Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/736/18 Головуючий у 1-й інстанції: Геєць Ю.В.

Є.У.№ 335/8691/17 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляці1йний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

Гончар М.С.,

секретаря: Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту «Запоріжелектротранс» до ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Райффайзер Банк Аваль» про визнання договору іпотеки недійсним,

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Райффайзер Банк Аваль» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року Запорізьке комунальне підприємство міського електротранспорту «Запоріжелектротранс» звернулося до суду з вищевказаним позовом. Позивач зазначав, що 20 січня 2007 року відповідачі уклали договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_3 передала в іпотеку Банку будівлю магазину Б, загальною площею 97,3 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 Посилаючись на те, що договір іпотеки не відповідає вимогам ст. 230 ЦК України, так як при його укладенні ОСОБА_3 ввела Банк в оману і не повідомила про те, що в приміщенні магазину розташована опора контактної мережі, яка належить комунальному підприємству «Запоріжелектротранс», останній своєї згоди на передачу в іпотеку майна комунальної власності не надавав, просив суд про задоволення позову.

Відповідач ОСОБА_3 позов визнала. В письмових запереченнях зазначала, що не була обізнана про те, що вводить Банк в оману, надавши йому технічні документи будівлі магазину, які не відповідають фактичним технічним характеристикам будівлі. Просила суд розглядати справу за її відсутності, наслідки їй відомі (а.с.75).

Банк проти позову заперечував, зазначав, що підстав для визнання договору іпотеки недійсним за ст.230 ЦК України не має, оскільки при укладенні договору іпотеки не помилявся стосовно його істотних умов, до складу об'єкту іпотеки ніяке комунальне майно не входило.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2017 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір іпотеки № 010/02-2/21/2 від 20.01.2007 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3, предметом якого є нерухоме майно: будівля магазину літ. Б, загальною площею 97,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту «Запоріжелектротранс» судовий збір у розмірі 1600 грн.

ОСОБА_3 з рішенням суду погодилася і в апеляційному порядку його не оскаржувала.

В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство «Райффайзер Банк Аваль», посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Запорізьке комунальне підприємство міського електротранспорту «Запоріжелектротранс» і відповідач ОСОБА_3 проти задоволення апеляційної скарги заперечують. В письмових запереченнях і позивач, і відповідач ОСОБА_3 вважають рішення суду першої інстанції обґрунтованим і таким, що ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судове засідання відповідач ОСОБА_3 не з'явилася, причини неявки суду не повідомила, направила письмове клопотання, в якому просила відкласти розгляд справи, оскільки повістку про виклик до суду вона не отримувала, про розгляд справи апеляційним судом дізналася випадково, має намір укласти договір з адвокатом, для чого їй необхідно надати додатковий строк.

Розглянувши клопотання ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи, колегія суддів визнала його таким, що не підлягає задоволенню.

За положенням ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 2 ст.2 ЦПК України на суд і учасників процесу покладено обов'язок керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-яким іншим міркуванням в судовому процесі.

Згідно з ст.ст.2, 6, 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах рівності сторін, змагальності та диспозитивності.

У відповідності до ст.ст.13,44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. З огляду на принцип диспозитивності у цивільному судочинстві учасники справи розпоряджаються своїми процесуальними правами на власний розсуд.

Відповідно до положень ст.ст. 210, 368, 371 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження з особливостями, встановленими цією главою. (глава 1 розділ У). Суд першої інстанції має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи суд апеляційної інстанції може продовжити строк розгляду справи, але не більше як на п'ятнадцять днів, про що постановляє відповідну ухвалу.

Як вбачається із матеріалів справи, позовна заява надійшла до суду першої інстанції 25.07.2017 року, провадження у справі відкрито 07.09.2017 року. Відповідач ОСОБА_3 у суді першої інстанції участі у розгляді справи не приймала, судові повістки про виклик до суду не отримувала, 12.10.2017 року направила суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила про визнання позову і просила суд розглядати справу без її участі (а.с.75).

В апеляційний суд справа зі скаргою Банку надійшла 22.11.2017 року.

У зв'язку з несплатою Банком судового збору ухвалою судді-доповідача від 22.11.2017 року апеляційну скаргу було залишено без руху для усунення її недоліків - оплати судового збору.

