АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
№ справи 11-а-154/2010 Головуючий 1 інстанції – Ясельський А.М.
Категорія – ст.ст. 185 ч.3, ст. 187 ч.2,
ст.289 ч.2 КК України Доповідач – Бачурін О.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2010 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді – Бачуріна О.В.
суддів – Бовтрук В.М., Шальнєвої Т.П., за участю прокурора − Тертичного О. А., захисників − ОСОБА_1, ОСОБА_2,
засуджених − ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та адвоката ОСОБА_2 на вирок Святошинського районного суду міста Києва від 30 вересня 2009 року,
ВСТАНОВИЛА:
Цим вироком
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, українець, громадянин України, з середньо-
спеціальною освітою, неодружений, працюючий на посаді електрика ЗАТ «Київ-Лада», зареєстрований та проживаючий за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимий,
засуджений за ч.3 ст.185 КК України до 3 років позбавлення волі, ч.2 ст. 187 КК України до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його особистою власністю, ч.2 ст.289 КК України до 5 років позбавлення волі. На підставі ст.70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим йому остаточно призначено покарання у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його особистою власністю.
Міра запобіжного заходу – тримання під вартою з 12.06.2009 року.
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, українець, громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_4, неодружений, непрацюючий, зареєстрований та проживаючий за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимий,
засуджений за ч.3 ст.185 КК України до 3 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням і встановленням іспитового строку - 3 роки. Згідно ст. 76 КК України ОСОБА_4 зобов’язано не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти про зміну місця проживання та роботи, періодично з’являтися для реєстрації.
Міра запобіжного заходу – застава.
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, українець, громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_4, неодружений, непрацюючий, зареєстрований та проживаючий за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6, раніше не судимий,
засуджений за ч.3 ст.185 КК України до 3 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням і встановленням іспитового строку - 3 роки. Згідно ст. 76 КК України ОСОБА_5 зобов’язано не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти про зміну місця проживання та роботи, періодично з’являтися для реєстрації.
Міра запобіжного заходу – застава.
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_7, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, українець, громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_4, неодружений, непрацюючий, навчається на 4-му курсі в університеті «Україна», зареєстрований та проживаючий за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_8, раніше не судимий,
засуджений за ч.3 ст.185 КК України до 3 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням і встановленням іспитового строку - 3 роки. Згідно ст. 76 КК України ОСОБА_6 зобов’язано не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти про зміну місця проживання та роботи, періодично з’являтися для реєстрації.
Міра запобіжного заходу − застава.
По справі вирішено питання речових доказів.
З засудженого ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 стягнуто 900 грн., ОСОБА_9 – 2395 грн.
За вироком суду, ОСОБА_3 визнаний винним в тому, що він 29.03.2009 року приблизно о 5 годині, будучи в стані алкогольного сп’яніння, за попередньою змовою з іншою особою, з метою викрадення чужого майна, біля магазину «Континент», який розташований по вул. Я.Коласа в м.Києві, напав на громадян ОСОБА_8 та ОСОБА_9, та, нанісши рукою стиснутою в кулак удари по обличчю ОСОБА_9 та по голові і обличчю ОСОБА_8, заподіяв останнім легкі тілесні ушкодження, які спричинили короткочасний розлад здоров’я, тобто застосував до них насильство небезпечне для їх життя і здоров’я, в результаті чого заволодів їх майном, а саме: мобільним телефоном «Нокіа 2600» з сім-карткою, грошима в сумі 95 грн., що належали потерпілому ОСОБА_8, та гаманцем, в якому були посвідчення водія на ім’я останнього, технічний талон, дисконтна картка «Технополіс» і банківська картка «Приватбанк», а також 1 долар США, який згідно курсу НБУ станом на 29.03.2009 року становив 7 грн. 70 коп., що належали потерпілому ОСОБА_9, на загальну суму 359 грн. 70 коп.
