КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2018 р. Справа№ 910/2694/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

при секретарі судового засідання Яремі Н.С.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 16.01.2018 року,

розглянувши апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат"

та Національного антикорупційного бюро України на рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2017

по справі №910/2694/16 (суддя - Борисенко І.І.)

за позовом Національного антикорупційного бюро України

до 1) приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа";

2) публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго";

3) товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1. Державне підприємство "Енергоринок";

2. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

про визнання недійсним договору.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року Національне антикорупційне бюро України звернулось до господарського суду міста Києва із позовною заявою до приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа", відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 22.12.2014 №651214/42, укладеного між ними.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір укладено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави, а тому він не відповідає вимогам ст. 228 ЦК України. Окрім того, даний договір укладено з порушенням вимог ч. 2 ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", п. 6.3 Правил користування електричною енергією (ПКЕЕ), затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996р. за №28, оскільки сторонами при укладанні договору було змінено встановлений законом спеціальний порядок проведення розрахунків за електричну енергію. На підставі викладеного позивач просить суд визнати договір про відступлення права вимоги від 22.12.2014 №651214/42 недійсним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.04.2016 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 22.12.2014 № 651214/42, укладений між відкритим акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго", приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Енергомережа" та державним підприємством "Запорізький титано-магнієвий комбінат". Стягнуто із приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" на користь Національного антикорупційного бюро України 459,33 грн. витрат з оплати судового збору. Стягнуто із відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" на користь Національного антикорупційного бюро України 459, 33 грн. витрат з оплати судового збору. Стягнуто із товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" на користь Національного антикорупційного бюро України 459,33 грн. витрат з оплати судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2017 рішення господарського суду міста Києва від 21.04.2016 у справі № 910/2694/16 залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 03.07.2017 рішення господарського суду міста Києва від 21.04.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2017 у справі № 910/2694/16 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду справи у суді першої інстанції, позивачем була подана заява про зміну предмета позову. Вказана заява прийнята місцевим господарським судом до розгляду та розцінена як доповнення до позовної заяви при збереженні первісних обставин. Згідно даної заяви позивач доповнив підстави (при цьому такі підстави були зазначені в позовній заяві) для визнання договору недійним, як-то: укладення договору, що завідомо суперечить інтересам держави (ст. 228 ЦК України); договір суперечить положенням ст. 514 ЦК України; договір суперечить ч.2 ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику".

Так, за результатами нового розгляду справи №910/2694/16 рішенням господарського суду міста Києва від 26.09.2017 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 22.12.2014 №651214/42, укладений між відкритим акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго", приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Енергомережа" та Державним підприємством "Запорізький титано-магнієвий комбінат". Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" на користь Національного антикорупційного бюро України судовий збір у розмірі 459 грн. 33 коп. Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" на користь Національного антикорупційного бюро України судовий збір у розмірі 459 грн. 33 коп. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" на користь Національного антикорупційного бюро України судовий збір у розмірі 459 грн. 33 коп.

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач-3 - товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2017 у справі №910/2694/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" у справі №910/2694/16 на рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2017 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. (суддя-доповідач), судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Також не погодившись з прийнятим рішенням, до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся позивач - Національне антикорупційне бюро України, який в своїй апеляційній скарзі просить змінити мотивувальну частину рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2017 у справі №910/2694/16 щодо недоведеності Національним антикорупційним бюро України суперечності договору про відступлення права вимоги від 22.12.2014 №651214/42 інтересам держави та суспільства, шляхом викладення мотивувальної частини рішення в новій редакції з обґрунтуванням мотивів про суперечність договору про відступлення права вимоги від 22.12.2014 №651214/42 інтересам держави і суспільства, в іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2017 у справі №910/2694/16 - залишити без змін.

Відповідно до протоколу передачі апеляційної скарги раніше визначеному складу суду, апеляційна скарга Національного антикорупційного бюро України передана на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. (суддя-доповідач), судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 порушено апеляційне провадження за скаргами товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" та Національного антикорупційного бюро України, розгляд справи №910/2694/16 призначено на 29.11.2017 у визначеному складі суду.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2017 об'єднано апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" та Національного антикорупційного бюро України в одне апеляційне провадження та відкладено розгляд справи на 16.01.2018.

07.12.2017 від публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, проведення якого просить забезпечити у Господарському суді Запорізької області (69001, м. Запоріжжя, вул. Гетьманська, 4).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 року задоволено клопотання публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" та проведення судового засідання по справі №910/2694/16 призначено на 16.01.2018 о 12:00 год. в режимі відеоконференції.

З 15 грудня 2017 року набрав чинності Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII (далі - ГПК України).

Відповідно до пп. 9 п. 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На виконання вимог суду Національним антикорупційним бюро України були подані додаткові письмові пояснення щодо того, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

У судових засіданнях суду апеляційної інстанції представник товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" надав суду свої пояснення по справі в яких підтримав подану відповідачем-3 апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив апеляційний господарський суд апеляційну скаргу задовольнити рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю. В задоволенні апеляційної скарги НАБУ, представник відповідача-3 просив відмовити.

Представник Національного антикорупційного бюро України у судових засіданнях суду апеляційної інстанції також надав суду свої пояснення по справі в яких підтримав подану позивачем апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та додаткових письмових поясненнях, та просив апеляційний господарський суд апеляційну скаргу задовольнити, змінити мотивувальну частину рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2017 у справі №910/2694/16 щодо недоведеності Національним антикорупційним бюро України суперечності договору про відступлення права вимоги від 22.12.2014 №651214/42 інтересам держави та суспільства, шляхом викладення мотивувальної частини рішення в новій редакції з обґрунтуванням мотивів про суперечність договору про відступлення права вимоги від 22.12.2014 №651214/42 інтересам держави і суспільства, в іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2017 у справі №910/2694/16 - залишити без змін. В задоволенні апеляційної скарги ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат", представник НАБУ просив відмовити.

Представник публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" у судових засіданнях заперечив проти поданого позову та поданої апеляційної скарги Національного антикорупційного бюро України та просив суд відмовити у їх задоволенні. Подану апеляційну скаргу ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" представник відповідача-2 просив задовольнити рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Представники третіх осіб - Державного підприємства "Енергоринок" та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг також надали суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких підтримали заявлений позов та подану апеляційну скаргу Національним антикорупційним бюро України. Представники третіх осіб просили суд задовольнити апеляційну скаргу НАБУ та відмовити у задоволенні апеляційної скарги ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат".

Представники приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" у судові засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про час та місце розгляду справи відповідач-1 повідомлявся належним чином. Про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи викладене, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч.1, п.1 ч.3 ст. 202 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки, ПрАТ "ХК "Енергомережа" про дату та місце розгляду справи повідомлялося належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомило. Участь представника ПрАТ "ХК "Енергомережа", що не з'явився, у судовому засіданні 16.01.2018 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та про витребування додаткових доказів не надходило.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

Застосовуючи відповідно до ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційні скарги, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились в судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

01.07.2000 між відкритим акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" (наразі публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго") (постачальник) та казенним підприємством "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат"; споживач) укладено договір на користування електричною енергією №76/199 (надалі - договір постачання), відповідно до умов якого ВАТ "Запоріжжяобленерго" зобов'язалось відпускати електричну енергію споживачу, а споживач оплачувати постачальнику вартість використаної електричної енергії та виконувати інші умови, визначені вказаним договором.

У відповідності до п. 4.1 договору поставки розрахунки за електроенергію та інші платежі за розрахунковий період (місяць) здійснюються по діючим тарифам у відповідності до тарифних груп споживачів (додаток 2.1, 2.2).

Пунктом 8.4 договору поставки встановлено, що з питань розрахунків за електроенергію, не визначених вказаним договором, сторони керуються чинним законодавством, постановами Кабінету Міністрів України, Указами Президента, нормативними актами (роз'ясненнями) Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України (НКРЕ) та іншими законодавчими документами.