04.12. 2017 року Банк надіслав на адресу апеляційного суду квитанцію про сплату судового збору.

Ухвалою судді-доповідача від 05.12.2017 року відкрито апеляційне провадження, ухвалою колегії суддів апеляційного суду від 08.12.2017 року справу, з урахуванням значного навантаження на колегію, призначено до розгляду на 25.01.2017 року.

Копія апеляційної скарги була направлена ОСОБА_3 05.12.2017р. (а.с.165).

Інформація про всі процесуальні дії, що здійснювалися апеляційним судом в процесі підготовки справи до розгляду, копії процесуальних документів своєчасно були оприлюднені у спосіб, передбачений ЦПК України.

Повістки про виклик у судове засідання у цій справі двічі: 07.12.2017р. і 19.12.2017р. направлялися ОСОБА_3 за останньою відомою адресою місця її проживання, яка зазначена в позовній заяві і в її заяві про визнання позову. Проте, 19.12.2017р. і 05.01.2018р. повістки повернулися до апеляційного суду із зазначенням причин невручення - інші причини, що не дали змоги виконати обов'язок щодо пересилання поштової кореспонденції (а.с.171, 176).

Інформація про час і місце розгляду справи була завчасно оприлюднена на офіційному веб-сайті апеляційного суду.

В судове засідання, призначене на 25.01.2018 р. ОСОБА_3 не з'явилася, в заяві про відкладення розгляду справи повідомила суд про те, що не отримала повістку, а також просила відкласти судове засідання, призначене на 25.01.2018р., оскільки вона має намір укласти договір з адвокатом для здійснення останнім представництва її інтересів у суді апеляційної інстанції. Належних і допустимих доказів на підтвердження поважності причин своєї неявки у судове засідання суду апеляційної інстанції відповідач не надала. До заяви про відкладення розгляду справи ОСОБА_3 надала також свої письмові заперечення проти апеляційної скарги.

Аналіз фактичних обставин справи свідчить про те, що відповідач, будучи добре обізнаною про судовий спір, що перебуває в провадженні суду з липня 2017 року, мала реальну можливість для забезпечення свого представництва як у суді першої, такі і у суді апеляційної інстанції. Вона фактично самоусунулася від участі у розгляді цієї справи. Будь-яких доказів ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надавала, клопотання про дослідження нових доказів в своїх запереченнях на апеляційну скаргу не заявляла. Дії ОСОБА_3 фактично спрямовані не на виконання покладених на нею процесуальних обов'язків, а на затягування розгляду справи з метою унеможливлення виконання рішення в іншій справі про звернення стягнення на спірний предмет іпотеки.

На підставі 372 ч.2 ЦПК України колегія суддів визнала причини неявки відповідача ОСОБА_3 неповажними і такими, що не перешкоджають перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника Банку адвоката Горлач О.С., заперечення представника позивача адвоката Кузьміної В.О., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на такі обставини.

Встановлено, що між сторонами у справі виник спір з приводу передачі ОСОБА_3 у заставу Банку магазину літ.Б, загальною площею 97,3 кв.м, розташованого по АДРЕСА_1Вказана будівля магазину збудована ОСОБА_3 у 2005 році над сходами підземного пішохідного переходу в районі площі Фестивальної, м. Запоріжжя.

При будівництві магазину приватне мале підприємство-фірма «Вавілон», директором якого був ОСОБА_8, узгоджувало з комунальним підприємством міського електротранспорту «Запоріжелектротранс» перенесення 2-х опор контактної мережі у зв'язку із реконструкцією підземного переходу. Гарантійним листом від 23.05.2006р. ОСОБА_3 гарантувала виконати будівельно-монтажні роботи з переносу опор контактних мереж. (а.с.27).

Актом Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту, затвердженим розпорядженням міського голови №8р від 06.01.2006р. підземний пішохідний перехід з надбудовою над сходами переходу наметів та магазинів промислових товарів прийнято в експлуатацію (а.с.а.с.55-59).

Рішенням виконкому Запорізької міської ради №18/14 від 26.01.2006 р. підземному пішохідному переходу з надбудованими над сходами магазинами (літ.А, Б), які розташовані на пл. Фестивальній, м. Запоріжжя, присвоєно поштову адресу м.Запоріжжя, пр. Леніна,166а. Оформлено право власності на будівлі вказаних магазинів (літ.А,Б) за ОСОБА_3 (а.с.61).

