Справа № 22ц-6768/2008 Головуючий в 1 інстанції-Білоусов М.М.
Доповідач - Сінані О.M.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2008 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного
суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді - Сінані О.М.,
суддів - Даніла Н.М.,
- М'ясоєдової Т.М.,
при секретарі - Троян К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання угоди недійсною та виселення, третя особа - Третя Сімферопольська державна нотаріальна контора, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 10 липня 2008 року,
встановила:
в травні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3., ОСОБА_4 про визнання угоди недійсною та виселення, мотивуючи свої вимоги тим, що йому на праві власності належало домоволодіння АДРЕСА_1 В березні 1997 року злочинна група, шляхом застосування погроз та фізичного насильства, відібрала у нього правовстановлюючі документи на будинок та погрожуючи вбивством, вимусила разом з родиною покинути будинок, звернення до правоохоронних органів залишились без результату. У подальшому будинок був проданий ОСОБА_3. за підробленою довіреністю. На підставі викладеного просив визнати недійсною довіреність, що видана від імені ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 НБ № 0007215 від 11.09.1997 року на право розпорядження житлом; визнати недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1, укладений 28.08.1998 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та привести сторони у первинний стан, визнавши за позивачем право власності на спірне домоволодіння; виключити з реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_3 як власника домоволодіння та зареєструвати право власності на це домоволодіння за ОСОБА_1; виселити ОСОБА_4 з домоволодіння та скасувати її реєстрацію за зазначеною адресою.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 10 липня 2008 року позов задоволений та визнана недійсною довіреність про розпорядження житлом, що видана від імені ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 та засвідчена Третьою сімферопольською державною нотаріальною конторою серії НБ № 0007215 від 11.09.1997 року, зареєстрована в реєстрі за № 1-3437; визнаний недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 засвідчений 28.08.1998 року Третьою сімферопольською державною нотаріальною конторою, реєстровий № 1-2329, а сторони по договору приведені у первинний стан та за ОСОБА_1 визнано право власності на домоволодіння № 4/65 по АДРЕСА_1 Окрім того, з Реєстру прав власності на нерухоме майно на домоволодіння АДРЕСА_1 виключено ОСОБА_3 та зареєстровано право власності на домоволодіння за ОСОБА_1 Також з спірного домоволодіння виселено ОСОБА_4 без надання іншого житлового приміщення, скасувавши її реєстрацію за зазначеною адресою.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3 посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, просила рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Зазначила, що суд помилково вважав строк позовної давності не пропущеним, та оскільки ОСОБА_1 не був стороною будь-якої угоди, він не мав права на звернення до суду з позовом про визнання угоди недійсною з підстав укладення її внаслідок омани, насильства, погрози та інше.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, який просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, колегія судців дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на будинок від 30.01.1996 року, виданого виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради, ОСОБА_1 є власником домоволодіння № 4/65 по АДРЕСА_1
Наприкінці 90-х років інші особи, кримінальна справа у відношенні яких розслідується, будучи членами організованого злочинного угруповання, приїхали до ОСОБА_1, де демонструючи вогнепальну зброю, побили позивача та членів його родини, при цьому загрожуючи вбивством і демонструючи реальність своїх намірів, на очах у всієї родини, зарізали собаку, після чого заволоділи автомобілем „Мерседес", золотими прикрасами, що належать родині позивача, а також документами на вищезазначений будинок. Побоюючись розправи та виконуючи вимоги злочинців, позивач зі своєю родиною був вимушений тимчасово виїхати до м. Харків, де проживав до початку двохтисячних років. Після повернення до м. Сімферополя мір по поверненню домоволодіння не приймав, оскільки побоювався за своє життя і життя членів родини. 26.03.2007 року на підставі заяви ОСОБА_1 за фактом заволодіння його майном було порушено кримінальну справу. В ході досудового слідства встановлені особи, яки скоїли злочин, частина яких затримана, а інші перебувають у розшуку. Лише після звернення позивача до правоохоронних органів, у 2007 році він дізнався про те, що між ОСОБА_2 який діяв за підробленою довіреністю, нібито виданою від імені позивача, та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу домоволодіння.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що обгрунтованість позовних вимог підтверджується належними та допустимими доказами, що є в матеріалах справи, а також з того, що на спірні правовідносини поширюється дія ст.ст. 48, 49, 57 ЦК України в редакції 1963 року, ст. 386 ЦК України
З такими висновками погоджується колегія суддів, проте вважає, що місцевим судом правильно та повно встановлені обставини справи, проте зайво застосовані до спірних правовідносин ст.ст. 49, 57 ЦК України (1963 року).
Так судом не враховано, що відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 28.04.1978 року з наступними змінами, стаття 48 ЦК застосовується при порушенні встановленого порядку вчиненого громадянами й організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними (ст.ст. 45-47,49-58 ЦК).
Вимоги ст.ст. 49, 57 ЦК України (1963 р.) не розповсюджуються на спірні правовідносини, оскільки не можна вважати, що договір доручення або купівлі-продажу будинку укладений з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства або внаслідок омани, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких для сторони обставин, оскільки позивач не був стороною жодної з цих угод та вони укладені без його волевиявлення.
Таким чином колегія суддів вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на ст.ст. 49, 57 ЦК України (1963 року),
оскільки оспорюванні договори доручення та купівлі-продажу підлягають визнанню недійсними як такі, що не відповідають вимогам ст.ст. 225, 386 ЦК України 1963 року.
Колегія не приймає до уваги довід апеляційної скарги про сплив строку позовної давності, оскільки місцевим судом правильно встановлено, що про наявність довіреності та договору купівлі-продажу ОСОБА_1 дізнався лише у 2007 році.
Відповідно до ст. 303 ч. 1 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
В решті рішення Київського районного суду м. Сімферополя сторонами не оскаржено.
Таким чином, враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, відповідно до ст. 308 ЦПК України, воно підлягає залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,
ухвалила:
апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 10 липня 2008 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.