Як вбачається з матеріалів справи у зв'язку з неналежним виконанням ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" своїх зобов'язань з оплати спожитої електричної енергії у останнього утворилась заборгованість перед ВАТ "Запоріжжяобленерго" у розмірі 114263595,75 грн.

22.12.2014 між ВАТ "Запоріжжяобленерго" (наразі ПАТ "Запоріжжяобленерго") (первісний кредитор), ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" (новий кредитор) та ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (боржник) укладено договір №651214/42 від 22.12.2014 про відступлення права вимоги (надалі - договір уступки), відповідно до п. 1.1 якого первісний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника - Державного підприємства "Запорізький титано-магнієвий комбінат" заборгованості за договором на користування електричною енергією №76/199 від 01.07.2000, яка розстрочена на підставі ухвали господарського суду Запорізької області від 18.11.2013 по справі №10/339/10, ухвали господарського суду Запорізької області від 21.11.2013 по справі №13/5009/5894/11-20/5009/5894/11, за договором про самостійне виконання рішення суду №1114 від 03.12.2013, укладеного між боржником та первісним кредитором (основний договір) на загальну суму 114263595,75 грн.

Згідно пункту 1.2 договору уступки до нового кредитора переходять права первісного кредитора за зобов'язаннями в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав на підставі договорів, рішень та ухвал господарського суду Запорізької області.

Пунктами 2.1 та 2.5 договору уступки передбачено, що первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредиторові всі документи, які засвідчують право вимоги до боржника, та інформацію, яка є важливою для його здійснення за основним договором, в термін до 3-х календарних днів з моменту підписання цього договору, а новий кредитор за відступлення права вимоги сплачує суму у розмірі 114363595,75 грн. первісному кредиторові у повному обсязі до 31.12.2018.

Відповідно до п. 2.6 договору уступки, сума в п. 2.5 цього договору зазначена з врахуванням винагороди первісного кредитора у розмірі 100 000,00 грн. Новий кредитор перераховує первісному кредитору плату за відступлення права вимоги (компенсації вартості електричної енергії) в сумі 114 263 595,75 грн. щомісячними платежами в розмірі 2 483 991,21 грн. починаючи з березня 2015 року та останнім платежем за грудень 2018 року в розмірі 2 483 991,30 грн. на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання. Новий кредитор перераховує первісному кредитору винагороду в розмірі 100 000,00 грн. на поточний рахунок протягом 7 робочих днів з моменту укладення договору.

У разі отримання первісним кредитором грошових коштів від боржника в рахунок погашення ним заборгованості за основним договором після набуття новим кредитором права вимоги за цим договором, первісний кредитор зобов'язаний не пізніше наступного дня за днем отримання грошових коштів перерахувати їх на рахунок нового кредитора (п. 2.4 договору).

У пункті 2.7 договору уступки сторони погодили, що умови, порядок та строки виконання зобов'язання боржником перед новим кредитором визначаються договором про порядок проведення розрахунків по договору про відступлення права вимоги.

Відповідно до п. 2.7 договору уступки між відповідачем-1 та ДП "ЗТМК" укладено договір №43 від 23.12.2014 про порядок проведення розрахунків по договору про відступлення права вимоги №651214/42 від 22.12.2014.

Пунктом 3.2 договору №43 від 23.12.2014 про порядок проведення розрахунків передбачено, що ДП "ЗТМК" зобов'язується виконати відповідачу-1 на підставі цього договору зобов'язання за основним договором в сумі 50 000 000,00 грн.

Порядок виконання ДП "ЗТМК" перед відповідачем-1 грошового зобов'язання, передбаченого в п. 3.2 цього договору, визначено у п. 3.3 договору, відповідно до якого ДП "ЗТМК" сплачує відповідачу-1 борг у сумі 50 000 000,00 грн. - 23.12.2014.

На виконання п. 3.2, та п. 3.3 цього договору ДП "ЗТМК" на користь відповідача-1 сплачено 50 000 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №65494 від 23.12.2014 та №35496 від 23.12.2014.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем-1 грошових зобов'язань перед ПАТ "Запоріжжяобленерг" за договором №651214/42 від 22.12.2014.

Звертаючись до суду з даним позовом, Національне антикорупційне бюро України вказує на те, що спірний договір укладений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави, оскільки держава є акціонером ПАТ "Запоріжжяобленерго", однак внаслідок укладення грошові кошти, які мали бути сплачені ПАТ "Енергомережа" на користь ПАТ "Запоріжжяобленерго" сплачені не були, а право вимоги фактично втрачено до боржника, який був спроможний виконати зобов'язання з оплати поставленої електричної енергії; договір уступки суперечить положенням ст. 514 ЦК України, статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", п. 6.3 Правил користування електричною енергією (ПКЕЕ), затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996р., оскільки цим договором був змінений встановлений законом спеціальний порядок проведення розрахунків за електричну енергію.

Отже, позивач вказує, що договір про переведення уступки підлягає визнанню недійним з наступних підстав:

- договір суперечить інтересам держави і суспільства (стаття 228 ЦК України);

- договір суперечить положенням статті 514 ЦК України;

- договір суперечить встановленому порядку проведення розрахунків за поставлену електричну енергію (статті 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику").

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про недійсність правочину в силу положень ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України. Однак, при винесенні вказаного рішення суд першої інстанції зазначив про недоведення Національним антикорупційним бюро України суперечності договору про відступлення права вимоги від 22.12.2014 року № 651214/42 інтересам держави і суспільства з чим, судова колегія погодитися не може.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В ч.1, п.2 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (аналогічна правова позиція наведена в п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 (із змінами та доповненнями) "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Відповідно до положень ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, в силу припису наведеної статті правомірність правочину презюмується і обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).

Передусім, відносно посилання відповідачів на те, що Національне антикорупційне бюро України не є належним позивачем у даній справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч.1 ст.1 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", який набрав чинності 25.01.2015, Національне бюро є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

В п.13 ч.1 ст. 17 названого Закону передбачено, що Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків, які визначені у статті 16 цього Закону, надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Таким чином, у разі звернення Національного бюро з відповідними позовами про визнання угод недійсними, за умови, що такий спір пов'язаний зі здійсненням суб'єктами господарювання господарської діяльності, та з урахуванням дотримання суб'єктного складу сторін, визначеного ст. ст. 1, 2, 21 Господарського процесуального кодексу України, такі спори підлягають розгляду господарськими судами.

В ч.2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, суд має надати оцінку підставам, з яких подано позов Національним бюро, зокрема, шляхом дослідження причинно-наслідкового зв'язку між оспорюваною угодою і виконанням Національним бюро покладених на нього завдань та (або) обов'язків, визначених Законом України "Про Національне антикорупційне бюро України".

Такі позови можуть подаватися Національним бюро для попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, а також запобігання вчиненню нових за наслідками порушення відповідного кримінального провадження (з внесенням даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Водночас, необхідно приймати до уваги, що підслідність Національного бюро визначено ч.5 ст. 216 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою детективи Національного бюро здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених ст. ст. 191, 206-2, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 366-1, 368, 368-2, 369, 369-2, 410 Кримінального кодексу України.

Тобто, Національне бюро, як орган, що створений для захисту інтересів держави, має право на звернення до суду із зазначеними позовами з огляду на імперативні приписи Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" і на виконання покладених на нього завдань га (або) обов'язків (аналогічна правова позиція наведена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-06/680/17 від 27.03.2017 "Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини 1 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України").

Національне антикорупційного бюро України наявність підстав для подання позову обґрунтовує необхідністю попередження, виявлення, припинення та запобігання вчиненню корупційного правопорушення, ознаки якого вбачаються позивачем у спірних правовідносинах при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52015000000000001 з попередньою правовою кваліфікацією за ч.5 ст. 191 Кримінального кодексу України.

Отже, Національне антикорупційне бюро України є належним позивачем у даній справі.

Розглядаючи справи за позовами Національного бюро про визнання угод недійсними, суди мають досліджувати такі угоди в контексті статті 203 Цивільного кодексу України, яка визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, частини 3 статті 228 нормам Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України та інших норм чинного законодавства України, які містять підстави недійсності угод.

Отже, під час вирішення такого спору судам, зокрема, необхідно встановлювати такі обставини: наявність або відсутність підстав для визнання недійсною спірної угоди, передбачених нормами, на які посилається позивач, мотивуючи позовні вимоги; правові норми, які підлягають застосуванню до цих спірних правовідносин; відповідність або невідповідність змісту цієї угоди Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, іншим актам законодавства, інтересам суспільства, його моральним засадам.

При цьому суд повинен дослідити наявні у справі докази, з'ясувати обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених цими доказами (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 №6-923цс15).

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, кошти в рахунок оплати поставленої ПАТ "Запоріжжяобленерго" електричної енергії державному підприємству "Запорізький титано-магнієвий комбінат" повинні перераховуватися виключно ТОВ "ЗТМК" на поточний рахунок із спеціальним режимом використання № 260363141401 у ОПЕРВ філії - Запорізьке ОУ AT "Ощадбанк".

В той же час, умовами договору уступки (п. 2.7) та договору №43 про порядок проведення розрахунків по договору про відступлення права вимоги №651214/42 від 22.12.2014 визначено зобов'язання споживача - ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" сплатити заборгованість за поставлену ПАТ "Запоріжжяобленерго" електричну енергію не постачальнику, а іншій особі - ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа". Більш того, за умовами вказаного договору зобов'язання з оплати частини заборгованості (у розмірі 64263595,75 грн.) припиняється прощенням боргу.

Колегія суддів звертає увагу, що виконання споживачем свого зобов'язання за договором №651214/42 від 22.12.2014 не є тотожним виконанню зобов'язання за договором поставки, оскільки метою встановлення законодавцем алгоритму розрахунків є саме отримання постачальником електричної енергії коштів безпосередньо від споживача (за відсутності будь-яких посередників) на рахунок із спеціальним режимом використання.

Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Однак права ПАТ "Запоріжжяобленерго" не могли перейти до ПАТ "ХК "Енергомережа" на умовах, передбачених договором про постачання електричної енергії, оскільки:

- станом на момент укладення договору про відступлення права вимоги ПАТ "ХК "Енергомережа" не мало та не могло мати поточного рахунку із спеціальним режимом використання, відкритого в установі уповноваженого банку, а тому не могло бути одержувачем плати за електричну енергію;

- договором про відступлення права вимоги визначено рахунок ПАТ "ХК "Енергомережа", на який повинна бути внесена плата за електричну енергію, а саме поточний рахунок № 26005052732638, відкритий у ПАТ КБ "Приватбанк", який не є поточним рахунком із спеціальним режимом використання;

- плата за електричну енергію мала бути внесена споживачем (ТОВ "ЗТМК") на рахунок ПАТ "ХК "Енергомережа", яке не є постачальником такої електричної енергії;

- у зв'язку з відсутністю у ПАТ "ХК "Енергомережа" поточного рахунку із спеціальним режимом використання не могло бути дотримано алгоритму розподілу коштів за спожиту електричну енергію, встановленого частиною третьою статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику". Так, статтею 1 вказаного Закону визначено, що алгоритм оптового ринку електричної енергії - порядок розподілу уповноваженим банком коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання без платіжних доручень, який встановлюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Згідно з частиною третьою статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику" визначено, що кошти з поточних рахунків із спеціальним режимом використання енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, перераховуються згідно з алгоритмом оптового ринку електричної енергії виключно на: поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії; поточний рахунок підприємства, яке здійснює розподіл електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами; поточний рахунок енергопостачальника; поточний рахунок із спеціальним режимом використання для погашення заборгованості оптового постачальника електричної енергії. Таким чином, положеннями згаданого Закону встановлено особливий порядок розрахунків та розподілу коштів між учасниками оптового ринку електричної енергії України за поставлену електричну енергію.

Відтак, в даному випадку фактично кошти за спожиту електроенергію отримуються третьою особою, яка не є постачальником, проте яка взяла на себе зобов'язання зі сплати коштів за відступлене право вимоги за договором уступки, тобто з іншої підстави (інше цільове призначення коштів), ніж підлягають сплаті постачальнику відповідно до вимог законодавства.

Норми Закону України "Про електроенергетику" є спеціальними нормами по відношенню до приписів Цивільного кодексу України, які підлягають до застосування у даних правовідносинах.

В ч.2 ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику" передбачено, що споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.

Відповідно до ч.8 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.

Постановою Кабінету Міністрів України №1136 від 19.07.2000 було затверджено Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію, відповідно до п.1 якого споживачі, яким електрична енергія постачається енергопостачальником, що провадить підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та купує електричну енергію в оптового постачальника, зобов'язані оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточній рахунок із спеціальним режимом використання такого енергопостачальника (його структурного підрозділу), відкритий в уповноваженому банку.

Відповідно до п.6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.1996, оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Тобто, законодавець в імперативному порядку визначив обов'язок саме споживача сплачувати за спожиту електроенергію постачальнику виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання. При цьому, відповідно до ст. 1 Закону України "Про електроенергетику" споживачі енергії - суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що при виникненні правовідносин щодо постачання електроенергії статус споживача та постачальника є пов'язаним з відповідними суб'єктами господарювання та не може набуватися іншими особами на підставі договору про переведення боргу, оскільки внаслідок вчинення такого правочину новий боржник не стає споживачем електричної енергії.

На переконання колегії суддів, відповідачами шляхом укладення спірного правочину було порушено законодавство як в частині обов'язку боржника сплатити заборгованість за спожиту електричну енергію постачальнику, так в частині обов'язку сплатити кошти на рахунок, номер якого зазначається у договорі про постачання електричної енергії.

Враховуючи те, що до нового кредитора (ПАТ "ХК "Енергомережа") не могло перейти право вимоги за договором на користування електричною енергією від 01.07.2000 № 76/199 (у сумі 114 263 595,75 грн.) на тих самих умовах, що існували на момент укладення спірного договору, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що договір про відступлення права вимоги суперечить положенням статті 514 ЦК України, приписам ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", п. 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію та п. 6.3 Правил користування електричною енергією.

Разом з тим, поза увагою місцевого господарського суду залишено те, що відповідно до змісту Закону України "Про електроенергетику" встановлений ним порядок розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричну енергію спрямований на забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики, відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки як складових економічних основ держави України, у чому безперечно є інтерес держави і суспільства.

Отже, порушення відповідачами встановленого Законом України "Про електроенергетику" і Правилами користування електричною енергією порядку розрахунків за поставлену електричну енергію не відповідає інтересам держави і суспільства щодо забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики і відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, забезпечення надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки України.

В ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Згідно з ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 (із змінами та доповненнями) "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Таким чином, завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета вчинення спірного правочину щодо переведення боргу і його наслідки полягали у тому, щоб обійти встановлений Законом України "Про електроенергетику" і Правилами користування електричною енергією порядок оплати поставленої електричної енергії, оплатити її без використання передбаченого цим порядком рахунку із спеціальним режимом використання енергопостачальника і тим самим уникнути перерахування коштів із такого поточного рахунку за відповідним алгоритмом оптового ринку електричної енергії, що призведе до неотримання іншими учасниками оптового ринку електричної енергії України своїх частин від цієї суми коштів згідно з алгоритмом.

Наявність таких намірів у відповідачів є очевидним, оскільки вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність переведення боргу в спірних правовідносинах і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули настання вищевказаних протиправних наслідків.

Доводи відповідачів відносно того, що порядок розрахунків за поставлену електричну енергію не було змінено, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки судом не встановлено обставин, які б засвідчували, що умови спірного договору визначають обов'язок нового боржника вносити грошові кошти на рахунок зі спеціальним режимом використання. Як встановлено судом, станом на момент укладення договору про відступлення права вимоги ПАТ "ХК "Енергомережа" не мало та не могло мати поточного рахунку із спеціальним режимом використання, відкритого в установі уповноваженого банку, а тому не могло бути одержувачем плати за електричну енергію. При цьому, договором про відступлення права вимоги визначено рахунок ПАТ "ХК "Енергомережа", на який повинна бути внесена плата за електричну енергію, а саме поточний рахунок № 26005052732638, відкритий у ПАТ КБ "Приватбанк", який не є поточним рахунком із спеціальним режимом використання. Крім того, відносини між сторонами спірного договору, не регулюються договором про постачання електроенергії та приписами ст.ст.15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику" та пункту 6.3 ПКЕЕ, а отже на останнього, враховуючи приписи ст.19 Конституції України, не покладаються і нормативно визначені обов'язки на проведення розрахунків з енергопостачальною організацією у визначений законодавством спосіб.

При цьому, за відсутності як нормативного, так і договірного обов'язку нового боржника на виконання спірного зобов'язання в порядку ст. ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику" та п.6.3 Правил користування електричною енергією, доводи про те, що вказаний порядок буде дотриманий в майбутньому, є лише нічим не обґрунтованими твердженнями, які, до того ж, спростовуються змістом умов спірного договору переведення боргу, що погоджені його сторонами, а отже такі посилання не можуть спростовувати доводи позивача про те, що спірні правовідносини порушують інтереси держави, оскільки нівелюють законодавчо визначені механізми та заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 03.08.2017 року у справі № 925/1/17, від 22.08.2017 року у справі №910/24263/16.

Також судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано суду докази, які б свідчили про сплату ПрАТ «ХК «Енергомережа» на рахунок ПАТ «Запоріжжяобленерго» 114 263 595,75 грн., що також свідчить про те, що ПрАТ «ХК «Енергомережа» допускала настання несприятливих наслідків.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

У відповідності до 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

З урахуванням викладеного, в задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" слід відмовити, апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України належить задовольнити, мотивувальну частину рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2017 року щодо недоведення позивачем суперечності договору № 651214/42 від 22.12.2014 року інтересам держави належить змінити шляхом викладення цієї частини в редакції постанови Київського апеляційного господарського суду.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" на рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2017 у справі № 910/2694/16 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України на рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2017 у справі № 910/2694/16 задовольнити.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2017 у справі № 910/2694/16 змінити в мотивувальній частині, виклавши мотивувальну частину в редакції даної постанови.

4. В решті рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2017 у справі № 910/2694/16 залишити без змін.

5. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" (01001, м. Київ, вулиця Володимирська, будинок 12, ідентифікаційний код 32113410) на користь Національного антикорупційного бюро України (03035, м. Київ, вулиця Василя Сурикова, будинок 3, ідентифікаційний код 39751280) судовий збір у розмірі 459 (чотириста п'ятдесят дев'ять) грн. 33 коп. за розгляд справи судом першої інстанції та 505 (п'ятсот п'ять) грн. 27 коп. за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

6. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (69035, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вулиця Сталеварів, будинок 14, ідентифікаційний код 00130926) на користь Національного антикорупційного бюро України (03035, м. Київ, вулиця Василя Сурикова, будинок 3, ідентифікаційний код 39751280) судовий збір у розмірі 459 (чотириста п'ятдесят дев'ять) грн. 33 коп. та 505 (п'ятсот п'ять) грн. 27 коп. за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

7. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (69600, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вулиця Теплична, будинок 18, ідентифікаційний код 38983006) на користь Національного антикорупційного бюро України (03035, м. Київ, вулиця Василя Сурикова, будинок 3, ідентифікаційний код 39751280) судовий збір у розмірі 459 (чотириста п'ятдесят дев'ять) грн. 33 коп. та 505 (п'ятсот п'ять) грн. 27 коп. за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

8. Доручити господарському суду міста Києва видати накази.

9. Матеріали справи №910/2694/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко

Дата складання повного тексту постанови 22.01.2018 року