язання повернути майно.

          Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані позивачем, відповідачем та третьою особою в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізував умови договорів №08/11/16 від 08.11.2016, №67/17-п4 від 22.02.2016, їх правові наслідки та зміст правовідносин, що виникли між учасниками справи; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 74, 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Херсонської області норм права при прийнятті рішення від 11.09.2017 не знайшли свого підтвердження. За таких обставин, підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акта колегія суддів не вбачає.          

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

          Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281- 283 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

          Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київхліб" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Херсонської області від 11.09.2017 у справі №923/637/17– залишити без змін.

          Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Публічне акціонерне товариство "Київхліб".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.          

Повний текст постанови складено та підписано 29.01.2018.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя М.А. Мишкіна