Постанова

Іменем України

25 січня 2018 року

м. Київ

справа № 405/2325/15-ц

провадження № 61-47ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),

Курило В. П.,

учасники справи:

стягувач (скаржник) - фізична особа-підприємець ОСОБА_2,

боржник - ОСОБА_3,

державний виконавець - начальник Добровеличківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Мазур Людмила Миколаївна,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу начальника Добровеличківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 1 квітня 2016 року у складі судді Шевченко І. М. та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 9 червня 2016 року у складі суддів: Бубличенка В. П., Кривохижі В. І., Сукач Т. О. у справі за скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу,

В С Т А Н О В И В :

14 грудня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу № 405/2325/15-ц призначено до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК справа № 405/2325/15-ц передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулася зі скаргою до Ленінського районного суду м. Кіровограда в якій просила визнати протиправною та скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві від 14 грудня 2015 року, винесену начальником Добровеличківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Мазур Л. М.

Скарга мотивована тим, що копію оскаржуваної постанови вона отримала 18 грудня 2015 року. Оскаржена постанова державного виконавця Мазур Л. М. обґрунтована тим, що у боржника відсутнє майно, на яке можливо звернути стягнення, і здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку цього майна виявились безрезультатними. Державний виконавець Мазур Л. М. склала акти від 8 грудня 2015 року про те, що ліквідне майно, на яке можливо звернути стягнення та належало б боржниці відсутнє за адресами:, АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2. Виконавчі дії щодо виявлення та вилучення ліквідного майна у боржника здійснені виконавцем без участі стягувача, що не відповідає вимогам статей 1, 6, 11, 12 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент вчинення оскаржених виконавчих дій).

Крім того, вказувала, що в матеріалах виконавчого провадження знаходиться довідка від 9 вересня 2015 року згідно якої боржник ОСОБА_3 зареєстрована на території Липнязької сільської ради по АДРЕСА_3. Власником будинку за цією адресою є матір боржниці - ОСОБА_7 Відомості, що адреса АДРЕСА_1 відповідає адресі АДРЕСА_3 відсутні. Таким чином, державним виконавцем Мазур Л. М. не вчинено дій щодо виявлення та вилучення ліквідного майна, на яке можливо звернути стягнення та належало б боржниці за адресою: АДРЕСА_3, а тому висновок про відсутність майна у боржника є передчасним.

1 квітня 2016 року ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову державного виконавця Мазур Л. М. про повернення виконавчого документа стягувачеві від 14 грудня 2015 року задоволено.

Державний виконавець Мазур Л. М. подала апеляційну скаргу. При цьому посилалася на невідповідність ухвали суду нормам матеріального права та фактичним обставинам справи, просила ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 1 квітня 2016 року скасувати, і відмовити фізичній особі-підприємцюОСОБА_2 у задоволенні скарги.

9 червня 2016 року ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області апеляційну скаргу відхилено, а ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда залишено без змін. Апеляційний суд зробив висновок, що постанова про повернення виконавчого документа необґрунтована, і порушення прав стягувача при проведенні виконавчих дій призвело до безпідставного повернення виконавчого документа.

У червні 2017 року державний виконавець Мазур Л. М. подала касаційну скаргу, в якій просить ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 1 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 9 червня 2016 року скасувати, і прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову державного виконавця Мазур Л. М.

У касаційній скарзі державний виконавець Мазур Л. М. вказує, що обов'язок державного виконавця повідомити стягувача про час та місце проведення виконавчих дій згідно п. 4.4.1. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 2 квітня 2012 року, встановлений лише у тому випадку, коли має відбутися передача присуджених судом предметів. А тому відсутня обов'язковість присутності стягувача при перевірці майнового стану боржника. Крім того зазначає, що заяв та клопотань від фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про прийняття участі у здійсненні виконавчих дій при примусовому виконанні рішення суду до Добровеличківського районного управління юстиції у Кіровоградській області не надходило.

Також особа, що подала касаційну скаргу, вказує, що в результаті зміни нумерації будинків, будинок АДРЕСА_1 одержав АДРЕСА_1, в якому фактично був перевірений майновий стан боржника державним виконавцем. На думку особи, що подала касаційну скаргу, суди неправильно застосували частину першу статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент вчинення оскаржених виконавчих дій), не прийняли до уваги докази фактичної перевірки майнового стану боржника за місцем реєстрації.

У вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, в яких вона вказує, що державний виконавець Мазур Л. М. порушила її право брати участь у проведенні виконавчих дій, не повідомивши про проведення виконавчих щодо виявлення майна, на яке може бути звернено стягнення в рахунок погашення боргу. Також вказує, що державний виконавець Мазур Л. М. під час огляду будинку АДРЕСА_1, не перевірила чи за цією адресою проживає боржник.

Крім того, до заперечень фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 додано копію листа Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області від 15 серпня 2016 року, копію постанови Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області про результати перевірки законності виконавчого провадження від 28 вересня 2016 року, копію постанови про передачу виконавчого провадження від 23 серпня 2016 року. Постановою Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області про результати перевірки законності виконавчого провадження від 28 вересня 2016 року було визнано дії державного виконавця по примусовому виконанню виконавчого провадження № 48663330 такими, що не відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень.

Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги з наступних мотивів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 12 серпня 2015 року стягнено з ОСОБА_3 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 у відшкодування майнової шкоди 105 532 грн 10 коп. На підставі цього рішення 2 вересня 2015 року видано виконавчий лист, який разом із заявою про відкриття виконавчого провадження від 7 вересня 2015 року було подано до відділу державної виконавчої служби Добровеличківського районного управління юстиції. 10 вересня 2015 року відділом виконавчої служби було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копія якої направлена 11 вересня 2015 року сторонам виконавчого провадження.

14 грудня 2015 року державний виконавець винесла постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві у зв'язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

У частині першій статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент вчинення оскаржених виконавчих дій) передбачено право сторін виконавчого провадження ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Судами встановлено, що державний виконавець не повідомляла стягувача про проведення виконавчих дій, зокрема, щодо виявлення та вилучення ліквідного майна, на яке можливо звернути стягнення за місцем реєстрації та проживання боржника.

Колегія суддів відхиляє посилання особи, яка подала касаційну скаргу, на п. 4.4.1. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 2 квітня 2012 року. Оскільки частиною першою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»(у редакції, чинній на момент вчинення оскаржених виконавчих дій) передбачено право брати участь у провадженні виконавчих дій, у тому числі й щодо виявлення майна, на яке може бути звернено стягнення в рахунок погашення боргу.

Таким чином, всупереч вимогам частини першої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент вчинення оскаржених виконавчих дій) фізична особа-підприємець ОСОБА_2 була позбавлена передбаченого законом права бути присутньою при проведенні виконавчих дій щодо виявлення майна, на яке може бути звернено стягнення в рахунок погашення боргу.

Колегія суддів погоджується також із доводами судів попередніх інстанції про те, що державний виконавець не проводив огляд у будинку за місцем проживання боржника. Як встановлено судами, державний виконавець проводила огляд будинку АДРЕСА_1, тоді як боржниця ОСОБА_3 зареєстрована, але не проживає, в належному її матері будинку, який знаходиться на АДРЕСА_3, що підтверджується довідкою Липнязької сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області № 2282 від 09 вересня 2015 року. Також судом апеляційної інстанції встановлено, що державний виконавець визначила належний для огляду будинок шляхом опитування сусідів, і, при цьому, не звертала уваги на таблички з номерами будинків.

Аналіз Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час вчинення оскаржених виконавчих дій) свідчить, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та інтересів фізичних і юридичних осіб (частина перша статті 6 Закону України «Про виконавче провадження»). При цьому, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені законом заходи примусового виконання рішень неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент вчинення оскаржених виконавчих дій) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін» (Жовнер проти України, № 56848/00, § 33, ЄСПЛ, від 29 червня 2004 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржені ухвали постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним, частиною першою статті 12, частиною першою статті 6, пунктом 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час вчинення оскаржених виконавчих дій), колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені ухвали без змін.

На підставі частини першої статті 12, частини першої статті 6, пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час вчинення оскаржених виконавчих дій), керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу начальника Добровеличківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Мазур ЛюдмилиМиколаївни залишити без задоволення.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 1 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 9 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. М. Коротун

В. І. Крат

В. П. Курило