На підставі вказаного рішення виконкому 06.02.2006р. ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, яке зареєстровано в Орендному підприємстві Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації 10.02.2006р. (а.с.60,62,63).

20.01.2007 р. між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 на забезпечення кредитних зобов'язань ОСОБА_8 на суму 150 000 доларів США було укладено іпотечний договір, предметом якого є вищевказаний магазин. Протягом 2008-211 р.р. сторони неодноразово вносили зміни до договору іпотеки, в тому числі і щодо розміру кредитного забезпечення, згідно яким іпотекою забезпечені боргові зобов'язання ОСОБА_8 на суму, еквівалентну 315 000 доларів США, а в остаточній редакції договору - на суму 2 430 830 грн. (а.с.7-10,47-54).

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_5 умов кредитного договору, рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 10.11.2014р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 22.06.2016р., звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 010/02-2/21/2 від 20.01.2007р. на будівлю магазину літ. Б, загальною площею 97,3 кв.м., що знаходиться по проспекту Леніна,166-А у м. Запоріжжя та належить на праві власності ОСОБА_3, з метою погашення заборгованості в сумі 3 296 695 грн. 84 коп. на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» за кредитним договором № 010/02-2/21 від 19 січня 2007 року, шляхом проведення торгів у виконавчому провадженні за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій (а.с.81-88).

При ухваленні рішення про звернення стягнення на іпотечне майно предметом судового дослідження була, у тому числі, і відповідність договору іпотеки вимогам ст.ст.203, 215 ЦК України.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 20.07.2017р. відкрито виконавче провадження з примусового виконання зазначених судових рішень, складено акт опису і арешту нерухомого майна, здійснено оцінку про вартість іпотечного майна, розмір якої станом на 20.02.2017р. становить 1 914 000 грн. (а.с.88-91).

Судом також встановлено, що ОСОБА_3 свої гарантійні зобов'язання перед позивачем не виконала, опори контактних мережі не перенесла, у зв'язку з чим 16.02.2017р. Запорізьке комунальне підприємство міського електротранспорту «Запоріжелектротранс» звернулося до Жовтневого районного суду м.Запоріжжя з позовом до ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії (а.с. 92).

З метою забезпечення позову комунального підприємства ухвалою суду першої інстанції від 17.02.2017 р. заборонено відділу примусового виконання рішень вчиняти дії щодо реалізації з торгів вищевказаного арештованого майна. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 01.06.2017р. за апеляційною скаргою Банку ухвала суду першої інстанції скасована, у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено (а.с.94-96).

13.06.2017 р. Запорізьке комунальне підприємство міського електротранспорту «Запоріжелектротранс» звернулося до правоохоронних органів з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення за ознаками ст. 358 ч.1 КК України - незаконної передачі в іпотеку майна комунальної власності, ухвалою слідчого судді від 06.07.2017р. накладено арешт на будівлю магазину літ. А,Б по пАДРЕСА_1 (а.с.105-110).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 при укладенні договору іпотеки приховала від Банку наявність в середині приміщення магазину опори контактної мережі, яка є власністю комунального підприємства, а тому на вимогу останнього договір у відповідності до ст.230 ЦК України є недійсним як такий, що укладений внаслідок обману.

Проте таких висновків суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального права, вони не ґрунтуються на зібраних у справі доказах, а тому з ними не можна погодитися.

Відповідно до ст.3 ЦПК України ( в редакції Закону на час виникнення спірних правовідносин) заінтересована особа вправі в порядку встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

Юридична заінтересованість позивача у цивільному процесі зобов'язує його довести як наявність спірних матеріальних правовідносин, так і ту обставину, що його права порушені і вони можуть бути захищені у визначений ним спосіб.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною 2 ст. 5 ЦПК України передбачено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частини перша і третя статті 215 ЦК України встановлює, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам моральним засадам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Обґрунтовуючи наявність свого порушеного права, позивач зазначав, що спірний договір застави є недійсним, оскільки іпотекодавець ввела Банк в оману щодо предмету іпотеки, приховала наявність в приміщені магазину майна, що є комунальною власністю - опори електромережі, а тому порушене право комунального підприємства підлягає відновленню шляхом визнання недійсним забезпечувального договору з підстав, передбачених ст.230 ЦК України.

Разом з тим, належних і допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо порушення вчиненим правочином прав і законних інтересів комунального підприємства останнє суду не надало.

За змістом частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Як зазначено у роз'ясненнях, викладених у п.п.19,20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 230 ЦК правочин, вчинений під впливом обману, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Визнаючи позов, ОСОБА_3 в письмовому відзиві зазначала, що вона не була обізнана про те, що при укладенні договору іпотеки вона ввела іншу сторону в оману шляхом надання технічних документів будівлі, які не відповідають фактичним технічним характеристикам і що опора контактної мережі в середині магазину є комунальною власністю (а.с.75). Про введення банк в оману стосовно обставин, які впливали на вчинення правочину, ОСОБА_3 в своєму відзиві не зазначала.

І в суді першої, і в суді апеляційної інстанції представник Банку наполягав на тому, що при укладенні договору іпотеки останній не помилявся щодо обставин, які впливали на його вчинення.

Зважаючи на те, що жодна із сторін договору іпотеки при його укладенні не помилялася щодо обставин, які впливали на його укладення, передбачених законом підстав для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених ст.230 ЦК України суд першої інстанції не мав.

Належних і допустимих доказів на підтвердження доводів позивача про те, що надані ОСОБА_3 технічні документи на спірний об'єкт нерухомості не відповідали фактичному стану будівлі, не відображали знаходження в середині магазину опори електромережі, належними і допустимими доказами не підтверджені.

Будівля магазину прийнята в експлуатацію Державною приймальною комісією без будь-яких зауважень і застережень, що підтверджується відповідним Актом, затвердженим розпорядженням Запорізького міського голови № 8-р від 06.01.2006р., зареєстрованим в інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю ГУАтаМ 11.01.2006 р., арх№04 (55-59).

У передбаченому законом порядку дії Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту, розпорядження міського голови про затвердження акту державної приймальної комісії, рішення виконкому про оформлення права власності на будівлі магазинів позивачем у цій справі не оспорювалися і не оскаржувалися, в судовому порядку неправомірними, недійсними, нечинними тощо не визнавалися.

Застережень щодо відхилення від затвердженого проекту будівництва, знаходження в приміщенні магазину будь-якого комунального майна, зокрема, опори електромережі, ні Акт Державної приймальної комісії, ні рішення виконкому, ні свідоцтво про право власності не містять.

Надані позивачем інвентарна картка, схема контактної мережі, лист заступника директора ДП Київської державної регіональної технічної інспекції міського електротранспорту від 19.06.2017р. (а.с.19-25) не скасовують вищевказаний Акт державної приймальної комісії про відповідність будівель магазинів як проектній документації, так і державним будівельним нормам.

За вказаних обставин передбачених законом підстав для висновку про те, що спірним договором іпотеки порушені права Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту «Запоріжелектротранс» по справі не встановлено.

Не виконання ОСОБА_3 гарантійного зобов'язання не є підставою для визнання іпотечного договору недійсним як такого, що укладений внаслідок обману.

Належні позивачеві опори електромережі не були об'єктами застави, оскільки ні Акт Державної приймальної комісії про прийняття магазину в експлуатацію, ні рішення виконкому міської ради, ні свідоцтво про право власності не містять в собі відомостей про наявність в приміщенні іпотечного майна будь-яких опор електромережі, що належать позивачеві.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Аналіз фактичних обставин справи і зібраних у справі доказів свідчить про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, судом неправильно застосовані норми матеріального права, а тому оскаржуване рішення на підставі ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову у позові.

На підставі ст.142 ч.6 ЦПК України з позивача на користь Банку підлягають стягненню понесені останнім судові витрати зі сплати судового збору у суді апеляційної інстанції в загальній сумі 1760 грн.

Керуючись ст. ст.367, 374 ч.1 п.2, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзер Банк Аваль» задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2017 року по цій справі скасувати.

Позов Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту «Запоріжелектротранс» до ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Райффайзер Банк Аваль» про визнання договору іпотеки недійсним залишити без задоволення.

Стягнути з Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту «Запоріжелектротранс» на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзер Банк Аваль» 1 760 грн. (одну тисячу сімсот шістдесят гривень) компенсації судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: