Справа № 307/3343/16-ц

Провадження № 2/307/59/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2018 року Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого

судді Гримут В.І.

при секретарях Тиводар В.І.

ОСОБА_1

з участю: представника позивача ОСОБА_2

адвокатів ОСОБА_3

ОСОБА_4

розглянувши в відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Тячів, цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Вонігівської сільської ради, Тячівської державної нотаріальної контори та ОСОБА_6 про скасування свідоцтва про право приватної власності на нерухоме майно та визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_5 звернулася до суду з вищевказаним позовом.

Посилається на те, що у користуванні батька позивача - ОСОБА_7, знаходився будинок № 3, по вул. Радянській, в с. Вонігово.

У вказаному будинку проживали покійний ОСОБА_7, його покійна дружина ОСОБА_8, та донька ОСОБА_9

Останньою з батьків померла ОСОБА_8 - 16.04.2005 р.

Після смерті матері позивач усно звернувся до секретаря сільської ради про оформлення права власності на будинок № 3, по вул. Радянській, в с. Вонігово, яка показала йому заповіт ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9

У 2013 році ОСОБА_5 повторно звернувся з письмовим запитом до Вонігівської сільської ради про отримання інформації щодо спірного будинку та довідався про те, що вказаний будинок ще за життя ОСОБА_8 був відчужений ОСОБА_6

В подальшому він дізнався, що на підставі рішення виконкому Вонігівської сільської ради від 29.03.2005 р. ОСОБА_8 було видано свідоцтво про право приватної власності на об’єкт нерухомого майна – будинок № 3, по вул. Радянській, у с. Вонігово, за № 137 від 11.04.2005 р.

12.04.2005 р. між матір’ю позивача - ОСОБА_8 - та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу вказаного будинку.

Представник позивача вважає, що у ОСОБА_8 на момент відчуження будинку не було правовстановлюючих документів, оскільки згідно відповіді архівного відділу Тячівської РДА від 27.10.2016 р., рішення виконкому Вонігівської сільської ради № 5 від 29.03.2005 р., на підставі якого видано свідоцтво про право власності, відсутнє. У рішенні № 2 від 29.03.2005 р. "Про оформлення права власності на нерухоме майно" відсутні відомості про надання дозволу на оформлення права власності на нерухоме майно в с. Вонігово, по вул. Радянській 3, за ОСОБА_8

Також підпис на оспорюваному договорі купівлі-продажу вчинений донькою покійної ОСОБА_8

Після смерті матері ОСОБА_5 не звертався до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, іншого майна у матері не було.

Просить скасувати свідоцтво про право приватної власності на нерухоме майно, визнати недійсним договір купівлі-продажу будинку від 12.04.2005 р. та поновити йому строк для звернення до суду.

Представник відповідачки ОСОБА_6 – ОСОБА_4 позов не визнав. Пояснив, що під час укладення договору купівлі-продажу будинку № 3, по вул. Радянській, у с. Вонігово, ОСОБА_6 передала ОСОБА_8 гроші.

Внаслідок продажу вказаного будинку права позивача не були порушені, оскільки після смерті матері ОСОБА_5 не звертався у держнотконтору про прийняття спадщини.

Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представники Вонігівської сільської ради та Тячівської держнотконтори у судове засідання не з’явилися, хоча про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Розглянувши матеріали справи суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити виходячи з наступного.

Згідно ч.ч. 1 та 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 42 цього ж Кодексу передбачено, що учасники справи мають право, зокрема, подавати докази.

З приписів ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ч. 2 ст. 78, 79, 80, ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81, ч. 1 ст. 83 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

В судовому засіданні встановлено, що мати позивача, ОСОБА_8, проживала ІНФОРМАЦІЯ_1, по вул. Радянській, в с. Вонігово. На підставі рішення виконкому Вонігівської сільської ради від 29.03.2005 р. на її ім’я було видано свідоцтво про право приватної власності на цей будинок, за № 137 від 11.04.2005 р. 12.04.2005 р. між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу цього будинку (а. с. 98).

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування свідоцтва про право приватної власності на будинок № 3, по вул. Радянській, в с. Вонігово, № 137 від 11.04.2005 р., виданого на ім’я ОСОБА_8 та визнання недійсним договору купівлі-продажу цього ж будинку, від 12.04.2005 р. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що вказане свідоцтво було видане безпідставно, оскільки рішення виконкому Вонігівської сільської ради № 5 від 29.03.2005 р. не існує, а в рішенні № 2 від 29.03.2005 р. "Про оформлення права власності на нерухоме майно" відсутні відомості про надання дозволу на оформлення права власності на нерухоме майно в с. Вонігово, по вул. Радянській 3, за ОСОБА_8 Вважає, що факт відчуження житлового будинку № 3, по вул. Радянській, в с. Вонігово, порушує його права як спадкоємця першої черги після смерті матері.

Наданими представником позивача документами дійсно стверджено, що в архіві відсутні відомості про рішення Вонігівської сільської ради № 5 від 29.03.2005 р. на підставі якого ОСОБА_8 було видано свідоцтво про право приватної власності № 137 від 11.04.2005 р., на будинок № 3, по вул. Радянській, в с. Вонігово (а.с. 7, 40, 45).

Суд також встановив, що позивач проживає неподалік від спірного будинку і йому було відомо про те, що ОСОБА_6 купила цей будинок, так як вона в ньому проживала із 2005 року. Цю обставину в судовому засіданні визнала представник позивача. Вона також повідомила суду, що ОСОБА_5 не подавав нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті батьків, а також не приймав спадщину ніяким іншим способом. Він звернувся до правоохоронних органів із заявою про підробку документів щодо будинку в 2013 році.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

За правилами ст.ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частин 1-4 ст. 12 цього ж Кодексу цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оцінюючи обставини справи у контексті зазначених норм закону суд приходить до висновку, що не дивлячись на те, що право приватної власності на будинок № 3, по вул. Радянській, в с. Вонігово, за ОСОБА_8 було встановлено із порушенням закону, (у протоколі сесії сільської ради відповідне рішення відсутнє), підстави для скасування свідоцтва про право приватної власності № 137 від 11.04.2005 р. та визнання недійсним договору купівлі-продажу цього ж будинку, від 12.04.2005 р. відсутні, так як права та інтереси позивача ОСОБА_5 порушені не були, оскільки він, не прийнявши спадщину після смерті батька та матері, з позовом про визначення йому додаткового строку, достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини до суду не звертався, забудовником не був, а отже у жодному випадку не може претендувати на спірний будинок.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Частинами 1, 3 ст. 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Згідно ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

У зв’язку з тим, що позивач не довів порушення його прав та інтересів при видачі свідоцтва про право власності на будинок не підлягає задоволенню і позов у частині визнання недійсним договору купівлі-продажу цього ж будинку, від 12.04.2005 р., оскільки ОСОБА_5 також не надав жодних доказів того, що укладенням цього договору порушуються, не визнаються або оспорюються його права.

За таких обставин у задоволенні позовних вимог позивача слід відмовити повністю.

Судові витрати слід покласти на позивача.

За таких обставин, керуючись ст.ст. 258, 259, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 1216, 1269, 1270 ЦК України суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський районний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повне рішення складено 30.01.2018 року.

Головуючий: Гримут В.І.