Крім того, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_7, за попередньою змовою між собою, 28.05.2009 року приблизно о 12 годині 50 хвилин за допомогою дубліката ключів таємно проникли в приміщення квартири № 153 по бул.Кольцова, 18 в м.Києві та викрали з неї: фотоапарат, три золотих ланцюжка, п’ять золотих каблучок, два золотих персня, три золотих кулона, шість пар золотих сережок, одну золоту сережку, золоте кольє, розірвані золоті браслет та ланцюжок, а також ключі від автомобіля «ОСОБА_10 А6», чим спричинили потерпілій ОСОБА_11 матеріальну шкоду на загальну суму 28110 грн.
Також ОСОБА_3, скориставшись викраденим ним ключем в квартирі № 153 по бул. Кольцова, 18 в м.Києві від автомобіля НОМЕР_1, ціною 210 000 грн., який належав громадянці ОСОБА_12, 02.06.2009 року приблизно о 2 годині повторно незаконно заволодів ним і з місця скоєння злочину зник, а потім в той же день зранку залишив його біля будинку №18 по бул. Кольцова в м.Києві.
В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не оспорюючи фактичні обставини по справі та кваліфікацію дій засуджених, просить скасувати вирок суду в частині призначеного покарання ОСОБА_3 та постановити новий вирок, посилаючись на м’якість покарання, призначеного останньому, тобто на його невідповідність тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого, засудивши ОСОБА_3 за ч.3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі, ч.2 ст.187 КК України до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його особистою власністю, ч.2 ст.289 КК України до 5 років позбавлення волі, мотивуючи свої вимоги тим, що суд не надав належної оцінки тяжкості злочинів, не врахував, що він вину не визнав, заподіяну шкоду потерпілим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не відшкодував, у зв’язку з чим просив на підставі ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначити йому покарання у виді 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його особистою власністю. Крім того, на думку прокурора, в описовій частині вироку необхідно зазначити про скоєння злочину засудженим ОСОБА_6 в стані алкогольного сп’яніння, так як саме на це послався суд при встановленні для нього обтяжуючих обставин.
В апеляції захисник засудженого ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_2, не оспорюючи фактичні обставини по справі та кваліфікацію дій свого підзахисного за ч.3 ст. 185 КК України, просить вирок суду скасувати і постановити новий вирок, яким виправдати ОСОБА_3 за ч.2 ст.187 КК України та ч.2 ст. 289 КК України, а за ч.3 ст.185 КК України призначити
покарання не пов’язане з ізоляцією від суспільства, посилаючись на суворість покарання, тобто на невідповідність його тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, і на неправильне застосування кримінального закону. За твердженням апелянта, в діях ОСОБА_3 відсутні ознаки складу злочину, передбаченого ст.187 КК України, тому, що прямий умисел на заволодіння чужим майном у нього виник тільки після сутички з потерпілими ОСОБА_8 та ОСОБА_9, а покази потерпілих, надані в судовому засіданні, про те, що вони втрачали свідомість під час конфлікту, суперечать їх показам на досудовому слідстві та під час проведення очних ставок. Крім того, про відсутність в діях ОСОБА_3 складу злочину за ч.2 ст.289 КК України свідчать покази потерпілої ОСОБА_11 на досудовому слідстві, яка визнала, що її автомобіль був на тому ж місці, де вона його залишила, а про незаконне використання вказувала тільки на підставі зменшення кількості пального та несправній коробці передач.
Заслухавши доповідь судді, прокурора, який не підтримав апеляцію і заперечував проти інших апеляцій, адвоката ОСОБА_2, який просив задовольнити свою апеляцію, засудженого ОСОБА_3, який підтримав апеляцію свого захисника, адвоката ОСОБА_1 та засудженого ОСОБА_6, які заперечували проти апеляції прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені в апеляціях, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово засуджених ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, колегія суддів вважає, що апеляції не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Фактичні обставини справи і винуватість засуджених ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у таємному викраденні чужого майна, поєднаному з проникненням у житло, за попередньою змовою групою осіб, а засудженого ОСОБА_3 у таємному викраденні чужого майна, поєднаному з проникненням у житло, за попередньою змовою групою осіб, вчиненого повторно, ніким не оспорюються.
Вирок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_3 у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.187 КК України, ґрунтується на перевірених і досліджених у судових засіданнях доказах.
Як убачається з матеріалів справи, факт знаходження засудженого на місці події ніким не оспорювався, при цьому з показів потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 випливає, що саме ОСОБА_3 та невстановлена особа напали на них, і застосувавши насильство, нанесли їм побої, що призвели до спричинення тілесних ушкоджень, та заволоділи майном останніх.
Покази потерпілих підтверджуються висновками експертів № 1930 від 03.04.2009 року (т.1 а.с. 87-89) та № 1931 від 03.04.2009 року (т.1 а.с. 95-97) щодо механізму, локалізації та кількості нанесення тілесних ушкоджень, поясненнями свідка ОСОБА_10 про те, що вона бачила, як засуджений наносив удари потерпілим, та свідка ОСОБА_13, якій 29.03.2009 року ОСОБА_3 передав мобільний телефон «Нокіа», технічний талон та посвідчення водія, видані на ім’я ОСОБА_9, і поросив деякий час потримати їх у себе, і які потім були вилучені працівниками міліції, а також протоколами очних ставок між ним та потерпілими ОСОБА_8, ОСОБА_9 і свідком ОСОБА_10 (т.1 а.с. 69-72, 73-75, 78-80). З висновків судово-медичних експертиз убачається, що потерпілим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 спричинені легкі тілесні ушкодження, які потягли короткочасний розлад здоров’я.
У зв’язку з викладеними доказами, не відповідають фактичним обставинам справи доводи захисника ОСОБА_3 на підтвердження відсутності в діях його підзахисного складу злочину, передбаченого ч.2 ст.187 КК України.
Інші твердження адвоката ОСОБА_2 про недоведеність вини його підзахисного за ч.2 ст.289 КК України спростовуються показами потерпілої ОСОБА_11 про пошкодження її автомобіля і його використання, про що свідчила зменшена кількість пального у бензобаку та інш., протоколом
відтворення обстановки та обставин подій за участю ОСОБА_3В, в якому зазначено, що він підтвердив викрадення ключів від автомобіля «ОСОБА_10 А6» та використання автомобіля, щоб покататися на ньому по м.Києву (т.2 а.с. 179-184), а також іншими доказами по справі.
Таким чином, суд першої інстанції, надавши оцінку доказам відповідно до ст.67 КПК України, обґрунтовано прийшов до висновку про здійснення ОСОБА_3 за попередньою змовою групою осіб нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, а також незаконного заволодіння транспортним засобом, вчиненого повторно, тому апеляція захисника ОСОБА_3 є необґрунтованою.
Розглядаючи апеляцію прокурора в частині призначення засудженому ОСОБА_3 занадто м’якого покарання, колегія суддів виходить з того, що суд першої інстанції призначив йому покарання в межах санкції статті Кримінального кодексу України і дотримався вимог ст.65 КК України, врахувавши ступені тяжкості скоєних злочинів, дані про особи засудженого, який позитивно характеризується, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, обставину, що обтяжує покарання – вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння, та відсутність обставин, що пом’якшують покарання.
Отже, суд при призначенні покарання ОСОБА_3 врахував всі ті обставини, на які послався прокурор, тому його доводи в цій частині є необґрунтованими.
Інші доводи прокурора не можуть бути задоволені у відповідності до вимог ст. 275 КПК України.
Виходячи із зазначеного, колегія суддів вважає за необхідне апеляції прокурора та адвоката ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок суду без зміни.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 30 вересня 2009
року щодо ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, залишити без зміни, а апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та адвоката ОСОБА_2 без задоволення.
Судді: