Постанова

Іменем України

23 січня 2018 року

м. Київ

справа № 444/9519/12-ц

провадження № 61-582 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю.В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення апеляційного суду Миколаївської області у складі суддів: Лисенка П. П., Глущенка О. І., Самчишиної Н. В., від 25 липня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 27 жовтня 2005 року між банком та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 2 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим строком повернення, що відповідає строку дії картки.

У зв'язку з тим, що відповідач своїх зобов'язань за кредитним договором не виконав, у нього станом на 28 лютого 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 23 116 грн 54 коп. Оскільки судовим наказом від 3 грудня 2008 року з ОСОБА_5 була стягнута заборгованість у розмірі 6 336 грн 37 коп., банк просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором з вирахуванням вказаної суми, тобто 16 780 грн 17 коп.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 1 березня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 8 504 грн 44 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позичальник свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, є всі підставі для стягнення з нього на користь банку заборгованості за кредитним договором в межах позовної давності.

Рішенням апеляційного суду м. Миколаївської області від 25 липня 2016 року апеляційна скарга ОСОБА_5 задоволена частково. Рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що банк звернувся до суду із позовом за захистом свого порушеного права поза межами позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, що є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачем було визнано частково позов, на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув. Крім того, останній платіж відповідачем був здійснений 13 квітня 2012 року, що свідчить про переривання позовної давності.

У жовтні 2016 року від ОСОБА_5 надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких він погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про сплив позовної давності до вимог банку та зазначає, що ним 13 квітня 2012 року була здійснена оплата у розмірі 145 грн 46 коп. за вимогою виконавчої служби в межах примусового виконання судового наказу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

3 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до укладеного між позивачем і відповідачем договору від 27 жовтня 2005 року останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в сумі 2 тис. грн на платіжну картку зі сплатою 3 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У подальшому кредитний ліміт було збільшено до 4 850 грн 86 коп.

2 грудня 2008 року Центральний районний суд м. Миколаєва видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_5 на користь банку заборгованості за кредитним договором у розмірі 6 336 грн 37 коп., однак ухвалою цього ж суду від 30 вересня 2009 року судовий наказ був скасований.

З наданих банком розрахунків вбачається, що відповідач порушував умови договору, не сплачував нараховані банком відсотки, не погашав взяту суму кредитного ліміту, унаслідок чого у нього станом на 28 лютого 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 23 116 грн 54 коп., що складається із: 4 850 грн 86 коп. - заборгованість за кредитом; 18 265 грн 68 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 500 грн та 839 грн 01 коп. - штрафи (фіксована частина та процентна складова відповідно).

Однак, банк просив стягнути з відповідача заборгованість з вирахуванням сум, стягнутих судовим наказом.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач подав письмову заяву про застосування позовної давності (а. с. 215).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної І спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Так, відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці.

Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі за № 6-14цс14.

Аналізуючи умови договору та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку, що за договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України).

Відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору, кінцевий термін виконання кредитного зобов'язання відповідає строку дії картки, який визначено до вересня 2008 року (а .с. З6).

Із матеріалів справи вбачається, що останній платіж за кредитним договором відповідачем був здійснений 25 вересня 2009 року, а із позовом банк звернувся лише у червні 2014 року.

Таким чином, суд апеляційної інстанції встановивши, що банк звернувся до суду поза межами позовної давності, про застосування наслідків якої заявляв відповідач, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Доказів продовження дії платіжної картки відповідача позивачем не надано.

Помилкове посилання суду апеляційної інстанції на початок перебігу позовної давності з 25 вересня 2009 року (останній платіж), а не із 30 вересня 2009 року (скасування судового наказу), на правильність висновку про пропуск позивачем позовної давності не впливає.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач частково визнав позовні вимоги, а тому суд апеляційної інстанції повинен був в цій частині задовольнити позов, є необґрунтованими, оскільки сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Доводи касаційної скарги про переривання позовної давності вчиненням відповідачем дій щодо погашення заборгованості 1З квітня 2012 року безпідставні, оскільки погашення боргу було проведено на виконання судового наказу Центрального районного суду м. Миколаєва від З грудня 2008 року, який в подальшому було скасовано, що не свідчить про визнання боргу відповідачем.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу представника публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду Миколаївської області від 25 липня 2016 року без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк