ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2018 р. Справа № 914/1945/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Зварич О.В.

суддів Хабіб М.І.

Юрченко Я.О.,

секретар судового засідання Кіра М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора Львівської області за № 05/2-1561вих-17 від 02.11.2017р. (вх. № 01-05/5383/17 від 16.11.2017р.)

на рішення господарського суду Львівської області від 17.10.2017р. (суддя Синчук М.М., повний текст рішення складено 23.10.2017р.)

у справі № 914/1945/17

за позовом: Керівника Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації

до відповідача-1: Приватного підприємця Пелех Галини Дмитрівни

(надалі ПП Пелех Г.Д.)

до відповідача-2: Сокальської районної державної адміністрації

про визнання договору оренди землі недійсним та зобов'язання повернути земельну ділянку,

за участю:

від прокуратури: Макогон Ю.І. (посвідчення № 020325 від 06.09.2013р.);

від позивача Львівської обласної державної адміністрації: Андрухів Є.М. - представник (довіреність № 5/34-5681/0/2-17/1-2 від 03.08.2017р.);

від відповідача-1: Пелех Г.Д. (НОМЕР_1, виданий Сокальським РВУМВСУ у Львівській області 12.01.1998р.); Ільницький М.М. - адвокат (договір про надання правової допомоги № 651/23 від 29.09.2017р.);

від відповідача-2: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

22.09.2017р. керівник Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації звернувся в господарський суд Львівської області з позовом до ПП Пелех Г.Д. та Сокальської районної державної адміністрації про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 02.02.2004р. та зобов'язання повернути земельну ділянку.

Рішенням господарського суду Львівської області від 17.10.2017р. у справі №914/1945/17 (суддя Синчук М.М.) повністю відмовлено в задоволенні позовних вимог.

В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що ПП Пелех Г.Д., укладаючи спірний договір з державою, в особі Сокальської РДА, сподівався на легітимність добросовісних дій державного органу та не порушував жодних положень законодавства, тому не може нести відповідальності та негативних юридичних наслідків від допущеної цим державним органом помилки щодо процедури визначення розміру орендної плати. Суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині визнання договору оренди земельної ділянки від 02.02.2004р. недійсним по є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Щодо позовної вимоги про зобов'язання ПП Пелех Г.Д. повернути спірну земельну ділянку до земель державної власності в особі Львівської ОДА, суд зазначив, що прокурор обрав невірний спосіб захисту, тому в задоволенні цієї частини позовних вимог також відмовлено. Суд не застосував за клопотанням відповідача-1 строк позовної давності, оскільки в позові відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог.

Заступник прокурора Львівської області подав апеляційну скаргу, в якій вважає рішення суду першої інстанції прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 спірного договору грошова оцінка земельної ділянки становить 36912,65 грн. При цьому, у договорі не вказано на підставі чого було визначено грошову оцінку земельної ділянки. Вказує, що при укладенні спірного договору ПП Пелех Г.Д. у відповідності до вимоги ст. 15 Закону України «Про оцінку землі» не звернулась до уповноваженого органу із заявою про проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яку мала намір взяти в оренду. Суд не врахував, що у даній справі захисту потребують саме суспільні інтереси, а не інтереси відповідача-1, як орендаря, оскільки відповідно до положень спірного договору орендна плата за земельну ділянку площею 141,81260 га визначена у розмірі усього 3670,00 грн. за рік, а земельна ділянка передана в оренду відповідачу-1 з такою орендною платою на 25 років. Просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 17.10.2017р. у справі №914/1945/17, прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.

Позивач Львівська обласна державна адміністрація в письмових поясненнях до апеляційної скарги (вх. № 01-04/8310/17 від 07.12.2017р. (з урахуванням уточнень до них вх.№01-04/8494/17 від 14.12.2017р.) просить задоволити вимоги прокурора.

Відповідач-1 у відзиві на апеляційну скаргу вважає доводи прокурора безпідставними та необґрунтованими, а рішення місцевого господарського суду - законним. Покликається на те, що на момент укладення спірного договору не існувало поняття нормативно-грошової оцінки, було лише поняття грошова оцінка земель. Крім того, в чинному на той час законодавстві було передбачено обов'язок орендодавця проводити оцінку земельної ділянки. Також вказує, що прокурор пропустив строк позовної давності і немає поважних причин для його поновлення. Просить залишити без змін рішення господарського суду Львівської області від 17.10.2017р. у справі №914/1945/17, апеляційну скаргу Заступника прокурора Львівської області - без задоволення.

Відповідач-2 в письмовому клопотанні (вх. № 01-04/8545/17 від 18.12.2017р.) вказує, що в повному обсязі підтримує позовні вимоги.

В судовому засіданні прокурор та представник позивача підтримали вимоги, наведені у позовній заяві та апеляційній скарзі.

Відповідач-1 та його представник просили залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду, апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідпач-2 не забезпечив явки в судове засідання уповноваженого представника. Згідно ознайомлення представника під розписку від 15.01.2018р. обізнаний з датою, часом і місцем розгляду справи.

Суд не визнавав обов'язковою явку в судове засідання учасників судового процесу. Отже, в силу положень ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України справу може бути розглянуто при відсутності відповідача-2.

Апеляційний господарський суд, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзивів на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення учасників судового процесу, здійснивши аналіз наявних у справі письмових доказів, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги прокурора та скасування рішення господарського суду Львівської області від 17.10.2017р. у справі №914/1945/17.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.01.2004 голова Сокальської районної державної адміністрації видав розпорядження № 6 "Про затвердження проекту відведення земелної ділянки для обслуговування Солокійського водосховища з метою риборозведення", згідно якого розпорядився затвердити проект відведення земельної ділянки для обслуговування Солокійського водосховища з метою риборозведення площею 146,8125 га СПД Пелех Г.Д. (п.1 розпорядження). Вилучити земельну ділянку площею 146,8125 га від Сокальського УОС на час дії договору оренди земельної ділянки (п.2 розпорядження). Надати в довготермінову оренду терміном на 25 років СПД Пелех Г.Д. земельну ділянку площею 146,8125 га для обслуговування Солокійського водосховища з метою риборозведення (п. 3 розпорядження). Встановити ставку орендної плати в розмірі 25 грн. за 1 га в рік (п. 4 розпорядження) (а.с.66).

02 лютого 2004 року між Сокальською райдержадміністрацією (орендодавець) та ПП Пелех Г.Д. (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого орендодавець, на підставі розпорядження голови Сокальської райдержадміністрації № 6 від 12.01.04р. надає, а орендар приймає в строкове, платне володіння і користування земельну ділянку, яка знаходиться на території Корчівської сільської ради Сокальського району Львівської області (а.с.24-28).

Відповідно до п. 1 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 141,8126 га, в тому числі під водою 122,7547 га, під дамбою - 24,0579 га згідно плану землекористування, який є невід'ємною частиною даного договору. Грошова оцінка земельної ділянки становить 36912,65 грн.

Згідно п. 2.1 договору земельна ділянка передається в оренду з метою рибогосподарського використання.

Договір укладається терміном на 25 років (п. 2.2 договору).

У відповідності до п. 2.3 договору орендна плата вноситься орендарем у грошовому вигляді в розмірі 3670,32 грн. в рік. Періодичність внесення орендної плати: щомісячно по 305,86 грн.

Права та обов'язки сторін договору визначено в розділі 3.

Договір оренди земельної ділянки від 02.02.2004р. підписаний його сторонами, скріплений відтисками їхніх печаток, посвідчений державним нотаріусом Сокальської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 2-114.

Вказаний договір оренди землі 29.03.2004р. зареєстровано в Сокальській райдержадміністрації за №040446100015.

Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер: №4624882800:04:000:0001.

Підставою звернення керівника Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до місцевого господарського суду з даним позовом слугувало те, що при укладенні договору оренди земельної ділянки від 02.02.2004р. нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, не проводилася, тому договір оренди суперечить приписам чинного законодавства.

Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву вказав, що прокурор пропустив строк позовної давності і немає поважних причин для його поновлення (а.с.115-118).

При винесенні постанови колегія суддів враховує таке.

Згідно частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В частині 7 статті 179 Господарського кодексу України зазначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 Цивільного кодексу України унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до матеріалів справи предметом спору в даній справі є, зокрема, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 02.02.2004р., укладеного між Сокальською райдержадміністрацією та ПП Пелех Г.Д.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В силу статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом встановлено, що договір оренди земельної ділянки від 02.02.2004р., вчинений у письмовій формі, нотаріально посвідчений та зареєстрований в Сокальській райдержадміністрації.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач повинен довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Підставою визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 02.02.2004р., укладеного між відповідачами, прокурор вважає те, що в частині орендної плати він суперечить приписам Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про оцінку земель» в редакції, чинній на час укладення спірного договору, оскільки нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, не проводилася.

З аналізу матеріалів справи та нижченаведених правових норм випливає, що місцевий господарський суд помилково відхилив вказані доводи прокурора.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції станом на 02.02.2004р.) передбачено, що однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Орендна плата відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі"(в редакції станом на 02.02.2004р.) - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України "Про оплату за землю", та перевищувати 10% їх нормативної грошової оцінки.

Згідно положень статей 23, 24 Закону України "Про плату за землю" (в редакції станом на 02.02.2004р.) грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Грошова оцінка земельної ділянки щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджується Кабінетом Міністрів України. Грошова оцінка землі застосовується для економічного регулювання земельних відносин при укладанні цивільно-правових угод, передбачених законодавством України.

У відповідності до частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" (в редакції, чинній на час укладення спірного договору) нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Отже, обов'язок зі сплати орендної плати є нормативно врегульованим і не може визначатись чи змінюватись та припинятись сторонами договору за власним волевиявленням.

В матеріалах справи відсутні докази про проведення при укладенні спірного договору нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності.

Відтак, обгрунтованими є твердження прокурора про невідповідність договору оренди земельної ділянки від 02.02.2004р., укладеного між Сокальською райдержадміністрацією та ПП Пелех Г.Д., вимогам Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про оцінку земель» в редакції, чинній на час його укладення.

Разом з тим, відповідач-1 просив суд застосувати до спірних правовідносин позовну давність та відмовити в задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском позовної давності.

Прокурор у своєму позові зазначив, що Львівська обласна державна адміністрація, в інтересах якої заявлено позов, не є стороною спірного договору та органом, який видав розпорядження, на підставі якого укладено спірний договір. На час укладення оспорюваного договору (02.02.2004) Львівська обласна державна адміністрація згідно чинного на той час земельного законодавства не була розпорядником орендованих земель, тому, на переконання прокурора, їй не було та не могло бути відомо про укладення цього договору, а прокурору стало відомо про порушення інтересів держави 14.07.2017 після надходження відповіді із Сокальського міськрайонного управління Держгеокадастру у Львівській області.

Аналізуючи обставини справи № 914/1945/17 у вищеназваній частині, необхідно зазначити таке.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Спірний договір оренди земельної ділянки укладено 02.02.2004р., а з позовом про визнання його недійсним прокурор звернувся 22 вересня 2017р.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3, 4 ст.267 ЦК України).

Враховуючи те, що прокурор у даній справі не є самостійним позивачем, а виступає в інтересах Львівської обласної державної адміністрації, тому строк позовної давності необхідно обраховувати з часу, коли відповідний орган довідався чи міг довідатися про порушення його права чи особу, яка його порушила.

В силу положень пункту 2 частини 1 статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (в редакції станом на 02.02.2004р.) місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Пунктом "а" частини 1 статті 17 Земельного кодексу України (в редакції станом на 02.02.2004р.) визначено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України (в редакції станом на 02.02.2004р.) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Станом на момент укладення договору оренди земельної ділянки від 02.02.2004р., уповноваженим органом держави щодо розпорядження земельною ділянкою, яка є предметом спірного договору, була Сокальська РДА, чого не заперечують прокурор та сторони у даній справі.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" за №5245-VI від 06.09.2012р., який набрав чинності з 01.01.2013р., викладено в новій редакції статтю 122 Земельного кодексу України.

Так, частинами 3, 5 статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в)індивідуального дачного будівництва. Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Внаслідок набуття чинності вказаним вище Законом, відбувся перехід до Львівської ОДА повноважень розпорядника спірної земельної ділянки.

В даному випадку при дослідженні питання пропуску позовної давності необхідно з'ясувати, коли про порушення своїх прав довідалась (або могла довідатись) держава в особі уповноваженого органу.

Матеріалами справи підтверджено, що про порушення своїх прав уповноважений орган держави (Сокальська РДА) знав на момент укладення спірного договору, оскільки йому було відомо про те, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки не проводилась.

Відтак, для держави в особі її уповноваженого органу - Сокальської РДА строк позовної давності за вимогою про визнання недійсним договору оренди землі з підстав, які заявлені прокурором, почав обчислюватись з наступного дня від дати укладення спірного договору (03.02.2004р.) та закінчився 03.02.2007р.

З 01.01.2013р. до позивача у даній справі - Львівської ОДА перейшло право розпорядження орендованою земельною ділянкою.

На думку колегії суддів, стосовно позивача у справі № 914/1945/17 позовну давність необхідно обраховувати з 01.01.2013р., оскільки саме з цього часу відповідний державний орган в силу повноважень, наданих йому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" за №5245-VI від 06.09.2012р., міг і повинен був довідатись про порушення свого права.

Позовну заяву від 21.09.2017 № 14-44/5024 вих-17 в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації подано до господарського суду Львівської області 22.09.2017 року з пропуском загального строку позовної давності тривалістю в три роки, так як він закінчився 01.01.2016 року.

Прокурор зазначав, що причини пропуску позовної давності є поважними та просив поновити строк позовної давності з тих підстав, що Львівська ОДА не була стороною оскаржуваного договору, відповідно їй не було відомо про укладення та зміст такого.

Однак, враховуючи відсутність клопотання Львівської ОДА про визнання поважними причин пропуску позовної давності та належних доказів поважності таких причин, колегія суддів не вбачає підстав для застосування положень частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України.

З вищенаведених підстав колегія суддів дійшла висновку про те, що позов керівника Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 02.02.2004р. та зобов'язання повернути земельну ділянку не підлягає задоволенню у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Висновки, наведені в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду, не у повній мірі відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, тому його необхідно скасувати і прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позовної давності.

Судові витрати за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги слід залишити за скаржником згідно вимог ст.129 ГПК України.

Керуючись, ст. ст. 86, 269, 270, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Львівської області за № 05/2-1561вих-17 від 02.11.2017р. (вх. № 01-05/5383/17 від 16.11.2017р.) задоволити частково.

Рішення господарського суду Львівської області від 17.10.2017р. у справі №914/1945/17 скасувати. Прийняти нове рішення.

В задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Главою 2 Розділу IV ГПК України.

Головуючий суддя Зварич О.В.

судді Хабіб М.І.

Юрченко Я.О.