У Х В А Л А

23 січня 2018 рік

м. Київ

справа № 572/1762/15-ц

провадження № 61-665св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач),

Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 19 жовтня 2016 року у складі суддів: Григоренка М. П., Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М.,

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року справу № 572/1762/15-ц призначено до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) у редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК справа № 572/1762/15-ц передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2015 року ОСОБА_2 подала до суду позовну заяву про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, заборгованості по аліментах, пені за прострочення сплати аліментів. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 не надає матеріальної допомоги на утримання дітей, не має постійного місця роботи, ухиляється від сплати аліментів та виконання рішення суду, яким стягнуто на користь позивача аліменти на дітей, у результаті чого утворилась заборгованість зі сплати аліментів.

ОСОБА_2 просила суд стягнути з ОСОБА_3 на її користь аліменти у твердій грошовій сумі на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, у розмірі 400 грн щомісячно на кожну дитину до їх повноліття, а також прострочену суму заборгованості по аліментах у розмірі 72 116 грн 85 коп. та пеню, на підставі статті 196 Сімейного кодексу України (далі - СК) за прострочення сплати аліментів у розмірі 223 278 грн 18 коп.

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 29 жовтня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 72 116 грн 85 коп., неустойку по сплаті аліментів 120 000 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. При визначенні розміру пені за період з березня 2009 року по січень 2015 року, на підставі статті 196 СК, суд першої інстанції застосував висновки, які містяться у постановах Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі № 6-81цс13 та від 1 жовтня 2014 року у справі № 6-149цс14.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 19 жовтня 2016 року рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 29 жовтня 2015 року щодо стягнення заборгованості по аліментах та пені за прострочення сплати аліментів скасовано, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 пеню за прострочення сплати аліментів за період з 1 березня 2009 року по 31 грудня 2014 року у розмірі 17 205 грн 28 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. При цьому, апеляційний суд застосував висновки щодо визначення розміру пені у зв'язку із несплатою аліментів, які містяться у постановах Верховного Суду України від 1 липня 2015 року у справі № 6-94цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16. Підставою для застосування апеляційним судом цих висновків було те, що вони ухвалені пізніше, ніж ті, на які посилався суд першої інстанції у своєму рішенні, а тому саме вони і підлягають застосуванню, оскільки вони в більшій мірі відповідають принципам розумності та справедливості.

03 листопада 2016 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду Рівненської області від 19 жовтня 2016 року та залишити в силі рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 29 жовтня 2015 року у справі, або ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Як свідчить аналіз матеріалів справи судами, при ухваленні рішень, для обчислення розміру пені, на підставі статті 196 СК, було застосовано різні правові висновки, що містяться в постановах Верховного Суду України. Причому Верховний Суд України впродовж незначного проміжку часу неодноразово змінював свій підхід щодо способу обчислення пені на підставі статті 196 СК.

Зокрема, спочатку Верховний Суд України зробив висновок, що пеня обчислюється «…виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення…» (постанови Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі № 6-81цс13, від 1 жовтня 2014 року у справі № 6-149цс14, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-2022цс15).

Згодом, Верховний Суд України відступив від висновків, викладених у постановах від 11 вересня 2013 року у справі № 6-81цс13 та від 1 жовтня 2014 року у справі № 6-149цс14. При цьому вказав, що «…пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів. …сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались» (постанова Верховного Суду України від 1 липня 2015 року у справі № 6-94цс15). Аналогічні за змістом висновки Верховний Суд України зробив і у постановах від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, від 2 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16.

Проте Верховний Суд України не відступав від висновку зробленого у постанові від 25 листопада 2015 року у справі № 6-2022цс15.

Не може бути застосований до різних висновків Верховного Суду України підхід такий же як для вирішення темпоральної колізії норм, що має застосовуватися норма, яка прийнята остання. Оскільки будь-яких законодавчих та доктринальних передумов для цього немає. Більш того, якщо б існувала як теоретична, так і практична можливість для його застосування, то вочевидь не виникала б проблема неоднакової судової практики, тому що потрібно було б керуватися останнім висновком, висловленим Верховним Судом України.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU проти Румунії, № 28342/95, § 61, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS проти Румунії, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. проти Об'єднаного Королівства, № 20166/92, § 36, від 22 листопада 1995 року).

Неодноразова зміна підходу і неможливість, по суті, встановити, які висновки Верховного Суду України, щодо способу обчислення пені, слід застосовувати, дозволяє серйозно сумніватися в передбачуваності застосування статті 196 СК. Відсутність доступного і розумно передбачуваного судового тлумачення призводить неврахування інтересів, або ж платника, або ж одержувача аліментів. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (Вєренцов проти України, № 20372/11, § 65, від 11 квітня 2013 року; DEL RНO PRADA проти Іспанії, № 42750/09, § 93, від 21 жовтня 2013 року).

Очевидно, що подібна невизначеність щодо підходу обчислення пені в судовій практиці не може розглядатися в контексті динамічного розвитку судової практики і забезпечити розумну передбачуваність судових рішень. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України (постанови Верховного Суду України від 1 липня 2015 року у справі № 6-94цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, від 2 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16).

Керуючись підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК, частиною четвертою статті 404 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

У Х В А Л И В :

Передати на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду справу № 572/1762/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, заборгованості по аліментах, пені за прострочення сплати аліментів.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. І. Крат

В. П. Курило